53. Права та обов'язки природокористувачів

Правомочності природокористувачів по використанню і володінню природними об'єктами втілюються в конкретних правах і обов'язках, визначених Конституцією України, Законом «Про охорону навколишнього природного середовища», кодексами і законами України про природні ресурси, іншими нормативними актами, а також документами на право користування (власності) відповідними природними об'єктами.

Права і обов'язки природокористувачів можна поділити на загальні і спеціальні. Загальними є такі, що притаманні всім без винятку суб'єктам природокористування. Спеціальні ж визначаються залежно від природного об'єкта, який використовується, його природних якостей, специфіки, виду природокористування і властиві лише певним суб'єктам природокористування.

Головним обов'язком усіх природокористувачів є раціональне і ефективне використання природних об'єктів, бережливе до них ставлення відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

54. Державний захист сім'ї та дитинства

Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 р. встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми через надання державної допомоги з урахуванням складу сім'ї, її прибутків, віку, стану здоров'я дітей тощо. Передбачена цим законом державна допомога спрямовується на соціальний захист сімей з дітьми.

Сім'ї мають право на державну допомогу з вагітності й пологів, за народження дитини, з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за хворою дитиною і за дитиною-інвалідом та в інших випадках і на умовах, передбачених цим законом та іншими нормативними актами (ст. 1). Існують різні види державної допомоги. Порядок призначення та виплати її сім'ям визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 2). Фінансування державної допомоги проводиться з Фонду соціального страхування України, Пенсійного фонду України, коштів державного й місцевих бюджетів та інших коштів (ст. 6). Державна допомога, що надається сім'ям з дітьми, не підлягає оподаткуванню

54. Складові частини природо- заповідного фонду

Природно-заповідний фонд - це ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виокремлені з метою збереження природного середовища, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України. До природно-заповідного фонду відносять: 1) природні об'єкти - заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; 2) штучні об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників, національні парки е власністю народу України. Решта об'єктів природно-заповідного фонду може перебувати і в інших формах власності.

56.Цивільна правоздатність і дієздатність

Для того щоб громадяни були учасниками цивільних правовідносин, вони мусять мати певний юридичний ста­тус, фізичні, психічні, інтелектуальні властивості. Перед­усім громадяни мають бути правоздатні і дієздатні.

Цивільна правоздатність — це здатність людини бути носієм цивільних прав та обов'язків, здатність мати ци­вільні права і нести цивільні обов'язки. Змістом цивільної правоздатності є можливість мати майно у власності або в користуванні, одержувати його у спадок або на інших законних підставах, обирати вид діяльності і місце про­живання, бути стороною в договорах, мати авторські та винахідницькі права, право на недоторканність особистого життя, на честь, гідність, ділову репутацію та ін.

Громадяни можуть мати і інші цивільні права, які не передбачені в нормативно-правових актах, якщо вони не суперечать законам України та моральним засадам грома­дянського суспільства.

Правоздатність однакова за обсягом у всіх громадян, вона не залежить від статі, раси, національності, віроспо­відання, мови, освіти, місця проживання та інших обста­вин. Усі громадяни рівні перед цивільним законодавством.

Правоздатність виникає з моменту народження гро­мадянина і припиняється з його смертю. Жоден грома­дянин за своє життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності. Правоздатність може бути частково обме­жена лише судом на певний строк у випадку покарання за вчинений злочин. Особа, позбавлена за вироком суду волі, втрачає право вільного вибору місця проживання, вільного вибору роду занять. Вона обмежується в праві користу­вання своєю власністю тощо. У минулому цивільними кодексами  багатьох  країн  передбачалася  можливість  позбавлення людини всіх цивільних прав — цивільна смерть; у теперішній час такі норми не передбачені.