6. Поняття законності і правопорядку

Законність - поняття багатомірне, багатогранне, або, як нерідко пишуть у юридичній літературі, - багатоаспектне поняття. Многоаспектность законності полягає в тому, що вона може розглядатися крізь призму таких категорій як «режим», «принцип», «метод», і характеризуватися у світлі цих категорій. Такого роду характеристики законності змістовно багато в чому схожі одна на іншу. Разом з тим вони близькі, але не тотожні, оскільки обумовлені різними точками зору на законність. У зв'язку із чим, можна говорити, що законність - це режим нормативного життя суспільства й держави, що вимагає точної відповідності поводження (діяльності) суб'єктів права приписанням законів, підзаконних актів. Або можна акцентувати увагу на тім, що законність - це принцип державного й громадського життя, що виражається в точному, неухильному й однаковому здійсненні правових норм всіма суб'єктами права, тобто громадянами їхніми об'єднаннями, посадовими особами, державними органами, органами місцевого самоврядування. Це вузьке, сугубо юридичне розуміння законності, що вказує на загальобов'язковість права.

Законність також можна розглядати і як метод здійснення державної влади, і як необхідний елемент демократії. Законність безпосередньо пов'язана із правопорядком. Співвідносяться вони як причина й слідство. 

Правопорядок - це стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, що є результатом дії законності.

7.Юридична відповідальність, її види

Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, яка закріплена у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать

Юриди́чна відповіда́льність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

Позитивна юридична відповідальність — сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність — специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

8.Конституція України - основний закон держави

Конституція —основний закон держави, що визначає найважливіші засади організацїї суспільства.

Конститу́ція Украї́ни — основний закон держави Україна. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання.

Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула.

Сучасна Конституція України - найважливіший нормативно-правовий акт новітньої Української держави. Україна нарешті здобула свій Основний Закон – необхідний елемент сучасної законодавчої системи, який є її своєрідним підмурком. Конституція 1996 року закріпила статус незалежної України – рівноправного учасника міжнародних відносин.

Отже, на нинішньому етапі конституція - це організаційно-правовий документ, що визначає основи взаємин людини, суспільства і держави . Разом із тим відповідно до впливу на посутнi ознаки держави конституція визначає основи суспільного ладу певної країни. Конституція України є уособленням верховенства права, сутності та спрямованності політики нашої держави.