12. Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції

Професійна комунікативна компетентність = це здатність розв'язувати комунікативні завдання в умовах професійного спілкування, володіти потенціалом дидактичного дискурсу, продукувати довершений і нормативний навчальний текст. Достатній рівень професійної комунікативної компетентності передбачає наявність двох основних груп умінь, а саме: загальнокомунікативних (забезпечують перебіг комунікації в ситуаціях повсякденної міжособистісної інтеракції) та професійно-комунікативних (професійно значущі комунікативні вміння, що забезпечують комунікацію в умовах дидактичної інтеракції між адресантом і адресатом як суб'єктом навчальної взаємодії).

У цілому процес цілеспрямованого формування професійної комунікативної компетенції залежить від розв'язання конкретних завдань, а саме: розвитку гуманістичного мислення; усвідомлення цінностей юридичної професії; формування професійно-комунікативних умінь та навичок; активізації мотиваційної сфери на здобуття професії юриста; самоаналізу та дидактичної рефлексії тощо. Реалізація окреслених завдань можлива за умови створення на комплексних і концептуальних засадах системи формування професійної комунікативної компетентності студентів-юристів як майбутніх фахівців права. Теоретико-емпіричний підхід до розробки системи уможливив виділення її базових структурних компонентів: соціолінгвістичного, інформаційно-інтелектуального, суб’єктно-особистісного. В основі їх упровадження – підсистеми компоненти цілеспрямованої та опосередкованої дії, які реалізуються через риторичну модель породження мовлення: етапи докомунікації, комунікації та посткомунікації

13. Давня українська література й початки формування літературної мови

Українська література має тисячолітню історію. Початки її належать до часів формування Київської Русі. Однак ще в передісторичну добу (до ІХ ст.) предки українців мали розвинену усну творчість. Визначною пам'яткою того часу є літопис «Повість минулих літ», який є не тільки джерелом історичних відомостей, а й хрестоматією епічних пісень, легенд та переказів епохиКиївської Русі. Поетичним шедевром давньої літератури є «Слово о полку Ігоревім». Цей героїчний епос увібрав у себе найкращі зразки народної творчості того часу і став надбанням та гордістю всього слов'янського світу.

Становлення нової української літературної мови відбувалося на основі середньонаддніпрянських діалектів. Розвиток літературної української мови спостерігаємо у творах видатних українських письменників усієї України (кінець XIX – початок XX ст.). Державно-імперські антиукраїнські заходи царизму, такі як Емський указ та Валуєвський циркуляр, ускладнювали процес становлення єдиної літературної української мови в Росії. Єдина українська літературна мова для всієї України, за яку виступав Іван Франко, стала можливою після возз'єднання всіх українських земель 1939 року. Боротьба з так званим українським націоналізмом в УРСР, репресії 30-х і подальших років призвели до значної мовної русифікації в суспільному житті. Разом із тим, створення словників, граматик, правописів, діяльність письменників та інших культурних діячів сприяли становленню нормованої, а отже, літературної української мови та її вжитку в усіх сферах суспільного життя. Однак закон про державність української мови було прийнято лише 1989 року. У боротьбі проти всіляких заборон українська національна мова успадкувала надбання попередніх століть і не лише вистояла й утвердилася, а й розширила свої функціональні стилі, відшліфувала засоби вираження.