3. Регулирование хозяйственно-организационных структур корпорации. Особливості вибору організаційної структури

Формування корпоративного сектору в Україні, що здійснювалось переважно через приватизацію — перетворення діючих підприємств у акціонерні товариства. Структура таких підприємств була неоптимальною, у зв'язку з чим вони потребували реорганізації. Така діяльність отримала назву "реструктуризація" і являла собою багатогранну роботу, яка стосувалась різних сторін діяльності підприємств. Проте в переважній більшості випадків під реструктуризацію розуміли процеси розукрупнення окремих підприємств, формування на місці цілісних юридичних осіб кількох суб'єктів господарювання з визначеними функціями. Водночас відповідно до законодавства до 2004 р. створення дочірніх підприємств, філій та представництв мало затверджуватись загальними зборами 3/4 більшістю голосів. Цивільний кодекс України зараз визначає прийняття такого рішення простою більшістю. Водночас українська законодавча база тривалий період не давала чіткого визначення категорії "дочірнє" або "залежне", підприємство, що змусило створювати такі підприємства на власний розсуд і обгрунтовувати його перед державними реєструючими органами. Зараз у Цивільному кодекс України поняття "залежне господарське товариство" визначене як таке, в якому іншому (головному) товариству належить 20% або більше статутного капіталу.

Значна частина акціонерних товариств пішла шляхом участі в інших господарських товариствах, віддаючи в них частин майна, яка давала змогу контролю, офіційно не називаючи їх дочірніми. Крім того, реорганізації були піддані і внутрішні служби підприємств, яким ніхто не надавав права юридичної особи але які набували нової якості через запровадження жорсткої самоокупності, так званих "центрів прибутків" та "центрів ви трат", "центрів фінансової самоокупності" та інших форм, як намагались пристосувати до потреб ринкової трансформації економіки.

Організаційні структури, які формувались на основі колишніх державних підприємств, досить різноманітні й залежать від масштабів виробництва, мети розвитку корпорації, інших вагомих чинників. У рамках корпорації може бути створена ціла низка окремих підприємств, а може бути, навпаки, сформова­на жорстка система управління за принципом "лінійно-штабної", де рівень прийняття усіх більш-менш важливих рішень замикається на першій особі. Слід зазначити, що в основному реорганізаційні заходи були спрямовані на дроблення підпри­ємств створенням окремих юридичних осіб. При цьому акціонерні товариства, втрачаючи реальне майно, практично ніколи не втрачали капітал, що існував у вигляді цінних паперів, ос! кільки застосування таких схем не передбачало розподілу акцій між новими суб'єктами господарювання. Хоча якщо суворо підходити до поділу акціонерних товариств, то він передбачає також поділ цінних паперів, що потребує окремих розрахунків і досить складних процедур. Вигідність створення окремих підприємств для акціонерного товариства була насамперед продиктована їх самостійністю і пивною відповідальністю. Тому частина підприємств створювалась для проведення через них найбільш вигідних господарських операцій, особливо тоді, коли основне виробництво брало на себе збитки. Іноді підприємства створювались для "викидання" в них збиткових структурних підрозділів, житлово-комунального господарства, інших елементів соціальної сфери. I при цьому материнська компанія нічим крім переданих фондів (під яких сама корпорація намагалась позбутися) не ризикувала у разі банкрутства такого підприємства.