40. Етапи державного регулювання страхової діяльності в Україні

Процес формування державного регулювання страхового ринку України можна поділити на декілька етапів.

Перший етап: 1991 – 1996 роки – стихійне регулювання страхового ринку країни. У травні 1993 року вийшов Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування», що передбачав впровадження єдиного державного реєстру страхових компаній, дозвіл на здійснення страхової діяльності за тими видами, які зазначені в ліцензії, створення органу нагляду за страховою діяльністю [4, с. 88]. У липні цього ж року прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про ліцензування страхової діяльності». У жовтні 1993 року створено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрахнагляд.

ІІ етап: 1996 – 2001 роки – зародження «цивілізованого» державного регулювання страхового ринку України. Основною подією стало прийняття в березні 1996 року Закону України «Про страхування». Закон установив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов’язкового страхування [3]. 1998 року ухвалена Кабінетом Міністрів Перша Програма розвитку страхового ринку України, яка визначала головні завдання та пріоритети галузі на 1998—2000 роки. У процесі адміністративної реформи функції Укрстрахнагляду було покладено на Міністерство фінансів України, у складі якого створено Департамент фінансових установ та ринків.

ІІІ етап: із 2001 року й до сьогодні – розвиток державного регулювання вітчизняного страхового ринку. Позитивною подією в контексті державного регулювання страхового ринку стало прийняття у жовтні 2001 року Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування». 2 лютого 2001 року Кабінетом Міністрів затверджено «Програму розвитку страхового ринку України на 2001—2004 роки». У грудні 2002 року за Указом Президента України було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України – Держфінпослуг. У 2005 році була розроблена «Програма розвитку страхового ринку України на 2001—2010 роки».

41. Типи державного регулювання страхової діяльності

Ліберальний тип (м 'який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча і підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий (характерно для Великобританії).

Авторитарний (жорсткий) тип - це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-годарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентується (характерно для Німеччини).

3мішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи - виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції (характерно для Франції.)

Система державного регулювання страхової діяльності, що існує в Україні, за ступенем впливу на розвиток ринку та за методами, що при цьому застосовуються займає проміжне положення між німецькою та французькою.

42. Принципи регулювання страхової діяльності в ринкових умовах(на рахунок цього питання не впевнена що воно добре)

Принципи регулювання страхової діяльності визначені Конституцією України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної ради України, указами та розпорядженнями Президента України.

Принципи фінансового звітування – для органів нагляду важливо отримувати інформацію з метою формування вірного уявлення про міцність фінансових операцій, які здійснює страхова компанія – резидент. Ця необхідна інформація міститься в фінансових та статистичних звітах, які регулярно заповнюються. Ці дані підкріплюються інформацією, яка надається за спеціальними запитами інспекторові органу нагляду актуаріями та зовнішніми аудиторами.

Принципи конфіденційності – всі органи нагляду повинні дотримуватися офіційної таємниці стосовно інформації, отриманої ними в результаті нагляду. Від органу нагляду вимагається збереження конфіденційності інформації, яку він отримав від інших органів нагляду. Ця інформація може бути розголошена у випадках, передбачених чинним законодавством, і за умови подання її до суду.