53. Прості та складні речення. Їх функціональне навантаження у різних стилях укр літературної мови

Прості речення вживаються в усіх стилях мовлення. Однак стилістичного забарвлення вони набувають залежно від способів вираження членів речення, інтонації, порядку слів тощо.

Одним із засобів створення стилістичного забарв­лення є фразеологізми — члени речення. У розмов­ному і художньому стилях вони надають реченню емоційно-експресивного забарвлення, а в інших сти­лях виступають розгорнутими термінологічними по­няттями, створюють книжний колорит. Наприклад: Патріотичний меч перекувати на плуг – обліг бугіущини орати.

Яскравого стилістичного забарвлення набувають речення, де в ролі підмета виступають прислівник, дієслово, частка, вигук: «Немає» – слово, як полин, гірке». Займенниковий підмет, особ­ливо повторюваний, у художньому стилі надає тек­стові увиразнення: Все йде, все минає – і краю немає. (Т. Шевченко.)

Виразно розмовний характер мають речення з присудком – інфінітивом, вигуком, повторюваним дієсловом: Заридала Катерина та бух йому в ноги.

Порядок слів впливає на стилістичне вживання простих речень. Прямий порядок слів характерний для наукового, ділового і публіцистичного стилів, зворот­ний –застосовується в художньому і розмовному.

Односкладні речення теж упливають на стилісти­чне оформлення текстів. Так, називні речення вико­ристовуються в художніх описах, означено-особові, неозначено-особові – в розмовному, художньому, пуб­ліцистичному стилях, узагальнено-особові – в усній народній творчості. Безособові речення переважають у книжних стилях: у науковому, діловому, публіци­стичному для вираження різноманітних дій і станів, у художньому – для передачі переживань людини. Деякі безособові речення широко вживані у фольклорі:

Ой у полі жито копитами збито, під білою березою козаченька вбито. Великі стилістичні можливості мають синоніми простого речення – ствердні й заперечні, розповідні, питальні й спонукальні, односкладні й двоскладні, повні й неповні речення. Вони забезпечують синтак­сичну різноманітність тексту, його виразність. Ужи­вання повних і неповних речень зумовлене сферою їх використання. Повні речення переважають у книжних стилях, а неповні – у розмовному. У художньому стилі неповні речення використовуються лише тоді, коли треба відбити живе розмовне мовлення (у діало­гах).

Речення з однорідними, відокремленими членами найчастіше вживаються в книжному мовленні. У ді­ловому, науковому і рідше в публіцистичному стилях вони використовуються для передачі точного, логіч­ного викладу думок, класифікації предметів і явищ, виділення й уточнення їх суттєвих ознак тощо.

Серед слів, що не мають граматичного зв'язку з членами речення, звертання виділяється особливою стилістичною виразністю. Воно є формою звернення до співровмовника і широко вживано в розмовному стилі.

У діловому мовленні використовуються звефтання пане, пані, добродію, паство, товариство, шановна громадо тощо, які замінили універсальне слово товариш. Звертання часто супроводжується означеннями шановний, вельмиша­новний, поважаний, високоповажаний, ласкавий і под.