3. Державний статус української мови. “Закон про мови в Українській рср” від 28 жвтня 1989р

Історична доля укр народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.

У час “перебудови” мови союзних республік одержали державний статус, що мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на перефирію суспільного буття.

Укр мова є 1-м з вирішальних чинників нац. самобутності укр народу.

Українська РСР забезпечує укр мові статус державної з метою сприянні всебічному розвиткові духовних творчих сил укр народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності. (Закон УРСР про мови в УРСР(прийнятий 28 жовтня 1989р)).

Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990р., але й досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала невідповідальність між декларуванням державності мови і реалізацією цього статусу.

Ст.10. Державною мовою в Україні є укр мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Ст.12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами.

4. Мова у професійній діяльності економіста

Мова — це безперервний процес пізнання світу, його освоєння лю­диною. Мова є засобом спілкування між людьми, псрсдання власного досвіду іншим і збагачення досвідом інших. Мова сприяє виявленню і задоволенню матеріальних та духовних потреб людей, об'єднує їх у суспільство для досягнення матеріального благополуччя та щонайвищих духовних цін­ностей.

Мова існує у двох формах: усній та писемній. Переда­ючись з уст в уста, закріплюючись у текстах, вона невтомно долає віки, єднає покоління, збирає й зберігає духовне єство народу, національну картину світу, формує національну свідомість та культуру нації. Потреба ефективного й ефект­ного спілкування стимулює мовців до художнього осмислен­ня мови, до пошуку все точніших і виразніших мовних засобів. У результаті з загальнонародної мови витворюється відшліфований, культурний варіант — добірне літературне мовлення, яке й саме вже може стати мистецтвом (мистецтво образного слова) й естетичним матеріалом для інших видів мистецтва (театру, живопису, музики).

Мова невмируща, бо в ній безсмертя народу. Вона тво­риться народом, живе в ньому і з ним. Але в безсмерті мови є й часточка безсмертя людини. Через мову кожна людина дотикається до безсмертя свого народу. + що для вас значить мова.

5. Походження і формування української літературної мови

Сучасна укр літературна мова – мова фахового спрямування.

Основоположником літературної мови став Т.Шевченко, який використав в своїй творчості все розмаїття укр мови. Поповнив склад іншомовними словами, новотворами. Добирав досконаліші граматичні форми, синтаксичні конструкції.

Перший ввів в укр мову орфоепічні, лексичні, граматичні норми, створив унормовану мовно-стилістичну систему укр літературної мови.

Літературна мова – унормована, опрацьована форма загальнонародної мови.

У подальшому розвитку укр літ мови велику роль відіграли письменники-класики, послідовники Т.Шевченкк, зокрема Марко Вовчок, Панас Мирний, І.Нечуй-Левицький, М.М.Коцюбинський, М.П.Старицький, П.А Грабовський, І.Я.Франко, Леся Українка та ін., які продовжували традиції Шевченка в розвитку укр літ мови на народній основі.