17. Сутність педагогічної ситуації та педагогічної задачі.

Педагогічна ситуація – це фрагмент педагогічної діяльності, що містить суперечності між до­сягнутим і бажаним рівнями вихованості учнів і колек­тиву, що їх враховує вчитель, добираючи способи впли­ву, стимулюючи розвиток особистості.

Учитель усвідомлює педагогічні ситуації і формулює для себе завдання: стратегічні (як виховати у школярів почуття відповідальності, організованість), тактичні (роз­робка засобів обліку та контролю знань, активізація піз­навальної діяльності на уроках) і ситуативні (як відреагувати на те, що хтось запізнився, не вивчив, є неуважним на уроках тощо).

Майстерність учителя полягає в умінні перетворити ситуацію на педагогічну задачу, тобто спрямувати умо­ви, що склалися, на перебудову стосунків, наближаючись до поставленої педагогічної мети. Ситуація може не ста­ти педагогічною задачею, якщо вчитель її не помічає або ігнорує.

Таким чином, ситуація стає задачею в умовах ціле­спрямованості педагогічної діяльності (ситуація + ме­та = задача).

Педагогічна задача – це виявлені в навчально-виховному процесі суперечності, які врахо­вує вчитель, стимулюючи розвиток особистості, це педа­гогічна мета, поставлена за певних умов.

17. Суспільна значущість професії вчителя.

У школі все починається з учителя. І хоча результати навчання та виховання учнів залежать від трьох чинників: хто навчає, кого навчають, як навчають, — важко сказати, що найважливіше. Безумовно, величезною у справі виховання є роль учителя, його особистості. В. Сухомлинський у статті «Суспільство і вчитель» описує випадок у сільській школі, де молода вчителька, мало обізнана з методикою, завдяки самовідданій праці і ба­жанню спілкуватися з учнями змінила ставлення дітей до вивчення іно­земної мови: якщо раніше директорові доводилося змушувати батьків вплинути на своїх дітей, які вперто не хотіли читати остогидлі їм пара­графи, то тепер учні юрбою ходили за вчителькою й просили: «Антоніно Андріївно, допоможіть перекласти це речення», «Подивіться, чи немає помилок у дописі до стіннівки...». Коли через два роки ця вчителька пішла у відпустку, а на її місце призначили нового, досвідченого вчителя, ставлення учнів до іноземної мови різко змінилося: цілими тижнями діти не заглядали до підручника. Коли ж їхня улюблена вчителька повер­нулася з відпустки, вони знову засіли за переклади, з'явилися оголошен­ня щодо проведення різних цікавих заходів. Ті самі діти, та сама програма, та інший учитель, інша особистість, здатна домагатися чудових результа­тів. Кожний із нас може навести подібний приклад, бо вчитель-майстер надовго залишається в пам'яті своїх учнів. Такою вже є ця професія.

Тисячі професій народжуються і вмирають. Але живуть і до цього часу найдавніші з них — хлібороба, будівельника, лікаря, вчителя. Та й серед цих вічних професій учительська посідає особливе місце: вона — початок усіх професій. Змінюються умови й засоби виховання, та не­змінним залишається головне призначення вчителя — навчити людину бути Людиною.

Що нового можна сказати про цю професію? Написано багато кни­жок, де показано і велич педагогічної праці, і труднощі її.

Спробуймо поглянути на професію педагога з різних позицій з гло­бальних — яку роль відіграє в суспільстві ця професія, з позиції учня — чого чекає дитина від педагога, ким він є для неї, з позиції вчителя — якими є його обов'язки, як він розуміє їх"?

Чого чекає суспільство від учителя? Воно може існувати, якщо його громадяни розподілять між собою сфери застосування своїх сил, коопе­рування яких дає змогу людству розвиватися Головні сфери виробницт­во, наука, мистецтво Виробництво — основа життя суспільства, воно забез­печує людей необхідними засобами існування Наука відкриває нові знання, технологи, що дають змогу розвивати виробництво, сприяють усвідомлен­ню сутності буття Та не лише інтелектуальною діяльністю і виробництвом живе людина Велику роль відіграє духовна царина, яку живить мистецт­во через відображення дійсності в художніх образах Наука і мистецтво впливають на виробництво, удосконалюючи його Проте для цього потрібні люди, які ввібрали б у себе досвід, набутий попередніми поколіннями, і були б готові розвивати далі і виробництво, і науку, і мистецтво Педаго­гічна діяльність як форма вияву активного ставлення людини до навко­лишньої дійсності сконцентрована в галузі залучення молодого покоління до накопичення суспільного досвіду (в освіті) Для того щоб з'ясувати взаємозв'язок різних сфер людської діяльності і побачити місце педаго­гічної професії, уявімо цю систему у вигляді схеми

Педагог має справу з конкретними людьми дітьми свого класу, школи, іншого закладу, проте його завдання не лише особистісно, а й суспільне зумовлене — підготовка підростаючого покоління до актив- ної участі в житті суспільства Чому суспільство змушене відкривати школи, тримати армію вчителів? Для того, щоб нові покоління могли включитися у різні сфери життя (розвивати науку, мистецтво, вироб­ляти продукцію, поширювати досвід) Саме тут, в освіті, у згорнутому вигляді діти проходять попередній шлях людства і засвоюють ті ре­зультати, яких воно досягло впродовж тисячоліть

За багатовікову історію людина нагромадила величезний досвід Сус­пільство зацікавлене в тому, щоб відібрати з нього найцінніше, необхід­не для засвоєння молодим поколінням, щоб через засоби масової інфор­мації, а головним чином через школу і вчителя, трансформувати його у свідомості молоді Призначення вчителя — бути ланкою у передаванні суспільного досвіду, сприяти соціальному прогресові Під час навчання педагог передає пізнавальний досвід, допомагаючи дітям опанувати зна-

ряддя праці — трудовий, організовуючи взаємини у процесі діяльності людини — моральний.

Брак цілеспрямованої гуманістичної освіти може призвести як до інтелектуальної, так і до моральної деградації нових поколінь. На вчите­ля покладено соціальну відповідальність за наслідки його праці. Його роль як організатора освіти, виховання не може бути перебільшеною: за рівень розвитку нового покоління він відповідає перед державою. Особливо значущою є місія вчителя у наш час, коли виразно позначив­ся небезпечний для долі цивілізації розрив між технічною підготовкою людини і рівнем її соціальної свідомості, її моральності. Саме цей роз­рив є однією з причин ядерної загрози, що нависла над світом, екологіч­ної, продовольчої та інших глобальних проблем. Усе це потребує підви­щення культури народу, а отже, гуманізації освіти. І тому для школи і вчителя сьогодні надзвичайно важливим є соціальне замовлення — виховати поборників виживання людства, збереження планети, що ста­ла нашою спільною домівкою.

Виступаючи 1994 р. в Полтаві на Всеукраїнській конференції з пи­тань сільської школи, академік О. А. Захаренко, директор Сахнівської школи, що на Черкащині, застерігав від «страшних суховіїв», які знищу­ють посіяне вчителем зерно мудрості (погіршення генофонду нації, зник­нення учителів-універсалів на селі, уніфікація навчання, соціальна неза­хищеність учителя). Хто зупинить їхню нищівну дію, хто поверне людям розум? Школа і вчитель. Закликом до усвідомлення своєї відповідаль­ності перед суспільством і кожною дитиною пролунали слова цього муд­рого педагога: «Вчителю, не допускай, щоб за тебе думали!».

Позиція вчителя завжди специфічна. З одного боку, він готує своїх вихованців до потреб певного моменту, до конкретних запитів суспільства (нині актуальною є орієнтація на ринкові відносини, виховання дисциплі­нованості тощо). З іншого боку, вчитель, об'єктивно залишаючись носієм і провідником культури, несе в собі позачасовий чинник, беручи участь у формуванні особистості як синтезу всіх багатств людської культури. Вчи­тель — це людина, скерована в майбутнє, він формує у молодих людей активне і відповідальне прагнення оновлення світу, в якому вони живуть.

Служіння сьогоденню і втілення гуманістичної місії сповнюють дра­матичну долю вчителя, який нерідко скутий вказівками й рекомендація­ми адміністрації, поточними потребами. Що більше вчитель підпоряд­ковує свою діяльність конкретним запитам дня, то меншою мірою він є гуманістом і моральним наставником. Піднестися над буденністю, усві­домивши своє покликання, і гідно йому служити — ось що нині найваж­ливіше для вчителя. Хоча діяльність учителя суспільно зумовлена і спря­мована на завдання соціалізації людини, кінцеву мету своєї праці йому слід бачити в пріоритетах самої людини, дитини, в ім'я якої й існує суспільство. Це принципова позиція в роботі педагога, якою він керуєть­ся повсякчас, і особливо у складних ситуаціях, коли постає питання вибору конкретного розв'язку.

Чого чекає дитина від педагога, ким він є для неї? Здавалося б, усе просто носій знань, приклад для наслідування Та коли ми читаємо твори самих учнів про їхніх наставників, коли діляться спогадами про улюбле­ного вчителя першокурсники, серед багатьох теплих слів завжди рефреном звучить вдячне «Вона розуміла нас, вірила в нас, кожному могла зарадити» Потрапляючи з дому в клас як невеличкий осередок суспільства, кожна дитина різною мірою відчуває труднощі у встановленні стосунків, засвоєнні пізнавального, морального, естетичного досвіду й чекає від учителя на допо могу в самовизначенні Об'єктивно в кожної дитини є потреба усвідомлю­вати себе особистістю, тобто бути впевненою у повазі до себе, у власній значущості і звідси — у позитивній оцінці з боку інших людей¹ і учень чекає від учителя передусім розуміння своїх проблем, прагнень, він вдячний над усе за створені для самоутвердження умови Вчитель забезпечує учневі визнання через вияв власного ставлення і організацію атмосфери життя в класі, через створення ситуацій розвитку учня на уроці і в позаурочному спілкуванні Залучаючи дитину до діяльності, вчитель скеровує й на пізнання світу і себе в ньому, дозуючи допомогу, реалізує важливий принцип вихо- вання «Допоможи мені, щоб я зробив це сам»

Отже, для дитини, підлітка, юнака вчитель потрібний як організатор життєдіяльності, що забезпечує кардинальні потреби людини у само-актуалізації і визнанні

Які обов'язки вчителя, його професійні функції? Педагогічна про­фесія виникла на ранніх етапах розвитку людства у зв'язку з потребою передати набутий досвід Необхідність підготовки нових поколінь до трудової діяльності зумовила виокремлення навчання і виховання в самостійну галузь Представникам цієї професії доручалося передава ти знання, навчати володіння знаряддями праці 3 часом учителями ставали жерці, а в Давній Греції з'явилися особи, які займалися навчан­ням дітей і підлітків спеціально, — вільнонаймані вчителі Масового характеру професія вчителя набула у зв'язку з розвитком шкільної справи, коли для виробництва й торгівлі знадобилися грамотні робітники

І хоча головне завдання вчителя — навчати і наставляти — не змінювалося з плином часу, за змістом самого навчання і виховання можна побачити, як ускладнювалися функції педагога

Традиційно на перше місце висувалася навчальна (дидактична) функ ція вчителя Вважалося, що він як носій знань передає їх учням і чим більше володіє ними сам учитель, тим краще засвоять науку діти з ча сом, коли обсяг знань зріс до неможливості осягнути їх однією люди­ною, дидактична функція вчителя почала формулюватися так не пе редавати знання, а вчити, як здобувати їх Діяльність учителя не стільки в тому, що він несе інформацію дітям, скільки в умінні бути організато ром її засвоєння, проводирем у лабіринті знань Школа має бути не коморою знань, а середовищем думки — заповідав В Сухомлинський

От тоді-то предмет, що його викладає вчитель, стає не кінцевою метою його діяльності, а засобом розвитку дитини.

Велику роль у діяльності вчителя відіграє розвивальна функція. Сутність її — у створенні сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини, для її саморозкриття, самоутвердження. Найскладнішою є ви­ховна функція. Бути вихователем — означає вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед школою, у конкретні педагогічні завдання — формування необхідних якостей особистості у кожного шко­ляра. Визначальним при цьому є «соціокультурний діалог у системі «пе­дагог — дитина» на основі її розуміння, прийняття і визнання»¹.

Виховна функція полягає в організації діяльності, «спрямованої на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на його вільне і відпові­дальне самовираження»².

Зрештою, метою виховання є самовиховання учня, тобто спону­кання його до керування своїм розвитком.

Процес навчання і виховання вчитель організовує у співдружності з сім'єю, громадськістю. Звичайно, роль школи провідна, адже вона здійснює вплив через кваліфікованих фахівців, підготовлених до робо­ти з дітьми. Вчителі мають домагатися єдності своїх вимог з вимогами сім'ї, що стає можливим за умов реалізації ще однієї їхньої функції — громадсько-педагогічної. Вчитель здійснює цю функцію, відвідуючи до­мівку учня, під час проведення батьківських зборів.

У вихованні молодого покоління так чи інакше бере участь майже все доросле населення. Педагогічна діяльність може бути професійною і не­професійною. Непрофесійна — це вид педагогічної діяльності, якою займа­ються всі люди (батьки, керівники виробництв, установ тощо) в повсяк­денному житті, не маючи спеціальної педагогічної освіти і педагогічної кваліфікації. Здійснюючи виховний вплив, вони діють здебільшого інтуї­тивно, не завжди вміючи чітко пояснити чи обґрунтувати свою позицію.

Професійна педагогічна діяльність потребує спеціальної освіти і здійснюється у спеціальних навчально-виховних та освітніх закладах. Фахівець діє свідомо, спираючись на систему принципів, правил, прийомів.

Складниками професіоналізму в будь-якій професії є компетентність та озброєність системою вмінь. У педагогічній діяльності для професіона­ла замало лише цих двох компонентів. Потрібні певні особистісні якості, адже сам педагог є інструментом впливу на учня. Цей інструмент — його душа — має бути чутливим до іншої людини, гуманним у своїх помис­лах. Про головну ознаку вчительського хисту І. Франко писав:

Який же дар дістали ті,

Що так дітей учити вміють?

Мені здається, в скарбі тім

Любві найбільш дісталось їм.

З ним перегукується і В. Сухомлинський: «Що було найголовніше в моєму житті? Без вагань відповідаю: любов до дітей»¹.

На завершення слід уточнити сутність основних понять, якими ми послуговувалися, визначаючи професію вчителя. Хто такий учитель? У Педагогічній енциклопедії засвідчено: «Спеціаліст, що веде навчаль­ну і виховну роботу з учнями у загальноосвітніх школах різних типів»². Але слово «учитель» вживається і в широкому розумінні — авторитет­на мудра людина, яка має великий вплив на людей. Вчителями назива­ли творців наукового вчення (Арістотель, Сократ), релігійного (Хрис-тос, Будда, Аллах), проповідників цих учень, мислителів, філософів, які вказують людям шлях до життя, людей, що створили свої школи в науці, мистецтві, тобто тих, чий авторитет є загальновизнаним, хто має своїх послідовників — учнів. Добре, коли професія і визнання поєдну­ються в одній людині — скромному і чесному трудареві, покликаному навчати й виховувати дітей у школі.

Поряд зі словом учитель ми вживаємо і слово педагог як поняття загальніше. Педагог — це фахівець, який займається навчально-вихов­ною роботою в школі чи дитячому садку, школі-інтернаті чи виправній колонії, працівник позашкільного закладу, керівник народної освіти, викладач вищого навчального закладу.

В Україні понад 22 тис. загальноосвітніх навчальних закладів. У них навчається близько 6 млн. учнів і працює 561 тис. учителів³.

Мережа дошкільних закладів охоплює 970 тис. вихованців, позашкіль­них — 1,1 млн. дітей, професійно-технічних — 479 тис.⁴ Якщо поверну­тися до схеми різних галузей діяльності людини, наведеної на початку розділу, то ці цифри ще раз засвідчують величезну значущість педаго­гічної освіти для суспільства, яке покладає на вчителів великі надії, доручаючи їм збереження духовного потенціалу нації.

17. Сутність творчої особистості.

    Творча особистість - це цілісна людська індивідуальність, яка виявляє розвинені творчі здібності, творчу мотивацію, творчі вміння, що забезпечують їй здатність породжувати якісно нові матеріали, технології та духовні цінності, що в більшій чи меншій мірі змінюють на краще життя людини