Відповіді до іспиту

1. Основні тенденції розвитку сучасної вітчизняної журналістики.

Україна все ще переживає перехідний період: недостатньо енергійно запроваджуються реформи; ще досить активно діють сили, що прагнуть повернення до старого. Одночасно в суспільстві зростає усвідомлення того, що від ОМІ залежить не в останню чергу, куди ж рушить Україна, на засадах яких цінностей буде сформована суспільна свідомість її народу.

1) інтенсивно розвивається сучасна комунікативна технологія, що впливає на природу, розширює обсяг і поглиблює зміст інформації;

2) процес глобалізації інформаційних мереж, бурхливий розвиток системи Інтернет, якою вже охоплено понад 2 млд. чоловік, породжує новий тип журналізму, що характеризується потенційними можливостями участі кожного громадянина в творенні масової інформації; у майбутньому, на думку футурологів, відбуватиметься подальше "зрощування" людини й комп'ютера, якому людина "передає" частину функцій головного мозку, зокрема й функцію накопичення і збереження інформації;

3) ситуація "інформаційного вибуху", що потребує від журналістики не тільки більш могутньої й технічно досконалої системи передачі інформації, але й перетворення ОМІ на могутні аналітичні центри

4) зростає розуміння державами, соціальними групами та індивідами важливості циркуляції правдивої і вичерпної інформації;

5) все більше виявляється бінарна роль журналістики в культурно-політичному просторі: вона не лише відтворює суспільно-політичну й духовно-культурну ситуацію в світі, але й у великій мірі створює її;

6) зростає число міжнародних та транснаціональних учасників процесу руху інформації в світі.

7) зростає інтерес до порівняльних транс культурних досліджень, а також до вивчення громадської думки і образів (іміджів) за матеріалами мас-медіа;

8) з'являється все більше футурологів, що подальшу долю світової цивілізації пов'язують з розвитком інформаційних супермагістралей, вважаючи вже сучасне постіндустріальне суспільство інформаційним суспільством.

2. Функції артикуляції, соціалізації, критики та контролю.

Див. запитання 87

3. Специфічні риси і складові майстерності професії журналіста.

Москаленко: специфічні риси та умови журналістської діяльності:

1) творчий характер, інтелектуальна інтенсивність праці, її нерегульована тривалість за умов жорсткої регламентації редакційного і технологічного циклу підготовки та випуску видань і програм;

2) суспільно впливове за наслідками значення роботи, висока соціальна відповідальність за свою працю та її результати;

3) виконання службових обов'язків і реалізація творчих планів у стресових ситуаціях, постійність великого морально-психо-логічного навантаження і напруженості;

4) систематичне перебування у відрядженнях та роз'їздах, включаючи відрядження до місць надзвичайних подій+, професійна творча діяльність в екстремальних умовах, виконання спеціальних завдань з ризиком для здоров'я і життя;

5) необхідність здійснювати власний творчий пошук нової, потрібної інформації та її джерел, наявність об'єктивних і суб'єктивних труднощів та перешкод у добуванні такої інформації;

6) фактичні вияви морально-психологічного тиску, погроз та безпосередні загрозливі дії у зв'язку з виконанням професійного обов'язку.

4. Суспільство і соціальна інформація.

Жодна людина не може набути необхідних їй знань про світ, спираючись лише на особистий досвід. Для всебічної орієнтації індивіду, колективу чи суспільству в цілому служать відомості, накопичені людством за його довгу історію, і ті відомості, що безперервно поповнюються сьогодні. Інформація, що виникає у процесі пізнання світу людьми, є соціальною. Саме слово «соціальний» буквально означає «суспільний». Люди, групи, класи посідають різне місце у матеріальному виробництві і суспільній структурі в цілому. Звідси і суттєві відмінності щодо інформації, які виникають між уявленнями тих чи інших соціальних прошарків. Отже, соціальна інформація виникає у процесі людської діяльності, відображає факти з точки зору їх суспільного значення і служить для спілкування між людьми і досягнення ними своїх цілей, обумовлених їх соціальним становищем. Соціальна інформація підпорядковується головній вимозі: вона ефективна тоді, коли відображає прогресивні суспільні тенденції і сприяє діяльності соціальних сил. Важливо підкреслити, що якість соціальної інформації в пре­сі, на радіо і телебаченні виявляється, насамперед, у об'єктив­ності, науковості, у повному розкритті характерів, суттєвих рис, у показі основних процесів, тенденцій, явищ. Тільки за таких умов можна оцінити й інші її важливі риси: суспільне значення, наявність справжніх духовних цінностей, зображувальні засоби (стиль, мова, жанрова довершеність, мотиви цілеспрямованої дії тощо). Лише коли усі вказані елементи виступатимуть в органіч­ній єдності, можна говорити про результативність соціальної ін­формації.

5. Журналістика думки, власного погляду на проблеми і “нова” журналістика.

Див. запитання 19.

6. Критерії ефективності журналістики.

Провідним критерієм духовної сфери ефективності ЗМІ є переконання. Переконання — органічна єдність результатів раціонального пізнання об'єктивної дійсності та емоційно-оцінного ставлення до неї. На основі наукового світогляду, виробленої переконаності складається той моральний ідеал, той образ, згідно з яким особистість вивіряє свою думку і характер поведінки. З'ясування морального ідеалу людини — необхідна передумова об'єктивної оцінки ефективності. Щодо всього суспільства чи окремого колективу ефективність виявляється в інтелектуально-психологічних явищах, що визначають спрямованість суспільної свідомості. Найважливіші показники цього критерію ефективності — стан громадської думки, суспільний і особистий настрій, суспільні емоції. Практичні критерії ефективності — це зворотний бік духовної форми ефективності. У рамках практичної форми ефективності впливу ЗМІ її кри-теріями є: на рівні особистості — трудова і громадсько-політична активність, моральність поведінки в побуті, в сфері спілкування; на рівні окремого колективу чи суспільства в цілому — суспільно-політична і трудова активність людей. Критерій «трудова активність», як і всі інші критерії ефективності, виражається сукупністю показників. їх характер завжди визначається змістом безпосередньої практичної діяльності людей. Моральність поведінки — це критерій, який характеризує відповідність вчинків людей принципам прийнятій у суспільстві моралі, їх повсякденну поведінку в різних сферах суспільного і особистого життя. Категорія соціальної активності являє собою таке поняття, яке охоплює всі якості свідомості і поведінки людей. Вона виявляється не тільки в тому, що робить або зробила людина на користь суспільства, айв тому, як вона готується до того, щоб принести найбільшу користь.

7. Організація діяльності друкованих ЗМІ.

Виписка з ЗУ про друковані ЗМІ (пресу)

Стаття 6) Діяльність ЗМІ – це збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих ЗМІ з метою поширення її серед читачів.

7) Суб’єкти діяльності ЗМІ – засновник, співзасновник, редактор, редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач. Можуть заснувати: громадяни ( чи не) України, юридичні особи, трудовий колектив. Не можуть: органи державної влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування.

9) Відносини між співзасновниками визначаються установчим договором. Якщо один із них фізична особа, то договір засвідчується у нотаріальному порядку.

10) Монополізація не допускається. Не можна контролювати більше 5% таких видань.

11) Державна реєстрація ЗМІ відбувається у центральному органі виконавчої влади.

12) У заяві вказують: засновника, вид, назву, мову, сферу розповсюдження, програмні цілі, періодичність, обсяг, формат, адресу власника і редакції.

13) За місяць заяву мають розглянути і письмово відповісти.

14) Державній реєстрації не підлягають: документація, що видаються підприємствами, організаціями, навчальними закладами і науковими установами; законодавчі, офіційні нормативні та інші акти, бюлетені судової практики; видана за допомогою технічних засобів друкована продукція, не призначена для публічного розповсюдження, або машинописна, розмножувана на правах рукопису.

15) Відмовляють у реєстрації, якщо: назва суперечить нормам, назва вже є,заяву подано до закінчення року,порушено п.9, власник працює в органах.

16) Платять реєстраційний збір – видають свідоцтво про реєстрацію – рік не починають працювати – анулюється

17) Реєстраційний збір затверджено Кабінетом Міністрів. Для дітей та інвалідів – на 50% менше. Благодійні організації – безкоштовно.

18) Випуск ЗМІ можна припинити самому чи судом ( якщо порушено Закон)

19) Засновник можна оскаржити рішення в суді

20) При будь-яких змінах всередині друкованого ЗМІ – можна перереєструватися. Збір буде на 50% меншим.

21) Редакція діє за статутом.

22) Статут редакції визначає виробничі, майнові, фінансові та інші умови діяльності.

23) Редактор – головний!

24) Редакційна колегія - дорадчий орган управління діяльністю редакції друкованого засобу масової інформації - створюється, діє та припиняє свою діяльність відповідно до статуту редакції і очолюється її редактором (головним редактором).

25) Журналіст редакції - творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації

26) Права та обов'язки журналіста редакції. Див. питання 14.

28) Видавець – здійснює функції матеріально-технічного забезпечення видання

29) Продукція - Виготовлений видавцем тираж окремого випуску видання, підписаний редактором (головним редактором) на вихід у світ

30) Розповсюджувач продукції - Суб'єкт підприємницької діяльності, який продає, надсилає за передплатою чи іншим способом розповсюджує виданий тираж

31) Всі відносини визначаються законодавством і договором

32) У кожному випуску: назва видання, засновник, прізвище та ініціали редактора, порядковий номер випуску і дата його виходу, індекс видання, розповсюджуваного за передплатою, тираж, ціна або помітка "Безкоштовно", адреси редакції, видавця, друкарні, серія, номер і дата видачі свідоцтва про державну реєстрацію, видавець.

33) Контрольні примірники відразу після надрукування безоплатно надсилаються реєструючому органу

8. Радіожурналістика в системі ЗМІ.

Специфічні властивості і характерні комунікативні форми радіомовлення випливають з його технічної природи. Властивість синхронного і безмежного поширення інформації, а також відтворення живої мови і акустичних картин дійсності визначають основні риси радіомовлення: високий ступінь оперативності, виникнення у слухачів ефекту співучасті, присутності на місці події і більша в порівнянні з газетою сила емоційного впливу на людину; всюдисущість (можливість прийому передач за будь-яких умов). Радіожурналістика наших днів широко використовує природні виражальні можливості ефіру: багатство живої мови, діалогічність (не тільки повідомлення, але і спілкування), встанов¬лення контактів із слухачами, удосконалення засобів передачі звукових образів події, які документально підтверджують ситуа¬цію, відображують атмосферу дії і впливають на емоційну сферу свідомості. Усі ці властивості радіомовлення, а також висока оператив-ність передач обумовлюють інший бік його комунікативної природи — специфіку сприйняття: виникнення у слухача ілюзії участі, асоціацій, уявних образів сприяє підвищенню емоційності при-йому інформації, ідентифікації.

9. Професійна якість журналіста.

1. Професійні якості журналіста. Інтелект, обізнаність, цікавість і компетентність. Ця група якостей дуже важлива для хорошого журналіста. Неосвічений, дурна людина буде поганим журналістом вже в силу того, що його знання і здатність до аналізу залишаться на побутовому, примітивному рівні, який вже після перших же рядків буде помітний більшості аудиторії і не викличе нічого, крім здивування і жаль. Інтелект включає в себе увагу - своєрідну налаштування людини на сприйняття пріоритетною інформації та виконання поставлених завдань, уява - здатність створювати нові образи в ході відображення дійсності, пам'ять - вид психічного відображення дійсності, що передбачає закріплення, збереження і наступне відтворення людиною свого досвіду, мислення - вищу форму творчого прояву особистості. Журналіст не може не бути цікавий. Адже професійна цікавість зовсім іншого роду, ніж побутове. Цікавість журналіста засноване на прагненні знати буквально все, що можна, воно допомагає йому накопичувати і зберігати у своїй пам'яті те, що коли-небудь обов'язково стане в нагоді для чергового матеріалу. Літературні здібності. Справді, ставлення аудиторії до тексту, а отже до газети і журналу, на чиїх сторінках він з'явиться, або до програми радіо і телебачення, які передали його в ефір, багато в чому обумовлено мовною культурою кореспондента. Мова і стиль автора, уміння викласти свою думку і розкрити позицію іншого, здатність точно і яскраво розповісти про подію, передати факт, оцінити та пояснити його - найважливіші складові професіоналізму. Хороший журналіст - завжди особистість. Глибока, нестандартна, цікава оточуючим, харизматична. Психологи точно довели, що ступінь довіри знаходиться в прямому зв'язку з особистістю журналіста. Чим більшою мірою виявляються його індивідуальні якості, тим більшою мірою журналіст домагається успіху.

10. Свобода преси у контексті історичного розвитку журналістики.

Початком законодавчого унормування громадянських свобод, свободи слова можна вважати «Білль політичних прав», частину Біблії - неписаної Конституції Великої Британії від 1689 року. Вона не лише обмежувала владу короля, а й гарантувала свободу слова на засіданнях парламенту та недопустимість переслідування за висловлені судження. Засадничою стала і Декларація незалежності, ухвалена 2-м континентальним конгресом у Філадельфії, яка проголосила утворення самостійної держави США. Одним із оплотів свободи і незалежності визначалась свобода друку, яка не може бути обмежена. Декларація стала основою для написання Конституції США 1787 року. Ці документи вплинули на Декларацію прав людини та громадянина - політичний маніфест Великої французької революції 1789 року, в якому проголошувалось невід'ємне право людини на свободу особи, слова, совісті, рівність громадян перед законом, право на опір пригніченню, а також на більшість Конституцій, які ухвалювались пізніше в різних країнах. 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН було проголошено і затверджено Загальну Декларацію прав людини та громадянина. У Декларації, яка стала одним із наріжних гуманітарних документів сучасності, стверджено пріоритет прав, серед яких і свобода слова. 1966 року ООН ухвалила також Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Серед інших національних та міжнародних документів, угод, які утверджують і гарантують права людини на свободу поглядів, переконань і слова, слід назвати Декларацію про свободу слова й інформації, ухвалену державами - членами Ради Європи 29 квітня 1982 року. 1994 року у Празі на 4-й Європейській конференції міністри з питань політики в галузі засобів масової інформації країн - членів Ради Європи ухвалили Політичну декларацію про засоби масової інформації в демократичному суспільстві, а також інші документи щодо умов функціонування інформаційного простору. У Резолюції № 2 «Журналістські свободи й права людини» учасники конференції сформулювали основні принципи реалізації журналістської свободи слова. Поміж них - право та обов'язок інформувати суспільство про дії органів влади, критично оцінювати такі дії. Європейська доктрина захисту свободи слова та преси ґрунтується на статті 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Згідно з нею, декларується захист свободи вираження поглядів, гарантується право на «свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів». Разом з тим Конвенція обумовлює певні обмеження свободі слова. Зокрема, в пункті 2 статті, зазначається, що здійснення свободи вираження поглядів «може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошення конфіденційної інформації або для підтримання авторитету та безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві».

11. Деклараційна, педагогічна і адвокатська журналістика.

Див. запитання 19.

12. Поняття інформації.

Інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Спочатку інформація сприймалась у науці як повідомлення, що передається людьми. Із середини XX ст. вона описується як загальнонаукове поняття, що включає в себе обмін відомостями між людьми, людиною й автоматом, автоматом і автоматом, обмін сигналами у тваринному і рослинному світах, передачу ознак від клітини до клітини, від організму до організму. Людині властива підвищена увага до виробництва і переробки інформації. У сучасному суспільстві розробляються спеціальні наукові дисципліни з різних аспектів інформаційного процесу (теорія інформації, кібернетика та ін.), яким присвячені розвідки вітчизняних і зарубіжних учених. Існує кілька підходів до аналізу інформації, зокрема статистичний і смисловий. У першому випадку головним є не стільки зміст фактів, скільки кількість сигналів, знаків. Для журналістики вимір обсягу повідомлень і збільшення об'ємності каналу ма-сової інформації має важливе практичне значення. Наприклад, оптичне волокно має здатність передавати в тисячу разів більше розмов, ніж мідні дроти, а промінь лазера несе в собі мільйони телефонних діалогів одночасно. Але статистичний підхід не може бути головним при оцінці публіцистичних творів. Адже він «урівнює» газетний аркуш і перфострічку обчислювальної машини, добірку заміток і проблемну статтю тощо. Людина оцінює, насамперед, зміст усього того, що відбувається в оточуючій її дійсності. Змістова інформація складає основу спілкування між людьми: обмін ідеями, досвідом, емоція-ми, результатами інтелектуальної діяльності.

13. Сучасні тенденції розвитку вітчизняної преси.

Становище сучасної української журналістики визначається такими ознаками:

1) недостатністю історичних традицій публічного й політичного життя, досвіду існування вільних, незалежних від державних органів преси;

2) домінуючою роллю держави та окремих політичних угруповань в інформаційному просторі України і породженою цим небезпекою однобічної ідеологічної орієнтації громадської думки; з другого боку, спостерігається тенденція до перехоплення ініціативи й монополізації ринку преси великим банківським капіталом, що також посилює загрозу використання журналістики для маніпулятивної пропаганди;

3) низьким рівнем дієвості та ефективності української журналістики; відсутністю адекватної суспільної реакції на викривальні кампанії, які в інших соціальних умовах призвели б до політичної кризи; дана обставина є ознакою соціальної апатії громадянства, його зневіри у власні сили, можливість змінювати життя на краще;

4) стійким перетворенням українських газет на "пресу катастроф", тобто таких видань, що здебільшого в негативному світлі відображають соціальну дійсність; різко скоротилася частка нарисів, статей, репортажів з позитивним змістом, а коли вони й з'являються, то сприймаються здебільшого як рекламні трюки; натомість відсоток негативної інформації на шпальтах газет сягає 75-80 %;

5) зниженням аналітичного рівня української преси та посиленням її символічності, особливо при висвітленні політичних тем; запровадженням у журналістику численних підтекстових мотивів, зрозумілих обмеженій кількості осіб; це ускладнює для журналістики виконання її первинної функції бути масовою комунікацією;

6) відсутністю комплексу стабільних правових, політичних та економічних рамкових умов діяльності мас-медіа (тут ідеться про діяльність редакцій як юридичних осіб);

7) браком високого професіоналізму в діяльності журналістського корпусу країни;

8) незахищеністю професійної діяльності журналістів.

9) незахищеністю професійної діяльності журналістів. В Україні за роки незалежності ухвалено найбільшу кількість державних законів, покликаних регулювати сферу масової комунікації. Але складені вони настільки непрофесійно, що викликають гостру критику журналістів і позитивного впливу на функціонування мас-медіа не справляють.

14. Права та обов'язки журналістів відповідно до Закону України “Про пресу”.

Журналіст має право:

1) на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації;

2) відвідувати державні органи, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

3) відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

4) на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

5) по пред'явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що підтверджує його професійну належність або повноваження, надані редакцією друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;

6) звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;

7) поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно);

8) відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;

9) на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Журналіст зобов'язаний:

10) дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції;

11) подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію;

12) задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;

13) відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;

14) представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що підтверджує його професійну належність або повноваження, надані редакцією друкованого засобу масової інформації;

15) виконувати обов'язки учасника інформаційних відносин;

16) утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

17) Журналіст несе відповідальність в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків.

15. Закон України "Про інформацію".

Інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Основними принципами інформаційних відносин є:

a. гарантованість права на інформацію;

b. відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією;

c. достовірність і повнота інформації;

d. свобода вираження поглядів і переконань;

e. правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації;

f. захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Основними напрямами державної інформаційної політики є:

g. забезпечення доступу кожного до інформації;

h. забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації;

i. створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства;

j. забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень;

k. створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування;

l. постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів;

m. забезпечення інформаційної безпеки України;

n. сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.

Суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень.

Об'єктом інформаційних відносин є інформація.

Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, але вона не повинна порушувати права, свободи і законні інтереси інших громадян та юридичних осіб.

Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

Галузі інформації - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та держави. Основними галузями інформації є: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

За змістом інформація поділяється на такі види: інформація про фізичну особу; довідково-енциклопедичного характеру; про стан довкілля (екологічна інформація); про товар (роботу, послугу) та ін.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості:

i. про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

ii. про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей;

iii. про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

iv. про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов’язаних з політичними репресіями, Голодомором та іншими злочинами.

v. про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

vi. щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді.

Масова інформація - інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб. Інформаційна продукція - матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення потреб суб'єктів інформаційних відносин. Інформаційною послугою є діяльність з надання інформаційної продукції споживачам з метою задоволення їхніх потреб.

Цензура - будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіста, засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача, узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації.

Під час виконання професійних обов'язків журналіст має право здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом.

vii. Журналіст має право безперешкодно відвідувати приміщення суб'єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними проводяться, та бути особисто прийнятим у розумні строки їх посадовими і службовими особами, крім випадків, визначених законодавством.

viii. Журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов'язано до цього рішенням суду на основі закону.

ix. Після пред'явлення документа, що засвідчує його професійну належність, працівник засобу масової інформації має право збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій, крім випадків, передбачених законом.

x. Журналіст має право поширювати підготовлені ним матеріали (фонограми, відеозаписи, письмові тексти тощо) за власним підписом (авторством) або під умовним ім'ям (псевдонімом).

xi. Журналіст засобу масової інформації має право відмовитися від авторства (підпису) на матеріал, якщо його зміст після редакційної правки (редагування) суперечить його переконанням.

Права та обов'язки журналіста, працівника засобу масової інформації, визначені цим Законом, поширюються на зарубіжних журналістів, працівників зарубіжних засобів масової інформації, які працюють в Україні.

Усі дії, пов'язані з акредитацією, мають ґрунтуватися на принципах відкритості, рівності, справедливості з метою забезпечення права громадськості на одержання інформації через засоби масової інформації. Відсутність акредитації не може бути підставою для відмови в допуску журналіста, працівника засобу масової інформації на відкриті заходи, що проводить суб'єкт владних повноважень.

Суб'єкти владних повноважень, що акредитували журналіста, працівника засобу масової інформації, приймають рішення про припинення акредитації у разі:

1. подання ним відповідної заяви;

2. неодноразового грубого порушення ним обов'язків, визначених цією статтею;

3. звернення засобу масової інформації, за поданням якого здійснена акредитація.

Інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.

Суб'єкти владних повноважень як позивачі вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.

16. Результативність журналістської діяльності.

Газети й журнали читають тисячі й десятки тисяч громадян, програми радіомовлення й телебачення мають мільйонну аудиторію. Тому неможливо передбачити точний безпосередній ефект, що його може дати нагромадження інформації від постійного спілкування з тим чи іншим органом масової інформації. Журналістика сьогодні стала чинником політичних подій, будь-яка поважна політична сила починає утверджуватися з організації власної системи ЗМІ.

Теорія журналістики виробила поняття для осягнення результативності журналістики - це дійовість та ефективність журналістської діяльності.

Див. запитання 6 і 28.

17. Форма власності у сфері журналістської діяльності.

Див. запитання 37.

18. Журналістика як система засобів масової інформації.

Система органів масової інформації - це єдність компонентів, які виникли в різні історичні періоди (спочатку періодична преса, потім телеграфні комунікації, фотографія, кіно, радіо, телебачення і, нарешті, новітні аудіовізуальні та комп'ютерні технології).

Головні засади їх типології такі:

a. За регіоном поширення виокремлюються центральні, регіональні, обласні, міські, районні, відомчі (промислових чи сільськогосподарських підприємств, навчальних закладів і т. п.) органи масової інформації;

b. За тематичною чи галузевою спеціалізацією розрізняють загальні інформаційні (якісні, універсальні) та фахові видання, а також - ділові (економічні), юридичні, спортивні, рекламні, автомобільні, комп'ютерні, городньо-садівничі, розважальні, еротичні, сенсаційні, партійні, профспілково-галузеві органи масової інформації;

c. За періодичністю: щоденні, щотижневі, щомісячні, квартальні, щорічники;

d. За типом аудиторії: загальні, жіночі, чоловічі, молодіжні, дитячі, студентські і т. п.

У цілому системі ЗМІ притаманні такі властивості, як тематична універсальність, актуальність, оперативність, аналітичність, емоційність, безперервність, наступність, систематичність у процесі передачі соціальної інформації. Преса, інформаційні агентства, телебачення, радіомовлення в кожний окремий момент виконують власні завдання, тобто є автономними, що зумовлено специфічними, унікальними властивостями кожного.

19. Структура Інформаційної діяльності. Види передачі інформації в журналістиці.

Основними напрямами інформаційної діяльності є: політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний,міжнародний тощо. Держава зобов'язана постійно дбати про своєчасне створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж,банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності. Держава гарантує свободу інформаційної діяльності в цих напрямах всім громадянам та юридичним особам в межах їх прав і свобод, функцій і повноважень.

Про види інформаційної діяльності див. запитання 76.

Види передачі інформації:

a. Деклараційна журналістика (журналістика повідомлень). Нормальним вважається, коли працівники ЗМІ повідомляють про факти, залишаючись при цьому, наскільки це можливо, нейтральними. Вони доводять до відома своєї аудиторії те, що роблять політичні діячі. її негативною стороною є «журналісти¬ка сторонньої людини», мета якої — передавати «об'єктивну ін¬формацію». При цьому працівник ЗМІ виконує тут роль сто¬роннього передавача інформації.

b. Журналістика думки розглядає світ через призму однієї ідео¬логії та пропускає те, що не гармонує з власною уявною карти¬ною світу. Новини та коментарі до них тут подаються непослі¬довно. При цьому працівники ЗМІ виконують роль прихильни¬ків якої-небудь партії. Подібно до цього певною мірою працю¬ють газети «Neue Zuricher Zeitung», «Le Figaro» або «Правда». Так само працює радіо Ватикану. Така журналістика зветься жур¬налістикою боротьби.

c. Пошукова журналістика виникла в середині минулого століт-тя в Англії. Всім відомо, що журналістика не задовольняється лише роллю передавача інформаційних повідомлень. Йдеться про те, що ЗМІ бажають перевіряти інформацію, піддавати інформа¬цію, що надходить, незалежній експертній оцінці, відшліфовувати цю інформацію за допомогою додаткових розслідувань. Тут працівники ЗМІ виконують роль кримінального детектива, котрий веде слідство. Цей метод полягає у розшуковуванні всіх доступних джерел інформації. Формою дегенерації такої журналістики є журналістика чисто негативного висвітлення проблеми, при якому чим більше розшукують, тим більше натрапляють на негативне.

d. Журналістика розслідування є вищою формою пошукової жур¬налістики. Вона прийшла з Америки в кінці XIX ст. і була пере¬дусім розроблена Йозефом Пулітцером. її мета полягає в тому, щоб за допомогою політичних викриттів виконувати суспільну функцію критики та контролю. Працівники ЗМІ тут виконують функції охоронців громадських інтересів. Методи, які викорис¬товуються, є не тільки ортодоксальними за певних умов, а іноді бувають навіть нелегальними. Завдяки журналістиці розслідування широкій громадськості СІЛА стали відомими факти «Уотергейтского скандалу», що призвело до відставки президента Ніксона. Негативним у такій журналістиці є «журналістика смертного ви¬року», яка несправедливо засуджує людину.

e. Потреба у роз'ясненні та поглибленні інформаційних повідомлень через їхні взаємозв'язки, першопричини вимагає пев-ного аналізу, котрий би інтерпретував факти за допомогою різноманітних пояснювальних матеріалів. Роль працівників ЗМІ полягає тут у виконанні функції коментатора, аналітика. Журна-лістика інтерпретації змушує журналістів активно займатися по-яснювальною роботою, висувати власні думки, розставляти суб'єктивні акценти, не подаючи при цьому свою позицію як останню інстанцію. Негативною формою такої журналістики є журналістика маніпулювання, користуючись якою працівники ЗМІ інтерпретують факти, виходячи лише із своїх власних інтересів.

f. Говорячи про точну журналістику, необхідно згадати про суспільствознавчу журналістику, тому що працівники ЗМІ, які працюють у цій галузі, використовують методи соціології. Вони виконують тут роль дослідників, аналізуючи громадську думку, ро-блячи висновки щодо стану суспільства та створюючи емпіричні банки даних для знаходження фактів, що підтверджуються на¬уково. Проблема, щоправда, тут полягає в тому, що дуже мало працівників ЗМІ мають освіту соціолога. Існує також небезпека того, що вони будуть видавати інформацію дуже академічно.

g. Педагогічна журналістика. Ще з доби просвіти, з XVIII ст., існує думка, що журналістика має виконувати функцію освіти та виховання людей. У цьому випадку роль працівників ЗМІ полягає у виконанні функції просвітянина, вчителя. Передусім йдеться про науковий стан речей у світі, котрий, зрозуміло, потрібно пояснювати. Необхідно спростити комплексні взаємозв'язки. Це скорочення комплексності, коли переплетіння фактів є дуже складним, повинна передусім вирішувати наукова журналістика. Небезпека полягає у тому, що кожна концепція, котра виступає на сторінках преси із вказувальними орієнтирами, може перетворитися на менторську журналістику.

h. Іноді журналістика повинна заступатися за будь-яку партію, передусім, тоді, коли відома кричуща несправедливість та коли обмежується постачання інформацією соціальних груп населення. Така адвокатська журналістика походить від авторів соціаль-них репортажів у Англії в XIX ст. Таким був «шалений репортер» Егон Ервін Кіш, що працював у Празі. Адвокатська журналісти¬ка хоче формувати солідарність у суспільствіц. Тут роль працівників ЗМІ полягає у виконанні функції захисника громадських прав. Правда, тут існує небезпека набуття працівниками ЗМІ місіонер-ських звичок.

i. Журналістика розваг концентрується на розповідях про різні історії та події з особисто-конкретною перспективою. Вона хоче розслабляти та розважати споживачів. Роль працівників ЗМІ поля¬гає тут у виконанні функції конферансьє та розважальника. Фак¬ти подаються ненав'язливо в емоційно-хвилюючому плані. Прав¬да, існує небезпека, що концепція гонитви за усім приватним, інтимним може призвести до журналістики обливання брудом.

j. Під назвою «нова» журналістика мають на увазі літературну журналістику. Це поняття прийшло з Америки, у певній мірі як реакція на суху, дистанційовану англосаксонську журналістику новин. У романських країнах, наприклад Італії або Франції, в слов'янських країнах — Росії або Чехії, без сумніву, також в Ук-раїні, літературна журналістика має давню традицію. «Нова» журналістика хоче досягти гармонії напруження уваги та розва-жання читачів. Методами цього є відхід від сталих форм, певне стилістичне розшарування. Небезпека тут у тому, щоб така жур-налістика не перетворилася на мовну «фікцію».

20. Гуманізм як принцип журналістської діяльності. Див. 64.

21. Виникнення і становлення української журналістики. Журналістика як явище духовної культури виникає на історичному етапі, коли самодостатньою стає потреба суспільства у масовій інформації. Цьому передують передумови: економічні, політичні, технічні, культурні. Отже, сукупність усіх цих чинників сприяла формуванню націй, розвитку нових суспільних відносин, зародженню преси. В Україні склалися свої передумови появи журналістики. Ще в дожурналістський період були закладені писемні та усні традиції публіцистичної творчості (давньоруські літописи, фольклор кобзарів, полемічна література, козацькі літописи, творчість мандрівних дяків, творчість Г.Сковороди. Таким чином, українська журналістика виникла на основі загальноєвропейських чинників та національних традицій. Перші періодичні видання

Перша газета в Україні з'явилася у Львові. 9 липня 1749 року тут вийшов одноденний листок польською мовою «Kuryer Lwowski». Першою газетою в Україні, що відповідає сьогоднішнім уявленням, стала львівська «Gazette de Leopol» («Львівська газета»), яка щотижнево виходила впродовж 1776 року французькою мовою. Виходила форматом 4 сторінки, не завжди регулярно, вийшло 52 номери. Тижневик подав взірець часопису, зорієнтованого на традиції преси європейських столиць, інформував місцеву читаючу публіку про події в світі та в своєму ближчому довкіллі. Часопис прищеплював у суспільній свідомості смак до читання періодики, створював передумови для появи нових періодичних видань. У 1811 році починає виходити «Gazeta Lwowska», якій судилося стати найтривалішим періодичним виданням в Україні. Вона існувала до 1939 р. У Львові зародилася й галузева журналістика в Україні. У 1801 році тут починає виходити журнал з правознавства «Правознавчі анали» та журнал з воєнних наук «Військовий журнал».

Датою народження журналістики в підросійській Україні є 1812 рік. Тут журналістика виникла в Харкові. Цього Р вийшло 12 номерів газети «Харьковский еженедельник».

У 1817 році в Харкові зароджується і фахово-галузева журналістика. Її первістком став журнал «Украинский домовод» — видання для сільського господарства. під редакцією професора університету Федора Пільгера. У 1817–1823 роках у Харкові виходила газета «Харьковские известия» — єдина на той час газета в усій підросійській Україні.

Вагомий внесок у розвиток вітчизняної журналістики зробила Харківська школа романтиків, видаючи «Український альманах» та «Утренняя звезда».

Уже високо підноситься значення альманаху «Русалка Дністровая», виданого у 1837 році в Будапешті й підготованого до друку так званою «Руською трійцею». «Русалка Дністровая» удостоїлася чотириразового перевидання: 1910 року в Тернополі, 1950 і 1972 років у Києві, 1961 року у Філадельфії (США).

Але творчий потенціал Харкова поступово девальвувався, що позначилося й на характері харківської журналістики. «Молодик» став по суті передостанньою спробою харківської творчої еліти видавати свої періодичні чи хоча б альманахові видання.

А тим часом Михайло Олександрович Максимович все ж таки зреалізував задум видання в Києві альманаху «Киевлянин».

За створення Руської Ради Головної фактичним періодичним органом Ради став часопис „Зоря Галицька", а її редактором - Антін Павенцький. Того ж 1848 р. в противагу „Руській Раді Головній" у Львові виникло політичне товариство ,,Собор Руський". Його органом став Dnewnyk Ruskyj; редагував його член „Руської Трійці" І.Вагилевич.

Журнал «Основа» являє собою кульмінацію в сюжеті розвитку української журналістики першого періоду. Він почав виходити в 1861 році. Друкувався він українською й російською мовами. Найголовнішим автором «Основи» слід вважати Т.Шевченка, твори якого друкувалися щономера. причини припинення видання «Основи» були такі:

1. вичерпання коштів, що були виділені на видання журналу меценатом.

2. брак передплатників. Сприйнявши «Основу» спершу з ентузіазмом, українське громадянство з часом почало змінювати ставлення до неї, позбавляючи її своєї моральної й фінансової підтримки.

3. погана організація роботи редакції, яка взяла за правило не відповідати на листи читачів і навіть не повідомляти авторів про долю надісланих матеріалів.

4. внутрішні суперечності в редакційному колективі.

5. явно помилковою була орієнтація «Основи» на українське заможне панство, яке виявилося не готовим до згуртування навколо свого журналу, не сприйняло ідей українського відродження, покинуло часопис, що міг би стати його органом;

6. негативне враження на читачів та передплатників справляла несвоєчасність виходу номерів «Основи». Щоправда, затримувалася вона з виходом до читача не з власної вини, а через безкінечні цензурні утиски. Жоден журнал в Росії того часу не вів такої виснажливої війни з цензурою, як «Основа». Прихована війна здійснювалася за допомогою прямих політичних доносів до центрального жандармського управління.

Щойно з'явився журнал «Основа», розвиток української журналістики було штучно зупинено репресивними заходами російського уряду; цей крок унеможливив дальший розвиток української журналістики в Російській державі; її центр перемістився в Галичину, де й перебував до початку нового періоду її історії, який умовно можна назвати «Австрійсько-українським».

22. Основні положення Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) України”.

сч

23. Економічні аспекти права на комунікацію. Серйозними важелями впливу на інформаційну політику засобів масової інформації є економічні інструменти. Дискусія щодо механізмів економічного впливу, їхньої ефективності та способів нейтралізації у західних науково-експертних колах розпочалася у міжвоєнний період і на сьогодні не завершена. Її аналіз дозволяє констатувати, що вплив економічних чинників на ЗМІ розглядається фахівцями у двох основних площинах. Першою є взаємодія ЗМІ із середовищем, у якому вони функціонують, тобто із державою, її апаратом, нормативно-правовою базою, а також з суспільством та ринком. Другою площиною є взаємовідносини творчих колективів ЗМІ із їхніми власниками. Вплив суспільства та ринку на інформаційну політику ЗМІ

Впливи суспільства та ринку на інформаційну політику засобів масової інформації на навпаки значною мірою взаємопов’язані, оскільки відбуваються у площині “попит-пропозиція”. На сьогодні загальносвітовою тенденцією є комерціалізація ЗМІ, тобто перетворення ЗМІ із механізму донесення думки певних політичних сил, фінансово-промислових груп та держави до суспільства на суб’єкт надання населенню інформаційно-розважальних послуг. Наслідком цього є зміна пріоритетів у діяльності ЗМІ з пропагування певних ідей, цінностей та думок у бік досягнення максимальної економічної ефективності. В цих умовах зростаючу роль у визначенні інформаційної політики ЗМІ відіграють рекламодавці, які, купуючи рекламний час / рекламну площу, можуть впливати на вибір каналами потенційної аудиторії, а отже, і змістового наповнення інформаційних програм, визначення тематичних пріоритетів у друкованих ЗМІ тощо.

Як зазначають американські дослідники К. Крос та Р.А. Гакет, з огляду на те, що представлені у засобах масової інформації рекламодавці є переважно виробниками товарів широкого вжитку, їхніми вимогами стають максимальне розширення аудиторії ЗМІ передусім за рахунок громадян із середньою та низькою купівельною спроможністю. Наслідком цих вимог стає помітне коригування інформаційної політики ЗМІ у бік зменшення частки аналітичних програм на користь політичних ток-шоу та “театралізації” програм новин. Таким чином відбувається не “підтягування” населення до певних цінностей, що пропагуються ЗМІ, а “прив’язування ЗМІ” до цінностей аудиторії. У телепросторі зазначеним тенденціям значною мірою сприяє система піпл-метрії та телевізійних рейтингів, що зводять фактичний попит аудиторії до певного середнього рівня, а згодом призводить до зниження інтелектуального наповнення телепростору, натомість пріоритетами роботи ЗМІ стають сенсаційність, “театралізація” тощо.

Зазначені тенденції впливають не лише на рівень змістовного наповнення продукції ЗМІ, а й на тематику програм і друкованих матеріалів. Насамперед зменшується кількість культурологічних, освітніх, дитячих матеріалів і програм, інформації з життя етнічних меншин релігійних громад тощо. Особливо загрозливою ця тенденція може стати за умов приватизації державних та комунальних ЗМІ, насамперед на рівні областей та районів. Приватизація державних ЗМІ

Усвідомлення невідповідності існування державних ЗМІ сучасним демократичним стандартам, низької економічної ефективності та професійності їхньої роботи обумовило розробку Кабінетом Міністрів України проекту Закону України “Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації”, яким пропонується поетапна зміна форми власності практично усіх державних друкованих видань.

На сьогодні в Україні налічується близько 1000 центральних та регіональних державних друкованих ЗМІ, що потребують зміни форми власності. Вони не лише відіграють помітну роль у суспільно-політичному житті країни, особливо в регіонах, а й забезпечують працевлаштування значної кількості фахівців. З огляду на відсутність у наявних державних друкованих ЗМІ значного досвіду роботи в ринкових умовах, вузькість рекламного ринку в регіонах, конкуренцію з боку електронних медіа, невисоку купівельну спроможність населення швидка приватизація державних ЗМІ може викликати масове зникнення значної їх частини у коротко- та середньостроковій перспективі, крім випадків придбання регіональних ЗМІ великими медіа-холдингами та корпораціями з відповідними соціально-економічними та суспільно-політичними наслідками. Враховуючи це, у майбутньому законі про приватизацію державних ЗМІ варто передбачити перехідний період для приватизованих ЗМІ, а також дослідити можливість формування громадських ЗМІ на основі колишніх державних друкованих засобів масової інформації.

Ключовим питанням реформування ЗМІ державної форми власності є створення суспільного теле- і радіомовлення. На сьогодні між представниками структур, відповідальних за розробку державної інформаційної політики, існує відносний консенсус щодо формування суспільного мовлення на основі майна та організаційної структури Національної телерадіокомпанії України, обласних ДТРК, телеканалу “Культура” та ДТРК “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення”. Водночас триває дискусія щодо принципів фінансування та механізмів контролю за редакційною та програмною політикою новоствореної структури.

Таким чином, слід констатувати, що перетворення державних ЗМІ на громадські значною мірою сприятиме підвищенню демократичності у медіа-середовищі, звузить механізми економічного впливу на ЗМІ, компенсує негативні наслідки комерціалізації медіапростору тощо.

24. Джерела формування української журналістики. Попри існування несприятливих суспільно-політичних обставин, українська журналістика все ж виникла як наслідок титанічної духовної праці не одного покоління діячів. Ії зародженню й становленню сприяли національні традиції збирання, обробки й поширення інформації та створення актуальних, дієвих публіцистичних творів. Вони й склали національні джерела української журналістики. Найважливішими серед них були такі:

1. «Літопис Руський», що складався з трьох частин: «Повість минулих літ», «Київський літопис» та «Галицько-волинський літопис». 852 рік. Багато ознак споріднює «Літопис Руський» з журналістикою. Це, передусім, тяжіння до періодичних записів, які робилися часто відразу після подій, а відтак виконували функцію творення історії сучасності, що в суспільній свідомості нашого часу уже пов'язане з журналістикою. Це і етнографічні деталі, політичну боротьбу, війни і битви, епізоди й факти церковного життя, народження та смерть князів чи інші події з життя князівських родин тощо. Наш перший літопис споріднюють з сучасною журналістикою численні публіцистичні фрагмента, що включені в текст для коментування тих чи інших історичних явищ.

2. «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, що датується приблизно 1037-1050 роками, та «Повчання» Володимира Мономаха дітям, написане в 1117 році. У першому творі з патріотичних позицій обґрунтовується думка про рівноправність українського народу серед інших християнських народів, як духовний подвиг підноситься прийняття Володимиром Великим християнської релігії для княжої України,відстоюється культурна велич і церковна незалежність від Візантії стародавньої української держави. Другий твір, адресований Володимиром Мономахом, передусім, своїм дітям, але звернутий у головних ідеях і до широкого читацького загалу, пропагує провідні християнські чесноти

3. усна народна творчість. Зібрати інформацію про видатну подію чи людину, зафіксувати її в слові, відповідним чином прокоментувати її, висловити до неї своє ставлення — усе це було звичним для кобзаря. Відомий історичний факт: саме кобзарі швидко реагували в своїх творах і розносили по містах і селах новини про перемоги Богдана Хмельницького.

4. усна народна творчість, що особливого розмаху набула від середини XVI століття й особливо після Берестейської унії 1596 року. У памфлетах, посланнях і трактатах українських письменників Герасима і Мелетія Смотрицьких, Стефана Зизанія, Петра Могили, Іоаникія Галятовського та Івана Вишенського давалася глибока оцінка релігійним та політичним проблемам того часу, відстоювалася ідея української самобутності й самодостатності, вироблявся публіцистичний стиль, освоювалися прийоми полеміки, а в читачів вироблявся смак до читання подібного роду творів. 5. проповідницька проза. Проповіді, виголошувані вищими церковними ієрархами збирали велику аудиторію слухачів. У цьому сенсі виголошування проповідей може розглядатися як могутній канал масової комунікації, для якого створювалося багато текстів української пражурналістики. Особливого поширення жанр проповіді набув у добу бароко (XVI-XVIII століття), коли усталилася традиція не лише складати рукописні збірники, але й видавати друковані книжки проповідницької прози. Так, у добу козацької держави збірки проповідей видали Транквіліон Ставровецький «Учительное євангеліє» (1619, 1696) та «Перло многоценное» (1646, 1690), Іоаникій Галятовський «Ключ разумінія...» (1659, 1660, 1663, 1665), Антоній Радивиловський «Огородок Марії Богородиці» (1676) та «Вінець Христов» (1688), Лазар Баранович «Меч духовний» (1666,1679) та «Труби словес проповідних» (1674,1679). Традиція створення казань як своєрідного типу масового спілкування, морального впливу, формування громадської думки проходить через усе XVIII століття, реалізуючись у творчості Дмитра Туптала, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича і навіть Григорія Сковороди, від якого залишилися дві проповіді — вступні академічні виклади¹⁴. 6. козацькі літописи XVIII століття, серед котрих особливо виділяються твори трьох авторів: Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб'янки, а також анонімний твір «Історія Русів». З одного боку, це монументальні історичні пам'ятки, присвячені «козацькій війні з поляками», безцінне джерело відомостей і фактів про надзвичайно важливий період у житті нашого народу. 3 іншого боку, це твори, пройняті любов'ю до України, повагою до козацького народу, його волелюбності й демократизму, уболіваннями за тяжкі наслідки внутрішньо національної роз’єднаності й несконсолідованості, спрямовані на захист його від принижень і зловживань з боку Московського уряду, його нищівної для України політики, спроб коштом українського народу й козачого війська розв'язувати військові, політичні й господарські проблеми Російської держави.

25. Соціальна відповідальність і професійна компетентність журналіста. Журналіст як суб'єкт комунікації повинен визнавати й популяризувати самобутність національної культури та враховувати об’єктивне існування плюралізму культур, світосприймання. Застосування інноваційних освітніх технологій, зокрема технології формування професійної компетентності майбутніх журналістів засобами іншомовних періодичних видань, сприятиме усуненню штучної мовної (комунікативної) ізольованості національної від світової журналістики та журналістської освіти. Однією з найсуттєвіших вимог до професійної компетентності майбутнього журналіста є обов’язкове практичне володіння хоча б однією іноземною мовою, що зумовлюється Законами України „Про освіту”, „Про вищу освіту”, Указами Президента України „Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні”, „Основні напрями реформування вищої освіти” та ін

Під „компетенцією” розуміють наперед задану вимогу до освітньої підготовки (стандарт), потенційну можливість, елемент компетентності. Вважаємо, що „компетентність” як комплексна особистісна категорія означає практичну готовність та здатність людини діяти в певній галузі; вона включає знання, уявлення, навички, мотиви, цінності, реалізовані у життєвих та професійних контекстах, передбачає наявність досвіду діяльності. „Професійна компетентність” – це система теоретичної і практичної готовності особистості до ефективної самореалізації у професії, що реалізується через парадигму професійно значущих знань, умінь, якостей, здібностей, схильностей та досвіду професійної діяльності. „Професійна компетентність журналіста” охоплює мотиваційну (загальнокультурна, ціннісна та соціальна компетентності), операційну (комунікативна, інформаційна, методологічна, особистісна компетентності) сфери, процес самоконтролю та містить: 1) знання гуманітарних, соціально­ економічних, фундаментальних та професійно­орієнтованих дисциплін, оволодівши якими журналіст здійснює професійні, психологічні, риторичні функції; 2) загальні та професійні вміння, що дозволяють реалізувати інформаційно­технічну, праксеологічну, рефлексивну функції; 3) ціннісно­мотиваційні характеристики, світоглядну та соціально-політичну позицію; 4) індивідуально-психологічні особливості; 5) життєвий та професійний досвід.

Здійснюючи масово-інформаційну діяльність, журналіст щодня потрапляє в найскладніші життєві ситуації, мусить вивчати суспільні суперечності й конфлікти і бути арбітром у них; він повинен уміти зайняти правильну позицію й мати мужність послідовно її захищати, бо від його висвітлення, від його розуміння ситуації чи події залежить формування громадської думки навколо них і остаточне розв'язання справи. Це накладає величезну моральну відповідальність на особу журналіста, вимагає вивіреності його соціальної позиції. Озброюють його в цьому, допомагають прийняти правильні рішення засади (принципи) журналістики.

Соціально відповідальна модель масово-інформаційної діяльності якраз і передбачає активність засад журналістики, які присутні в свідомості кожного працівника мас-медіа при здійсненні ним своїх професійних обов'язків. Адже свобода - це не свавілля і не вседозволеність. Вона передбачає наявність у кожного журналіста внутрішнього редактора, який вчасно підкаже йому про неприпустимість чи бажаність чергової публікації, утримає від втручання в особисте життя громадян, застереже від розпалювання міжнаціональної ворожнечі чи інших негідних журналіста вчинків. Серед засад журналістики, заснованих на загальнолюдських пріоритетах, як найважливіші відзначимо такі.

1. Гуманізм. Це універсальна засада, синтез вимог до журналістської діяльності. Гуманізм - це розуміння людини як найвищої цінності, це позиція журналіста, яка сприяє розвитку людини, забезпеченню її матеріальних і духовних потреб, миру й злагоди, рівноваги в суспільстві, виходить з пріоритету прав людини, які мусять бути гарантовані державою.

Як антитеза, антигуманізм - це заклики до насильства, пропаганда класової ненависті й класової боротьби, заклики до дестабілізації суспільства, повалення існуючого ладу, насильницького знищення існуючого державного ладу і самої держави. Усе це законодавчо заборонено в правових, демократичних державах.

Засади співжиття людей в соціумі віддавна викладені в моральних заповідях, сформульованих у священних книгах практично всіх релігій. Як правило, тут наведені етичні максими-заборони, перелічено те, чого не повинен робити індивід. При чому істориками релігії відзначається співпадіння в різних священних книгах найважливіших вимог, яким повинна слідувати людина.

2. Патріотизм є другим важливим принципом журналістської творчості. Під патріотизмом розуміється одне з найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів. 3. Інтернаціоналізм - важлива засада сучасної журналістики, що сусідить і становить діалектичну єдність з патріотизмом. Інтернаціоналізм як світоглядна засада є наслідком зростаючої інтернаціоналізації суспільного життя, що виражається у величезному зростанні комунікації, у спільності ідей та ідеалів одної генерації в різних країнах, у відчутті світом себе як цілісності. Інтернаціональне - не безнаціональне, але міжнаціональне, міжнародне. 4. Демократизм - також важлива засада діяльності журналіста. Демократія, що в буквальному перекладі з грецької мови означає народовладдя, - це така форма політичної організації суспільства, що характеризується участю народу в управлінні державними справами. У широкому розумінні демократія - форма керівництва будь-яким колективом, яка передбачає активну участь усіх його членів у здійсненні всіх заходів, у тому числі обговоренні й прийнятті управлінських рішень.

Журналістика є невід'ємною складовою демократичного суспільства, власне, у значній мірі й забезпечує участь громадян в управлінні державними справами, інформує їх про проблеми, надає можливість для їх обговорення, сповіщає про прийняті рішення. Демократизм журналістики виражається в орієнтації на народ, його запити й потреби, в постановці й розв'язанні тих проблем, що хвилюють мільйони людей. Це перший аспект демократизму журналістики.

Другий аспект полягає в тому, що матеріали в мас-медіа мають бути доступними народові за змістом і за формою. У цьому аспекті демократизм суміжний із поняттям народності, вимагає від автора простоти вислову як гарантії комунікаційних можливостей журналістики. Причому простота мусить бути сприйнята як найвищий вияв майстерності, у відповідності до приказки "Усе геніальне - просте", вона нічого спільного не має із спрощеністю, примітивністю.

5. Правдивість як засада діяльності журналіста передбачає достовірність і адекватність висвітлення ним фактів і подій, неу-переджений підхід до відображення явищ життя. А здатність органів масової інформації подавати неспотворену картину дійсності сприймається як найважливіший вимір якісного рівня журналістики.

Названу ознаку журналістики В. М. Владимиров назвав принципом об'єктивності, відзначивши, що "ми можемо вести мову про існування єдиного, вищого принципу розуміння інформації в журналістиці, а саме: принципу непорушної єдності об'єктивності та гуманізму" . Автор не помітив внутрішньої суперечності своєї дефініції, у якій він поєднав несумісні поняття, адже об'єктивність виключає будь-яку оцінність, а гуманізм, навпаки, передбачає її наявність, відчутну присутність.

6. Оперативність - своєчасність, швидка робота журналіста, його здібність готувати й передавати інформацію в стислі терміни. Читача ОМІ цікавлять новини, останні новини, аналітичні матеріали з приводу останніх подій. Застарілі новини - оксиморон, нонсенс. Новини перестають бути новинами, як тільки стають застарілими. Тому оперативність, здатність підготувати інформацію про сьогоднішню подію в сьогоднішній номер визначає міру професійної майстерності журналіста.

Знання й усвідомлення головних засад журналістики є основою формування журналістом своєї соціальної позиції, гарантує успішну діяльність кожного представника мас-медіа.

26. Галузі, види, джерела інформації та режим доступу до неї. Галузi iнформацiї - це сукупнiсть документованих або публiчно оголошених вiдомостей про вiдносно самостiйнi сфери життя i дiяльностi суспiльства та держави.

Основними галузями iнформацiї є: полiтична, економiчна, духовна, науково-технiчна, соцiальна, екологiчна, мiжнародна. Основними видами iнформацiї є:

1. статистична iнформацiя;

2. масова iнформацiя;

3. iнформацiя про дiяльнiсть державних органiв влади та органiв мiсцевого i регiонального самоврядування;

4. правова iнформацiя;

5. iнформацiя про особу;

6. iнформацiя довiдково-енциклопедичного характеру;

7. соцiологiчна iнформацiя.

Джерелами iнформацiї є передбаченi або встановленi Законом носiї iнформацiї: документи та iншi носiї iнформацiї, якi являють собою матерiальнi об'єкти, що зберiгають iнформацiю, а також повiдомлення засобiв масової iнформацiї, публiчнi виступи. Режим доступу до iнформацiї - це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення i зберiгання iнформацiї.

За режимом доступу iнформацiя подiляється на вiдкриту iнформацiю та iнформацiю з обмеженим доступом.

Держава здiйснює контроль за режимом доступу до iнформацiї.

Завдання контролю за режимом доступу до iнформацiї полягає у забезпеченнi додержання вимог законодавства про iнформацiю всiма державними органами, пiдприємствами, установами та органiзацiями, недопущеннi необгрунтованого вiднесення вiдомостей до категорiї iнформацiї з обмеженим доступом.

Державний контроль за додержанням встановленого режиму здiйснюється спецiальними органами, якi визначають Верховна Рада України i Кабiнет Мiнiстрiв України.

У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати вiд урядових установ, мiнiстерств, вiдомств звiти, якi мiстять вiдомостi про їх дiяльнiсть по забезпеченню iнформацiєю заiнтересованих осiб (кiлькiсть випадкiв вiдмови у наданнi доступу до iнформацiї iз зазначенням мотивiв таких вiдмов; кiлькiсть та обгрунтування застосування режиму обмеженого доступу до окремих видiв iнформацiї: кiлькiсть скарг на неправомiрнi дiї посадових осiб, якi вiдмовили у доступi до iнформацiї, та вжитi щодо них заходи тощо).

27. Тенденції сучасних ЗМІ (монополізація, інтернаціоналізація, уніфікація, комерціалізація). Монополізація. ЗМІ в плюралістичному суспільстві дуже мало залежать від держави. Але вони надзвичайно залежні від еконо­міки. І якщо вони не пристосовуються до існуючих відносин у економіці, то більшість з них не може вижити, Таким чином, ринок зобов'язаний фінансувати ЗМІ. Реклама приходить, пере­дусім, у великі ЗМІ — лідерів цього ринку, до тих, хто має вели­ку кількість споживачів або має високі тиражі. Це призводить до того, що в більшості міст та регіонів може вижити тільки одна газета. У США майже 90% міст — так звані регіони «однієї газе­ти». У Німеччині можна спостерігати подібну тенденцію. У Швей­царії у 57% політичних регіонах існує лише одна газета або функ­ціонує єдина квазімонополія. Люди за таких умов більше не ма­ють вибору та й конкуренція між ЗМІ зникає.

Інтернаціоналізація. Сучасна реальність ЗМІ позначена протиріччям локальної залежності та міжнародною взаємозалежністю. Локальна залежність дуже стара. Вона зумовлена політичними^ економічними та суспільними причинами, відповідно до яких кожне місто, кожен район, або адміністративна одиниця в біль.. шості країн хоче мати у своєму розпорядженні власну газету або телеканал. Міжнародна взаємозалежність виникла недавно. Прц цьому, щоправда, ЗМІ змушені постійно порушувати свої «reorv рафічні» кордони, завдяки чому велика кількість книг, журналів, художніх фільмів та радіопередач потрапляє в інші країни. На­йбільш масовим це стало передусім з розвитком супутникового телебачення, завдяки якому люди у всьому світі можуть прийма­ти в один і той же час однакові програми. Світ стає комунікатив­ним селом, але це село залишається ментальним щодо усього світу. Уніфікація. Різноманітні телевізійні канали та інші ЗМІ зараз усе менше відрізняються змістом та політичною позицією, а все більше - версткою та дизайном. Вони стають постійно взаємо­замінними. У друкованих засобах масової інформації це спосте­рігається тоді, коли вони хочуть вижити у конкурентній бороть­бі, залишаючись газетою — форумом думок певного регіону або міста; на радіо, програми якого з аналогічних причин стають все більше схожими на дискотеки; на телебаченні, яке змушене для виживання в конкурентній боротьбі надавати все більшу перева­гу у своїх програмах смакам більшості. При цьому, щоправда, існує також й інша концепція. Вона використовується для ство­рення та розповсюдження так званих «quality papers» (високоя­кісних газет), як наприклад, «La Repubblica» в Італіі, «Liberation» або «Le Monde» у Франції, «The Indepedent» або «The Gardian» у Англії, «WashingtonPost» або «New York Times» у США, «El Pais» в Іспанії, «Neue Zuricher Zeitung», «Tages-Anzeiger» та «Wochen Zeitung» у Швейцарії, «Die Zeit» у Німеччині. У радіомовленні прикладом цього може слугувати «Радіо ВВС», а у телебаченні -TF1, ARD або ORF. На жаль, лише невелика частина людей ко­ристується послугами таких 3ML Більшість же надає перевагу найрізноманітнішим розважальним програмам. Комерціалізація. ЗМІ опинилися у вирі індустрії розваг. Але майже завжди були такі ЗМІ, що передусім займалися викриття­ми, поширенням сенсацій, скандалів та пліток, обливанням брудом, що більше розважає публіку, ніж інформує. Вже перші «acta diunra» в Стародавньому Римі поширювали поряд з урядовими повідомленнями так звані «soft News» (легкі для читання мате­ріали), а вже у XIX ст. масова преса у Франції, Америці, Англії, а пізніше і в Німеччині починає задовольняти потреби аудиторії у розвагах. Тепер найпопулярніші ЗМІ не мають ніякої гарантії, що реципієнти не будуть насильницьки притягнуті до програм, котрі маніпулюють гро­мадською думкою і не вважають за потребне сприяти політичній емансипації та культурницькому розвитку. Багато людей, що не мають привілейованого становища у суспільному житті, все менше будуть мати справу з політичними та культурними повідомленнями ЗМІ. Такі люди повністю виключаються з політичного життя держави і стають таким чином повністю аполітичними. Ними легко можуть мані­пулювати різні сили, що діють в ЗМІ, тому що такі люди не приєднані до інформаційних мереж і не використовують інші канали, як джерело знань, щоб отримувати політичну інформа­цію і брати участь у політичних дискусіях. Це також призводить до того, що ЗМІ, котрі стоять на службі індустрії розваг, підкріп­люють норми та цінності існуючої суспільної системи влади, за­цікавленої в непідготовленості людей до політичної діяльності. Саме ці люди і складають ту більшість, яка культивує повзучу аполітичність у суспільстві.

28. Дієвість і ефективність як різні типи результативності діяльності журналістики. Теорія журналістики виробила поняття для осягнення впливовості журналістики - це дієвість та ефективність журналістської діяльності.

Дієвість - це особлива форма результативності, що визначається як конкретна участь журналістики в розв'язанні соціально-економічних, господарчих, культурних тощо завдань і вимірюється сукупністю прийнятих органами влади заходів за матеріалами журналістів. Під дієвістю преси розуміємо оперативну, безпосередню реакцію суспільних інститутів і посадових осіб на її виступи.

У демократичному суспільстві такий безпосередній жорсткий зв'язок між причинами (виступами преси) й наслідками (урядовими заходами) зник. Виступи преси, здається, нікого ні до чого не зобов'язують. Але в преси залишається сила правди, пристрасного публіцистичного слова, сила гласності, що приводять у рух грандіозний механізм громадської думки, яку не може ігнорувати ніхто.

А відтак, дійовість не слід розглядати як властивість чи винахід лише радянської журналістики. У ній, як ні в якій іншій, існували закриті, табуйовані теми. Натомість історія журналістики наповнена прикладами дійової участі письменників, публіцистів і журналістів у з'ясуванні й розв'язанні проблем життя. За найяскравіший приклад тут може правити публіцистична діяльність А. Чехова, який, вже будучи знаменитим на всю Росію письменником, відправився на місце каторги й заслання, а потім розповів про побачене в книзі "Острів Сахалін" (1893).

Правомірно говорити, що розтривожена книгою Чехова громадська думка зумовила реформи, проведені російським урядом: відміну тілесних покарань для жінок і зміну закону про шлюби засланців (1893), призначення скарбових коштів на утримання дитячих притулків (1895), відміну вічного заслання й пожиттєвої каторги (1899), відміну тілесних покарань і гоління голови (1903).

Все це свідчить про величезний вплив журналістики на всі боки життя суспільства. Цей вплив може бути як позитивним, спрямованим на утвердження гуманістичних ідеалів, розв'язання назріваючих конфліктів, забезпечення гармонійного розвитку соціуму, так і негативним, таким, що призводить до загострення існуючих суперечностей, посилення дестабілізації і навіть до виникнення воєн. Величезне значення журналістики в суспільному житті накладає тягар щоденної моральної відповідальності на кожного представника цієї професії, зобов'язує його служити правді, а не особам, шукати істину, а не покровительства можновладців, і завжди пам'ятати про гуманізм як найважливішу засаду журналістики.

Якщо поняття дійовості тяжіє більше до тактичних характеристик журналістики, то поняття ефективності - до стратегічних.

Ефективність - це форма результативності журналістики при її зверненні до масової аудиторії, виконання журналістикою її ідеологічних, культурно-розважальних, гносеологічних та ін. функцій; це міра задоволення потреб аудиторії в масовій інформації. Поняття ефективності більш об'ємне й широке, ніж поняття дієвості. З ефективністю пов'язується передусім сталий вплив преси на людину й суспільство. Йдеться про результат, який не можна виміряти прийнятою державною установою ухвалою, а який пролягає в площині цілої суспільної свідомості й соціальної практики і оцінка якого можлива в погляду історичного процесу.

В основі терміну "ефективність" лежить слово "ефект". Це споріднені, але й істотно відмінні понятгя. "Ефект" - це будь-який наслідок діяльності засобів масової інформації в процесі споживання повідомлень аудиторією; з цього погляду в діяльності ОМІ може бути наявний побічний чи навіть непередбачуваний ефект. "Ефективність" же — це результат, що збігається з намірами суб'єкта діяльності, засвідчує досягнення свідомо поставлених цілей в процесі створення та поширення інформації.

Ефективність завжди передбачає цілепокладення і щоденний, постійний і наполегливий рух у напрямку досягнення визначеної мети. Вона і є мірою, ступенем досягнення визначених цілей на базі використання більших чи менших витрат (не лише матеріальних, але й духовних, творчих) засобів і ресурсів.

З цього погляду найважливішого значення для журналістики набуває категорія мети, адже від її правильного визначення, реалістичної оцінки залежить і можливість її досягнення. Мета в кожній конкретній ситуації визначає зміст, вибір форм і методів упливу на людину того чи іншого органу масової інформації. Мета - це майбутній рівень суспільної свідомості й стан громадської думки, які в кінцевому підсумку визначатимуть поведінку соціальних груп, колективів і окремих осіб. Тому дуже важливо, щоб постановка цілей і завдань журналістики здійснювалася в межах загальнолюдських цінностей, орієнтації на гуманістичні ідеали, випливала з прагнення забезпечити гармонійний розвиток суспільства.

Особливу ефективність мають щоденні газети (програми електронних ОМІ), що виконують величезну роботу, непосильну фундаментальним журналам і книгам. Журнали і книги позбавлені можливості систематичного, щоденного впливу, які складають силу газети.

Читаючи газету день у день, день у день, підпадаючи під вплив її "точки зору", знайомлячись із застосуванням цієї точки зору до всіх галузей людського життя, газетний читач непомітно для себе починає засвоювати те коло ідей, яке проповідує цей друкований орган. Газета впливає повільно, але постійно; вона щодня з'являється до читача, приносячи цілу купу свіжих новин, згруповує повідомлення відповідно до своєї точки зору, з цього погляду висвітлює їх і непомітно відкладає в свідомості читача крихти своєї істини; завтра вона знову приймається за те ж саме завдання. 1 так триває цілі роки. Ефективність діяльності ОМІ має дві головні сфери вияву:

• у сфері духовній, у свідомості великих соціальних груп та окремих людей,

• у їхній поведінці і вчинках.

Відповідно до цього правомірно говорити й про два типи ефективності: духовну та практичну, а також про дві групи її критеріїв (Див. запитання 6)

Журналістика бере активну участь у формуванні моральної позиції своїх читачів,запліднює їх уявленнями про добро і зло, вчить розрізняти й шанувати перше й протистояти другому. Роль соціального педагога, що роз'яснює й переконує, на живих і свіжих прикладах показує цінність моральної активності, завжди відзначала вітчизняний тип журналістики.

29. Етичні принципи засобів масової інформації.

Свобода слова в діяльності засобів масової інформації є одним з найважливіших інститутів демократії. Керуючись Загальною декларацією прав людини, Всесвітньою Хартією свободи преси ООН, Декларацією принципів поведінки журналіста МФЖ, Конституцією та чинним законодавством України, Кодекс професійної етики українського журналіста визначає основні морально-етичні орієнтири, яких журналіст має дотримуватися при виконанні своїх професійних обов'язків з тим, щоб його діяльність всіляко сприяла якнайкращому і найефективнішому виявленню власних творчих можливостей в ім'я утвердження добра і справедливості.

1. Головний обов'язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації. Це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути об'єктивним, коректним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, які могли б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення. Журналіст відповідальний перед читачем, слухачем та глядачем.

2. При виконанні професійних обов'язків журналіст не може вдаватися до протизаконних, некоректних способів одержання інформації, використовувати своє службове становище в особистих цілях. Журналіст поважає осіб, які надають йому інформацію, не розголошує її джерел.

3. Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції з підготовки та поширення власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечать його переконанням або пов'язані з порушенням норм професійної етики. В усіх інших випадках, коли журналіст оприлюднює неправдиву інформацію, в якій перекручено факти або ж зведено наклеп чи завдано моральної образи людині, він зобов'язаний у тому ж самому засобі масової інформації визнати свою провину через вибачення і виправлення помилок.

4. Журналіст повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Водночас журналіст зобов’язаний сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства, збереженню національних, культурних традицій, протистояти впливу культу насильства, жорстокості, порнографії.

5. Журналіст у своїх повідомленнях не втручається у судові справи, поки ведеться слідство, уникає характеристик людей, запідозрених у злочині, але вина яких не встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, що мають громадське звучання і покликані захищати інтереси суспільства та особи.

6. Журналіст дорожить власним авторитетом та репутацією, несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень, поширених за власним підписом, під псевдонімом чи анонімно, але з його відома та згоди.

7. Журналіст у своїй професійній поведінці не має права ставити особисті інтереси понад усе. Замовчування чи поширення ним інформації шляхом одержання незаконних винагород або подання її як такої, що містить наклеп, упередженість, необгрунтовані звинувачення, – неприпустимі. Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок.

8. Журналіст у практичній діяльності не піддається тискові владних структур, особливо в тих випадках, коли йому нав'язують чужу чи хибну думку, орієнтують на фальсифікацію фактів. Він вважає непристойним використовувати свою репутацію і службове становище для поширення матеріалів з метою наживи, самореклами, у кар'єристських цілях та керуючись прагненням догодити певним силам чи особам.

9. Журналіст покликаний постійно працювати над підвищенням власного фахового рівня, плекати свою основну зброю – слово, суворо дотримуватися конституційних норм функціонування української та інших мов в Україні, рішуче виступати проти фактів неповаги до державної мови, приниження її ролі та значення у житті суспільства.

10. Журналіст поважає і відстоює професійні права колег, дотримується норм і правил поведінки у редакційному колективі. Він повинен бути уособленням скромності, наполегливості і працелюбності. Його моральний обов'язок – допомога у фаховому становленні молодих журналістів на шляху до творчого визнання, виявляти професійну солідарність з колегами по інформаційній діяльності як в Україні, так і за її межами.

11. Порушення журналістом положень цього Кодексу піддається громадському осудові, розглядається на зборах редакційних колективів, у первинних організаціях Національної спілки журналістів та радами професійної етики, що створюються при правліннях регіональних організацій НСЖУ.

30. Зміст поняття журналістика ЖУРНАЛІСТИКА — вид громадської діяльності щодо періо­дичного поширення соціальної інформації через канали масової комунікації (пресу, радіо, телебачення, кіно та ін.). Якщо коротко, то журналістика — це інформування, вироб­ництво і поширення інформації. Журналістика знаходиться на перехресті інформування й громадської діяльності. Поняття «журналістика» — це синтез ряду термінів, зокрема, «засоби масової інформації», «засоби масової комунікації», «за­соби масового спілкування» («мас медіа») та ін. При цьому цен­тральне місце у структурі системи основних категорій науки про журналістику посідає поняття «масова інформація». У системі категорій існують постійні зв'язки і відбуваються взаємопереходи, а між категоріями науки про журналістику існують прямі й опосередковані взаємовідносини.

31. Європейська конвенція з прав людини (1950р.). http://www.echr.coe.int/Documents/Convention_UKR.pdf Європейська конвенція з прав людини в контексті журналістської діяльності.

Рада Європи створила значну кількість правових норм та стандартів стосовно свободи преси та доступу до інформації, розвинула судову практику. Основні положення щодо цих питань сформульовані у статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі — Конвенція). Європейський Суд з прав людини (далі — Суд) використовував норми статті 10 під час винесення десятків рішень про свободу преси та інших пов’язаних з нею прав, положення цієї статті були далі розроблені в рекомендаційних повідомленнях Європейської Комісії з прав людини (далі — Комісія). Комісія вирішує, чи можна брати на розгляд заяви та повідомлення про факти, і висловлює свою думку, грунтуючись на відповідному законодавстві. Додаткові рекомендації стосовно плюралізму в пресі та доступу до інформації виробляють Комітет Міністрів та Парламентська Асамблея ¹.

Усі рішення Європейського Суду з прав людини є обов’язковими лише для країн, що приєдналися до Конвенції⁴. Тим не менш Конвенція має великий вплив і за межами Європи: її положення враховувалися при складанні Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП)⁵, Американської Конвенції про права людини⁶, національних конституцій та законів ⁷.

32. Етика як система моральних і творчих принципів журналістської діяльності. Див. запитання 29.

33. Функції кореляції і реклами.

Див. запитання 87.

34. Специфічні особливості різних засобів масової інформації.

Серед журналістів існує приказка: радіо впродовж цілого дня інформує громадян про те, що в цю хвилину відбувається у світі; телебачення увечері показує їм, як це сталося; а газети наступного ранку пояснюють причини цих подій. А відтак вести мову про те, що в ближчому майбутньому телебачення нібито витіснить газети і журнали, безпідставно. Швидше за все, існуюча нині система масової інформації закріпиться надовго, а кожен з її елементів буде й надалі виконувати притаманну йому місію в системі журналістики.

У сучасній журналістиці як системі органів масової інформації головне місце займають преса, радіомовлення і телебачення. З появою електронної журналістики дехто прогнозував занепад друкованої. Але цього не сталося. Виявилося, що кожна з підсистем виконує в системі журналістики свою, пов'язану з її специфікою функцію, обслуговує цілком визначені суспільні потреби в інформації. Радіомовлення вважається найбільш всюдисущим, найбільш проникним засобом масової інформації; телебачення має найсильніший вплив на людське сприйняття, переносить людину на місце події, домагається ефекту її присутності в самому її епіцентрі; преса запишається найбільш аналітичною, роз'яснюючою формою масової інформації.

Журналіст мусить шукати адекватну для своїх здібностей галузь у системі засобів масової інформації. При цьому слід врахувати ще й таке. Матеріали для преси створюються журналістом індивідуально, матеріали для радіо, а особливо для телебачення — наслідок колективної праці. Телебачення і радіомовлення — для тих, хто хоче відбутися, преса — для тих, хто хоче відбулися й залишитися.

35. Роль тексту у підвищенні ефективності ЗМІ. За Москаленком:

Проблема раціонального ви­користання власне текстових факторів все ще залишається надто гострою. Мова йде про цілу систему вира­жальних засобів журналістики, які необхідні і достатні для того, щоб досягти постійної і сталої ефективності масово-інформацій­ного впливу.

Відомо, що журналіст висловлюється насамперед тоді, коли йому є що сказати, коли він озброєний життєвим досвідом, коли він може проникнути в гущу життя та аналізувати його.

Тут слід, насамперед, пам'ятати про нерозривність думки і слова. Адже .слово,,мова — це безпосередня думка, а відривати думку від слова не можна. Журналіст — це той, хто знає, що сказати, і вміє зробити це професійно.

36. Взаємодія політики, преси та влади на сучасному етапі.

Політика –цілеспрямована діяльність, пов’язана з прийняттям відповідальних рішень у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами і народами, пов’язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади як знаряддя регулювання і реформації цих стосунків.

Преса – (З про друковані засоби масової інформації (пресу) в У)періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Влада –право на можливість керувати, розпоряджатися чимось або кимось. Державна влада буває – судова, законодавча, виконавча.

Види інформації згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Інформацією з обмеженим доступом є:

Конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Cлужбова інформація:

1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

37. Форми власності у сфері журналістської діяльності.

за формою власності (державні, приватні, корпоративні ...) Історія знає, принаймні, три основні регулюючі форми.

Питання власності на ЗМІ є одним із головних для свободи ЗМІ, а відповідні приватизаційні ініціативи – істотною гарантією від концентрації ЗМІ та способом забезпечення справжнього плюралізму ЗМІ, завдяки якому існує преса, в якій відображено різноманітні погляди, а не просто численні друковані органи інформації.

В умовах розвитку та трансформації політичного життя України відбувалися суттєві зміни і в царині мас-медіа. Насамперед це стосується кількісних характеристик інформаційного простору ЗМІ, виникнення різних форм власності у мас-медіа, наявності політичного та іншого багатоманіття в діяльності журналістики. Так, станом на друге півріччя 2004 р. Державним комітетом телебачення та радіомовлення було зареєстровано та перереєстровано понад 20 тис. періодичних видань, понад 8 тис. з яких припадало на загальнодержавну, регіональну та/або зарубіжну сфери розповсюдження, близько 12 тис. — на місцеву сферу.

Монро Прайс, Пітер Круг

Перша форма – це державна монополія на власність і управління ЗМІ. Державні органи прямо контролюють цілу систему ЗМІ. Без дозволу і згоди держави не можна сказати жодного слова для загалу.

Друга форма – громадська монополія. У цьому випадку ЗМІ (найчастіше електронні засоби мовлення) є у громадській власності, а не у приватній; однак керівники мають значну автономію і прямо не підпорядковуються ні виконавчій, ні законодавчій владі.

Третя – приватні ЗМІ, що переважно тою чи іншою мірою супроводжуються державним регулюванням; рівень регулювання різний у різних державах і на різних стадіях розвитку.

Ці форми все більше частково співпадають і проявляються у різних комбінаціях. Хоч деколи існувала (й продовжує існувати) суто державна монополія, громадські монополії у чистому вигляді зустрічаються все рідше, відбувається зростання кількості змішаних систем, у яких приватні мовці сусідять з громадськими.

38. Журналістика в системі сучасних інститутів. Журналі́стика — це соціальний інститут, створений з метою забезпечення всебічного й об'єктивного інформування всіх суб'єктів суспільного життя про соціальну дійсність, що необхідне для оптимального функціонування всіх інших соціальних інститутів і суспільства в цілому як саморегульованої системи.

Соціальна місія журналістики полягає у формуванні громадської думки та управлінні масовими емоціями. Функціонування журналістики забезпечується в сучасному світі через її інфраструктуру, яка складається з технічних, інформаційних, організаційно-управлінських та навчальних закладів та установ.

Журналістська діяльність здійснюється в певних суспільно-політичних умовах (державних, економічних, культурно-історичних, релігійних, національних) при певному характері і взаємовідносинах різних соціальних сил (класів, партій, профспілок, асоціацій підприємців). При цьому життєдіяльність суспільства протікає в значній мірі як функціонування великої кількості різноманітних соціальних інститутів. У суспільстві діє безліч ЗІ. Журналістика є одним з найважливіших ЗІ, без якого неможливе нормальне функціонування суспільства, незалежно від того, на яких засадах вона створена і діє. Тенденції розвитку людського суспільства спрямовані на створення гуманістично орієнlтованого суспільства. Сучасна журналістика в суспільстві, що знаходиться в перехідній стадії розвитку, дуже різноманітна, у різних співвідношеннях несе риси «старого» і «нового». Журналістику, як Соціальний Інститут демократичного суспільства (що складається з трьох підструктур) - громадянської, економічної, державної), утворюють три соціальні типу ЗМІ.

ЗМІ громадянського «тіла» суспільства. ГО - область «самостояння» людини як громадянина (а не підданого), активно домагається і реалізує свої громадянські права.Сюди входять ЗМІ організацій, відкрито відстоюють їхні позиції і виходять на їхні кошти (політ.партіі, асоціації підприємців, об'єднання ветеранів). ЗМІ комерційного характеру, що випускаються заради прибутку. ЗМІ різних неполітичних організацій. Державні ЗМІ - що створюються різними структурами влади, як загальнофедеральних, так і регіональної.Державно-суспільні ЗМІ - найбільш повно можуть реалізувати спільні інтереси. Сутність демократії: делібератівная (що вимагає обміркованих рішень), партіціпарная (свідома участь всіх громадян) і діалогічна (коли рішення народжуються в результаті погоджувальних обговорень). Журналістики належить величезна роль в інформаційному забезпеченні демократії через досягнення максимальної поінформованості громадян.

Журналістика веде моніторинг всіх сфер життя, є трибуною різноманітних думок з широкого кола питань, є громадським експертом, бере участь у створенні духовної атмосфери в суспільстві, дає можливість громадянам висловитися та бути почутими, виступає двигуном демократичного прогресу, забезпечує інформаційну безпеку, реалізує частину загальнонаціональної політики. Медіадемократія - взаємодія на рівних засадах бізнесу, влади, некомерційних організацій та ЗМІ.

39. Поняття інформації як складової частини суспільних обов'язків і взаємодій.

Універсальна субстанція, що пронизує усі сфери людської діяльності, слугує провідником знань та думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння та співробітництва, утвердження стереотипів мислення та поведінки (ЮНЕСКО).

Права та обов”язки журналіста. Див. запитання 14

1. Основними принципами інформаційних відносин є:

1. гарантованість права на інформацію;

2. відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією;

3. достовірність і повнота інформації;

4. свобода вираження поглядів і переконань;

5. правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації;

6. захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя

40. Преса і проблеми національного відродження.

Проблеми: 1. Глобалізація - з'являються глобальні ЗМІ, концентровані горизонтально і вертикально. Це призводить до створення масового інформаційного продукту, експансії англійської мови. Споживання масове, стандартизоване (масова культура), споживач стає пасивним. 2. Розбіжність уявлень про світ у журналістів і аудиторії.Часто Жур-т не знає, що цікаво його аудиторії. Це веде до відриву від тих, для кого працюють ЗМІ. 3.Обмеженість кількості рекламодавців в регіонах, що зменшує прибутки ЗМІ. 4. Залежність від владних структур і що домінують на даній території промислово-фінансових груп. 5.Велика кількість замовних матеріалів, змішування реклами та PR. 6. Підрив фінансової бази ЗМІ в умовах галопуючої інфляції на початку 90-х. 7. Зниження насиченості друкованими виданнями на душу населення. 8. Падіння тиражів у порівнянні з радянським періодом. 9. «Жовта» преса. 10. Інформаційні війни. 11. Журналісти вважають, що вони безпомильні. 12. Культивація уявних цінностей. 13. Занадто великий потік інформації, який не дає можливості проаналізувати ситуацію. 14. Комерціалізація ЗМІ. 15. Втрата довіри до ЗМІ.

41. Закон “Про друковані засоби масової інформації (пресу) України”.

Див. запитання 22.

42. Свобода слова і влада в Україні.

1. Свобода слова та висловлювань — невід'ємна складова діяльності журналіста:

1. Конституція України, стаття 34: Кожному гарантується право на свободу думки і Етичні засади діяльності журналістів у нормативно-правових документах України слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір [5].

2. Європейська Конвенція з прав людини, стаття 10: Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів [6].

3. Загальна Декларація прав людини, стаття 19: Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів [7].

4. Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", стаття 2: Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації [8].

Одним із засобів забезпечення незалежності ЗМІ у тому числі від впливу посадових осіб і органів державної влади та місцевого самоврядування може бути їх цілеспрямована державна підтримка. Вона може полягати, наприклад, у наданні вітчизняним друкованим ЗМІ на пільгових умовах паперу, поліграфічних та поштових послуг. Це, з одного боку, зробить інформацію більш доступною для громадян, а з іншого, створить ЗМІ принаймні мінімальні необхідні умови для роботи (звичайно, якщо всі вони матимуть рівний доступ до наданих державою пільг). Сьогодні ж такою підтримкою користуються лише державні ЗМІ та ті, що, хоч і є формально приватними, але потрапили під вплив представників влади. Вони отримують кошти з бюджетів, звільняються від орендної плати за використання редакційних приміщень тощо.

Ще однією проблемою є відвертий тиск з боку як окремих посадових осіб, так й інших зацікавлених осіб. Він набуває різних форм: від досить цивілізованих (на перший погляд), як, наприклад, подання судового позову на астрономічні суми, до вкрай жорстоких і кримінально-забарвлених, таких, як вбивства журналістів тощо. Так, лише у 1999 році проти ЗМІ було подано 2258 судових позовів на загальну суму понад 90 млрд. гривень! Широко відомі факти вбивств журналістів В.Бойка, І.Грушецького, О.Мотренка, Б.Дерев'янка та інших. Численні ЗМІ зазнають постійних перевірок державних контролюючих органів (податкових, пожежного нагляду та інших), що заважає їх нормальній роботі. Подібних прикладів багато.

43. Принципи журналістики.

Принцип – твердження, яке сприймається як головне, важливе або суттєве, принаймні, бажане.

Журналістика належить до професій, в яких етичний бік відіграє засадничу роль. Одна з особливостей професії — висока соціальна відповідальність журналіста — виносить питання етики та регламентації норм її на перший план. Враховуючи тенденції сучасної журналістики до замовних статей, темників, джинси, бульварнос-ті та інших порушень етичних засад, актуальним вважаємо наголосити на тому, що етичні норми мають юридичну силу: основні положення етичних кодексів журналістів фіксовані в нормативно-правових документах України.

З прикладів таких систем принципів я можу назвати:

Декларацію принципів поведінки журналістів (прийнята 1954 р., зі змінами 1986 р.) та Етичний кодекс українського журналіста (ухвалений 2004 р.).

Першим визнаним етичним національним документом журналістів уважають "Хартію професійних обов'язків французьких журналістів", прийняту французьким Національним синдикатом журналістів у 1918 р. Організація Об'єднаних Націй схвалила Кодекс журналістської етики в 1950 р.

Чинним документом є Міжнародні принципи журналістської етики, ухвалені на четвертій Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, що відбулася в 1983 р. спочатку в Празі, а згодом — у федерації журналістів. До цієї федерації 1992 р. увійшла Спілка журналістів України, членам котрої тепер належить дотримуватися Міжнародних принципів журналістської етики, що їх називають ще "демократичним мінімумом сучасного журналіста".

Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів

Див. запитання 29 про етичні принципи.

ПРИНЦИПИ ЖУРНАЛІСТИКИ ЗА МОСКАЛЕНКОМ:

Принцип 1

Існування та розвиток справжньої демократії неможливі без існування та зміцнення вільної, незалежної, плюралістичної та відповідальної журналістики. Ця роль вимагає від журналістики діяти таким чином:

1. інформувати про діяльність громадських владних структур, а також приватного сектору, надаючи таким чином можливість людям формувати власну думку;

2. дозволяти як окремим людям, так і групам людей висловлювати свої думки з тим, щоб про ці думки знали громадські та приватні владні структури та суспільство в цілому;

3. постійно і критично аналізувати діяльність різних владних структур.

Принцип 2

Журналістика спирається на фундаментальне право на свободу слова, гарантоване ст. 10 Європейської конвенції про права людини.

Принцип З

Для того, щоб журналістика реально сприяла демократичному розвитку суспільства, їй необхідно мати:

1. необмежені можливості для оволодіння професією журналіста;

2. повну незалежність редакцій від політичної влади і тиску з боку груп, що мають особисті інтереси, або з боку громадських органів;

3. доступ до отримання чесної та неупередженої інформації від громадських владних структур для забезпечення відкритої інформаційної політики;

4. захист права журналістів на утаємничення джерела інформації.

Принцип 4

будь-яке втручання у журналістику з боку громадських владних структур повинно:

1. бути необхідним у демократичному суспільстві та відповідати його суттєвим соціальним потребам;

2. бути затверджене законом і мати ясне та чітке формулювання;

3. мати вузьку інтерпретацію (тлумачення);

4. бути пропорційним до тієї мети, яка ставиться.

Принцип 5

Перевага (підтримка) з боку владних структур, і відповідно тих, хто зайнятий у сфері журналістики, має бути надана:

1. високоякісним системам професійної підготовки журналістів;

2. діалогу між журналістами, редакторами, видавцями, власниками електронних і друкованих засобів інформації та владними структурами, що відповідають за політику ЗМІ на урядовому чи міжурядовому рівнях;

3. створенню таких умов, які б захищали журналістів (вітчизняних та зарубіжних) в екстремальних ситуаціях при виконанні небезпечних завдань, використовуючи для цього такий спосіб, як двосторонні та багатосторонні угоди;

4. прозорості щодо діяльності:

5. структурі власності різних підприємств у галузі ЗМІ;

6. відносинам із третіми сторонами, що мають вплив на незалежність редакцій ЗМІ.

Принцип 6

Фундаментальна функція журналістики у демократичній країні передбачає, що всі, хто займається журналістикою, здійснюють це відповідально і дотримуються етичних норм, а головне не втрачають своєї незалежності та критичності. Журналістика має служити свободі слова, що включає право одержувати та передавати інформацію, поважаючи при цьому інші фундаментальні права, свободи, інтереси, що їх захищає Європейська конвенція про права людини.

Принцип 7

Практика журналістики у демократичному суспільстві виробила цілу низку норм, які ввійшли до багатьох професійних кодексів поведінки. Це такі «неписані закони», як:

повага до права громадськості бути точно інформованою про факти та події;

збір інформації чесними (законними) методами;

чесність в інформуванні, коментуванні, критиці, утримання від невиправданого втручання у приватне життя, наклепів (дифамації), необгрунтованих звинувачень;

виправлення будь-якої друкованої або переданої в ефірі інформації, що виявилася неточною (помилковою);

збереження професійної таємниці відносно джерела інформації;

утримання від пропаганди насильства, ненависті, нетерпимості на расовій, статевій, сексуальній, мовній, релігійній, політичній або іншій основі, що мають національне, регіональне або соціальне походження.

Принцип 8

Розуміючи, що різні ЗМІ працюють в різних умовах, і ці умови не є стабільними, владні структури мають обережно посилатися на правила, про які йдеться у принципі 7, і мають визнати, що всі, хто працює у сфері журналістики, має право виробити свої особисті стандарти поведінки — наприклад, у формі кодексів поведінки, де буде визначено, яким чином права і свободи журналістів узгоджуються з іншими правами, свободами та інтересами, з якими може виникнути конфлікт, а також обов'язки журналістів.

44. Закон України “Про інформацію”.

Див. запитання 15.

45. Журналістика в системі соціальних інститутів.

Журналістика як соціальний інститут виникає в період становлення громадянського суспільства (в цьому, згадаймо, проявляється її схожість з соціологією). Теоретичними предпосилками її становлення як соціального інституту є: введення в науковий обіг у XVIII столітті категорії "суспільство"; ідеї гуманізму епохи Просвітництва; теорія природного громадського порядку; ідея свободи інформації, якою повинні володіти всі члени суспільства; формування Гегелем в соціальній філософії концепції громадської думки . Основним соціально-політичною передумовою стало відділення суспільства від держави, диференціація держави і церкви, стратифікація суспільства. До природно-науковим предпосишкам слід віднести інтенсивний розвиток науки, промислову революцію, значні технічні винаходи і відкриття: винахід в 1785 році механічного верстата Картрайта, в 1771 році - штучних барвників, до 1799-відкриття гліцерину і найголовніше - винахід в 1784 році парової машини Уатта. Нарешті, історичними передумовами становлення журналістики як соціального інституту стали Великі буржуазні революції в Англії, Франції та Голландії, розвиток капіталізму і формування нових виробничих, а, отже, і суспіільних відносин.

Таким чином, з кінця XVIII століття журналістика стає багатовимірним соціально-економічним явищем, яке може розглядатися: як інститут суспільства, як система спеціальних знань, як сукупність засобів і прийомів масової інформації, як професійна діяльність і як елемент політичної системи. Нас цікавить, перш за все, оформлення журналістики як соціального інституту, що призвело до виникнення соціологічного вивчення журналістики, тобто стало відправною точкою формування соціології журналістики, а також розвиток журналістики як специфічного способу дослідження соціальної реальності, сукупності методів і прийомів вивчення суспільства.

З цих позицій журналістиці як соціальному інституту сьогодні притаманні такі якості і характеристики.

По-перше, в даний час можна констатувати наростання кризових явищ в журналістиці і, особливо, в її відносинах із соціальним середовищем. Вони проявляються у високих темпах скорочення масово-інформаційного виробництва, у різкому падінні тиражів друкованих ЗМІ, зменшенні реальної та цільової аудиторії інших каналів і джерел інформації.

По-друге, суспільство починає усвдомлювати, що загальнолюдською цінністю є не свобода журналістики, ЗМІ, а свобода масової інформації, якою повинні володіти всі члени суспільства.

По-третє, сьогодні журналістика претендує на роль провідного соціального інституту, який має право контролювати і довільно направляти потоки інформації, тобто журналістика, замість того щоб відображати інтереси суспільства, прагне заміщати його.

По-четверте, в журналістиці зараз домінує порядок, який давно утвердився у світовій практиці, де вибудовано жорстка залежність по лінії: власник - видання - суспільна свідомість і поведінку. "Грамотне управління газетами неможливо без введення (в редакціях) диктатури", - стверджував газетний магнат Р. Максвелл. Йому вторить інший монополіст Р. Мердок: "Я даю інструкції своїм редакторам по всьому світу". Все це означає, що роль журналістики як соціального інституту зараз у величезній мірі похідна від соціальної активності власників ЗМІ, тобто суспільство втратило механізмів контролю над журналістикою, які перейшли до товарного ринку, власникам і співробітниками ЗМІ. Таким чином, є всі підстави констатувати оформлення такого явища як асоціальна журналістика.

По-п'яте, за останнє десятиліття різко знизився рівень професійної культури журналістів.

По-шосте, з'явилася точка зору, що журналістиці як соціальному інституту загрожує криза-відмирання. Голова Фонду захисту гласності РФ А. Симонов так формує цей висновок: "Журналістика насправді знаходиться на краю катастрофи, і якщо вона цього не усвідомлює, то всі наші благі наміри щодо того, на яких умовах ми будемо їй довіряти ... нічого не дадуть, тому що ми будемо довіряти чогось іншого, що вже перестане бути журналістикою ". З цієї позиції передбачається, що руйнування журналістики як соціального інституту піде за наступними напрямками:

1. В організаційному плані передбачається, що будуть відмирати стійкі форми існування журналістики, радикально перетворюються типи і структура ЗМІ. Останнє пов'язують з комунікаційною революцією, інформаційними вибухами й технологічними змінами.

Насамперед йдеться про технологічні зміни, що забезпечили швидкий розвиток телекомунікацій (наприклад, телематики або телетексту), а також злиття ЗМІ з комп'ютерними мультимедіа. При цьому термін мультимедіа розглядається у двох значеннях: перше - пов'язане з економічними процесами в сфері мас медіа і відноситься до компаній, концернам, корпораціям, у володінні яких є більше ніж один засіб масової комунікації (наприклад, телестанція плюс газета, плюс студія грамзапису). Це такі "мультимедіа імперії" як Time Warner, Sony, News Corporation, Capital Cities / ABC, NHK, General Electric / NBC, Microsoft, CNN, Finivest (Руперт Мердок, Силь-ВІО Берлусконі, Білл Гейтс).

Друге значення належить комп'ютерній сфері і являє собою нову комп'ютерну технологію подачі інформації та тлумачиться як поширення інформації більш ніж в одній формі. Воно включає використання тексту, звуку, графіки, мультиплікаційної графіки та відео в комп'ютері, тобто комп'ютерні мультимедіа. По-друге, йдеться про виникнення інформаційних супермагістраль. Це нове поняття, яке ввів в обіг завідувач лабораторією медіа Массачусетського технологічного інституту М. Негропонте в своїй книзі "Перебуваючи оцифрованими" (Biing Digitalized). Вважається, що інформаційна супермагістраль - це нескінченна павутина комунікацій та інформаційних послуг разом з іншими елементами інформаційної інфраструктури, такими, як компь-ютерів, бази даних та побутова електроніка, які поставлятимуть нескінченну кількість інформації її споживачам, збройним персональними комп'ютерами і мультимедіа-приставками. До мультимедіа-приставок відносяться модеми, лазерні диски, інтерактивне програмування, інтерактивне відео, комп'ютерні ігри. Характерно, що в розвинених країнах інформаційна супермагістраль вже сьогодні розглядається як соціальний або політичний інститут. Колишній віце-президент США А. Гор офіційно відповідав за розвиток інформаційної супермагістралі в Америці. У 1994 році він заявив, що "найвищим пріоритетом країни протягом наступної декади є забезпечення доступу кожної школи, бібліотеки та лікарні до навчальних та інформаційним можливостям супермагістралі", а також, що: "Інформаційна супермагістраль - це метафора самої демократії". Як результат, у 1996 році в США був прийнятий "Акт телекомунікаційних реформ", який дозволив злиття компаній, що належать до різних сфер комунікації, а телефони та факси зарахував до мас медіа. 2.

У методичному відношенні передбачається, що будуть ламатися системні методи і стиль журналістської практики. 3.

В інституціональному вимірі передбачається, що журналістика трансформується в службу з певними соціальними ролями і статусом.

Таким чином, сьогодні постає питання: відмирання журналістики як соціального інституту об'єктивна необхідність чи просто коньюк-турная реальність? Відповідь на це питання може дати соціологія. А це означає, що і як в момент свого виникнення соціологія і журналістика як інститут суспільства сьогодні "приречені" на тісну взаємодію та взаємодоповнюваність в методології наукового пізнання соціальної реальності.

46. Проблеми розуміння і реалізації свободи преси та журналістської діяльності.

Свобода преси вважається однією з основних конституційних свобод. Конституційні гарантії свободи преси є невід'ємною ознакою демократичної системи ЗМІ.

Конституція України визначає політико-правовий зміст свободи слова. У Статті 34 Основного Закону записано, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення права на свободу думки, слова та інформації, згідно з Конституцією України, може бути обмежене в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню одержаної конфіденційно інформації, або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.

Свобода ЗМІ передбачає відповідальність журналістів за матеріали, вплив на аудиторію. Основна мета свободи преси — це створення передумов для формування освіченого й поінформованого електорату, здатного самостійно оцінювати стан громадських справ. Свобода преси означає, що мас-медіа можуть зайняти будь-яку позицію щодо влади — лояльну чи непримиренну, бути її рупором чи контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та зловживання. Свобода преси — це, по суті, і є свобода ставлення громадян до влади, свобода робити надбанням гласності всі владні дії, свобода їх критики або підтримки.

47. Початок інформаційних обмінів у людському суспільстві. Усні і писемні форми інформації.

Первинні форми збору, поширення інформації та її коментування дослідники пов’язують з історією Давнього Єгипту. у Луврській колекції папірусів знайдено документ, датований 1750 р. до н. е. (епоха фараона Тутмоса III), в якому міністр Размара коментує кілька статей якогось офіційного органу єгипетського уряду. Тобто можливе існування рукописного єгипетського Палацового журналу.Усі пражурналістські явища за формою можна розподілити на усні, знакові і письмові. До усних відносимо діяльність гомеродромів, ораторство, спілкування в людних місцях. З давніх часів представники державної влади розсилали з наказами та повідомленнями гінців: глашатаїв, дяків, герольдів.. Це й був головний інститут некоментованого інформування в античному світі. Головним інститутом впливу та переконання, обміну думок, а також головним каналом масової комунікації античності було ораторство. Воно, як стрижень, пронизує всю античну цивілізацію від її витоків до самого руйнування. Явищем, що межує між усною та знаковою пражурналістикою, є театральна вистава – одна з найважливіших форм масової комунікації та управління соціальними процесами у стародавній полісній Греції. Давньогрецький театр був масовим явищем: його могли відвідувати одночасно приблизно 20 тис. людей, знаходячись там цілий день. Головними письмовими КМК античності були різноманітні об’яви, надписи на п’єдесталах епонімів, стінах і т.д. та римські прагазети “Acta senatus” та “Acta diurna”. Аннали та приватне інформування також виконували функції комунікції, але все ж таки не масової [11:25–27].

Стосовно до історіографії, в усній культурі функцію комунікації виконували лише ті тексти, що читалися вголос, наприклад, тексти логографів (VІІ–VІ ст. до н.е.), які тяжіли, з одного боку, до документалізму, а з іншого – до цікавості. Логоси дали поштовх для розвитку історіографії і письмової публіцистики.

Столб хамурапи блеать

48. Журналістика і соціальні інститути суспільства.

Див. питання 45.

ЗМІ розглядаються як соціальний інститут, який має специфічні функції. В узагальненому вигляді визначення йому дала Європейська асоціація видавців газет. У спільній декларації вони відзначили, що преса, радіо й телебачення як суспільний інститут:

- виконує унікальну культурну, політичну й соціальну роль;

- додає особливий внесок в інтелектуальне й економічне життя у тих сферах, де вона розповсюджується, діючи як перший постачальник інформації, новин, думок, розваг і реклами;

- виконує життєво важливу функцію захисника демократії й свободи як охоронець спільноти, якій вона служить, виступаючи стримуючим елементом проти зловживань владних структур, урядів, сусідів, обох сторін виробництва, профспілок та інших організацій.

Це загальні засади функціонування ЗМІ в демократичному суспільстві, що разом з тим дають їм змогу повноцінно виконувати такі прикладні функції журналістики як: інформаційно-пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну, комунікативно-естетичну, психологічної регуляції та ін. Крім того українські ЗМІ нині активно опановують нові методи співпраці з різними гілками влади в державі.

Журналістика – один з соціальних інститутів. Це означає, що вона так чи інакше пов’язана з громадськими, урядовими, партійними чи суспільними інститутами. Через ЗМІ створюються образи решти соціальних інститутів – журналістика стає організуючим центром підтримки тих сил, від імені яких вона виступає.

Таким чином журналістика перетворюються на “четверту владу”. Кожна із чотирьох влад силою свого авторитету та в межах закріплених за нею повноважень прагне підтримувати той баланс різних інтересів, які не лише забезпечують життєдіяльність цієї спільноти, але і примножують її сили.

49. Право громадян на інформацію – найістотніша ознака демократії.

ЗАКОНИ

Розвиток права на інформацію в Україні безпосередньо пов'язаний із розвитком свободи думки і слова, преси, права на вільне вираження своїх поглядів і переконань та інших фундаментальних прав і свобод людини і громадянина. Право на інф. як таке сформулювалося в другій половині ХХ століття у зв'язку з бурхливим розвитком інформаційних технологій.

В Конституції, право на інф. закріплено у статті 34 [2], положення якої відповідають статті 19 Загальної декларації прав людини, статті 18 і статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [4], статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод [5]. В Основному Законі України також містяться статті, положення яких гарантують реалізацію права на інформацію (ч. 3, ч. 4 ст. 32, ст. 50, ст. 57 та ін.), а також норми, в яких містяться підстави обмеження такого права (ч. 2 ст. 32, ч. 3 ст. 34).

Положення статті 34 Конституції України конкретизуються та деталізуються в багатьох законах і підзаконних нормативно - правових актах, таких як: Закони України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року, "Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 року, "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року, постанова Верховної Ради про підсумки парламентських слухань "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні" від 16 січня 2003 року та ін. Значний вплив на реалізацію права на інф. мають політична, економічна ситуації, а також загальний розвиток суспільства в державі. Із розвитком інформаційного суспільства, інформаційних технологій, процесів глобалізації дуже актуальною стає питання захисту інформації та інформаційної безпеки.

50. Пражурналістські тявища. Умови і чинники їх появи та зникнення.

Пражурналістика – це такі процеси суспільної комунікації, котрі:

– по-перше, існували до зародження друкованих періодичних видань;

– по-друге, були пов’язані з цілеспрямованим розповсюдженням у “психологічній масі” актуальної, соціально значущої інформації, тобто виконували функцію каналу масової комунікації;

– по-третє, тяжіли до сучасних форм журналістики та публіцистики.

Усі пражурналістські явища за формою можна розподілити на усні, знакові і письмові.

До усних відносимо діяльність:

Гомеродромів. З давніх часів представники державної влади розсилали з наказами та повідомленнями гінців: глашатаїв, дяків, герольдів. Це й був головний інститут некоментованого інформування в античному світі.

Ораторство, спілкування в людних місцях. Витоки античного ораторства пов’язані із зародженням полісної державності та діяльністю афінського архонта Солона (640–559). Перший період античного ораторства визначається початком навчання ораторському мистецтву. Другий період розвитку античного красномовства пов’язаний із діяльністю Ісократа, значення діяльності якого можна визначити трьома головними напрямками:

1. Довів до досконалості горгіанський принцип слухової насолоди промовою;

2. здійснив перехід від усної ораторської промови до письмової;

3. відкрив першу риторичну школу із регулярним навчанням.

Третій період розвитку античного красномовства являє собою вершину давньогрецького ораторства, що уособлюється в діяльності Демосфена (384–322), з ім’ям якого пов’язаний розквіт нового стилю аттичної прози – “могутнього”. Четвертий період античного ораторства полягає у формуванні “нового красномовства” під час заміни полісу великою централізованою державою в добу еллінізму, наслідком якого став прискорений розвиток теорії словесності – риторики. П’ятий період – римське красномовство. Центральною фігурою є Цицерон. Він довів до логічного кінця поетику переконання, яка будувалася на двох принципах: повноті доказу та підкреслено чіткій мікро- і макрокомпозиції. Завершальним етапом розвитку античного красномовства є “друга софістика”. Центральним явищем ІІ–ІІІ ст. н.е. стає філософська риторика, яка створює парадне, “концертне” красномовство з властивим йому “духом гри”.

До знакових пражурн. явищ відносимо публічну поведінку політичного діяча та масові видовища (організовані свята, похорони). Прикладом публічної поведінки, що апелювала до масової свідомості, може служити поведінка Цицерона перед вигнанням. Яскравим прикладом похорону як PR-акції може бути похорон Цезаря, театралізований Антонієм.

Явищем, що межує між усною та знаковою пражурналістикою, є театральна вистава – одна з найважливіших форм масової комунікації та управління соціальними процесами у стародавній полісній Греції.

Письмова пражурналістика розподіляється на ту, що виконувала функцію важливого КМК й на ту, що за своєю формою тяжіла до пражурналістики, але КМК була другорядним. Головними письмовими КМК античності були різноманітні об’яви, надписи на п’єдесталах епонімів, стінах і т.д. та римські прагазети “Acta senatus” та “Acta diurna”.

Історіографію ми відносимо до пражурналістських явищ. По-перше, тому що методика збирання інформації прадавніми істориками нагадує журналістські методи пошуку інформації (наприклад, Геродот збирав інформацію за допомогою опитування, спостереження та роботи з документами, метод збору інформації Фукідіда ми б назвали сьогодні “методом включеного спостереження”). По-друге, самі історіографічні тексти тяжіють до публіцистичності.

51. Соціальні фактори, що впливають на розвиток ЗМІ.

Існує такий вектор впливу на стан інформаційної безпеки суспільства. Це вплив на діяльність самих ЗМІ. Проведений аналіз свідчить про низку факторів, які впливають на галузь. Особливу увагу, на нашу думку, необхідно приділити чотирьом з них.

Перший - це вплив нормативно-правового регулювання діяльності ЗМІ. Водночас значна кількість нормативних актів, які регулюють діяльність ЗМІ та інших суб'єктів в інформаційній сфері України, є недосконалими, часто залишаються неузгодженими між собою або ж містять положення, що виключають одне одного. Як приклад можна назвати невизначеність правового статусу Інтернет-видань та їх співробітників у чинному законодавстві.

Тому в умовах зростання відвертої заангажованості ЗМІ політичними, економічними, фінансовими та кримінальними структурами перед вітчизняним законодавцем невідворотно постало питання про необхідність раціонального законодавчого врегулювання діяльності засобів масової інформащї. Проте необхідно уникнути двох крайнощів - надмірного адміністрування та "свободи без кордонів". Для цього слід сформувати чітку громадську позицію щодо зменшення впливу існуючих негативних факторів на загальну ситуацію в країні.

Другий - це комерціалізація діяльності ЗМІ, тобто їх спрямованість, в першу чергу, на отримання прибутку (а зовсім не на об'єктивне інформування суспільства), що часто пояснюється законами розвитку економіки та необхідністю вільної конкуренції на медіа-ринку. З огляду на особливості психології людини через ЗМІ найкраще продаються насильство, секс, розважальні програми, які несуть мінімум змістового навантаження. Це також можуть бути матеріали, підготовлені на замовлення, цикли передач і статей, спрямовані на створення або підтримку позитивного іміджу владних чи бізнес-структур, а інколи навіть іноземних суб'єктів.

Таким чином, економічні чинники у поєднанні з диктатом з боку власників ЗМІ часто призводять до того, що їхнім працівникам часто важко відстояти свою позицію. Обслуговуючи інтереси конкретних комерційних структур та з метою збереження або збільшення обсягів тиражу* ЗМІ поширюють насамперед інформацію, яка привертає увагу найбільшого числа громадян, навіть якщо вона відноситься до розряду скандальної чи низькосортної.

Тому при застосуванні ринкового (економічного) регулювання діяльності ЗМІ слід обов'язково враховувати, що вільна конкуренція не завжди гарантує реальний плюралізм думок. Іншими словами, ринкова конкуренція створює ринкову цензуру.

Третій - це залежність від власника, в яку попадають ЗМІ, що пройшли процес акціонування. Внаслідок ринкових перетворень в інформаційній сфері майже всі вони представляють інтереси або окремих фінансово-політичних груп, або іноземних замовників. До цього необхідно додати, що часто власниками ЗМІ виступають іноземні юридичні або фізичні особи.

Четвертим фактором впливу на діяльність ЗМІ є загроза монополізації цієї сфери. Злиття ЗМІ та виникнення монополістичних об'єднань у сфері їх діяльності призводить до:

- використання таких об'єднань для інформаційного впливу на суспільство з метою формування переконання в його членів про доцільність або необхідність тих чи інших перетворень у суспільній, політичній чи економічній сферах країни в інтересах власників ЗМІ;

- обмеження різноманіття можливостей отримання інформації;

- здійснення впливу на свободу дій політичних партій;

- вигідного впливу на діяльність великих і малих видавництв. Четвертий фактор - адміністративний тиск з боку держава.

Значна частина проблем, пов'язаних із діяльністю ЗМІ, має етичний відтінок і не вирішується правовими чи адміністративними засобами.

52. Сучасні теорії свободи преси та журналістської діяльності.

Основна мета свободи преси – це створення передумов для формування освіченого й поінформованого електорату, здатного самостійно оцінювати стан громадських справ. Свобода преси означає, що мас-медіа можуть зайняти будь-яку позицію щодо влади – лояльну чи непримиренну, бути її рупором чи контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та зловживання. Свобода преси – це, по суті, і є свобода ставлення громадян до влади, свобода робити надбанням гласності всі владні дії, свобода їх критики або підтримки

У сучасному світі виробилися такі засади теорії свободи преси:

1. люди прагнуть знати істину, щоб керуватися нею;

2) єдиним джерелом досягнення істини є вільна конкуренція поглядів на вільному ринку ідей;

3) кожній людині має бути надане право висловлювати свою точку зору за умов, якщо вона визнає це право за іншими людьми

4) у наслідку зіткнення протилежних поглядів буде утверджуватися і набувати загального визнання те, що буде найбільш раціональним і доцільним

53. Юридичні аспекти права на комунікацію.

Законодавство нашої держави, спираючись на Конституцію України, Кримінальний та Цивільний кодекси, починаючи з 1992 року, увело цілу низку спеціальних законів стосовно різних галузей діяльності ЗМІ. Серед них – Закони України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про авторське право і суміжні права", "Про інформаційні агентства", "Про рекламу", "Про державну таємницю", "Про внесення змін і доповнень до положення законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій", Закон України "Про зв'язок", Закон України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Закон України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", "Про науково-технічну інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про видавничу справу", "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України", "Про вибори народних депутатів" та деякі інші. Крім законів України щодо функціонування ЗМІ, розвиток вітчизняної преси також визначають й інші документи, нормативні акти, постанови, укази, які приймаються владними структурами, галузевими відомствами та ін. Насамперед, це – укази Президента України. Серед них останнім часом були підписані, наприклад, такі, як "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні", "Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації, дальшого утвердження свободи слова в Україні", "Про Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України", "Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя", "Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади" та ін. Це і постанови Верховної Ради. Серед них – "Про рекомендації учасників парламентських слухань "Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи", "Про підсумки парламентських слухань "Інформаційна політика України: стан і перспективи", "Про парламентські слухання "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні" та ін. Важливе значення щодо правового фун- кціонування ЗМІ на сучасному етапі мають також постанови Кабінету Міністрів України. Вони стосуються різних питань діяльності вітчизняної преси – "Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади", "Про затвердження Типового положення про управління у справах преси та інформації обласної, Севастопольської міської державної адміністрації і управління преси та інформації Київської міської державної адміністрації" та ін.

54. Законодавча база преси.

Див. запитання 7 і 22.

55. Засоби масової інформації: демократія та захист прав людини.

Увага до проблеми взаємозалежності засобів масової інформації та демократичного процесу викликана багатьма обставинами. Засоби масової інформації не даремно називають четвертою гілкою влади та порівнюють з “кровоносною системою суспільства ”, без якої неможливе існування сучасної демократичної держави. Саме тому питання щодо місця й ролі ЗМІ є особливо актуальним. Демократія у будь-якому випадку неможлива без конструктивної взаємодії між учасниками суспільно-політичних відносин. Якщо, до прикладу, в древньогрецьких містах-державах де зародилась демократія як суспільний лад була можлива безпосередня комунікація, то в межах сучасних держав не обійтись без посередника між владою і суспільством. Таким посередником сьогодні виступають ЗМІ, які фактично стали епіцентром суспільно-політичного життя. Тут також вагомим є аргумент про перехід в нову постіндустріальну еру та становлення нового типу суспільства – інформаційного. Оскільки саме інформація стає головною цінністю та необхідною умовою влади, то можна говорити вже не лише про залежність ЗМІ від політики, а й про безпосередній вплив мас-медіа як авторитетного джерела інформації на всю систему владно-політичних відносин в світових масштабах. Такий погляд є дещо ідеалістичним, оскільки влада завжди досить успішно використовувала медіа у своїх цілях. Прикладом є функціонування медіа в тоталітарних політичних системах де вони служили ефективним інструментом впливу влади, а із вдосконаленням технічного забезпечення медіа теж перейшли на зовсім новий рівень (від друкованих ЗМІ до надскладного медіуму: глобальної мережі Інтернет). Паралельно відбулось і ускладнення форм впливу через мас-медіа до тонких методів психологічного маніпулювання.

ЗМІ виступають своєрідним індикатором демократичності суспільства. Вільні медіа та демократія є взаємообумовленими. І якщо функціонування незалежних засобів масової інформації неможливе в країнах з авторитарними чи тоталітарними режимами, так само існують необхідні умови для розвитку демократичних політичних систем: такі як повна гласність, свобода слова, відсутність монополії будь-якої соціальної групи на ЗМІ. Важливою також є наявність альтернативних органів друку, телебачення, радіо, за допомогою яких можлива постійна і відкрита критика недоліків, помилок, а можливо і злочинів представників влади, оприлюднення кожного факту порушення ними демократичних норм і процедур.

56. Система принципів сучасної журналістики.

Див. запитання 43.

57. Історичні закономірності виникнення і розвитку журналістики.

Історичні передумови виникнення журналістики Головними складовими частинами процесу зародження журналістики були: 1. Соціально-політичні. Вони пов’язані з виникненням державних умов громадського життя – в сиву давнину з’явилася потреба в директивній управлінській більш масового характеру. Представники державної влади посилали для оповіщення. З розвитком політичних форм правління державою виникла необхідність формування громадської свідомості. У давніх імперіях виникають своєрідні праобрази газет. Наполеон: «Європа – нора для кротів». З цих слів і почалась сучасна єгиптологія. Наполеон був ще дуже успішним видавцем газет. «Заволодіти газетами і управліннями». «У єгиптян були не тільки урядові, а й опозиційні газети». 490 р до н. е. 2. Ідейні.

Ідейні передумови виникнення журналістики були пов'язані з внутрішньою політичною боротьбою, соціальними та релігійними рухами. Ораторська публіцистика стає однією з найпоширеніших і потужних форм впливу на суспільну свідомість. Прикладом цьому служить політична діяльність великих ораторів давнини (Демосфен в Греції, Цицерон у Римі та ін.). У феодальному суспільстві, де політичне і духовне життя часто брала релігійне забарвлення, великою популярністю користувалися проповідники, вероучителя, пастирі, які своїми пристрасними викривальними промовами не тільки налаштовували свою паству проти офіційної церкви, але і піднімали маси на боротьбу з нею і соціальною несправедливістю. 3. Економічні.

Рубіж XVI-XVII століть - час активного формування ринкових відносин, зростання міжнародної торгівлі. В цей же час виникають великі централізовані абсолютистські держави, розвиваються наука і культура, поширюється грамотність, зростає прошарок освічених людей, розширюється читацька аудиторія, виникла поштова служба.