28.Визначте сутність та наслідки нової економічної політики (неп) в Радянській Україні (1921- 1928 рр.).

Одним із перших кроків на цьому шляху стала запроваджена в роки громадянської війни політика «воєнного комунізму». Внаслідок цього економічна і політична криза ще більше поглибилася.

Почуття самозбереження, намагання не допустити втрати своєї влади продиктували більшовикам удатися до інших методів подолання кризи. Йдеться про запровадження нової економічної політики (НЕП). Це рішення, прийняте під тиском тодішніх скрутних обставин, можливо, було чи не єдиним більш-менш серйозним кроком більшовицької влади за весь період її існування. Але більшовицька влада не була б такою, коли б вона дала змогу реалізувати цю політику в усіх її вимірах.

Введена відповідно до рішень Х з'їзду РКП(б) у березні 1921 р., НЕП передбачала систему заходів, спрямованих на обмеження методів директивного управління, на використання елементів ринкового розвитку та ринкових відносин. Мова велася, зокрема, про заміну продрозкладки продподатком, денаціоналізацію частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, про допуск приватного капіталу, заохочення іноземних інвестицій в різних формах, упровадження вільної торгівлі, нормалізацію фінансової системи, розвиток кредитно-банкової системи, вдосконалення податкової системи, про подолання інфляційних процесів тощо. Тепер замість реквізиції зерна, як це було за «воєнного комунізму», селянство обкладалося помірним податком. Сплативши його, селянин міг продавати надлишки зерна на свій розсуд і за власними цінами. Бідні селяни взагалі звільнялися від податку. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств. Було скасовано державний контроль за внутрішньою торгівлею. Дрібні промислові підприємства передавались у приватні руки на правах оренди. Важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля залишалися державними. Відроджувалася кооперація.

Отже, були створені, хоча й дуже обмежені, умови для організації народного господарства на принципах ринкової системи. І це почало давати результати. Швидкими темпами розвивалося сільське господарство, зростала його продуктивність. У 1927 р. оброблялося на 10% землі більше, ніж у 1913 р. Виробництво предметів споживання сягнуло довоєнного рівня. Відставала лише важка промисловість, яка перебувала в руках держави.

Однак у 1928 р., як і можна було передбачити, НЕП закінчила свою недовгу історію.

29.Охарактеризуйте соціально-економічне і політичне становище українських земель у складі іноземних держав – Польщі, Румунії, Чехословаччини (1921-1939 рр.).

Загалом можна визначити такі риси політики Польщі, Румунії, ЧСР:

— стримування економічного розвитку, його колоніальний характер;

— репресії проти діячів національно-визвольного руху;

— національний гніт;

— відмова від міжнародних зобов'язань щодо надання автономних прав українцям.

Форми, в яких здійснювалась ця політика, різнились — від м'якої в ЧСР до жорсткої в Румунії. У Польщі українське питання стояло найгостріше. За період 1919-1939 pp. чітко вирізняються три періоди політики польських правлячих кіл щодо українських земель.

У 1919-1923 pp. польське керівництво намагалось в очах світової громадськості довести свої права на українській землі. Польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на рідну. Закон надав самоврядування Східній Галичині. Але як тільки 14 березня 1923 р. Рада послів визнала Східну Галичину частиною Польщі, всі ці права залишились на папері.

У 1923-1926 pp. польські правлячі кола наполегливо проводили політику, спрямовану на асиміляцію поневолених народів. У тій частині, що складалася переважно із західноукраїнських і білоруських земель застосовувалась політика штучного стримування соціально-економічного розвитку. 31 липня 1924 р. був прийнятий закон, за яким польська мова проголошувалась державною. Почалось закриття українських шкіл.

Третій період (1926-1937 pp). Нова політика передбачала деякі поступки і компроміси у стосунках з національними меншинами, зокрема з українцями. Суть нового курсу полягала у державній асиміляції національних меншин і відмові від національної асиміляції. Було збільшено державні інвестиції на Волині, почалось масове створення двомовних шкіл, дозволено певну українізацію православної церкви.

Але, починаючи з 1937 p., польські правлячі кола знову змінюють курс. Перед загрозою Другої світової війни вони боялись, що українське питання стане розмінною картою у великій грі.

У політиці ЧСР щодо українців теж можна виділити кілька етапів. Так, на початку 20-х років чеський уряд намагався створити враження сумлінного виконання своїх міжнародних .

Здійснюючи нові реформи, уряд докладав зусиль, щоб відвернути населення від боротьби за автономію, зосереджуючи його увагу на "мовному питанні".У другій половині 30-х років під тиском Німеччини уряд змушені був у жовтні 1938 р. надати краю автономію. Як і в Польщі, урядові кола ЧСР не сприяли розвитку економіки краю

Румунія з самого початку взяла курс на повну асиміляцію українців, позбавивши їх будь-якої змоги розвиватися. В економіку краю не надходило ніяких капіталовкладень. Безробіття, малоземелля, хижацьке використання природних ресурсів — ось чим характеризувалось становище краю.

У Польщі у 1925 р. існувало 12 українських політичних партій, що представляли широкий політичний спектр. Українське народно-демократичне об'єднання (УНДО виступало за конституційну демократію і незалежність України. Радикали прагнули поєднати принцип демократичного соціалізму з ідеєю незалежності України. Ще однією впливовою політичною силою була Комуністична партія Східної Галичини, яка у 1923 р. перетворилась

У листопаді 1927 р. представництво українців у сеймі складалось з 25 послів і 6 сенаторів, то у липні 1930 р. — з 50 послів і 14 сенаторів.

У Закарпатті політичне життя було особливо складне. Суто української партії, яка б діяла самостійно, тут тривалий час не було. У Румунії були найменш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій.