2. Предмет, об'єкт і метод політичної психології.

Предмет ПП в цілому – це політика як особлива людська діяльність, яка має власну структуру, суб`єкт і стимулюючі сили. Предметом ПП є відповідні психічні процеси, стани і властивості людини, які модифікуються, коли вона взаємодіє з владою (М.Ф.Головатий).

Таке загальне визначення предмета ПП можна дещо поглибити, деталізувати. На думку західних авторів, предметом ПП є психологічні компоненти політичної поведінки людини, дослідження і аналіз яких дає змогу застосувати психологічні знання до пояснення власне політики. З точки зору вітчизняних психологів, політика піддається спеціальному аналізу в рамках загальної концепції соціальної предметної діяльності, розробленої академіком А.Н.Леонтьєвим. Якщо розглядати внутрішню структуру, то політика як діяльність поділяється на окремі дії, а дії – на окремі операції. Діяльності в цілому відповідає мотив, діям – окремі конкретні цілі, операціям – завдання, задані в певних умовах. Відповідно всій політиці як діяльності відповідає узагальнений мотив керування людською поведінкою (його “оптимізація”). Конкретним політичним діям відповідають окремі акції різного типу, від переговорів до війн чи повстань.

Суб`єктом політики як діяльності можуть виступати окремі індивіди(окремі політики), малі та великі соціальні групи, а також стихійні маси.

Основними об`єктами політико-психологічних досліджень є політична участь, політичне лідерство, політичні цінності та установки, мотиви, що впливають на політичну поведінку, політична соціалізація, індивідуальна, групова та масова політична свідомість. Різноманіття об`єктів ПП можна помістити в три основні сфери: психологія внутрішньої політики, психологія зовнішньої політики та міжнародних відносин і воєнно-політична психологія.

У ПП використовують діагностичні, прогностичні, консультаційні та корекційно-розвиваючі методи дослідження (див. загальна психологія, психодіагностика).

3. Особливості та форми виявлення політичної психології

Можна виокремити щонайменше шість основних особливостей ПП як науково-прикладної дисципліни.

1. Формування ПП у процесі безпосередньої суспільно-політичної діяльності, активності громадян, їх практичної взаємодії між собою, з різними суб`єктами, інститутами влади. Тому і вивчати, аналізувати ПП можна саме з урахуванням цих обставин.

2. Віддзеркалення політичних подій і процесів, яке має фактично поверховий характер. ПП не можна сприймати спрощено, однозначно, без відповідного осмислення.

3. Домінуюча роль чуттєвих, емоційних елементів свідомості, а не раціональних. Тому політичні процеси важко спрогнозувати, передбачити їх соціальне значення.

4. Швидка і чутлива реакція людини на зміну політичних умов, політичної ситуації. Така політична мобільність властива переважній більшості суб`єктів політики.

5. Неоднозначний вплив різних ідеологій на людей, а точніше на формування, існування ПП у процесі зіткнення, боротьби ідеологій. Без такого зіткнення політичний процес взагалі неможливо уявити.

6. Відображення не перспективних, майбутніх, а насамперед сьогогденних, поточних інтересів і потреб людей. Тому політичні процеси, події завжди детерміновані в часі.

Форми виявлення політичної психології :

• політичні цінності, потреби, інтереси, прагнення, сподівання, воля;

• політичні відчуття, емоції, настрої, думки, забобони, ілюзії, міфи;

• звички, навички, традиції, вдача;

• навіювання, переконання, наслідування, чутки.

Політичні цінності — це найвищі принципи, що забезпечують злагоду в суспільстві чи в окремих соціальних групах щодо основних цілей і проблем; віра у бажаний і кращий (або найкращий) тип політичної системи, у політичні мету і засоби досягнення такої мети та уявлення про них.

На основі політичних цінностей суб'єкти політичного процесу вибирають відповідний спосіб поведінки.

Політичні потреби

Потреба — це те, що детермінує відповідну активність, спонукає людину або групу людей до певної діяльності.

Передбаченням у свідомості результату задоволення потреби є мета.

Потреби поділяються на біогенні, психогенні та соціогенні. Соціо-генні мають чи не найскладніший механізм утворення і задоволення, оскільки залежать від знань суб'єкта потреби в певній галузі, рівня освіти, виховання, свідомості тощо.

Вирізняють потреби економічні, матеріальні, політичні, естетичні, етичні, психологічні, соціальні та суспільні. Політичні потреби пов'язані з необхідністю реалізації в державній або суспільній діяльності, а також у діяльності окремих соціальних груп, класів, націй, держав відповідних політичних інтересів.

Політичні міфи

У політиці, політичній діяльності дуже поширені міфи, міфотворчість.

Спочатку розглянемо поняття міфу, міфологеми.

Політичний міф — це реально існуюче хибне уявлення про політичні відносини та дії, свідомо чи несвідомо доповнені різними абстрактними вигадками, висновками, фантазіями або й легендами.

Кожна країна, нація, народ мають власні, сформовані у певній ситуації національні міфи.

Оскільки політичні міфи грунтуються на перекрученому, містифікованому образі певної політичної, економічної чи іншої ситуації, вони досить швидко поширюються. Часто міфи підносять до рівня офіційної політики, усіляко підтримують, використовують як дієві засоби маніпулювання свідомістю людей.

Міфи широко використовують у політиці, оскільки за ними досить легко можна приховати справжню мету. Часто це вдається завдяки тому, що тим, кому адресовані міфи, як правило, бракує достовірної, об'єктивної інформації про явища, які неправильно інтерпретуються, до того ж багатьом людям властива досить низька політична культура.

Політичні традиції

Політичні традиції — це звичаї і правила поведінки у політичному житті, що склалися історично і передаються від покоління до покоління. Інакше кажучи, це поважання і додержання певного політичного порядку, форм політичної дії, певна політична практика. Така практика є конкретно-історичною, притаманна певному народові, нації і невіддільна від них, їх способу і особливостей життя.

По суті, політичні традиції є найважливішими факторами формування політичної культури людини (особистості), соціальної групи, класу, політичної партії чи об'єднання, нації, народу.

Політичні традиції існують у формі звичаїв, певних принципів і норм поведінки, ритуалів та обрядів.

Політичні традиції бувають прогресивні, регресивні, консервативні, ліберальні. Вони передаються різними способами: усно, письмово, зорово та інституціонально.