4) Власність громадських організацій;

5) Власність релігійних організацій;

6) власність орендного підприємства – вироблена продукція, одержані доходи;

7) власність господарських об’єднань.

ІІІ. Приватна власність (індивідуальна) – форма власності, суб’єктом якої є окрема людина або сім’я. Приватна власність існує у таких формах:

1)особиста власність – формується за рахунок трудових доходів від ведення власного господарства, від коштів, вкладених у кредитні заклади, акції та інші цінні папери;

2)власність трудового господарства – це власність членів сім’ї та інших осіб, які спільно ведуть трудове господарство: майстерні, інші малі підприємства в сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, житлові будинки і господарські будівлі; машини, обладнання, транспортні засоби, сировина, матеріали та інше майно, необхідне для самостійного ведення господарства;

3)власність селянського та особистого підсобного господарства. Вироблена продукція й одержані доходи є власністю селянського господарства і використовується ним на свій розсуд.

Приватна власність існує у двох основних формах: одна – базується на власній праці, друга на використанні найманої праці. Переважно працюють господар і члени сім’ї, а також використовується праця небагатьох найманих працівників.

15. Натуральна і товарна форма організації суспільного виробництва, її суть та ознаки

Найпершою формою господарювання було натуральне виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх товаровиробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського споживання.

Для натурального господарства характерні: нерозвинутість суспільного поділу праці, його замкнутість, відсутність зовнішніх зв’язків, примітивна техніка і технологія. Йому відповідає застій, повільність розвитку самого виробництва. На зміну натуральній формі господарювання приходить товарна форма виробництва.

Товарне виробництво – це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються стають товарами.

Основою виникнення товарного виробництва й обміну, тобто перетворення натурального господарства в товарне, є суспільний поділ праці. поділ праці в суспільстві лише тоді стає основою формування товарного виробництва й обміну продуктів через ринок, коли відбувається відокремлення виробників як самостійних власників засобів виробництва. І якщо суспільний поділ праці потребує обміну взагалі, то економічна відособленість виробників вимагає еквівалентного товарного обміну.

В історичному розвитку товарного виробництва слід наголосити на двох важливих моментах:

1) перетворенні натурального господарства в просте товарне;

2) перетворенні простого товарного господарства в розвинуте.

Перше є результатом суспільного поділу праці, й економічної відособленості виробників; друге пов’язане з тим, товаровиробники, виготовляючи товар відособлено на ринок, знаходяться у відношенні конкуренції один до одного, що призводить до їхнього розшарування – збагачення меншості і розорення більшості.

Між простою і розвинутою (яка застосовує найману працю) формами товарного виробництва є спільні риси й відмінності.

Спільні риси: приватна власність та засоби виробництва, ринкова форма зв’язку між виробниками, конкуренція між товаровиробниками.

Товарне виробництво існує і нині, зокрема в країнах Африки, Латинської Америки, Україні.