Лекція 4

Тема 5. Типологія юридичних конфліктів

1. Класифікація юридичних конфліктів

2. Екологічні (еколого-правові) конфлікти

3. Міжнародні (міжнародно-правові) конфлікти

1. Класифікація юридичних конфліктів

Конфлікти відбуваються в усіх сферах суспільного життя. Цивілізоване їх вирішення дедалі частіше передбачає, серед інших, застосування правових засобів. Тому цілком логічно, розробляючи проблеми типології юридичних конфліктів, виходити із загального наукового аналізу та класифікації розмаїття соціальних конфліктів. Існує чимало варіантів типології конфліктів, зокрема поширений поділ за сферами прояву; за ступенем тривалості та напруженості; за суб'єктами конфліктної взаємодії; за масштабом; за соціальними наслідками тощо.

За сферами прояву розрізняють конфлікти екологічні, міжнародні, економічні, політичні, ідеологічні, етнічні, міжнаціональні, релігійні, соціальні (у вузькому розумінні), сімейно-побутові та ін. Усі типи конфліктів мають власний зміст, який досліджується у межах відповідних галузей знань.

Так, економічні конфлікти виникають внаслідок економічних суперечностей, зіткнення економічних інтересів. Саме економічні інтереси є підґрунтям глобальних протиріч між державами, соціальними верствами, коли задіяні широкі маси населення. Однак економічні конфлікти можуть виникати й між окремими людьми. Характер цих конфліктів і можливість (а інколи й неможливість) їх вирішення залежить від глибини економічних суперечностей.

Політичні конфлікти пов'язані з боротьбою за владу. За певних умов вони можуть виходити за межі демократичних форм і переростати у масові заворушення, повстання, громадянські війни. Для багатьох сучасних політичних конфліктів характерні міжнаціональний та міжрелігійний (міжконфесійний) аспекти.

Ідеологічні конфлікти пов'язані із зіткненнями у соціально-політичних поглядах, установках, переконаннях людей. Вони можуть виникати як на рівні великих соціальних груп, так і на рівні малих груп, а також між окремими особами. Часто вони пов'язані з політичними та міжнаціональними відносинами.

Міжнаціональні конфлікти за ступенем загостреності, масштабністю та наслідками займають особливе місце. Зазвичай вони тісно пов'язані з іншими видами конфліктів, а інколи є національною оболонкою політичного, економічного або навіть кримінального конфлікту.

Соціальні (у вузькому розумінні) конфлікти виникають внаслідок суперечностей у сфері охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, надання пільг, у комунальній сфері, вони стосуються питань житла, користування побутовими послугами тощо.

Сімейно-побутові конфлікти виникають на ґрунті незгод та дисгармонії у сім'ї, на роботі, за місцем проживання.

За ступенем тривалості й напруженості конфлікти поділяються на бурхливі; гострі довготривалі; слабовиражені, що повільно протікають; слабовиражені, що протікають швидко.

Бурхливі конфлікти протікають швидко і вирізняються значним емоційним забарвленням, крайнім ступенем негативних відносин сторін. Конфліктуючі сторони слабо контролюють свої реакції і вчинки. Значною мірою на перебіг цих конфліктів впливають індивідуально-психологічні особливості особистості, зокрема характеру, темпераменту, вищої нервової діяльності.

Гострі довготривалі конфлікти виникають за наявності глибоких, стійких суперечностей. Конфліктуючі сторони контролюють свої реакції і вчинки, але дотримуються непримиренних позицій у конфлікті.

Слабовиражені конфлікти, що протікають повільно, характерні для протиріч, які не дуже загострені або в яких активною є лише одна зі сторін, а інша уникає конфронтації. Слабовиражені конфлікти, що протікають швидко, як правило, характерні для окремих епізодів. Це оптимальна форма вирішення суперечностей. Але коли цей епізод спричинює інші, конфлікт може бути набагато складнішим.

За суб'єктами конфліктної взаємодії конфлікти поділяються на внутрішньоособистісні, міжособистісні, особистісно-групові й міжгрупові.

За масштабом вирізняють конфлікти локальні, регіональні і глобальні.

За соціальними наслідками конфлікти бувають конструктивні та деструктивні.

Усі загальні підходи до типології соціальних конфліктів можуть застосовуватися і до конфліктів юридичних. Проте, як слушно наголошує В. М. Кудрявцев [131, с. 90–95], специфіка юридичного конфлікту визначається юридичними характеристиками. До них належать: галузь права, у сфері якої може перебувати конфлікт; структура норми, яка його стосується; різновид правозастосовної установи та ін.

Поділяючи конфлікти за галузями права, передусім зазначимо, що вони відбуваються в кожній із них. Поширені конфліктні відносини, пов'язані з питаннями цивільного, господарського, фінансового, трудового, екологічного, житлового, сімейного права. Найбільш небезпечні конфлікти — у сфері кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права. Окремі групи становлять конституційні конфлікти, вирішення яких відбувається в площині конституційної юстиції, та міжнародні конфлікти, які врегульовуються, крім внутрішнього (конституційного) законодавства, нормами міжнародного права. Процеси демократизації суспільного життя актуалізували потребу в окремому провадженні адміністративних справ. Судова реформа в Україні передбачає створення ланки адміністративних судів для розгляду конфліктних відносин у сфері адміністративного права.

Проте, як вже зазначалося, в реальному житті існує чимало “змішаних” конфліктів, які спочатку не мають правового характеру і лише згодом можуть набувати юридичних ознак. Крім того, деякі конфлікти можуть переростати з однієї сфери права в іншу. Так, конфлікт, що розпочався як сімейна сварка, розвиваючись, може набути правового характеру, наприклад, у таких випадках: а) звернення із заявою про розлучення (сфера сімейного права); б) звернення із заявою про поділ майна (сфера цивільного права); в) притягнення до адміністративної відповідальності за порушення тиші в громадських місцях (сфера адміністративного права); г) притягнення до кримінальної відповідальності за завдання побоїв (сфера кримінального права).

Юридичні конфлікти можна поділяти й залежно від характеру приписів (уповноважуючі, зобов'язуючі, забороняючі) правових норм, порушення (різне розуміння чи різне тлумачення) яких становить основу конфлікту. В разі дії уповноважуючих норм конфлікт зазвичай виникає між уповноваженим суб'єктом та особою (фізичною або юридичною), чиї інтереси порушені або можуть бути порушені. Звернімося до прикладу. Міськрада міста К. надала земельну ділянку нафтовій компанії під будівництво бензозаправки на шосе, що проходить територією житлового масиву. Це рішення міськради негативно сприйняли жителі масиву, які, вбачаючи в цьому будівництві загрозу навколишньому середовищу, розпочали акції протесту. Міськрада на вимогу громадськості змушена була скасувати своє рішення. Нафтова компанія на скасування міськрадою рішення про виділення земельної ділянки звернулася з позовом до суду про відшкодування матеріальних збитків, яких вона зазнала у зв'язку з розпочатим будівництвом бензозаправки. Суд своїм рішенням задовольнив цей позов і зобов'язав міськраду відшкодувати збитки, яких зазнала нафтова компанія. У цьому конфлікті крім двох сторін (сторони — уповноваженого суб'єкта і сторони, інтереси якої порушено) задіяні й інші учасники (міськрада та суд), як і має бути у юридичному конфлікті.

При застосуванні зобов'язуючих норм суб'єктами конфлікту можуть бути насамперед зобов'язані особи та держава. Зобов'язання пов'язують не лише фізичних і юридичних осіб, а й державу як гаранта їх виконання. У наведеному прикладі зобов'язаною судом особою є міськрада. Проте ролі суб'єктів у конфліктах такого типу, за певних умов, можуть змінюватися. Наприклад, в електричці контролер намагається оштрафувати безквиткового пасажира, який не хоче сплачувати штраф і втягує контролера в конфлікт. Якщо контролер, не бажаючи конфліктувати з безквитковим пасажиром, відпустить його, то він сам входить у конфлікт з державою.

У разі дії забороняючих норм конфлікти головним чином полягають у порушенні цих норм певними фізичними або юридичними особами. Характерним прикладом можуть бути правопорушення у сфері охорони навколишнього середовища.

Серед інших слід також назвати типологію юридичних конфліктів за системою правозастосовних та правоохоронних органів. Виходячи з компетенції цих органів, можна визначити, до якого органу слід звертатися у разі виникнення конфліктної ситуації. Чинне законодавство України (закони “Про судоустрій України”, “Про прокуратуру”, “Про міліцію”, “Про звернення громадян” та ін.) чітко визначає компетенцію правоохоронних органів та порядок прийому і терміни розгляду звернень громадян. Проте, як свідчить практика, такі конфлікти незрідка провокуються адміністративною плутаниною у різних відомствах, управліннях, відділах, затягуванням розгляду справ тощо. Реальну можливість запобігти таким негативним явищам надає гарантоване Конституцією України (ст. 55) право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

До зазначених вище критеріальних підстав типології юридичних конфліктів М. І. Панов додає конфлікти нормотворчості та правозастосування. Юридичні конфлікти можуть виникати як у процесі створення законів, так і в процесі їх реалізації чи застосування, а також під час вдосконалення, внесення змін чи доповнень, скасування тих чи інших нормативних актів. Усі ці конфлікти перебувають в ієрархічній залежності. Так, нерозв'язання конфлікту на стадії творення закону призводить до конфліктів на наступному етапі його застосування.

Цей аспект юридичної конфліктології тісно пов'язаний з проблемою юридичної колізії. Вона ж, або, як її називають в літературі, “конфлікт законів” (наприклад, національного законодавства з нормами міжнародного права, чинного законодавства з Конституцією, підзаконних актів із законами тощо), як суперечність лежить в основі конфлікту. Особливо це стосується такого недостатньо вивченого його різновиду, як когнітивний юридичний конфлікт, який зазвичай має теоретико-правовий характер. Знеособлена юридична колізія не може підмінити всієї сутності, структури, механізмів розвитку та розв'язання конфлікту. На відміну від колізії юридичний конфлікт — це “зіткнення між людьми, що є суб'єктами права і носіями певних юридичних поглядів, позицій, які діаметрально протилежні та потребують конфліктної взаємодії з метою досягнення урівноваженості” [50, с. 155–157]. Натомість відсутність юридичної колізії, узгодження законів та інших нормативно-правових актів з конституційними нормами сприятиме запобіганню конфліктам у нормотворчості. З огляду на сказане можуть бути корисними запропоновані Ю. О. Тихомировим критерії відповідності правових актів Основному Закону [45, с. 257]:

• відображення конституційних ідей і принципів;

• правильне використання конституційних понять і термінів;

• прийняття нормативно-правових актів правомочними суб'єктами;

• урахування місця акта у правовій системі та вимог до його форми;

• дотримання встановленої процедури підготовки, прийняття та набрання актами сили;

• кореляція суті норм правових актів і відповідних норм Конституції;

• стійке правозастосовне тлумачення змісту правових норм.

Юридичний аспект об'єктивно займає належне місце у багатьох видах конфліктів. Уміння спрямовувати вирішення конфліктів у площину права, застосовувати юридичні засоби — важлива умова незворотності процесу демократизації державного і суспільного життя.