5. Конфліктологія як наука та її галузь — юридична конфліктологія

Перехід від доведення права на існування конфлікту до поглибленого його вивчення у середині ХХ ст. знаменував виникнення науки конфліктології. З огляду на трагічні й руйнівні наслідки Другої світової війни увага конфлік-тологів спрямовувалась передусім на пошук засобів попередження та послаблення конфліктів. Обговорення 1957 року проблем конфліктів Соціологічною асоціацією ЮНЕСКО стало організаційним поштовхом до створення конфліктологічних організацій і центрів.

У розвитку конфліктології домінувало розуміння її як міждисциплінарної галузі знань. Вважалося, що її призначенням є об'єднання зусиль різних наук у вивченні конфліктів. У результаті пошуки єдиних концептуальних засад, створення загальної теорії конфліктів обмежувалися поясненням джерел і витоків конфліктних ситуацій. Теоретичні напрацювання виявилися надто абстрагованими від потреб практичної реалізації. Проте відбулася еволюція поглядів на конфлікт як суто негативне явище до його розуміння як невіддільного елемента суспільного життя. Накопичено певний досвід практичної роботи щодо врегулювання конфліктних явищ, що допомагає не лише суттєво зменшувати негативні наслідки конфліктів, а й отримувати позитивний ефект.

Розвиток конфліктології спричинений практичними потребами сучасного політичного, економічного та адміністративного менеджменту, юриспруденції, дипломатії та інших сфер діяльності, де спостерігаються зіткнення інтересів протиборчих сторін.

Загальне уявлення про зміст конфліктології дає її етимологічне трактування як науки про конфлікт. Отже, предметом конфлікто-логії є дослідження загальних законів і закономірностей виникнення й розвитку конфліктів, а також технологій, способів, методів вирішення, запобігання та управління ними.

Об'єкт конфліктології становлять конфліктні відносини між людьми, групами людей, соціальними спільнотами, організаціями, політичними органами, державами, міждержавними об'єднаннями.

Завдання конфліктології полягає у вивченні природи, сутності, функцій та механізмів соціальних конфліктів, умов їх виникнення та закономірностей розвитку, у розробці адекватних внутрішній природі та особливостям перебігу конфліктної взаємодії “технологій” урегулювання та розв'язання конфліктів.

Конфліктологія, досліджуючи конфліктні відносини між людьми, тісно пов'язана з іншими соціально-гуманітарними науками, які збагачують її знаннями методологічних та прикладних засад конфліктної взаємодії, конкретизують природу та механізми різних видів конфліктів. Насамперед це суміжні галузі знань — соціологія, соціальна психологія, а також, політологія, економіка, історія, етнографія. Специфічну сферу конфліктної взаємодії у правовому полі допомагають вивчати юридичні дисципліни. У конфліктологічних дослідженнях широко застосовуються дані точних наук, методи математичного аналізу та статистики.

Діапазон перебігу конфліктів надзвичайно широкий: від геополі-тичних явищ (наприклад, світових війн) до внутрішньоособистісної боротьби мотивів (наприклад, вибір між пломбіром та ескімо). Конфлікт — це складне, багатогранне, полікритеріальне явище, тому в його аналізі першочергове значення належить науковій методології дослідження. У визначенні складу методологічного аналізу конфліктів можна виокремити філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний), що визначають стратегію дослідження; загальнонаукові методи, основу яких становить система притаманних для всіх або більшості наук гносеологічних принципів (розвитку, детермінізму, єдності теорії та практики тощо).

Крім того, до структури методології конфліктів, зокрема, юридичних конфліктів, входять групові методи (системний метод, конкретно-соціологічний метод, метод порівняльного аналізу, догматичний метод, історичний метод та ін.), що застосовуються лише у певній групі наук.

Значне “робоче” навантаження припадає на спеціальні методи, процедури та методики, які застосовуються для вивчення конфліктів. Останні можна умовно поділити на:

• методи діагностування конфліктів (спостереження, опитування, тестування, соціометрія, референтометрія, аналіз результатів діяльності, експертні оцінки та ін.);

• методи обробки результатів дослідження конфліктів (факторний аналіз, математико-статистичний та ін.);

• методи управління конфліктами (організаційні, педагогічні, методи психологічного впливу, картографія, структурування та ін.).

Конфліктологія виникла на потребу практики управління суспільними та груповими відносинами в умовах конфліктів. Її завдання — вирішення соціальних, економічних, політичних, ідеологічних протиріч та суперечностей. Вона допомагає передбачати й попереджувати суспільні струси, соціальні протиріччя, міжгрупові та міжособис-тісні суперечки. Отже, конфліктологію можна визначити як управління персоналом в умовах конфлікту.

Наука про конфлікти має комплексний характер. Це зумовлено тим, що перебіг конфліктів відбувається переважно у площині соціальних, моральних, національних, релігійних, культурних та інших норм. Тому вчені активно досліджують соціальні, політичні, міжнародні, міжнаціональні, організаційно-управлінські (передусім у діяльності підприємців, менеджерів), педагогічні, сімейні та деякі інші конфлікти.

Проте значна кількість конфліктів характеризується наявністю певних юридичних аспектів або виникає і має перебіг у галузі правовідносин. Юридичні аспекти конфліктних відносин вивчає юридична конфліктологія, яку конфліктологи вважають галуззю спеціальних конфліктологічних знань і практичної діяльності. Предметом цієї нової галузі знань є насамперед вивчення проблем конфліктної взаємодії між суб'єктами правовідносин. Але вона досліджує конфлікти не лише в самому праві та в системі юридичної практики, які традиційно вивчаються правовою наукою та вирішуються чинним законодавством. Органічно поєднуючи конфліктологічну проблематику з правовою, юридична конфліктологія вивчає причини, механізми розвитку, особливості перебігу конфліктів, пов'язаних із застосуванням, зміною або порушенням правових норм, розробляє шляхи розв'язання, пом'якшення, управління і запобігання будь-яким соціальним конфліктам за допомогою юридичного інструментарію.

До основних функцій юридичної конфліктології, що випливають із загальних функцій соціальних конфліктів, сучасні дослідники зараховують [26, с. 92–101; 42, Т. 3, с. 337]:

• сигнальну, яка характеризує конфліктологію як показник певного стану суспільства, що потребує вжиття заходів пошуку та усунення причин соціальної напруги, вивчення обставин, які породили конфліктну ситуацію, та шляхів виходу з неї;

• динамічну, що ґрунтується на загальній здатності будь-якого конфлікту здійснювати зміни. Вплив юридичних конфліктів на процес зміни правової дійсності відбувається у таких напрямах: а) порушення справедливого співвідношення позицій з огляду на пануючі правові норми; б) відновлення (повністю або частково) справедливого співвідношення позицій з огляду на пануючі правові норми; в) домагання на новий правових порядок.

• диференціюючу, що характеризує юридичну конфліктологію як засіб поляризації суспільства або його об'єднання, що здійснюється через зміни чи розпад соціальних структур;

• прогресивну, що сприяє усуненню причин, які породжують конфлікти, а також перешкод, які стримують суспільний розвиток.

Юридична конфліктологія являє собою “синтез конфліктологіч-них проблем з положеннями юридичної науки”. В полі її зору — не лише “чисті” юридичні конфлікти, а й соціальні конфлікти, які набувають юридичної форми на певних етапах свого розвитку.

До основних завдань юридичної конфліктології належать:

1. Дослідження причин виникнення юридичних конфліктів.

2. Вивчення закономірностей їх розвитку.

3. Розробка рекомендацій щодо застосування юридичних засобів з метою попередження конфліктів, зниження їх гостроти та вирішення.

Досліджуючи правові відносини, інститути й норми з точки зору використання їх для попередження та вирішення конфліктів, юридична конфліктологія тісно пов'язана із загальною конфліктологією, соціологією, теорією держави і права, філософією, соціологією права, політологією, загальною, соціальною та юридичною психологією.