17.Типи кісток і їх зєднання.

Види кісток

За формою кістки поділяють на: довгі, короткі, плоскі, змішані.

Довгі або трубчасті кістки — такі, у яких довжина значно переважає ширину і товщину (видовжені); вони мають більш-менш циліндричну середню частину, тіло (діафіз) (Corpus s. Diaphysis) з порожниною усередині і 2 кінці або епіфізи (Extremitates s. Epiphyses), що завжди ширші за тіло і покриті на суглобних поверхнях шаром гіалінового хряща, знаходяться в кінцівках і більш-менш вигнуті. До довгих трубчастих кісток належать кістки плеча, передпліччя, стегна і гомілки.

Короткі — кістки п'ястка, плесно, фаланги пальців. Діафізи побудовані у вигляді трубки, стінка якої має компактну кісткову тканину. Епіфізи мають губчасту будову. В цих кістках жодний вимір не переважає значно над іншими.

Плоскі кістки побудовані із губчастої речовини, яка зовні вкрита тонкими пластинками компактної. До них відносяться лопатки, кістки черепа, грудина. У широких кісток два виміри переважають над третім; такі кісти служать переважно для утворення стінок порожнин, що містять різні органи (череп, грудину, тазову порожнину) і можуть бути плоскими, вигнутими, увігнутими і т. д.

Змішані кістки мають складну будову. Вони складаються із декількох частин, що мають різну будову, форму і походження. Наприклад, хребці, кістки основи черепа тощо.В окрему групу іноді виносять повітроносні кістки: лобна, клиноподібна, решітчаста, верхньощелепна. Вони так називаються, бо в них є повітряні порожнини, які вистелені слизовою оболонкою.

З'єднання кісток

Синдесмологія — наука про з'єднання кісток

Синартрози — безпереривні з'єднання кісток, більш ранні по розвитку, нерухомі або малорухомі за функцією.

Синдесмоз — кістки з'єднані посередництвом з'єднувальної тканини.

міжкісткові перетинки (між кістками передпліччя або гомілки)

зв'язки (у всіх суглобах)

роднички

шви

зубчасті (більшість кісток купола черепа)

лускаті (між краями скроневої і тім'яної кісток)

гладкі (між кістками лицьового черепа)

Синхондроз — кістки з'єднані через хрящову тканину.За властивістю хрящової тканини:

гіаліновий (між ребрами і грудиною)

волокнистийЗа довжиною існування розрізняють синхондрози:

тимчасові

постійні

Синостоз — кістки з'єднані через кісткову тканину.Диартрози — переривні з'єднання, пізніші по розвитку і рухливіші за функцією.Класифікація суглобів:

за числом суглобних поверхонь

за формою і функцією

Геміартроз — перехідна від безпереривних до переривних або навпаки.

18.Роль жовчі і соку підшлункової залози у травленні. Всмоктування. Захисна функція печінки.

Коли харчова грудка потрапляє до шлунка, його м'язи скорочуються. Шлунок починає виконувати коливальні рухи, завдяки яким його вміст перемішується. У цей момент на їжу продовжують діяти ферменти слини і починає діяти шлунковий сік. Так вона зазнає подальшої хімічної обробки. Шлунковий сік - це прозора рідина, що має кислу реакцію і містить муцин (слиз), ферменти (пепсин, ліпазу) й хлоридну кислоту. За добу в людини виділяється 1,5-2 л шлункового соку. Його виробляють численні залози, що містяться у слизовій оболонці шлунка. Вони трьох типів: залози першого типу виділяють муцин (слиз); другого - хлоридну кислоту; третього - ферменти шлункового соку (пепсин, ліпазу). Муцин (слиз) захищає стінки шлунка від дії хлоридної кислоти та подразнюючих речовин їжі. Хлоридна кислота активує ферменти шлункового соку, зумовлює часткове руйнування структури білків та їхнє набрякання, що сприяє кращому перетравленню (розщепленню); стимулює рухову діяльність шлунка; вбиває хвороботворні бактерії, які потрапили з їжею, припиняє гнильні процеси. Підвищена, так само як і знижена, кислотність порушує травлення в шлунку, призводить до низки хвороб. Фермент пепсин сприяє розщепленню молекул складних білків на прості, а фермент ліпаза розщеплює емульговані (подрібнені на краплинки) жири (наприклад, жири молока).Травлення в шлунку може відбуватися лише за температури тіла 36,6-37 °С і за наявності кислого середовища (хлоридної кислоти). Тривалість перебування їжі в шлунку залежить від її складу. Жирна їжа затримується близько шести-восьми годин, вуглеводна - близько чотирьох годин. У шлунку всмоктуються в кров вода, мінеральні солі, алкоголь і деякі ліки та незначна кількість глюкози.Жовч наділена властивістю активізувати травні ферменти кишок, а також емульгувати жири, і таким чином, збільшує поверхню взаємодії ферментів (ліпаз) із жирами, полегшуючи їх розщеплення. Жовч також посилює рухову активність кишок; завдяки бактерицидним властивостям затримує гнильні процеси у кишках.Утворюючись в печінці безперервно, жовч нагромаджується в проміжках між травленнями в жовчному міхурі, де вона стає більш концентрованою, бо слизова оболонка міхура всмоктує воду (міхурова жовч). Печінка — велика залоза внутрішньої секреції деяких безхребетних та хребетних тварин і людини. Печінка у людини виконує захисні, знешкоджувальні, ферментативні і видільні функції, спрямовані на підтримання гомеостазу в організмі; бере участь у процесах травлення, кровотворення, білковому, вуглеводному, жировому, мінеральному обмінах, обміні вітамінів. Зачаток печінки з'являється наприкінці третього тижня зародкового розвитку людини з ділянки вентральної стінки дванадцятипалої кишки. Дальша диференціація печінки полягає у вростанні сполучної тканини всередину печінки по ходу ворітної вени. Остання поділяє паренхіму печінки на частки. Але крім багатьох метаболічних функцій, печінка виконує ще деякі важливі функції, які умовно називають захисними. Безумовно, що затримка деяких продуктів розпаду білків і жирів і перетворення їх в нетоксичні для організму сполуки можуть розглядатися з цієї точки зору. Але в більш загальному розуміні поняття “захисна функція” показує здатність цього органу поглинати самі різноманітні токсичні речовини та робити їх безпечними для організму. Так, в печінці деякі отруйні метали та металоїди (ртуть, свинець, миш’як) частково переводяться в безпечні сполуки шляхом зв’язування їх нуклеопротеїдами. Велика кількість речовин, особливо лікарських, що призначаються лікарем, та закінчуючи хімічними речовинами, що поглинаються з різних джерел, піддаються метаболічним перетворенням та детоксикції гепатоцитами. А в деяких умовах продукти розпаду цих речовин можуть бути більш шкідливими, ніж самі речовини. Гепатоцити також метаболічно перетворюють стероїдні гормони та алкоголь. При підсилені детоксикуючої функції гепатоцитів в них підвищується вміст компонентів гладенького ендоплазматичного ретикулуму. Важливу роль відіграє печінка у зв’язку з тим, що її тканині відбувається затримка деяких мікроорганізмів, а також знешкодження інфекційних токсинів. В цьому відношені відомі досліди Роже (1887). Введення сибіровиразкових бактерій кролям в периферичну вену викликало смерть всіх семи кролів через 38-72 год., в той час як введення тринадцяти кролям тієї ж дози в ворітну вену викликало загибель лише в трьох випадках. Цікаві і досліди Мануорінга та його співробітників, в яких вивчалася ступінь затримки мікробів окремими органами. Виявилось, що в мозку фіксується 0.5% циркулюючих мікробів в крові, в легенях‑6%, печінці‑до 80%. Якщо ж в циркулюючу через печінку кров ввести культуру мікробів і прибавити деяку кількість імунної сиворотки, майже всі мікроби затримуються печінкою. Затримка мікробів печінкою відбувається за рахунок здатності купферових клітин