36.Опорно-руховий апарат.

До опорно-рухового апарату відносять скелет і м’язи, об’єднані в одну систему. Ця система забезпечує рух — необхідний фактор фізичного, психічного розвитку організму, розвитку мови, мислення, праці. Немає ні однієї форми людської діяльності, яка не відбувалася б без рухів. Обмеження рухливості або перевантаження м’язів порушують розвиток дітей, сприяють розвитку багатьох захворювань. Скелет і м’язи є опорними структурами організму. Вони також обмежують порожнини, в яких розміщені головний і спинний мозок, усі внутрішні органи. Деякі кістки і м’язи беруть участь у виконанні дихальних рухів. Знання вікових особливостей органів руху і умов, що сприяють їх нормальному розвитку, необхідні для розробки ефективних засобів і методів фізичного виховання, трудового навчання, організації режиму дня учнів.

38.Поруш.Функціональних характеристик ока.

РЕФРАКЦІЯ ОКА (пізньолат. геfrасtіо — заломлення) — оптична установка ока у спокої акомодації. У нормальному (еметропічному) оці при цілком розслабленій акомодації головний фокус оптичної системи ока знаходиться на сітківці. У цій точці збираються після заломлення промені, які йдуть із нескінченності (паралельно оптичній осі). До аномалій рефракції належать короткозорість (міопія), далекозорість (гіперметропія) і астигматизм. Короткозорість і далекозорість, як правило, обумовлені ненормальною довжиною очного яблука (подовжене або коротке око). Короткозорість виникає в тому випадку, коли у спокої акомодації головний фокус знаходиться перед сітківкою (подовжене око). Корекція рефракції здійснюється за допомогою двоувігнутих лінз. Далекозорість властива укороченому оку. У далекозорому оці у спокої акомодації головний фокус знаходиться за сітківкою. Цей недолік рефракції може бути компенсований шляхом акомодаційного зусилля (шляхом збільшення опуклості кришталика). Далекозора людина напружує акомодаційний м’яз не тільки при розгляді близьких предметів, але й тоді, коли дивиться вдалину. При великому ступені гіперметропії необхідна корекція рефракції шляхом двоопуклих лінз. При короткозорості та далекозорості сила акомодації залишається, як правило, нормальною на відміну від старечої далекозорості — фізіологічного ослаблення акомодації, що закономірно настає в похилому віці, коли зменшення широти акомодації призводить до розвитку далекозорості. В осіб з нормальною рефракцією (еметропією) стареча далекозорість починає виявлятися у 45 років. У цьому віці при заняттях на близькій відстані потрібна оптична корекція зору +0,5 діоптрій. У більш пізньому віці силу збірних лінз потрібно збільшувати в міру подальшого прогресуючого ослаблення акомодації. При далекозорості потреба у використанні окулярів для занять виникає у більш ранньому віці, ніж при еметропії; при короткозорості, навпаки, у більш пізньому віці, а при короткозорості понад 3,0 діоптрії призначення окулярів для занять може взагалі не знадобитися.

39.Алергія,анафілаксія.Групи крові.

Алергі́я (грец. αλλος — інший і εργον — дія) — змінена чутливість організму тварин і людини до чужорідних речовин (здебільшого білкової природи), що вводяться повторно. Речовини, які викликають алергію (т. з. алергени), здебільшого мають білкову природу (тваринні та рослинні білки, білкові речовини мікроорганізмів).Алергени можуть потрапляти в організм через шкіру і слизові оболонки або надходити в кров з вогнищ запалення. Прояви алергії виникають лише тоді, коли перше і повторне надходження алергену розділені певним проміжком часу (не менше 5—7 днів). До проявів алергії належать протилежні за своїми ознаками, але спільні за первинним механізмом явища зміненої реактивності організму — анафілаксія (підвищення чутливості до шкідливої дії алергену) та імунітет (зниження чутливості внаслідок посилення опірності організму).Алергени поділяються на два типи: екзоалергени та ендоалергени.Механізм виникнення алергії: коли алерген потрапляє до організму на його знешкодження виділяються певна кількість антитіл, проте якщо в організмі є якісь порушення, то їх виділиться в надлишку, що призведе до виділення надлишку високомолекулярних сполук, які і спричиняють розвиток алергії.Анафіла́ксія (грец. ανα — проти і φυλαξις — захист) — один з проявів алергії. Стан анафілаксії викликається підвищеною чутливістю організму людини та деяких тварин до повторного надходження чужорідних речовин (здебільшого білкової природи), що діють як антигени.Анафілаксія може виникати як загальна гостра реакція організму. Така реакція зветься анафілактичним шоком, його ознаки — різке падіння артеріального тиску, порушення дихання, корчі. В деяких випадках анафілактичний шок призводить до смерті.У людини таке загрозливе явище трапляється рідко (іноді при переливанні крові, при введенні лікувальних сивороток та вакцин). При надходженні в окремі тканини речовин, що можуть спричинити анафілаксію, прояви її мають характер місцевих (виникають запальні ураження слизових оболонок, шкіри, суглобів, окремих органів).Зменшення підвищеної чутливості організму анафілактичного походження досягається переважно за допомогою методу специфічної десенсибілізації, що дозволяє запобігати анафілактичним явищам.Анафілаксія може переходити в протилежний стан, що зветься антианафілаксією і є подібним до імунітету. Анафілаксія та імунітет являють собою різні фази одного явища — зміни реактивності організму, тобто алергії.Гру́па кро́ві людини — генетично зумовлений особливий білковий склад крові. Ці білки виявляють антигенною активністю, яка проявляється аглютинацією еритроцитів. Червоні кров'яні тільця людини можуть переносити молекули, що діють як антигени, а в іншої людини еритроцити не містять таких антигенів. За системою AB0 є два основні білки еритроцитів (гемаглютиногени), позначаються літерами А і В (латинський алфавіт), та два додаткові білки плазми (гемаглютиніни)- Альфа та Бета (грецький алфавіт). Відсутність гемаглютиногенів позначають цифрою "0". За їхньою наявністю чи відсутністю визначають чотири групи крові:

• без аглютиногенів та з обома аглютинінами — (0) відома також як І

• тільки з аглютиногеном А та з аглютиніном бета — (А) відома також як ІІ

• тільки з аглютиногеном В та з аглютиніном альфа — (В) відома також як ІІІ

• з обома аглютиногенами та без аглютинінів — (АВ) відома також як IV

Три групи крові було відкрито Ландштайнером та Янським в 1900 році , а за два роки була відкрита й четверта (1901-1907 рр.). Саме Ландштайнер ввів позначення 0, А, В (AB0). Звична жителям колишнього СРСР номенклатура за номерами (І-IV) - це позначення груп крові за Янським. Цей чеський вчений відкрив їх незалежно від Ландштайнера (згідно з історичними джерелами, наукова стаття Янського про визначення трьох типів крові у людини була опублікована на 4 місяці раніше за подібну статтю Ландштайнера).Кожна з цих груп може містити або не містити ще один білок еритроцитів - резус-фактор(Rh).Вірне визначення групи крові та резус-фактора життєво важливе для людини при переливанні крові(гемотрансфузії), тому що несумісність крові донора і реципієнта за групою чи резус-фактором може призвести до аглютинації, гемолізу еритроцитів і/чи згортання крові з можливістю смерті пацієнта — гемотрансфузійний шок.Також, вірне визначення резус-фактора у батків майбутньої дитини, дозволяє попередити виникнення резус-конфлікту та загибель плоду (акушерство).