10. Типологія дитячих видань

Антонова С. один із співавторів підручника для вищих навчальних закладів «Редакторська підготовка видань» пропонує іншу класифікацію дитячої літератури Вона виокремлює пізнавальне, художнє та навчальне видання.

Пізнавальні видання розширюють коло знань, дають знанням загальну характеристику, структурують їх. Вони спрямоване передусім на розвиток інтелектуальної сфери дитини, накопичення нею певних знань. Їхнє цільове призначення полягає в тому, щоб зрозуміло для дітей різного віку розповісти про системність навколишнього світу, його будову, причинно-наслідкові зв'язки між окремими явищами і предметами, а також розкрити сутність наукових понять, допомогти дітям оволодіти їхнім науковим змістом, навчити оперувати ними в навчально-пізнавальній діяльності [Антонова].

У пізнавальному виданні особливого значення набувають практичні матеріали, що допомагають формуванню конкретних навичок. Його мета — в доступній для читачів певного віку формі, розкрити знання про світ [Антонова].

Пізнавальні видання поділяються на науково-популярні та науково-художні, довідкові, виробничі, видання для дозвілля [Антонова].

Науково-художні та науково-популярні видання допомагають зробити досягнення науки доступними читачу певного віку. У науково-художньому творі використовується цікавий сюжет, майстерна композиція, яскрава розповідь, художній образ, присутні герої. Вони здатні зацікавити дитину конкретними фактами, подіями, героями. Пізнавального матеріалу в науково-художньому дитячому творі небагато, а цікавий захоплюючий сюжет часто спрямовує увагу юного читача на перебіг подій, а не на конкретну інформацію [Антонова].

Науково-популярні видання формують систему знань. Вони, переважно, представлені збірниками або випускаються серіями. У науково-популярному творі представленні логічні поняття, які автор пояснює, пропонуючи докази, переконуючи відомими прикладами, фактами, порівнюючи незнайоме зі знайомим [Антонова].

Довідкові видання — відібрані під певним кутом зору дані з різних областей науки, культури і техніки з метою поглиблення і уточнення шкільних програм; одне із завдань довідкового видання — формування системи знань людини (особистий тезаурус), їх структурування, відображення зв’язків між ними. Ці видання вчать власне процесу пізнання — методиці здобуття знань і навичок, особливостям їх використання, розширюють кругозір читача, формують зміст інформаційної культури особистості. Довідкові видання для дітей, зазвичай, передбачають «суцільне» послідовне читання, тому їх можна назвати літературою для читання, яка покликана дати уявлення про систему наукового знання. Мова відрізняється образністю, вона менше, ніж у подібних виданнях для дорослої читацької аудиторії, стандартизована. За відмінним принципом формуються типові схеми статей, часто використовується форма питання і відповіді, уривки із творів художньої літератури [Антонова].

Довідкові видання для дітей об’єднують енциклопедії, словники, настільні і відривні календарі. Основне місце серед цих видань займають енциклопедії та енциклопедичні словники. Настільні та відривні календарі є ілюстрованими збірниками творів всіх видів літератури для дітей, сформовані за логічним принципом, коли структура визначається послідовністю просування календарного часу, а зміст пов’язується з історією, культурою, географією відповідно до дат року [Антонова].

Виробничі видання покликані формувати практичні навички, зокрема, навички, необхідні для занять, що доповнюють навчальні курси — виконання дослідів, організація ігор, колекціонування, радіолюбительство та ін. Мета даного виду видань — формування практичних навичок, виховання інтересу до різних аматорських занять [Антонова].

Видання для дозвілля задовольняють інтереси і захоплення, пов’язані з проведенням вільного часу. Їх можна умовно поділити на кілька груп:

1) спрямовані на комплексний розвиток інтелектуальних та мануально-практичних здібностей дитини;

2) спрямовані на розвиток навичок читання і письма рідною та іноземними мовами;

3) спрямовані на розвиток інтелектуальних та логічних здібностей, мислення, кмітливості;

4) спрямовані на розвиток уяви та творчих здібностей;

5) спрямовані на розвиток математичних здібностей;

6) спрямовані на розвиток пам'яті, уваги та сенсорних здіб¬ностей [Огар].

У окрему групу виділяють інформаційні видання ― рекомендовані бібліографічні вказівки для дітей різних вікових категорій. Зміст бібліографічних матеріалів для дітей універсальний і пов’язаний з програмами шкільної освіти, керівництвом читання, позашкільної роботи з дітьми. Вказівки, переважно, відображають кращу літературу з тієї чи іншої теми відповідно до читацьких запитів. Бібліографічні вказівки здійснюють керівництво читання, розширюють інтереси і потреби читачів, знайомлять їх з книгою [Антонова].

Основне місце в масиві видань для дітей займає художня література. Цільове призначення художньої літератури для дітей полягає у тому, щоб, по-перше, показати їм внутрішній світ особистості, познайомити з людиною і її життям. По-друге, у тому, щоб розвивати не лише інтелектуальну, але і емоційну сферу особистості дитини, допомагати здобувати не лише знання, але і емоції, показати не лише уявлення, але і відчуття [Антонова].

Залежно від того, які характеристики покладено в основу групування видань, можна виокремити декілька їх видів [Огар].

За цільовим призначенням дитячі видання можна поділити на художні, пізнавальні (за стандартом науково-популярні) і навчальні [Огар].

За матеріальною конструкцією розрізняють книжкове, аркушеве, комплектне видання і книжку-іграшку [Огар].

За структурою книжкових видань виділять: збірник, окреме видання одного твору (моновидання), серійне видання, зібрання творів [Огар].

До збірника входять твори на одну тему (тематичний) або одного автора (авторський), або одного жанру (збірник віршів, повістей, п’єс), або написані в один період, або в одному регіоні.

Для старшого шкільного віку виходять антології, альманахи, хрестоматії, які характеризуються специфічним відбором творів.

Окреме видання одного твору для дітей (моновидання) може містити текст будь-якого жанру: прислів’я, загадку, вірш, казку, оповідання, п’єсу, повість, роман. Типологія літературно-художніх видань пов’язана з віковими характеристиками читачів, родами і жанрами художньої літератури.

Серійне видання (книжкова серія) ― ряд самостійних однотипних книжкових видань, які виходять відповідно до визначеного задуму, загального звучання і педагогічної направленості. Задум розкривається частково у кожному виданні, а повністю ― у всій їхній сукупності.

Зібрання творів призначається читачам старшого шкільного, юнацького віку. Мета видання ― ознайомлення не лише з творами, але і творчістю письменника.

Зібрання творів містить кращі твори автора, демонструє можливості письменника, розвиває інтерес не лише до змісту творів, але і до художньої майстерності, дозволяє сконцентрувати увагу читача на індивідуальній творчій манері, на внутрішньому світі художника, на відображені цього світу у літературних роботах.

Різновидами аркушевого видання виступають газета, буклет (виготовлені з одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого у два чи більше згинів), плакат (виготовлений з одного чи кількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, задрукований з одного чи з обох боків аркуша і призначений для експонування), карткове видання (виготовлене зі спеціально зміцненого матеріалу визначеного формату).

Книжка-іграшка ― видання, що має незвичну конструкторську форму, призначене для розумового і естетичного розвитку дітей. Книжки-іграшки дозволяють збагачувати знання дітей, пов’язувати гру з читанням. Ці видання представлені різними варіантами: картинки і силуети, які вирізаються і наклеюються, ляльки для одягання, картинки-ломиголівки (зображення складається з окремих частин), лото, карти, панорами, іграшки з паперу, розмальовки.

Книжки-забавки виготовляються не лише з поліграфічних матеріалів, а й зі спеціальних пластмасових, гумових, тканинних матеріалів.

«Книжки» з синтетичних полімерів, сторінки яких мають форму подушок, значно ближчі до гумових іграшок для купання, ніж традиційне паперове видання. «Книжки», обшиті тканиною, рельєфними аплікаціями на обкладинці, є різновидом м'якої іграшки. До книжок-конструкторів належать видання на основі «Лего», «Пазлів» тощо.

Цілком «серйозною» грою стає дитяча книжка, коли до неї уводять звукові клавіші. Верхня частина розвороту відводиться для тексту, на нижній — розташовується клавіатура, часто з цифрами, аби дитина, що не знає нот, могла відтворити на такому електронному міні-піаніно будь-яку мелодію, опубліковану в цьому «звуковому» виданні. Мініатюрні книжки-«розкладанки» з яскравими картонними сторінками різноманітних кишенькових форматів найчастіше мають вигляд «ширмочок», «гармошок». Серед незвичних конструкцій — розкладанки, в яких книжкові сторінки розкладаються не в одній площині, а в різних напрямках до створення великого розміру. Розгорнута частина є ілюстрацією до нерозгорнутої сторінки, де вміщено текст і стрілки-позначки напрямків розкладання. Інколи конструкція «розкладанки» ускладнюється вирубками.

Своєрідний «міні-театр на столі» створюють книжки-«шопки», книжки-«куліски» (з рухомими вставними елементами) книжки з розсувними сторінками (наступна сторінка вкладається в попередню).

Постійно ускладнюється конструкція книжок-«вирубок» («висічок»). Коли на всіх сторінках вирубки роблять в одному місці на оправі виникає стереоефект — об'ємне озеро, сонце тощо. «Віконця» можуть розташовуватися на сторінках й у різних місцях. Тоді це певні деталі зображення, окремі фрагменти цілого. Вирубки використовують й для рубрикації (подібно до алфавіту в записнику).

Для пізнавальних видань часто застосовують форму книжки-«панорамки» портативних форматів, яка розгортається або у вертикальній, або у горизонтальній площині.

Оригінальними є «ажурні» книжки — видання такого характеру мають різноманітні вирізи і отвори, через які дитина ніби зазирає в середину книжки. Розвороти в «ажурному» виданні не повторюють один одного. Тому з кожною новою сторінкою малюк відкриває для себе щось нове. Такі видання призначаються для розвитку мануальних здібностей дитини.

Книжки-«виклеюванки» із забавами-вправами призначені для дітей, які починають розрізняти кольори, рахувати і вивчати літери. Аркуші книжок-«вириванок», книжок-«витинанок» містять викройки різних предметів, що оточують дитину, — з окремих елементів вона повинна створити ціле.

За ознакою періодичності виходу дитячі видання поділяють на періодичні та серіальні [Огар].

Особливість знакової природи інформації дозволяє поділяти видання на текстові (в яких переважає словесний, цифровий, формульний або змішаний текст), нотні (в яких зафіксовано музичні твори за допомогою нотних знаків), картографічні (в яких подаються картографічні твори), образотворчі (в яких вміщуються живописні, графічні, скульптурні твори мистецтва, спеціальні чи художні фото¬графії, інші графічні роботи, креслення, діаграми, схеми) [Огар].

За матеріальним носієм інформації дитячі видання, можна поділити на паперові та електронні. Електронним виданням вважається опрацьований редакцією і випущений у світ твір, фізичною формою існування якого є або магнітний (магнітна стрічка, магнітний диск), або оптичний (оптичний диск), або магнітооптичний (магнітооптичний диск) носій інформації, або поєднання цих носіїв з іншими носіями інформації (наприклад, з папером) і для повного або часткового відтворення інформації якого обов'язково використо¬вується електронний пристрій. Залежно від характеру зафіксованої інформації та різновидів її носіїв електронні книжкові видання поділяються на мономедіа-книжки, мультимедіа-книжки, полі-медіа-книжки, гіпермедіа-книжки [Огар].

У мономедіа-книжках використовується або текст, або звук, або відеозображення, зафіксовані на одному носії. У мультимедіа-книжках лінійно організовані текст, звук та відеозображення фіксуються на одному носії, у полімедіа — на різних. Гіпермедіа-книжки мають нелінійно організовані текст, звук та відеозображення, зафіксовані на одному носії. На відміну від друкованої книжки, сторінки гіпермедіа-книжки утворюють не лінійну, а мережеву структуру. У кожному вузлі мережі — сторінці книжки — міститься інформація, подана в текстовій, графічній, анімаційній, акустичній, візуальній формі [Огар].

Дитяча література виконує комплекс функцій, серед який виокремлюють регулятивну (виховну), комунікативну, пізнавально-інформаційну, естетичну (гедоністичну), риторичну. Основною є функція виховання (регулятивна функція) [Антонова].

Актуалізація комунікативної функції привертає юного читача до книги, допомагає краще зрозуміти себе, почуття прекрасного, розуміння істинного в художній словесності ― завдання класичної дитячої літератури [Огар].

Комплекс пізнавально-інформаційних функцій реалізується через засвоєння юним читачем змісту видання. Основними складовими комплексу пізнавально-інформаційних функцій є інформаційні характеристики видання. Під час спілкування з книгою дитина пізнає її сутність як явища культури, засобу отримання вражень, пошуку відповідей на численне коло питань [Антонова].

Посилює кожну з вище зазначених функцій естетична (гедоністична). Вона спрямована на розвиток емоційної сфери читача. Виділення її як самостійної дозволяє фіксувати в художньому творі «складові», що дозволяють досягти евристичного ефекту. Без урахування цієї функції дитина з часом втратить інтерес до читання [Огар].

Ще одна функція дитячої літератури – риторична. Дитина під час читання насолоджується твором і стає співавтором письменника [Огар].