28. Довідкова література: проблеми, перспективи

Як відомо, «довідковою літературою називають вид видань, головне соціально-функціональне призначення яких представити матеріал у формі, зручній для отримання довідок самого різного роду і які розраховані на вибіркове читання» Словники, енциклопедії, довідники, визначники, атласи, путівники, календарі буклети - типологія довідкових видань досить широка. До найважливіших різновидів довідкових видань відносяться словники, довідники, енциклопедії.

Вперше визначення довідкової літератури було сформульовано ученим-лінгвістом А.А. Реформатський більше 70 років тому. Тоді вже довідкова література займала важливу нішу в системі літератури.

А зараз, в умовах швидкого технічного і культурного розвитку, тим більше неможливо уявити собі життя без різних типів довідкової літератури, починаючи від інструкцій з експлуатації і закінчуючи багатотомними енциклопедіями. Надаючи в стислій формі величезну кількість інформації, довідкові видання стають незамінними при вирішенні наукових, професійних питань, при самоосвіті або ж для задоволення допитливості.

Важливе значення довідкової літератури та читацький інтерес до неї підтверджується постійним перевиданням довідкової літератури. У нові видання включають додаткові й змінені матеріали. Порівняльний аналіз двох доповнених і виправлених видань «Словника російської мови» С.І. Ожегова покаже необхідність виправлення, доповнення та перевидання довідкової літератури з плином часу.

У сучасних умовах функціонування та розвитку українського книговидання довідкова література належить до пріоритетних напрямів діяльності багатьох видавництв та видавничих осередків. Вона посідає чільне місце у видавничих програмах не лише спеціалізованих центрів (видавництв "Українська енциклопедія" ім. М.Бажана, "Вища школа" та ін.), а й інших колективів, серед яких — чимало новостворених. Нині потреба у кваліфікованих фахівцях, здатних на високому науково-методичному рівні здійснити підготовку до друку авторського оригіналу довідника, енциклопедій, мовного словника, підручника чи практикума є надзвичайно гострою. Про це неодноразово писали часописи "Друкарство", "Книжковий клуб плюс" (зокрема, № 9 за 2002 р. загалом присвячено проблемам професійного вишколу редакторів видавництв), до кадрових питань зверталися у своїх виступах та публікаціях у пресі керівники Міністерства інформаційної політики України, директори провідних видавництв, авторитетні науковці-книгознавці.

Аналіз «стану здоров’я» української книги, за винятком статистики друку, що ведеться Державною науковою установою «Книжкова палата України імені Івана Федорова», у 2010 році, як і в попередні роки, був справою лише Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.

Минулий рік взагалі ознаменований фактичною втратою навіть залишків уваги з боку владних інституцій до української книги як такої та до книговидавничого процесу як до системної дії і сфери життєдіяльності держави, продукт виробництва якої забезпечує підтримку високого морального, культурного, освітнього та інтелектуального рівня нації, гарантує успішність просування країни на шляху цивілізаційного розвитку.

Аналіз «стану здоров’я» української книги, за винятком статистики друку, що ведеться Державною науковою установою «Книжкова палата України імені Івана Федорова», у 2010 році, як і в попередні роки, був справою лише Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.

Недоліки:

– недостатня кількість обігових коштів та низька оборотність

бізнесу;

– нестача кваліфікованих перекладачів, авторів, редакторів;

– низька рентабельність видавничого бізнесу;

– відсутність якісних поліграфічних послуг для створення

конкурентного продукту;

– нерозвинена мережа збуту;

– відсутність достовірних статистичних та аналітичних даних

про ринок;

– відсутність зворотного зв’язку «читач – дистриб’ютор – ви-

давець».

– висока вартість виведення на ринок нового продукту;

– негативна динаміка читання, що зрештою приводить до зайня-

тості полиці неходовим товаром.

-довідкові видання є «Одноразовими»

-виданнь цього типу існує дуже багато,але всі вони подають подекуди застарілу інформацію

-існівання неякісних довідників

Ці проблеми можна вирішити лише застосовуючи нові підходи,

які в свою чергу вимагають нового мислення видавців.

Довідкова література є одним із найперспективніших видів літератури.Для неї характерні високі темпи росту,які зумовлені необхідністю закріплення наукових відкриттів у спеціальних довідкових виданнях.

Але,нажаль,у сучасному світі знайти якісний довідник вкрай важко.

Чим більше на ринок надходить словників,енциклопедій тощо,тим жорсткіше конкуренція між таким видом літератури.

У сучасних умовах видавці почали поступово відмовлятись від стандартного вигляду довідкової літератури(книги).Зараз все більше набуває популярності електронна довідкова література, «розбірні» енциклопедії,до книг додають різноманітні додатки,міні-карти,плівки та диски.Це досить зручно при використанні такого роду літератури.

Кризові явища, які не вдалось і досі подолати у багатьох сферах культурного та економічного життя України, не оминули і книговидавничої справи. Не секрет, що для будь-якого видавничого проекту в першу чергу потрібно вияснити його економічну доцільність і прибутковість. Тому видавці змушені звертатись передусім до випуску книг, розрахованих на задоволення потреб найширших кіл , адже вони мають стабільний попит, високий тираж та забезпечують рентабельність книговидання.

Економічні негаразди суттєво вплинули насамперед на ті види видань, які вимагають значного фінансування на стадії підготовчих робіт, мають тривалий термін видавничого опрацювання та поліграфічного виготовлення. Це, зокрема, енциклопедії, енциклопедичні довідники широкого тематичного спектра, фундаментальні науково-довідникові праці. Оскільки їх підготовка та випуск протягом десятиліть належали до пріоритетних напрямків видавничої політики України, видавці відчували державну підтримку, фінансовий протекціонізм. Нині ситуація на книжковому ринку зміниласть. Сьогодні монополії на енциклопедичні видання вже не існує. Тепер не тільки видавництво «Українська енциклопедія», а й інші видавництва готують до друку і випускають енциклопедії. Протягом 1998-2000 рр лише сім назв із загалу належали видавництву «Українська енциклопедія». Нечисленні довідники видавництва «Української енциклопедії» змушені конкурувати на ринку з доволі привабливими на перший погляд «Энциклопедией консервирования», «Энциклопедией для бабушек и дедушек», «Энциклопедией умельца», «Энциклопедией активного долголетия» та навіть «Энциклопедией пороков». Хоча всі вони і називаються «енциклопедіями», фактично за типологічними ознаками є ужитковими, практичними довідниками.

Саме тому збереження і примноження кращих традицій національної енциклопедичної справи стали у ринкових умовах справою «Української енциклопедії». У 1990-х рр цей колектив підготував і видав такі потрібні читачам видання, як « Митці України» та «Письменники України», науково-популярні енциклопедичні видання «Лікарські рослини», «Живий світ геральдики», «Енциклопедія мисливця» та багато інших, які зацікавили широке коло читачів.

35-36. Особливості стилю науково-популярної літератури. Засоби художньої літератури - у науково-популярних творах

В процесі редакторської підготовки науково-популярного видання велику увагу доводиться приділяти роботі над мовою і стилем. У системі словесно-образних засобів мови науково-популярних творів відбивається його залежність від змісту, функцій, цільового призначення, читацької адреси, жанру твору. Лазаревич зазначив, що особливостями науково-популярного стилю як мовної системи є динамізм, конкретність, образність, суб'єктивно-об'єктивний характер викладу, чим і визначається його лексико-фразеологічна і морфолого-синтаксична своєрідність: широке використання слів-уявлень і експресивно забарвлених засобів (зокрема метафор, епітетів, порівнянь, перифраз), багатство форм і значень дієслова.

Науково-популярній манері оповідання властиве яскраво виражене образно-експресивне забарвлення. Лінгвістичне розуміння образності мови засноване на використанні слів в переносному значенні. При цьому лінгвістичні одиниці, одержуючі образне значення в художньому контексті, якоюсь мірою втрачають свою номінативну функцію і набувають яскравого експресивного забарвлення. Вивчення образного значення слова в цьому сенсі направлене на дослідження лексичних прийомів, що додають мові естетико-художнє значення.

Важливий засіб створення образності в науково-популярному творі - епітет. Він дозволяє дати яскраву емоційну характеристику предмету або явищу. Образність епітета неабиякою мірою визначається його мовним оточенням. У науковому тексті епітет набуває нейтрального мовного забарвлення, виступаючи, як правило, у складі термінологічних поєднань. Закономірне використання метафоричних епітетів з образністю, що не стерлася: «срібні і смарагдові зірки», «кришталевий купол неба».

Широке використання в науково-популярній книзі перифраз пояснюється прагненням автора звернути увагу читача на ті риси предметів, що зображуються, або явищ, які найбільш важливі в пізнавальному відношенні. Особливою виразністю зазвичай відрізняються індивідуально-авторські перифрази. Вони виконують в мові естетичну функцію. Індивідуально-авторські перифрази часто містять метафори, епітети, оцінну лексику. Образні перифрази додають мові самі різні експресивні відтінки - від патетики до невимушеного іронічного звучання.

Необразні перифрази, які зберігають пряме значення вхідних в них слів, виконують не тільки естетичну, але і смислову функції, допомагаючи авторові точніше виразити думку, підкреслити ті або інші особливості описуваного предмету: «молодий суперник», «середньовічний пророк», «представники іншої цивілізації». Широко застосовуються загальномовні перифрази, що є стійкими поєднаннями слів, емоційно і експресивно забарвлені, наприклад «повітряні судна», «наші менші брати». Звернення до перифраз обумовлене прагненням додати мові невимушено-розмовний відтінок.

Тропом, що часто вживається в науково-популярній книзі, є уособлення типу: «народження всесвіту», «чорні дірки пожирають все», «всесвіт задає загадки», «реактор дихає». Використовується також прийом персоніфікації, при якому описувані предмети набувають реальної людської зовнішності: «Всесвіт-мати і сама була пристосована до життя, і дитяти на світло провела хороше»,

Порівняння - один з найпоширеніших прийомів цікавості в науково-популярній книзі. Саме на використанні аналогії і порівнянні базується можливість популяризації складних явищ сучасній дійсності. За допомогою порівнянь роз'яснюється наукова термінологія: «Сьогодні на їх роль претендують цефєїди - небесні тіла, які, за словами одного з дослідників, «пульсують, немов серце». Причому кожне таке «серце» разів в 50 більше нашого Сонця і в 100 разів масивніше за нього».

Бувають розгорнені порівняння, вказуючі на декілька загальних ознак предметів, що зіставляються. У розгорнене порівняння включаються два паралельні образи, в яких автор знаходить багато загального. Художній образ, використовуваний для розгорненого порівняння, додає опису особливу виразність.

Риторичні питання - найпоширеніша стилістична фігура, що характеризується яскравістю і різноманітністю емоційно-експресивних відтінків. Риторичні питання містять твердження або заперечення, співпадаючі по зовнішньому граматичному оформленню із звичайними питальними пропозиціями. Відрізняючись яскравою окличною інтонацією, риторичні питання виражають особливу напругу відчуттів: «Куди дивилися прогнозисти?»

Науково-популярний текст може відрізнятися своєрідністю оформлення інтонаційної пунктуації. Пунктуація дозволяє передати уривчастість мови, створити несподівані паузи, що направляють увагу читача на сприйняття найбільш важливої інформації. Наприклад: «Коли свого часу ми запускали на Місяць місяцеходи, то усередині них були... люди».

Емоційну напруженість мові додають приєднувальні конструкції. Синтаксично несамостійні відрізки тексту утворюють асоціативний ланцюг, набуваючи при цьому великої виразності і емоційної насиченості: «Про яку тут війні йдеться? Про першу світову? Про другу? Афганську? Чеченську? Або ще про якусь ранішу змову трьох правителів?».

Широке використання знаходять елементи розмовного стилю. Спостерігається характерна для розмовної мови тенденція до вільної побудови мовних одиниць, вживання окказіональних граматичних конструкцій. Більшість окказіоналізмов («прілетельци», «лунопроходци») побудовані на основі образного осмислення їх словотворної моделі. Розмовна лексика(«затягнули», «зациклившись», «мудрованих», «нехитре», «погано-бідно») сприяє імітації фразеологізму невимушеної персонально адресованої неофіційної мови.

Як засіб цікавості в науково-популярних творах використовуються прислів'я і приказки: «Але перший млинець, як відомо, грудкою».

Простота і ясність в науково-популярному виданні тісним чином зв'язана з використанням термінології. У складі термінологічної лексики можна виділити декілька «шарів», що розрізняються сферою вживання, змістом поняття, особливостями об'єкту, що позначається. Це ділення відбувається в розмежуванні загальнонаукових термінів. Термінологічна лексика незвичайно інформативна, тому її використання є необхідною умовою лаконічності, точність викладу.

Морфологічний лад науково-популярної літератури має дієслівний характер, діалогічен, суб'єктивно-об'єктивний і в ньому велика увага до дії, до його виробника, активніша роль автора і його взаємозв'язок з читачем, чим в науковому стилі. Редакторові важливо враховувати, що абстрактність мови, абстрагованість теоретичних висновків і формулювань несумісні з мовою і стилем науково-популярного видання. У ньому слід уникати сухості мови, абстрактності подачі матеріалу, властивих науковій манері викладу, засобів, вказуючих на зв'язок попередньої і подальшої інформації («як указувалося», «як мовилося»), союзів, що відображають причинно-наслідкові зв'язки («отже», «у зв'язку з тим що», «тому»), слів, що позначають послідовність думок («спочатку звернемося», «заздалегідь розглянемо», «перш за все проаналізуємо»), вживати дієслова з ускладненим лексичним значенням.

Найбільш характерною особливістю мови письмової наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Це знаходить свій вираз у всій системі мовних засобів. Науковий виклад складається головним чином з міркувань, метою яких є доказ істини, виявлених в результаті дослідження фактів дійсності.

Для науково-популярного тексту характерні смислова закінченість, цілісність і зв'язність. Найважливішим засобом виразу логічних зв'язків є тут спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв'язки, вказуючі на послідовність розвитку думки (спочатку, перш за все, потім, по-перше, по-друге, значить, отже і ін.), суперечливі відносини (проте, тим часом, тоді як, проте), причинно-наслідкові відносини (отже, тому, завдяки цьому, згідно з цим, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (перш ніж перейти до.., звернемося до..) підсумок, висновок.

Як засіб зв'язки можуть використовувати займенники, прикметники і дієприкметники (дані, цей, такий, названі, вказані і ін.). Не завжди такі і подібні ним слова і словосполучення прикрашають склад, алевони є своєрідними дорожніми знаками, які попереджають про повороти думки автора, інформують про особливості його розумового шляху.

Фразеологія науково-популярної прози також вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, виражати логічні зв'язки між частинами вислову (такі, наприклад, стійкі поєднання, як "привести результати", "як показав аналіз", "на підставі отриманих даних", "резюмуючи сказане", "звідси витікає, що" і т.п.), з іншого боку, позначати певні поняття, будучи, по суті справи, термінами.

У науково-популярній прозі широко представлені відносні прикметники, оскільки саме такі прикметники на відміну від якісних здатні з граничною точністю виражати достатні і необхідні ознаки понять.

Особливістю мови науково-популярної прози є факт відсутності експресії. Звідси домінуюча форма оцінки - констатація ознак, властивих визначуваному слову. Тому більшість прикметників є тут частиною термінологічних виразів. Окремі прикметники уживаються в ролі займенників. Так, прикметник "наступні" замінює займенник "такі" і скрізь підкреслює послідовність перерахування особливостей і ознак.

Дієслово і дієслівні форми в тексті наукових робіт несуть особливе інформаційне навантаження. Автори робіт зазвичай пишуть "дана проблема", а не "розглянута проблема". Ці дієслівні форми служать для виразу постійної властивості предмету.

У науково-популярному тексті частіше зустрічаються складнопідрядні, а не складносурядні речення. Це пояснюється тим, що підрядні конструкції виражають причинні, тимчасові, умовні, слідчі й інші відносини, а також тим, що окремі частини в складнопідрядному реченні тісніше зв'язані між собою, чим в складносурядному. Частини ж складносурядного речення як би нанизуються один на одного, утворюючи своєрідний ланцюжок, окремі ланки якого зберігають відому незалежність і легко піддаються перегруповуванню.

У письмової наукової мови є і чисто стилістичні особливості. Об'єктивність викладу - основна стильова межа такої мови, яка витікає із специфіки наукового пізнання, прагнучого встановити наукову істину. Звідси наявність в тексті наукових робіт ввідних слів і словосполучень, вказуючих на міру достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той або інший факт можна представити як цілком достовірний (звичайно, зрозуміло, дійсно), як передбачуваний (мабуть, мабуть), як можливий (можливо, ймовірно).

Точність науково-популярної мови обумовлена не тільки цілеспрямованим вибором слів і виразів - не менш важливий є вибір граматичних конструкцій, що припускає точне проходження нормам зв'язку у фразі. Можливість по-різному пояснювати слова в словосполученнях породжує двозначність. Так, двозначна конструкція: "У інших товарах подібні маркіровки відсутні" (інші товари або подібні маркіровки відсутні - зрозуміти важко).