23. Дивідендна політика

Дивідендна політика – складова загальної фінансової політики акціонерного товариства, спрямована на зростання ринкової вартості акцій. Полягає в оптимізації пропорцій між тією частиною отриманого прибутку, що йде на споживання, і тією, яку капіталізують.Отже дивідендна політика означає прийняття рішень керівництвом підприємства виплачувати прибутки у вигляді дивідендів або утримувати їх для інвестування.Дивідендну політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду.На дивідендну політику впливає низка факторів. Найтиповішими з них є:

· різноманітні кредитні та фінансові обмеження;

· диференційні податкові ставки на дивіденди і доходи з приросту капіталу;

· сприятливі форми інвестування у певні періоди;

· бажання акціонерів отримувати доходи в поточному періоді, а не в майбутньому (або навпаки);

У сумі ці та інші фактори визначають оптимальну дивідендну політику. Оптимальна дивідендна політика – це така політика, яка максимізує ціну акцій підприємства. Розрізняють три типи дивідендної політики:

консервативна – згідно з якою приоритетною метою розподілу прибутку є виробничий розвиток, а не поточне споживання у формі дивідендних виплат. Зростає вартість чистих активів підприємства, а відповідно й ринкова вартість;

поміркована (компромісна) – згідно з якою в процесі розподілу прибутку поточні інтереси акціонерів щодо дивідендних виплат стабільно збалансовані з потребами формування власних фінансових ресурсів для забезпечення розвитку підприємства;

агресивна – яка передбачає постійне зростання дивідендних виплат незалежно від результатів фінансової діяльності. Забезпечує високу ринкову вартість акцій то формує позитивний імідж підприємства серед потенційних інвесторів, проте може призвести до фінансових ускладнень, оскільки можливості самофінансування підприємства за рахунок прибутку стають обмеженими.

24. Основні завдання і зміст управління основними складовими оборотних активів.

Вивчаючи прийоми управління складовими поточних активів, доречно зазначити, що основний зміст управління запасами зводиться до здійснення контролю за станом запасів і прийняття рішень, що націлені на економію часу й коштів за рахунок мінімізації витрат на утримання запасів, що необхідні для своєчасного виконання виробничої програми.

Основними прийомами управління дебіторською заборгованістю виступають: оцінка реальної вартості дебіторської заборгованості, зменшення обсягів дебіторської заборгованості на суму безнадійних боргів; контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості; визначення розмірів знижок при достроковому погашенні сум дебіторської заборгованості боржниками, оцінка можливостей факторингу.

Головне завдання управління грошовими коштами полягає у визначенні оптимальних їх обсягів для здійснення поточної господарської діяльності. Це завдання реалізується шляхом застосування вищезазначених моделей й оперативного регулювання грошових потоків на основі платіжного календаря.

Таблиця 6.3. Методичний інструментарій управління грошовими коштами

Мета управління	Методи досягнення мети
1. Забезпечення платоспроможності	Планування руху грошових коштів
2. Оптимізація розмірів грошових коштів	Управління грошовими потоками, досягнення їх синхронізації і вирівнювання
3. Оптимізація швидкості руху грошових коштів	Обґрунтований вибір банку, застосу­вання ефективних форм інкасації готівки
4. Захист від інфляційного знецінення	Контроль за залишком грошових коштів на рахунку, застосування ефективних інструментів корот­кострокового інвестування вільних грошових коштів

Таблиця 6.4. Методичний інструментарій управління дебіторською заборгованістю

Мета управління	Методи досягнення мети
1. Підвищення якості дебіторської заборго­ваності	Оцінка кредитоспроможності партнерів. Визна­чення максимальної суми боргу. Використання різних форм забезпечення повернення боргу (застава, гарантії, страхування)
2. Захист від інфляції	Використання у договорах фіксації цін у твердій валюті. Включення в договірні умови штрафних санкцій за несвоєчасну оплату або поставку, роз­мір яких повинен компенсувати вплив інфляції
3. Оптимізація обсягів дебіторської заборго­ваності	Застосування комерційного кредиту тільки у ви­падках, коли за рахунок цього відбувається збіль­шення обсягів реалізації
4. Підвищення швид­кості погашення дебі­торської заборгованості	Постійний контроль за ходом виконання дебі­торами своїх зобов’язань на основі АВС-методу та інформування їх у разі затримки оплати або поставки. Застосування системи цінових знижок при виконанні зобов’язань в терміни, короткий від максимальних. Використання різних форм рефінансування дебіторської заборгованості

Таблиця 6.5. Методичний інструментарій управління запасами сировини і готової продукції

Мета управління	Методи досягнення мети
1. Забезпечення необ­хідного розміру запасів	Нормування окремих видів запасів. Раціона­лізація господарських зв’язків з постачаль­никами і покупцями
2. Прискорення швид­кості обороту запасів	Формування запасів з урахуванням попиту на продукцію. Впровадження ефективного мар­кетингу (реклама, цінові знижки, післяпро­дажне обслуговування)
3. Мінімізація витрат щодо формування ви­робничих запасів	Оцінка економічної ефективності комерційних угод. Визначення оптимальних графіків заве­дення матеріальних ресурсів. Використання АВС – методу контролю запасів. Визначення та врахування ступеня ризику морального старіння та псування запасів у процесі їх зберігання