модуль2

1. Загальна характеристика середньовічної філософії

З поняттям С.Ф. пов’язується не стільки її хронологічна приналежність, скільки своєрідний спосіб філософування, суть якого у поєднанні філософії з монотеїстичною релігійною ідеологією (юдаїзм, християнство й іслам). Залежність від панівної релігії, визначала специфіку філософських тем.

Відлік іст.С.Ф. з часу на службі релігії, і доз розпаду їх союзу. Від Філона Олександрійського (I ст. н. е.) до Вільяма Оккама та його школи (XIV ст.), дехто ще Ніколая Кузанського (1401–1464).С.Ф.починається раніше, ніж закінчилась антична.У розвитку середньовічної філософії виділяють декілька періодів: апологетика, патристика і схоластика.Мислення С.Ф.:1-ша особливість домінування християнської теології. Самостійність філософского (критичного) мислення була обмежена. Теми філос. обговорення обумовлені теологічними передумовами. Більшість середньовічних філософів були теологами - бо щиро віруючі у єдиного Бога.

т.к. христ. ідеологія була в Європі панівною, то нема підстав для критики релігійної середньовічної думки. Риси філософії є ретроспективність і традиціоналізм, зверненість у минуле й шанування традиції: старіше поняття істінніше,бо час загартовує її, спрацьовує на її користь. Найстародавнішою є Біблія, єдина повна збірка всіх істин, повідомилених Богом. Достатньо з’ясувати сенс бібл. висловів, щоб одержати відповіді на усі питання., сенс закодований у тексті. Завдання філософа у екзегетиці - поясненні й тлумаченні релігійних текстів. Екзеге́тика (тлумачення, пояснення)Чим ближче філософ-екзегет до часів одкровення, тим краще він розуміється у таємниці правильної екзегези. І навпаки, вірогідність помилок зростає з часом. Тому патристика має найвищий, після Біблії, авторитет. Створена їми філософія(перша за часів християнства)класичний зразком майбутнього філософування.Середньовічні філософи пізніших часів постійно звертаються для підтвердження усіх своїх думок до авторитету Біблії, до патристики, своїх попередників, невпинно їх цитують. Новації = ознакою суєтної гордині, відступом від істини. Задача філософа – донести образ істини, який він первообразний. Сер. Філософ мав деяку теоретичну свободу. Біблійний текст одночасно стимулом до роздуму, поштовхом для оригін. дослідження. За мислителелями того часу, канонічний текст завжди багатозначний, символічний, наповнений таємницями й загадками. це й відкривало вільне теоретизування.Специф. рисою С.Ф. дидактизм (повчальність). Майже всі мислителі середніх віків були проповідниками, або викладачами богословських шкіл і університетів. Дбали не тільки щоб самим з’ясувати предмет, більше піклувались про викладення свого розуміння предмету учням і нащадкам.Середньовічний мислитель – це насамперед вчитель. Дидактизм стимулював інтерес до логіки і лінгвістики, до проблем теорії пізнання.І все ж ця філософія була переважно „схоластичною”, шкільною, діалогом вчителя і учня, з цим такі філософські жанри, які відбивали прагнення до діалогу:

• компіляції-тлумачники, охоплюючі всю мудрість;

• суми (поширилися у пізнє середньовіччя) – логічно упорядковані трактати, узагальнюючі теоретичні досягнення, що мали слугувати за посібники з теології;

• сповіді, засоб морального очищення і публічного покаяння не у власних інтересах, скільки для повчання інших.

Апологетика і патристика

Апологетики - перші християнські мислителі, діючі в добу поширення нової релігії, коли вона зазнавала утисків і переслідувань з боку язичницького оточення і держави. Дехто вважає, апологетиків риторами. Захищаючи християнство від язичників, висунули питання про Христа для доведення того, що все добре, розумне у язичництві це Христа-Логоса, з початку розлитого у людському світі.Серед християнських письменників апологети з’явились з початку II ст. До них належали Арістід, Юстін, Татіан, Афінагор, Тертулліан…

Перша апологія, що дійшла у 125 році Марціана Арістіда з Афін, написанна римському імператору Адріану, або наступнику - Антоніну Пію. Світ і все в ньому приведено до руху сторонньою силою, яка і є Бог. Бог є нерухомим, неосягненним, невимовним, досконалим і охоплює своєю могутністю створений ним Всесвіт. Не можна вважати за справжнього Бога будь-яке божество,шановане еллінами, їх боги мають людські вади, недосконалі - це не відповідає вимогам до Бога. Неправильне уявлення Бога приводить до чвар, війни та полони. Ніщо не є божеством окрім Бога, якого повинні шанувати усі християни, іудеї, греки і варвари. Переконаний, що тільки християни мають справжнє уявлення про Бога.

Юстін (Іустін) Мученик(110–167рр.) Народився у Самарії від еллінів,філософсько-риторична освіта. У релігійних пошуках вирішальну роль відіграла зустріч з християнським старцем.Ставши християнином (132 р.,) не покидаючи філософію, став мандрівним християнським філософом. Загинув смертю мученика у Римі. Збереглися “Перша апологія” (150 р.)до імператора Адріана, “Друга апологія” та “Діалог з Тріфоном–іудеєм”.Філософія те, що веде до Бога і єднає з Ним. Ідучи від платонізму, у філософії шукав природну релігію. Юстін зустрів старого, який розпитував про Бога і душу. Старець:якщо душа безсмертна, то це так не тому, що вона є життя, як вчив Платон, а тому, що вона живе через те, що так хоче Бог, і живе стільки, скільки Він бажає. Прочитати це у старому та новомі Завіті. Після полюбив Християнство,переконався, що ця філософія є єдиною, твердою та корисною.Вважав, що Христос є втіленням Слова Божого і це Слово як Откровення існувало ще до Христа.

Татіан Ассірієць (120– бл. 175) у молоді подорожував для освіти, став філософом й письменником. Прибувши до Риму, прийняв християнство і до смерті Юстіна став його учнем.Осн. твір “Промова протиеллінів” протиставляє античній філософії вчення християн, опонентів вважав не за філософів, бо базікають, що на думці, сперечаються між собою.Татіан відстоював що не греки винайшли філософію. Беручи у засновники всієї варварської мудрості Гомера, а християнської – Мойсея, констатує, що “наше” вчення за винаходження самого письма. Бога, у якого вірить Татіан, не можна бачити людськими очима і не можна виразити ніяким мистецтвом. Бог не має початку у часі, тому що він сам є початком всього. “Бог є Дух”, що не живе у матерії, він є Творець “духів речей і форм матеріальних”, невидимий і невідчутний, адже винуватець речей відчутних і речей невидимих. Люди пізнають Бога через його творіння і звершення його.

Квінт Септимій Флоренс Тертулліан (160–220) з Карфагену був спочатку адвокатом. Ставши християнином, розвинув бурхливу літературну діяльність. Шанується католицькою церквою бо запровадив багато латинізованих понять. Критикував язичницьку філософію, висуваючи концепцію чистої віри, без будь-яких претензій на інтелектуалізм. Автор парадоксів, де віра ставиться вище розуму, а протирозумність якогось факту повинна тільки посилювати віру.У цілому,апологети ставились до філософії майже вороже, вони скоріше схилялись до протиставлення панівної філософії (язичницької) і Божої мудрості, що викладена у Біблії, а також до протиставлення християнського образу життя і спроб жити доброчинним життям поза християнством, на власний розсуд. Не відкидали, що деякі язичники, ті, що найближче підійшли до християнства, отримали просвітлення саме завдяки філософії.2-й етап у розвиткуС.Ф., (II–VI ст.) періодом патристики, коли християнська церква стала легітимною, отже функція апологетики відпала.Історична місія-пов’язала християнську ідеологію з філософією - метод характерний для С.Ф.,саме екзегетичний метод. Екзеге́тика (тлумачення, пояснення)сформується не раніше ніж біблейські тексти набудуть канонічного виду, це за часів батьків церкви. Зміст канонізованого варіанта Біблії давал приводи філософування, однак у текстах багато подано бездоказово, образно. Філософія–мислення не в образах, а в поняттях,до того мислення систематичне й доказове. Тому, щоб на підставі Біблії створити якусь філософію, треба писання перекласти на мову понять, організувати з них систему. Проте переклад з однієї мови на іншу вимагав обізнаність у обох, та наявність цих мов. на той час існувала лише одна концептуальна філософська мова. Це була грецька антична. Від лат. patres – батьки (маються на увазі батьки церкви).Філософія і зокрема її остання значуща школа – неоплатонізм.

Латинська патристика

Такий переклад з використанням неоплатонізму і був здійснений патристикою. Є західна (латинську) й східна (грецьку) патристика. До західної: св. Ієронім, св. Амвросій, св. Григорій Великий, Аврелій Августин.

Найбільш авторитетний є Августин Аврелій (Блаженний).(нар. 354) році в м. Тагаста, мати, Моніка, сповідувала християнство, а батько, Патрицій, залишався язичником, мав на батьківщині непогану освіту, літературну, після творів Цицерона відчув прагнення до філософії. Біблія спочатку не захопила, пройшов захоплення дуалістичним ученням маніхеїв.Після від’їзду до Риму та спілкуванням у Мілані з св. Амвросієм, прийняв у 387 р. хрещення. Повернувшись до Африки, став священиком,був єпископом міста.

Велика літературна спадщина, найзнаменитим став твір „Про град Божий”, написаній за 13 років. Ще„Сповідь”, „Про Трійцю”. У своїх творах Августин систематизував християнський світогляд, прагнучи надати йому вигляд цілісного і єдино істинного вчення.Світогляд Августина цілком теоцентричний. Бог, як вихідний і кінцевий пункт людських суджень і дій, на першому плані усіх частин його філософії. Коментує й обґрунтовує креаціонізм - творення Богом світу в усій множині його явищ. Бога він розуміє як особу, що створила світ і людину з власної добровільної схильності до творчого акту.Богу Августин приписує абсолютну могутність і постійність творчого процесу. Створюючи безліч речей, Бог керувався ідеями цих речей, що містились у його розумі.Бог є і джерелом часу, але у світі його думок-ідей все назавжди. Августинівське протиставлення абсолютної вічності Бога і мінливості видимого нами світу стало однією з підстав християнського світогляду. (Особливість)Теодицея-захист досконалості Божого творіння. Бог-творець не є відповідальним за зло,Бог творив природу як таку і природу людини доброю, та отруїла її зла воля окремої особи. Бог не є спрямовуючою причиною для злої волі. Зло як недолік. Зла абсолютного немає, воно відносне, а є абсолютним лише добро.Зло де не все робиться як слід, зло – це відхід від вищої мети( гординя, або захопленість жаданнями)Гординя від намагання обійтись без Бога, а захопленість жаданнями від пристрастей, спрямованих на плинні речі.

Це й етика Августина. Зло має земне походження, добро ж надходить від Бога. Людина відповідає за зло, а не за добро. Люди грішні, починаючи з Адама і Єви. Гріх –бунт смертного тіла проти безсмертної душі, де не душа контролює тіло, а тілесні нахили підкорюють душу. Покинута на себе людина не звільниться від гріха, необхідна допомога від Господа, «без допомоги Бога праведнее життя нам не під силу» І щастя теж дає тільки Бог.

Душа лише в людей. Людська душа є розумною, має початок, але не має кінця, бо існує і після смерті тіла. Вона не матеріальна і не просторова. Головні функції душі – думка, пам’ять і воля. Суть душі не стільки у розумовій діяльності, скільки у вольовій. У теорії пізнання дотримувався позиції переваги віри над розумом. Віру у божественний авторитет джерело людських знань. ”Віруй, аби розуміти”, віра повинна випереджати розуміння. Предмет філософського пізнання – Бог і людська душа. Засоби пізнання – не шлях почуттів, а розумове самопізнання. Заглибившись у надра душі, людина знайде там такий зміст, який цілковито не залежить від зовнішнього світу, а між іншим властивий усім людям. Люди в дійсності знаходять знання у глибинах власного духу(це платонівську ідею повної незалежності головного змісту людських знань від досвіду, а пізнання та самопізнання теж трактується як пригадування душі.).Розділяв науку і мудрість. Знання, що стає наукою, є результатом розумового пізнання зовнішнього світу, дозволяє нам користуватись речами. Мудрість– пізнання вічних божественних справ і духовних об’єктів. Саме по собі знання не є злом, воно навіть необхідне бо

людина примушена жити в тілесному світі.Однак людина не може забувати неземної мети свого існування і тому вона не повинна перетворювати знання у самоціль, уявляючи собі, що немов вона сама, без допомоги Бога, може пізнати світ. Науку слід підкорити мудрості. Августин був першим ґрунтовним філософом історії, створивши глобальну теорію історичного процесу. Модель - біблейська історіографія. Земна історія людей обмежена двома катастрофічними подіями: 1) гріхопадіння Адама і Єви; 2) Страшний суд. Все, що повинно пройти за цей час, слугує реалізації божественного плану – покаранню за первородний гріх, випробуванню людей на здатність чинити опір злу, покликанню кращої частини людства до побудови священного суспільства праведників, відокремленню праведників від грішників і в кінцевій нагороді кожного за його заслугами.З цього плану історія поділяється на шість періодів, у зв’язку з біблейськими оповіданнями та шістьма періодами людського життя (немовля, дитинство,підлітковий вік, юність, зрілість, старість):1) від Адама до потопу; 2) від потопу до Авраама; 3) від Авраама до Давида;4) від Давида до Вавілонського полону; 5) від Вавілонського полону до народження Христа; 6) від Христа до Страшного суду. Однак Августина більш цікавить логіка історії, аніж періодизація. Розкриттю логіки історії його головна праця „Про град Божий”. Всесвітня історія розгортаєтьсяяк суперечність протилежних за інтересами й долями категорій людей – земне й небесне суспільство («два гради»). Перше живе за людськими стандартами, друге – згідно з Божою волею. Це не політичні об’єднання, а моральні й ідеологічні.Вводила в історію ідею прогресу.В цілому Августин заклав основи християнської філософії. Цілком відхилив підхід античної філософії до дійсності, який спирався на раціоналізм і об’єктивізм. Волі Августин приписав зверхність над розумом. У центрі його світогляду став Бог як персона, суть якої – воля.

Щодо східної патристики, то слід відзначити роль у її становленні Нікейського Собору (325 р.).

[Введите текст]