2. Зв'язок в Україні як сукупність мереж та служб зв’язку.

Розвиток і вдосконалення мережі зв’язку в Україні на сучасному етапі є одним з головних факторів успішної життєдіяльності суспільства у політичній та економічній сферах.

Зв'язок в Україні – це сукупність мереж та служб зв’язку, які функціонують як виробничо-господарський комплекс. Призначення системи зв’язку полягає у задоволенні потреб державної влади і населення у сегментах управління, оборони, безпеки, охорони правопорядку, а також потреб суб’єктів економічної діяльності завдяки послугам електронного та поштового зв’язку, телебачення та радіомовлення. Зв'язок разом із засобами комп’ютерної та обчислювальної техніки складає технічну базу інформаційного суспільства.

Закон України “Про зв'язок” регламентує правові, організаційні і економічні засади функціонування системи зв’язку в Україні. Цей нормативний акт здійснює захист інтересів держави, суб’єктів системи зв’язку та споживачів їх послуг. Закон визначає єдину національну систему зв’язку як сукупність мереж зв’язку, які перебувають у загальному користуванні, а також відомчих, які забезпечують реалізацію потреб споживачів (населення, організацій, установ, підприємств) у послугах зв’язку. Державна політика в галузі зв’язку націлена на розвиток та вдосконалення зв’язку згідно до Комплексної Програми створення єдиної національної системи зв’язку при врахуванні його пріоритету і застосовуючи сучасні досягнення НТР.

Система зв’язку є компонентом інфраструктури держави, її функціонування сприяє науково-технічному прогресу, розвитку культури, системи охорони здоров’я.

Виділяють дві домінуючі тенденції розвитку зв’язку у європейському та світовому контексті – глобалізацію та персоналізацію.

Глобалізація зв’язку стосується створення всесвітньої мережі зв’язку , яка охоплювала б всі країни світу. Компонентом всесвітньої мережі стане глобальна мережа мобільного зв’язку, завдяки якій абонент має доступ до зв’язку у кожній точці Землі.

Персоналізація зв’язку уможливлює для абонента використання будь-яких послуг у будь-якому місці планети у довільний час з допомогою персонального номера, який він отримає при реєстрації у всесвітній мережі зв’язку. Персоналізація зв’язку стане підсумком розробки концепції універсального персонального зв’язку. Між персоналізацією та глобалізацією зв’язку існує безперервний процес вдосконалення у мережовому та технічному напрямах. Функціонують і так звані стратегічні комунікації у зв’язках з громадськістю. Розглянемо їх роль.

3. Роль стратегічного планування у функціонуванні стратегічних комунікацій.

У стратегічних комунікаціях застосовуються всі елементи систем масової комунікації. Вони можуть бути скеровані як на створення нових стереотипів з певним іміджем, так і на знищення старих. Для прикладу можна уявити, що якщо б глобальні комунікації та телебачення функціонували в 1930-х рр., то швидше за все з великим успіхом використовувались би нацистськими пропагандистами, зокрема Йозефом Геббельсом, для просування фашистських ідей і змалювання Гітлера як видатного керівника.

ПР в якості науки про управління громадською думкою дуже зацікавлена саме у функціонуванні стратегічних комунікацій, конкретне наповнення яких може змінюватись. Але воно завжди підпорядковане певному стратегічному завданню, зокрема створенню позитивного іміджу у широких колах, демонстрації політичної та економічної потужності.

Стратегічні комунікації, за характеристикою Г. Г. Почепцова, створюють певний набір ситуацій, які наповнюються в межах тактичних комунікацій. Але їх оцінка та характер наповнення визначаються з певною перспективою.

У стратегічних комунікаціях значна роль належить стратегічному плануванню, вимогою якого є взаємоузгодження між загальною програмною метою та цілями висунутими щодо кожної групи громадськості, тобто конкретної цільової аудиторії, та сформульованою керівництвом стратегією.

Мета полягає в тому, щоб обрати стратегії, які привели б до бажаного результату.

Керівники і спеціалісти фірми і її певних підрозділів за участю спеціалістів зі служби зв’язків з громадськістю розробляють стратегічний план. Як правило, застосовується наступний науково обґрунтований підхід до стратегічного планування, який охоплює наступні етапи:

1. Формулювання ролі і головної мети діяльності організації. При цьому визначаються обсяг і зміст роботи, яку необхідно виконати для реалізації головної мети.

2. Визначення ключових ділянок, в яких є необхідні зрушення. При цьому окреслюються аспекти, на яких необхідно зосередити увагу та інтелектуальні зусилля.

3. Вироблення системи індикаторів ефективності. При цьому визначенню піддаються чинники і характеристики, які можна виміряти, а також ті, на підставі яких можна сформулювати цілі.

4. Вибір і постановка цілей. При цьому формулюються результати, яких необхідно досягти.

5. Розробка планів дій. Окреслюються шляхи та заходи реалізації конкретних цілей. При цьому реалізуються наступні кроки:

• програмування, при якому чітко сформульована логіка та послідовність дій;

• оформлення графіка, в якому встановлені терміни реалізації заходів;

• складання бюджету, де чітко окреслені джерела фінансування та принципи розподілу фінансових ресурсів, які необхідні для реалізації цілей;

• чітке розмежування сфер відповідальності із підкресленням, хто із виконавців несе відповідальність за кінцеві результати;

• рецензування і вдосконалення планів.

6. Налагодження механізмів здійснення контролю та їх застосування на практиці. Необхідно забезпечити контрольні заходи над динамікою реалізації конкретних завдань.

7. Комунікація. Окреслюються внутрішньо-організаційні канали комунікації, які є необхідними для реалізації поставлених завдань, а також виділяються необхідні організаційно-технологічні та технічні заходи націлені на створення та перспективне вдосконалення системи масових комунікацій організації чи корпорації.

8. Реалізація плану. Для цього необхідним є забезпечення керівництвом та виконавцями одностайної підтримки практичних дій, призначення осіб відповідальних за це, досягнення стану взаємодії та взаєморозуміння.

Стратегічне планування сприяє не лише ефективному функціонуванню фірми, але і її подальшому розвитку, створенню мережі досконалих стратегічних комунікацій в якості важливого компонента зв’язків із громадськістю.

4. ЗМІ як самостійна індустрія.

ЗМІ –радіо, преса, телебачення, становлять самостійну індустрію, яка є скерована на формування національної політичної свідомості, громадської думки завдяки використанню організаційно-технічних засобів, внаслідок чого відбувається масове тиражування та швидка передача словесної, образної і музичної інформації.

Преса – це сукупність масових періодичних друкованих видань, газет та журналів.

Радіо – це система електронно-технічних пристроїв, наділених унікальними, майже необмеженими можливостями передачі звуків на великі відстані, завдяки чому радіо є доступним для широких верств населення. Завдяки радіо люди отримують вичерпну інформацію про оточуючі події.

Телебачення становить складний електронно- і лазерно-технічний, технологічний і організаційно-функціональний комплекс, який є здатний передавати на значні відстані одночасно чорно-біле і кольорове зображення предмета, який рухається. Телебачення передає інформацію про природні і суспільні події, явища і процеси.

Сьогодні в Україні спостерігається активне функціонування телекомпаній різних форм власності, державної, громадської, муніципальної, акціонерної, кооперативної та приватної.

Державна телекомпанія – це організація, яка функціонує від імені держави, її діяльність фінансується за рахунок державних коштів, вона виражає погляди держави.

Діяльність міждержавної телекомпанії базується на міждержавних спільних угодах. Її статут затверджується представниками держав-засновників.

Громадські телекомпанії засновані державними органами, юридичними особами та громадянами.

Недержавні телекомпанії створюються однією чи кількома фізичними чи юридичними особами. Прикладами служать приватно-комерційні канали та кабельні мережі.

Кожна форма телебачення спирається на певну політичну та соціально-економічну базу, представляє інтереси певних політичних, соціально-економічних і духовних груп.

ЗМІ виконують у суспільстві наступні завдання:

1. об’єктивне висвітлення засобами телебачення, радіо та преси найважливіших подій у країні та світі;

2. поширення з ініціативи ділових кіл і громадськості комерційної інформації, зокрема реклами;

3. ініціювання позитивних змін у суспільстві для підвищення темпів виробництва і конкурентноспроможності національної економіки, а також для більшої стабільності політичного розвитку.

В ході реалізації цих завдань ЗМІ здійснюють всебічну роботу у сфері інформатизації суспільства, сприяють вищій ефективності функціонування економіки, політичної системи, соціальної та культурної сфер.

Характеризуючи ЗМІ як самостійну індустрію, необхідно виділити їх сутнісні ознаки: економічну, соціальну, управлінську, правову, творчу.

Економічна ознака ЗМІ стосується наявності і реалізації виробничо-комерційної і ринково-інформаційної функцій, від реалізації яких залежить стабільність функціонування фірми на ринку і стабільність її діяльності у ширшому суспільному контексті.

Соціальна ознака ЗМІ стосується виконання ЗМІ роботи для забезпечення належних умов праці, для захисту окремих верств населення і охорони навколишнього середовища. Ця ознака тісно пов’язана із реалізацією потреби у виконанні функції соціального захисту, працевлаштування різних верств населення, охорони довкілля.

Управлінська ознака ЗМІ відноситься до організації взаємодії між ЗМІ та суспільством і передбачає такі функції: мотивацію праці, планування, організацію, контроль, облік, координацію, керівництво суспільною діяльністю і взаємодією суб’єктів виробництва та ринку.

Правова ознака ЗМІ окреслюється як їх активна участь разом з державними органами і громадськими організаціями у процесах розробки та розгляду нормативних і законодавчих актів та процесах їх здійснення. Ця ознака спирається на виконання таких функцій як організаційно-правові нормативно-регулююча.

Творча ознака ЗМІ визначається як їх здатність і можливість здійснювати вплив на громадськість через документальні, емоційні, масові впливи.

Найважливішою серед наведених ознак є управлінська.

ЗМІ наділені правом на свободу слова, збору, обробки та поширення актуальної політичної, економічної, соціальної і духовно-культурної інформації через канали радіо, преси та телебачення. Це досить широкі права.

Поруч із широкими правами ЗМІ наділені і визначеними законодавством обов’язками:

• розкривати факти і події об’єктивно, не вдаючись до перекручень;

• не вдаватись до збору інформації незаконними шляхами;

• не вдаватись до поширення пліток та чуток;

• не проводити інтерв’ю неповнолітніх без згоди їх батьків;

• не давати інформацію про надзвичайні ситуації, поки не проведено їх ретельний аналіз;

• особиста позиція журналіста не повинна нікого ображати;

• журналіст повинен нести відповідальність за наведення точних посилань на першоджерела інформації і відповідати за дані, надані державними і громадськими джерелами.

Система масових комунікацій становить комплекс взаємопов’язаних елементів, який постав і ефективно функціонує завдяки активному використанню інформативного масиву, а також технічних засобів зв’язку.

У системі масових комунікацій зв’язку належить найважливіша роль, оскільки він забезпечує взаємодію та взаємопроінформованість.

Головну роль в успішній реалізації багатогранної і складної системи масових комунікацій відіграють засоби зв’язку у суспільстві, наявна інфраструктура технічних засобів, високі параметри комп’ютеризації та автоматизації.

Створення та функціонування СМК базується на обов’язковому використанні науково обґрунтованих підходів, таких зокрема як цільова орієнтація на конкретні групи споживачів, висунення єдиних стандартів якості зв’язку та режиму його обслуговування, створення іміджу фірми, зусилля в напрямі розвитку корпоративної соціальної відповідальності, застосування інновацій.

ЗМІ (телебачення, радіо, преса) становлять самостійну індустрію, яка є скерована на формування громадської думки із застосуванням організаційно-технічних комплексів, певних методів і форм передачі інформації.

ЗМІ сприяють становленню сучасної національної свідомості, чіткій кристалізації національної ідеї, зміцненню стабільності в українському суспільстві.

Діяльність органів, які здійснюють управління ЗМІ, базується на економічній, соціальній, управлінській, правовій та творчій ознаках, від реалізації яких залежить становлення ринкових відносин і здійснення регулятивних впливів.

В ході реалізації комунікацій із ЗМІ спеціалістам із ЗЗГ необхідно виконувати наступні правила:

1) дані для ЗМІ мають бути у відповідності з прийнятими нормами та стандартами, повинні характеризуватись як точні, правдиві і зрозумілі.

2) Інформацію для ЗМІ бажано передавати заздалегідь, для того, щоб були можливості її вивчити та проаналізувати.

3) План налагодження та підтримання комунікацій із ЗМІ повинен бути змістовним і гнучким, щоб його можна було легко адаптувати у випадку змін. У цьому плані необхідно дотримуватись норм і етики взаємодії.