15. Функції та ролі богів нижчих за олімпійських

Пантеон божеств можна розділити на 6 груп:

1) Боги, які створили усі першочергові складники світу: землю, воду, море, небо, день, ніч.

2) Демони (духи), німфеї (Наїди, Дріади, Сатири)

3) Демони (духи), які мали вплив на людей (сон, смерть, людов, ненависть)

4) Порядкові божества

5) Боги-олімпійці (всього 12: ), які керували світом та мали у підлеглих божеств нижчого рангу.

6) Герої, такі як Беллерофонт, Геракл, а також Чудовиська та Звірі – Гіганти, Дракони, Кентаври.

16.Доба героїв в уявленні давніх греків

Розглядаючи богів, божеств та героїв давньогрецьких міфів, можна побачити розвиток сучасного суспільства: як воно змінювало своє ставлення до сил природи, до суспільного та індивідуального.

Герої та їх функції (роль) - позитивні:

Прометей – Приніс вогонь людям

Геракл (багато подвигів – мужність, розум, сила, відвага)

Персей (боротьба зі злом, переміг медузу Горгону)

Икар (перший політ людини до сонця)

Орфей и Эвридика (спроба перемоги смерті)

Аргонавти і Одісей (плавали за Золотим Руном, відкриваючи нові землі та нові народи)

Асклєпій (займався лікуванням людей з метою здобути їм безсмертя)

Тесей, Ясон (мужні воїни)

Негативні герої:

Нарцис (самозакоханість, любування собою)

Цар Мидас (перетворював усе на золото - жадібність)

Медея (вбила своїх дітей через ревнощі та помсту, жорстокість її серця)

17.СПЕЦИІКА КУЛЬТУ ГЕРОЇВ Ц ДАВНІХ ГРЕКІВ Культи героїв. Надзвичайно поширеними в Греції були культи численних героїв — напівбогів, легендарних полководців, засновників міст, їх вважали посередниками між богами і людьми. Деякі з них у давні часи самі були богами. Греки вірили, що герої, які часто несли в собі риси казковості, впливали навіть на долю людей, захищали і рятували їх від злих сил — жорстоких розбійників, ненажерливих потвор.

Так, Тесей убиває Періфета, Скірона, Сініса, Керкіона, Прокруста- розбійника, Мінотавра в Лабіринті, а герой Персей, знищивши морське страховисько, врятовує красуню Андромеду. Вважалося, що відсутність пошани до героїв з боку мешканців якогось міста або невідправлення відповідного культу могли викликати їх гнів і помсту, наслідки яких важко було передбачити.

Найвизначнішим героєм Греції був Геракл, син Зевса і земної жінки Алкмени, що здійснив дванадцять знаменитих подвигів.

Він знищив лютого Немейського лева, жахливу Лернейську гідру, стімфалійських птахів з мідними пазурами і дзьобами, отруєним пір'ям- стрілами, вполював Ерімантського вепря, Кірінейську золоторогу лань, подолав Критського бика, здобув пояс цариці амазонок Іпполіти, очистив Авгієві стайні, переміг царя Діомеда і викрав Геріонових корів, а потім золоті яблука німф Гесперід і, насамкінець, здійснив найважчий свій подвиг — здолав і вивів на поверхню пекельного пса Кербера. Після смерті став олімпійським божеством.

Популярними героями були згадувані Тесей, легендарний афінський цар, і Персей, син Зевса й аргоської жінки Данаї, який здійснив ряд по-двигів. Про подорож героя Ясона з товаришами до берегів далекої Колхіди за золотим руном з багатьма пригодами оповідає чималий міфологічний цикл про аргонавтів.

Проте найзначнішим таким циклом, у якому діє величезна кількість уславлених героїв — Ахілл, Діомед, Одіссей, Гектор, Менелай, Аякси, Агамемнон, Паріс та ін., — став Троянський цикл міфів. Він становить розпо-відь не тільки про Троянську війну, але й про події, що їй передували. Крім цих двох, по-справжньому героїчних циклів, існував ще Фіванський міфологічний цикл, що розповідає про трагічну долю нещасного і багато-страждального героя Едіпа і чотирьох його дітей — Антігону та Ісмену, Полініка та Етеокла.

Та хоча процес міфотворчості давно завершився, а самі легенди й міфи набрали сталої форми, деякі зміни в них усе ж відбулися. «Винними» у цьому стали трагічні поети, які, відповідно до своїх творчих задумів, сміливо йшли на зміну окремих епізодів того чи іншого міфу або, можливо, використовували маловідомі якісь варіанти, що з'являлися в інших районах Греції. Отже, міфи набували нових ознак і нюансів, а герої міфів удруге народжувалися у творах античних письменників, змінюючи з волі автора свої риси та якості.

Немає сумніву, що титан Прометей (бог старшого покоління) так і залишився б одним із маловідомих богів-велетнів, якби не геній Есхіла, що надав йому зовсім інших рис, зробив ідейним борцем проти Зевсової деспотії, носієм усього світлого й прогресивного («Прометей закутий»). І якщо слава Прометея дійшла до наших днів і втілилася в багатьох присвячених йому творах (як не згадати тут шевченківського Прометея!), то цим ми завдячуємо тільки Есхілові. Саме він переосмислив міфологічний образ і, сповнивши його новими якостями, зробив символом тираноборства, гуманізму та безмежної відданості своїй ідеї.

Питання 18

Періодизація Давньогрецької літератури:

1. Архаїчний період (7 століття до нашої ери - 5 вік до нашої ери). Характерно: гострота в соціальному відношенні, тому що йде руйнування родової громади й становлення полісів. У громаді на чолі стояв цар, потім родова знать, у полісі походження не мало значення. Ніцше називає цей період трагічним.

Розвивається усна народна творчість. З'являються епічні, архаїчні, героїчні поеми, з яких до нас дійшли тільки гомерівські-«Іліада» та «Одісея».

2. Класичний (аттичний) період. У цей час центр культурного життя перебуває в Афінах. Після Греко-перської війни почався розвиток Афін, які незабаром стало прикладом для всієї Греції. Розвивається театр драматургії, вважається, що театр завжди розвивається в трагічну епоху. Спочатку з'являється трагедія,(Есхіл «Орестея», Софокл «Цар Едіп», «Антігона», Евріпід «Медея», «Іпполіт») потім комедія.(Арістофан «Жаби», «Хмари», «Лісістрата») Розвивається лірика й ораторське мистецтво, риторика. У четвертому столітті починає розвиватися проза ( «Крітон», «Федон»). Спочатку з'являється історична проза (Геродот, Фукідіт, Ксенофонд), потім філософська. (Платон «Аплогогія Сократа», Арістотель «Поетика»)

3. Елліністичний період (з 4 століття до нашої ери по 1 століття до нашої ери). У цей період Греція завойовується спочатку Філіпом, потім Олександром Македонським. Полісна система віджила себе. В Олександра є велика ідея - нести грецьку культуру варварам. Потім Олександр розуміє, що грецька культура – не єдина конкурентноздатна у світі. Еллінізм - симбіоз грецької й інших культур. Культурний центр переноситься в Єгипет, в Олександрію. Там виникає гуманітарна наука.

Характерна пильна увага до людини. Розвиваються малі жанри лірики, наприклад, епіграма. Втрачає значення висока комедія, з'являється новоаттична комедія (Менандр «Відлюдник») про родину, про дім.

4. Період грецької літератури епохи римського панування (1 століття до нашої ери - 476 рік нашої ери).

Загарбання римлянами низки Еллінських держав призвело до економічної розрухи низького зниження їх культури, проте римляни цікавились грецькою культурою. Еллада для Риму – історико-культурний музей. Почався широкий процес злиття грецької та римської культур. Освічена частина римлян добре володіла грецькою мовою, а греки знали латину. Розвивається жанр роману, зокрема такі його різновиди як Авантюрний роман випробувань (Харітон «Херей і Калліроя») та Роман-ідилія або пасторальний роман. (Лонг «Дафніс і Хлоя»)

Питання 19

ПЕРІОДИ РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Так само як і грецьку літературу, римську літературу необхідно ділити на періоди

1. Література епохи республіки:

А. Долітературний період (до середини IIIст. До н.е)

Тут, мабуть, були представлені всі звичайні жанри усної народної творчості.)

Б. період ранньої римської літератури ( до середини II ст.. до н.е)

Тіт Макцій Плавт, Публій Теренцій Афр.

В. література періоду громадянських воєн

Характеризується великою кількістю повстань рабів. Гостра політична боротьба в середині країни. Часта зміна правителів. Представники: Гай Валерій Катулл любовна лірика «Вірші до Лесбії»

2. Література Епохи Імперії:

А. Література ранньої Імперії (або «віку Августа», до 30-40х років. Н.е) Встановлення принципату Октавіана Августа та ряд його реформ. Уславлення Августа стало найвищім завданням літератури. На його честь писали: Вергілій («Буколіки», «Георгіки», «Енеїда»), Горацій («Сатири», «Ода до Мецената». В цей період популярний жанр Елегії: Овідій( «Любовні Елегії»)

Б. Література пізнішої Імперії (до кінця 5 століття н.е) Падіння династії Юліїв – Клавдіїв. Рим з часів Августа стає головним культурним центром. Імператори підтримують публічні виступи і змагання ораторів і поетів. Стверджується декламоційно риторичний стиль (чітко сформульовані моральні настанови і приємні до слуху метафори.) Вони відрізнялися від суворих філософських роздумів Цицерона.(література цього періоду – «Метаморфози» Апулея та «Сатирикон» Петронія).

20. ЧОМУ ГОМЕРІВСЬКИЙ ЕПОС МОЖНА ВВАЖАТИПІДМУРКОМ ГРЕЦЬКОЇ ТА ВСІЄЇ АНТ ЛІТЕРАТУРИ

Мистецтво Гомера складне і незвичайне, як життя, яке він зо­бражує. Він височить в античній літературі подібно до величної гірської вершини. І для того, щоб вичерпно пізнати її — ту рос­линність, що вкриває її, тваринний світ, що населяє її, сховані у її надрах мінерали й викопні поклади, — цю вершину слід ре­тельно вивчати. Гомер вклав у свої поеми величезну ерудицію, енциклопедичні знання про свою епоху, глибокі й цінні спосте­реження, врешті весь колосальний талант художника. Тому, ува­жно читаючи його творіння, в них можна відкривати дедалі нові й нові дані, факти, свідчення та деталі, що складають величезну панораму гомерівської доби. А вплив Гомера на розвиток даль­шої грецької літератури переоцінити взагалі неможливо. Першою відчула на собі вплив гомерівських поем грецька тр_а гедія, що запозичила в них зачин дії. Адже кожна трагедія розпсь чинається з якогось гостродраматичного моменту міфологічного сюжету, який негайно вводить читача в центр подій. У «Прометеї прикутому» Есхіла це покарання бога-титана, в «Антігоні» Софо- кла — розповідь Антігони про смерть двох братів і суворий закон Креонта, в «Медеї» Евріпіда — розмова між годувальницею і ви­хователем дітей Медеї про зраду Ясона тощо. Усі ці події чи діа­логи відразу визначають граничне напруження і швидкий розви­ток подальших драматичних подій.

Трагічний ореол навколо персонажа (в трагедії) часом ство­рюється тими ж засобами, що і в гомерівських поемах. Наприк­лад, трагічність образу Ахілла посилює його знання про свою не­минучу загибель у Троянській війні, драматизм образу Едіпа — наперед визначена страшна доля і марні зусилля втекти від неї. Прийом «пізнавання», чудово розроблений Гомером в «Одіссеї», пізніше стане улюбленим як для трагічних, так і для комедійних авторів.

Особливий вплив гомерівські поеми справили на римську літературу. Багато елементів з них використали у своїх епічних поемах Енній та Невій. Надзвичайно виразно це виявилося у творчості найвизначнішого римського поета Вергілія. Найбільша його поема «Енеща» цілком спирається на твори Гомера і в де­чому навіть копіює їх і повторює. Вергілій, який хотів стати «римським Гомером», запозичує для своєї поеми композицію «Іліади» та «Одіссеї» (перші шість пісень повторюють події «Одіссеї», шість наступних — «Іліади»), відповідно будує систему образів героїв, використовує майже всі художні засоби Гомера. Навіть у нові часи Гомера (інколи через більш відомого Вергілія) намагалися наслідувати багато поетів різних країн (Т. Тассо, П. Ронсар, Вольтер, Гете, Ф. Шіллер, М. Херасков, В. Тредьяковський та ін.).

У період античності епізоди гомерівського епосу та їхні герої були широко відображені в мистецтві грецьких і римських худож­ників і скульпторів. Базовий розпис здебільшого втілював гоме­рівські сюжети. У пізніші часи художники охоче використовували найдраматичніші епізоди поем для своїх полотен, зверталися до них і композитори.

21. ВІК АВГУСТА Золотий вік, або вік Августа- період, що триває від 1го ст.до н.е. до 5ст.н.е. Набув своєї гучної назви передусім завдяки творчості Вергілія, Горація, Овідія – загальновизнаних майстрів поезії.

Військова дидактура подовжила існування рабовласницького ладу на кілька століть. Покінчивши з республікою, полководець Октавіан видає себе за захисника республіки. Він хотів увійти в історію як народний трибун. Октавіана улесливо величають принцепсом – першим у списку сенаторів і найповажнішим громадянином. Через те роки його правління називають принципатом. Невдовзі Октавіану надають ім’я Августа, тобто священного. Він дбає про створення офіційної ідеології принципату, яку муситимуть пропагандувати художники і поети. Наступники Октавіана не вважали за необхідне маскувати імперію в республіканські штати. Новий режим стає загальновизнаним. Рабовласницьке суспільство потребувало рабів, яких постачали загарбницькі війни. Імператори вели їх безупинно. Рим грабує світ і потопає в розкошах. Суворість і простота звичаїв республіканського Риму змінюються в часи імперії божевільним марнотратством. Коли Октавіан Август захопив владу, Рим був цегляним(жодного храму з мармуру). Август залишив Рим мармуровим. Імперія мала блискучий фасад, але її роздирали внутрішні суперечності. Жорстока розправа з повсталими лише тимчасово гальмувала розвиток подій. Рабська праця була непродуктивною. Диференціація вільних громадян поглиблювалась. Бідні ставали люмпенами. Римське суспільство загнивало. Мистецтво, що дозрівало в цю добу, відрізнялося від грецького, більш демократично. Пишна архітектура Римського Колізею репрезентує офіційний Рим, рабовласницьку імперію. Гармонійні пропорції грецького Парфенона відповідають духові демократії Афінської республіки, прагненню до злагоди вільних громадян. Римська архітектура нерідко переобтяжена алегоріями, проте, з другого боку, вона часто натуралістична, має за мету документальну точність. Театр у Римі поступається перед цирком. Понад 50тис. глядачів збиралися в Римському циркові – Колізеї, де імператори влаштовували вистави, прагнучи завоювати симпатії юрби. У 3-4 ст.н.е. в розвитку античної культури простежується спад. Світських літературних творів тієї епохи майже немає. Рабовласницьке суспільство агонізує. Починається тривалий процес становлення феодального ладу. Антична культура поступово поглинається середньовічною.

23. ГЕНЕЗА ДАВНЬОЇ ТРАГЕДІЇНазва “трагедія” походить від двох гр.слів – трагос (цап, козел) і оде (пісня), назва свідчить про тісний зв’язок трагедії з дифірамбічним хором, у якому брали участь ряджені в козині шкури, що грали роль сатирів. Як відомо, термін «трагедія» має міфологічні витоки і пов'язаний з культом бога Діоніса (Бахуса, Вакха), який поєднував протилежні функції:

родючості землі, виноградарства, символ високих урожаїв і функцію

смерті, виступав як володар душ мертвих. Бог Діоніс як носій землеробського культу протиставлявся богу Аполлону як виразнику психології родової аристократії. На честь бога Діоніса влаштовувалися щорічні релігійно-культові свята –

діонісії, наприкінці яких у жертву богу приносили козла – символ

козлоногого сатира – супутника бога Діоніса. Так виникло поняття

«трагедія» передсмертний крик козла.