10. Модернізм. Основні течії модернізму та авангардизму

Модернізм — це сукупність мистецьких напрямів та стилів, які утвердилися наприкінці XIX— початку XX століття разом з новим розумінням людини, коли істотним стає все нетипове, особистісне.

Модернізм має такі течії: неокласицизм, неоромантизм, імпресіонізм, символізм, футуризм, експресіонізм

В українській літературі одним із перших представників модернізму є Ольга Кобилянська. Також до модерністів належать Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Іван Франко та інші.

Авангардизм (франц. avant-garde — передова охорона) — напрям у літературі XX століття, пов'язаний із руйнуванням традиційних форм і канонів. До авангардистських стильових течій відносять футуризм, експресіонізм, конструктивізм, дадаїзм, сюрреалізм, імажинізм, абстракціонізм, кубізм. Попередниками авангардизму є пізній Ренесанс і романтизм

11. роди і жанри літератури . Генологія

Геноло́гія — розділ у теорії літератури, присвячений дослідженню літературних жанрів (родів, видів).

Термін «Ґенолоґія» запропонований французьким ученим П. Ван Тіґем в 30-ті XX ст. і був впроваджений у літературознавчу науку багатьох країн. В українському літературознавстві ґенолоґія відповідає термін «теорія літературних родів і жанрів».

Ґенолоґія — наука, котра своїми коренями сягає «Поетики» Арістотеля і є однією з найдавніших галузей теорії літератури. У класичній формі ґенолоґія представлена в праці «Мистецтво поетичне» Н. Буало (1674). У XX ст. з появою змішаних жанрів змінився характер генології. Романтизм, породивши змішаний жанр, спростував чіткий класицистичний поділ на літературні роди й види і таким чином спричинив втрату генологією нормативного характеру.

Донині ведуться дискусії з приводу того, який характер має сучасна ґенолоґія: теоретичний чи історико-літературний.

Роди літератури	Епос (грецьк. epos – розповідь)	Ліро-епос(проміжний рід)	Лірика (грецьк. lyrikόs – лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри – струнного музичного щипкового інструмента)	Драма (грецьк. drāma – дія)
Ознаки	прозова форма викладу; сюжетність	поєднує ознаки епосу (сюжетність) та лірики (віршова форма)	віршова форма; емоційно-експресивна виражальна стихія; асюжетність	призначена для постановки на сцені; специфічна організація тексту: репліки й ремарки
Жанри	Великі: роман, епопея. Середні: повість. Малі: новела, оповідання, притча, ескіз тощо.	поезія в прозі, поема, балада, роман у віршах тощо.	вірш, сонет, ода, медитація тощо.	власне драма, комедія, трагедія, трагікомедія, водевіль тощо.

12. «Поетика» і «риторика» Арістотеля

«Поетика» і «Риторика», що примикає до неї. Це трактати, в яких розгледіли питання мистецтвознавства; Арістотель, відмовивши мистецтву в абсолютній творчості, в творінні нових форм, вважає, що форми і витвори мистецтва в нашому сенсі слова є мімесіс – наслідування (але не копіювання) формам буття, як природним, так і штучним; поезія як мистецтво слова взагалі – епос, трагедія, комедія, драма, дифірамб, авлетика (гра на флейті), кіфаристика (гра на кіфарі) – користується такими засобами наслідування, як ритм, слово, гармонія, і при цьому або всіма разом, або одним з них, тоді як проза користується тільки словами без ритму і гармонії; мистецтво може змальовувати людей, покращуючи їх, погіршуючи або зберігаючи такими, як вони є (трагедія, комедія, драма), при цьому дія трагедії (саме про неї йде мова в частці «Поетики», що збереглася) на глядачів характеризується як очищення – катарсис; найбільш вірогідна гіпотеза арістотелівського катарсису полягає в наступному: трагічна дія, примушуючи слухачів переживати страх і співчуття, як би струшує їх душі і звільняє від прихованих в підсвідомому внутрішньої напруги.

13. принципи мімезису, жанрово-видова класифікація літератури, роль автора в художньому процесі

Мімезис — естетична теорія, яка пояснює походження і сутність , мистецтва наслідуванням людиною природи. Ідею наслідування розвивали вчені й митці Відродження, Просвітництва, заперечуючи копіювання дійсності. Реалісти XIX ст. говорили про творче наслідування, розробляли вчення про художню типізацію. На принципах творчого наслідування дійсності грунтується теорія відображення.