1.Художній образ. Критерії класифікації та характеристики образів

Художній образ — особлива форма естетичного освоєння світу, за якої зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається у формі абстрактних понять.

З погляду літературного напряму образи можуть бути:

класицистичними (Тартюф, Гарпагон Мольера),

романтичними (Мцирі Лермонтова, Тарас Бульба Гоголя).

символічними (каменярі, вічний революціонер І. Франка).

алегоричними (у байках, притчах, прислів’ях, приказках, загадках. Вовк втілює зажерливість і тупість, лисиця — хитрість, осел — упертість).

За своїм характером образи можуть бути:

трагічними (Гамлет, Ромео і Джульетта, Король Лір Шекспіра),

комічними (Коробочка, Собакевич М. Гоголя).

За місцем у творі образи можуть бути

головними (Онєгін і Тетяна в романі О. Пушкіна «Євгеній Онєгін»)

другорядними (Ленський і Ольга)

епізодичними.

За ставленням автора образи можуть бути:

позитивними (у комедії Івана Карпенка-Карого «Хазяїн» Золотницький, Соня, Калинович — позитивні образи)

негативними (Феноген, Ліхтаренко — негативні)

За способом творення (типом асоціювання) образи ділять на

зорові,

слухові,

дотикові,

смакові,

запахові.

За рівнем художнього узагальнення розділяють

мікрообрази (тропи, фігури, фоніка),

макрообрази (характери, символи, картини),

мегаобрази (Всесвіт, природа, буття, Людина).

За предметом змалювання образи поділяються на:

образи-персонажі (Іван Палійчук, Марія Гутснюк з повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»); образи-пейзажі (картина літнього поля у новелі М. Коцюбинського «Intermezzo»);

образи-речі (кухоль, віник, мотовило у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»);

образи-емоції (радість, любов, ненависть, гнів);

образи-поняття (честь, слава, обов’язок, доля).

2. Зовнішні і внутрішні фактори розвитку літературного процесу. Літературний напрям, стиль, тип творчості

У літературному розвиткові економічні відносини, суспільно-політичні процеси є зовнішніми факторами руху. Історія світової літератури переконливо доводить, що її пік нерідко збігається з високим ступенем розвитку соціально-економічних відносин. Так було в часи найвищого піднесення Київської Русі чи за доби Відродження в Західній Європі. Однак бували в історії такі часи, коли, навпаки, занепад соціально-економічних відносин в окремі періоди ніяк не позначався на рівні розвитку літератури, а іноді давав блискучі зразки художньо довершених творів літератури.

Суперечності, закладені в самій літературі, її традиції й новаторство, які є прямим опосередкованим відгуком на вимоги життя, — складають внутрішні фактори розвитку літератури. Діалектичне поєднання зовнішніх і внутрішніх факторів є визначальним у художньому розвиткові.

Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним поєднанням художнього методу та індивідуального стилю письменника. У межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів, наприклад, у Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного напряму нерідко стає назвою цілого періоду, а його часові межі — межами періоду

Стиль — сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника. Поняття стилю сьогодні є багатогранним. У літературознавстві також спостерігається багатозначність цього поняття.

Найпоширенішим у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, «творчого обличчя» окремого письменника.

3.сюжет, композиція, фабула літературного твору

У літературі поняття композиції означає побудову твору, структуру його складових частин, їх послідовність. Це – система твору, що включає в себе всі форми художнього зображення, використаного письменником.

Сюжетом називають перебіг дії та послідовність її розвитку, що служить у творі формою розгортання й конкретизації його фабули.

Фабула — це та ланка, яка пов'язує дійсність і сюжет, тобто вона сприймається як послідовність подій, що могли б відбуватися насправді. фабула виникає разом з сюжетом. сюжет переказати неможливо, його можна лише дослівно повторити. А фабулу легко переказати, точніше, вона постає перед нами лише в переказі, коли ми своїми словами розповідаємо те що прочитали.

4.драматичний рід в літературі. Специфіка драматичних жанрів

Драма  — це п'єса з гострим конфліктом соціального чи побутового характеру, який розвивається в постійній напрузі. Героями творів, написаних у цьому жанрі, є переважно звичайні, рядові люди. Автор прагне розкрити їхню психологію, естетично дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.

До жанрів драми належить комедія, трагедія та драма вже як жанр однойменного роду. Проте зустрічаються в літературі також суміжні жанри – трагікомедія, драма-феєрія, історична драма.

Основною ознакою драматичного твору є призначення його для театрального спектаклю. Текст драматичного твору складається з двох частин - мови героїв і ремарки, що вказують режисеру на декорації і дії персонажів. - в драмі події відбуваються в теперішньому часі. На це вказують дієслова у формі теперішнього часу; - у драматичному творі майже немає описових елементів тексту, прямої мови, а про всі події читач дізнається з розмов дійових осіб;  - властива одна сюжетна лінія й головна подія, герої показані в критичний момент свого життя, а дії у творі стиснуті в часі; - емоційно-чуттєва напруга.

5.структуралізм: філософські передумови, основні концептуальні засади, представники та етапи розвитку

Структуралізм був спробою нової загальної системи, яка б знову з’єднала світ, що в епоху модернізму зазнав фатального розпаду. Філософські системи XX століття у свій спосіб переживали модерністське відчуження людини від реальності. Однак сам структуралізм був не дисципліною чи наукою, а лише методологією, котра пропонувала певний вихід з тупика фраґментації і мала певні філософські претензії на об’єктивність та універсальність. У широкому сенсі структуралізм був поглядом на реальність, при якому головний акцент ставився не на індивідуальних об’єктах, а на стосунках між ними.

Основою структуралізму була філософія неопозитивізму, особливо ідеї австрійських філософів які опрацьовував теорію логічного синтаксису мови науки, та запропонували програму побудови штучної «ідеальної» мови, прообразом якої є мова математичної логіки, а також розвинули дедуктивно-аксіоматичну побудову логіки для логічного обґрунтування математики.