1. Українська народна ікона і станкове малярство. Фольклорно-апокрифічні основи ктиторських портретів, святих образів козаків «мамаїв». Станкове малярство

Куди скромніше, від стінопису XIV—XV ст. репрезентовані, по наших і чужих збірках та музеях, пам’ятники станкового малярства того часу.

Належать сюди і ікони, приписувані митрополитові Петрові Ратенському, Богородиця Володимиро-Волинської катедри, та Богородиця Минської петропавлівської катедри. Всі вони, іконографічно, споріднені зі старими, візантійськими, зразками все ж-таки овіяні вже подихом західноевропейського, переважно італійського (італо-грецького) мистецтва. Зникає в них давня повага, строга фронтальність, а міцніє рух, життя і чутливість для людських почувань та буденніх турбот. В іконопис, вливається та інтимність, що в добу італійського ренесансу, схилила небо до землі, хоч може й не підняла землі до неба...

З галицьких ікон найстарша запрестольна ікона Воплочення, з Жипачева, мальована в 1406 р. черцем Венямином; позатим заслуговує на увагу кілька «Деісусів» та іконостасних фрагментів з різних, галицьких областей. Характерно, що галицькі ікони куди консервативніші в своєму стилі від східноукраїнських. Пояснюється це не тільки провінціоналізмом місцевостей, в яких знайдено іконописні памятники, але й куди сильнішим натиском латинства на «руську віру й націю». Реакція виявилася і в строгому дотримуванні традиції не тільки в Богослужбі, але й у релігійному мистецтві.

До низки імен патріярхів українського мистецтва прибуває в цій добі ім’я маляра Петра Ратенського.

Він змалку «звик до іконописного мистецтва», як говорить про нього новгородський літопис, та присвячував йому весь вільний час. В приписуваних йому іконах (м. і. так зв. «Петрівська» ікона в Петропавлівському приділі Успенської катедри в Москві) Петро Ратенський, доволі помітно відхилюється від ікон, приписуваних київо-печерському іконописцеві Олімпієві. І тут, як у цілому мистецтві України, переходової доби «життя, силоміць вдирається в мистецьку творчість і підготовляє прихід нової доби відродження». (Д. Антонович).

2. Структура функцій твору декоративно-прикладного мистецтва. Дефініція традиційного художнього ремесла як об’єкта творчої діяльності людини.

Проблема функцій належить до фундаментальних теоретичних питань естетики, її основу зумовлює історичний чинник, адже функції мистецтва виникають і складаються впродовж усього розвитку цивілізації у зв'язку з формуванням нових потреб і особливостей поведінки людини.

Питанням функцій мистецтва було приділено значну увагу ще у теоретичних розробках Арістотеля цій проблемі, який виділяв наступні три функції — пізнавальну, виховну, та емоційного впливу, остання трактувалася філософом у гедоністичному розумінні. Сучасна естетична наука виділяє значно більшу кількість функцій:

Пізнавальна: мистецтво пізнає світ через систему художніх образів, використовуючи специфічні засоби і прийоми. Проте, на відміну від науки, специфіку пізнання у мистецтві визначають суб'єктивний характер відображення, метафоричне ставлення до дійсності, активне використання емоційно-чуттєвого начала, що сприяє створенню художньої картини світу.

Виховна: здатність мистецтва до виховання пов'язують з активізації емоційно-чуттєвого начала, емоційним впливом мистецтва на людину. В свою чергу емоційні процеси знаходяться у тісному зв'язку з мисленням і інтелектом, а на думку С.Л.Рубінштейн мислення, як психічний процес, вже само по собі являє єдність емоційного і інтелектуального.

Компенсаційна функція. Вважається, що мистецтво дозволяє людині відчути ті враження, яких їй не вистачає у реальному житті, тобто, іншими словами, мистецтво компенсує людині брак певних переживань чи емоцій. Наприклад, режисер А.Жолдак вважає успіх «шокового» театру наслідком, того, що сучасний глядач «існує в пластиковому, комфортному світі… наче під лампою, яка їх зігріває.»

Сугестивна функція пов'язана з певною гіпнотичною дією, впливом на людську психіку. Вагоме навантаження покладалося на сугестивну функцію середньовічним мистецтвом іконопису й архітектури, адже вважалося, що «собор повинен був стати Біблією для неписьменної людини». Значної уваги цій функції приділяло Психоделічному мистецтві. Сугестивна функція близька до виховної, проте, над відміну від першого, тут йдеться про звернення мистецтва до позасвідомого.

Комунікативна функція. Аналізуючи феномен мистецтва, науковці різних історичних періодів підкреслювали його комунікативну перевагу над іншими формами суспільної свідомості. При цьому, якщо комунікативні функції таких мистецтв, як театр, кіно, література обмежені мовним бар'єром, то музика, балет, скульптура, живопис вільні від

Білет № 37

№1.