24. Зв*язок іменника з числівником.

Числівники керують певними формами відмінків іменників, з якими сполучаються, або узгоджуються з ними.

1. Числівник один узгоджується з іменником у роді,числі й відмінку: один зошит. Числівник одні сполучається з іменниками, що мають тільки форму множини (множинні іменники): одні сани.

2. Числівник два має дві форми роду (два — чоловічий і середній, дві — жіночий): два плуги, дві річки.

3. Після числівників два, три, чотири (а також після складених числівників, останнім словоы яких є два, три, чотири) іменники вживаються у формі називного відмінка множини: два трактори. Якщо при іменниках є прикметники, то вони можуть мати форму називного (три нові касети).

4. При числівниках від 5 і далі- стоять іменники стоять у родовому відмінку множини.

5. При дробових-іменники стоять у родовому відмінку.

6. При збірних і неозначено кількісних іменники вживються у родовому відмінку множини.

7. При числівниках півтора півтори іменники стоять у родовому відмінку однини.

25. Творення і вживання дієприкметника. Особливості перекладу.

У діловій українській мові назви посад - субстантивовані дієприкметники замінено українськими відповідниками-іменниками:

завідуючий (чим) - завідувач (чого);

командуючий (чим) - командувач (чого);

виконуючий обов`язки - виконувач обов`язків.

Активні дієприкметники теперішнього часу в сучасній українській мові вживаються обмежено, на відміну від російської мови. Ці форми утворюються від основи 3-ої особи множини теперішнього часу перехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч- (-юч-) (від дієслів І дієвідміни), -ач- (яч-) (від дієслів ІІ дієвідміни): ведучий (телепрограми). Відповідниками російських активних дієприкметників теперішнього часу в українській мові є підрядні частини складнопідрядних речень або іменники чи прикметники: завідувач; той, хто (який) завідує.

Активні дієприкметники минулого часу доконаного виду творяться від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-: дозрі(ти) - дозрілий. Суфікс -ну- випадає: засохну(ти) - засохлий.

Активні дієприкметники минулого часу з суфіксом -ш- (-вш-) в українській мові не вживаються, а передаються описово.

Пасивні дієприкметники мають форму минулого часу, яка утворюється за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -т-: завершений. Дієслова з основами на -ну- і на -о- можуть утворювати паралельні форми дієприкметників: висунути - повернути - повернутий, повернений.

У пасивних дієприкметниках -н- не подвоюється: зроблений, намальований.

26 Дієприслівник. Вживання і творення

Дієприслівник — це незмінна форма дієслова, яка називає другорядну дію порівняно з основною дією того самого предмета. Дієприслівники бувають доконаного й недоконаного видів. Дієприслівники самі по собі на час не вказують. Дієприслівник доконаного виду означає другорядну дію, яка відбулася чи відбудеться раніше від основної. Він відповідає на питання що зробивши? Дієприслівник недоконаного виду означає другорядну дію, одночасну з основною. Він відповідає на пи¬тання що роблячи? Дієприслівники доконаного виду творяться від основи ін¬фінітива дієслів доконаного виду за допомогою суфіксів -вши, -ши: сказа(ти) — сказавши, побачи(ти) — побачивши, роз¬цвісти) — розцвівши, перемог(ти) — перемігши. Практично це робиться так: дієслово ставиться в чоловічо¬му роді минулого часу й до нього додається -ши: подумав — подумавши, оглянув — оглянувши, підбіг — підбігши. Дієприслівники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу недоконаного виду за допомогою суфіксів -учи, -ючи (від дієслів І дієвідміни) і -ачи, -ячи (від дієслів II дієвідміни): жив(уть) — живучи, розумі(ють) — розуміючи, бачать) — бачачи, сид(ять) — сидячи. Практично це робиться так: дієслово ставиться в 3-й особі множини теперішнього часу і замість -ть додається -чи: ду-маю(ть) — думаючи, терпля(ть) — терплячи, гуркочу(ть) — гуркочучи, гуркотя(ть) — гуркотячи. У кінці дієприслівників завжди пишеться буква и: поду¬мавши, розповівши, розповідаючи, кажучи. Дієприслівники недоконаного виду треба відрізняти від близьких за звучанням активних дієприкметників у називно¬му (знахідному) відмінку множини, які, на відміну від діє¬прислівників, відповідають на питання я к і? і мають закін¬чення -і: (що ро б л яч и?) сяючи і (які?) сяючі, (що р о б -л я ч и?) сидячи і (я к і?) сидячі.

Дієприслівник можна вживати лише тоді, коли в реченні до одного діяча відноситься щонайменше дві дії: Якщо не подумаєш, то й кілочка не затешеш. — Не подумавши, й кілочка не затешеш (Нар. творчість). Але в реченні Коли я проходив Ботанічним садом, мою увагу привернули рідкісні в нас деревця мигдалю цього зробити не можна, бо тут кожна дія стосується іншого діяча: проходив — я; привернули увагу — деревця. Інша річ, якби речення було побудоване так: Коли я проходив Бота¬нічним садом, я звернув увагу на деревця мигдалю — тоді в ньо¬му можна було б використати дієприслівник: Проходячи Ботанічним садом, я звернув увагу на деревця мигдалю.