34. Двопалатний парламент у зарубіжних країнах

Головною ознакою побудови парламентів значної кількості країн є двопалатність або бікамералізм.

У федеративних державах двопалатна побудова парламентів вважається чи не обов’язковою і пояснюється необхідністю представництва на загальнонаціональному рівні інтересів суб’єктів федерації. За прийнятою формулою, депутати нижніх палат парламенту представляють увесь народ (виборчий корпус) в цілому, а верхніх – тільки свій штат, провінцію тощо.

Нижні палати двопалатних парламентів, як і однопалатні парламенти в цілому, практично всюди формуються на основі прямих виборів.

Порядок формування верхніх палат має істотні відмінності. В ряді країн застосовуються прямі вибори. Їх нерідко проводять не тільки на основі виборчого права з більш високим віковим цензом, а й з використанням інших виборчих систем (іспанський, італійський, польський, румунський, чеський сенати).

Свої особливості мають прямі вибори у верхні палати парламентів деяких федеративних держав. Представництво в таких палатах насамперед враховує наявність суб’єктів федерації. Так, сенат конгресу США обирається безпосередньо виборчим корпусом за принципом “по два сенатори від кожного штату”.

Строк повноважень (строк легіслатури) членів верхніх палат нерідко більш тривалий, ніж нижніх. У конгресі США членів нижньої палати обирають на 2 роки, а верхньої – на 6.

Чисельність парламентів та їхніх палат відбиває певні закономірності. Кількісний склад нижніх палат практично завжди є більшим, ніж верхніх. Чисельність нижніх палат певною мірою відповідає кількості населення тієї чи іншої країни, хоча така залежність відносна. Нижні палати парламентів США – 435. Росії – 450, Польщі – 460, Японії – 512, Франції – 577, Італії – 630, Великобританії – 650 та ФРН – 662 депутати. Верхні палати парламентів складають, наприклад, Японії – 252, Італії – 315, Франції – 319 депутатів.

35. Системи парламентських комісій та комітетів

здійснюючи теоретико-правовий аналіз діяльності такого виду парламентських органів, як парламентські комісії (комітети), необхідно встановити відмінність конституційно-правових понять „комісія” та „комітет”. Зокрема, відповідно до „Нового тлумачного словника української мови”

„комісія” –

1. Група осіб, якій доручено розв”язувати певні питання.

2. Орган державного управління, який виконує певні функції, комітет, колегія.

„Комітет” –

1. Колегіальний орган, що керує будь-якою галуззю державної або громадської діяльності.

2. Орган державного управління створюваний урядом для проведення спеціальних заходів, комісія, колегія.

Узагальнюючи, можна стверджувати, що у минулому термін „комісія”, як у нормативно-правових актах, так і у юридичній літературі різних країн світу, переважно вживався для позначення поняття як постійних так і тимчасових структурних елементів парламентів, тоді як термін комітет майже не використовувався, можливо за винятком США. На сучасному етапі, термін „комітет” здебільшого використовують коли мова йде про постійні структурні елементи парламентів, а терміном „комісія” зазвичай позначають такі елементи, що мають тимчасовий характер, чи, як їх ще називають, комісії ad hoc.

Певної гнучкості системі постійних парламентських комісій (комітетів) надається шляхом можливості створення тимчасових комісій. Розмежовуючи ці дві групи парламентських комісій (комітетів і комісій) Б. Н. Топорнін вказує: „Відмінність між ними витікає уже із самої назви: постійні комісії і комітети утворюються на весь строк повноважень вищих представницьких органів, а тимчасові – на визначений відрізок часу. Постійні комісії і комітети створюються для виконання завдань, пов”язаних з вирішенням основних питань діяльності вищих представницьких органів.

На підставі зазначеного, ми приходимо до висновку, що практика функціонування постійних та тимчасових комісій, як специфічних видів парламентських органів, є досить поширеною у світовому масштабі. Але проводячи їх розмежування слід звернути увагу на наступне. По-перше, постійні комітети (комісії) створюються переважно на весь строк легістратури вищих представницьких органів, а тимчасові комісії на час виконання ними своїх завдань (дослідження певного питання, розробка законопроекту, здійснення парламентського розслідування), після чого закінчують свою діяльність. По-друге, повноваження постійного комітету (комісії) охоплюють певну сферу суспільного життя (суспільних відносин) і відповідно, він опрацьовує усі законопроекти, що її регулюють, тоді як тимчасові комісії уповноважені на дослідження конретного питання або законопроекту. По-третє, тимчасові комісії у певних випадках, з метою глибшого дослідження питаннь, що мають важливе значення, або проведення парламентського розслідування можуть наділятися особливими повноваженнями, такими як право виклику свідків, якими зазвичай не володіють постійні комітети (комісії) парламентів.