4.Соціологічні погляди е.Дюркгейма та м.Вебера.

Дюркгейму було властиво широке тлумачення соціалізму і він вважав, що для його розуміння потрібно досліджувати всі його різновиди. Він визначав соціалізм таким чином: «соціалізм -- це тенденція до швидкого або поступового переходу економічних функцій з дифузного стану, в якому вони знаходяться до організованого стану. Це також можна сказати, прагнення до більш менш повної соціалізації економічних сил»

По Дюркгейму, соціальна реальність включена в загальний універсальний природний порядок, і вона така ж грунтовна, а головне «реальна», як і інші види реальності (біологічна, психологічна, економічна), а тому, як і останні, розвивається відповідно до певних законів. 

Вебер вважав, що абстрагуватися від того, що людина є істота свідома, не може ні історик, ні соціолог, ні економіст. Але керуватися при вивченні соціального життя методом безпосереднього уживається, інтуїції Вебер рішуче відмовлявся. Бо було ясно, що результат подібного способу вивчення не володіє загальнозначущим, він дуже субєктивний. По Веберу, замість того, щоб досліджувати мир переживань історика, необхідно вивчати логіку утворення тих понять, якими при цьому оперує історик.

Логічно виникає питання: якщо основу науки складають поняття, за допомогою яких узагальнюється різноманіття емпіричного миру, то який принцип освіти, а головне критерій істинності культурно-історичних понять? Тим паче, що на відміну від природних наук, які мають на меті встановлення загального закону, культурно-історичні ставлять за мету пізнання приватного, індивідуального. Тобто ще раз ставимо питання, яким чином можливе логічне, загальнозначуще пізнання індивідуального, де критерій виділення головного -- в індивідуальному?

Таким критерієм, по Веберу, є «віднесення до цінності». Завдяки «віднесенню до цінності» утримуються саме ті моменти з неозорого різноманіття емпіричних даних, які мають значення з погляду певної цінності. Отже, по Веберу, «віднесення до цінності» є тим актом, який конституює загальнозначущу думку.

5.Характеристика понять “соціальний статус” та “маргіналізація”.

Слово "статус" у античні часи означало "поза борця, що приготувався до бою", тобто деяка попередня готовність до дії. Уже в І ст. н. е. такий спортивний термін потрапляє вриторику — він використовується для позначення 4 типів запитань, що іменувалися статусами та ставилися під час судового розгляду з метою уточнення сутності справи.Етимологічне (поза, позиція як схильність до дії) і термінологічне (статус як сукупність чогось однотипного, в цьому разі — запитань) значення частково збереглися в соціології. Однак частіше в ній апелюють до значення статусу як положення в суспільстві.

1. Соціальний статус як обсяг політичних та юридичних прав, обов'язків, можливостей, зафіксований законодавчо, а в окремих випадках — у неписаних нормах і традиціях. Наприклад, в індивідів, що мають громадянство певної країни, і в тих, що не мають його, безумовно різні права й можливості обирати й бути обраними до органів влади, здобути освіту, займати робочі місця та претендувати на винагороду.

2. Соціальний статус як соціальний вимір: рівень доходу, рівень освіти, стать, етнічне походження (національність), місце в структурі влади. За статус може прийматися положення на шкалі тієї чи іншої ознаки. Наприклад, дохід буває принаймні високим, середнім та низьким, тому мати відповідний статус, означає бути добре, посередньо чи низькооплачуваним робітником.

3. Соціальний статус як визнання й оцінка з боку інших індивідів чи певних формальних інстанцій. За Вебером, статус визначається як позитивна чи негативна оцінка честі й слави (див. престиж) груп, індивідів або позицій. Статус — це певний ранг, приписуваний індивідами або громадською думкою.

У соціології маргіналізація це процес соціального падіння або знаходження у невисокому і заздалегідь програшному соціальному статусі. Маргіналізація нижчих прошарків населення притаманна ієрархічному і патріархальному суспільству;Маргіналізація літератури коли йдеться про занепад її впливу; Зазвичай маргіналізація призводить до матеріального зубожіння, і навіть до зникнення маргіналізованих груп (Mullaly, 2007). Маргіналізовані індивідууми часто обмежені у отриманні соціальних послуг, програм і соціальних привілеїв (Young, 2000). Розрізняють особисту, громадську і глобально-структурну маргіналізацію.