1.Загальна характеристика доби Відродження .

Ренесанс (фр. Renaissance, Rіnascimento) – епоха в культурному і ідейному розвитку ряду країн Західної і Центральної Європи, а також деяких країн східної Європи. Це період, для якого характерна критика всієї системи середньовічного світогляду. Представники Відродження відкидали церковні догми, виступали проти контролю церкви над діяльністю людини, заперечували церковну проповідь аскетизму, стверджували право людини на земне щастя. Саме в цей час було висунуте гасло „Я людина, і ніщо людське мені не створоннє!». Архітектори, скульптури, митці намагалися у своїй творчості відродити традиції майстрів античності (звідси і термін Відродження або Ренесанс).

Зросла роль світської архітектури (суспільні будівлі, палаци, міські будинки) і світських жанрів образотворчого мистецтва (портрет, пейзаж).

У тісному зв'язку з економічними потребами розвиваються в XIV—XVI ст. наука і техніка. Народжується наука в сучасному розумінні — наука як новий спосіб пізнання світу. Характерною рисою епохи стає відхід від середньовічної схоластики. Всіляко обґрунтовується необхідність вивчати природу не шляхом схоластичних міркувань, а за допомогою досвіду.

З розвитком торгівлі удосконалюється кораблебудування і морська справа. Використання компаса робить можливим тривалі плавання. Удосконалюються карти. Все це підготувало епоху Великих географічних відкриттів: 1492 р. — відкриття Америки Колумбом, 1498 р. — відкриття морського шляху до Індії Васко да Гамою, 1519—1522 рр. — кругосвітня подорож Магеллана. Ці та інші відкриття познайомили Європу з новими цивілізаціями, дали поштовх розвитку багатьох наук і в той же час змінили всю систему світової торгівлі, послужили передумовою виникнення колоніалізму.

Поява артилерії викликала зміни у військовій справі, вимагала складних математичних розрахунків, змінила систему містобудування.

Величезне значення мав винахід Йоганом Гутенбергом книгодрукування (біля 1445 р.).

Поступово нерозчленованість, характерна для древніх часів, починає змінюватися виділенням окремих галузей знань.

Великі зміни відбуваються в медицині. Ще у XIII столітті в ході конфронтації з Папою римським імператор Священної Римської імперії Фрідріх II видав указ, який дозволяв препарувати людські трупи, що раніше суворо заборонялося церквою. У 1316 р. уперше в середньовічній Європі в Болоньї було прочитано курс лекцій з анатомії людини.

На противагу жорстокості реального суспільного життя, цілий ряд мислителів починає пошуки ідеального суспільного устрою. Виникає утопічний соціалізм. Назву новому вченню дала книга Томаса Мора «Утопія» («утопія» в перекладі з грецького — місце, якого немає). Головною причиною бід народу автор вважав приватну власність. Роздуми про ідеальну державу продовжив Томазо Компанелла. Свою книгу «Місто Сонця» він написав у в'язниці, куди був кинутий за організацію змови проти іспанського володарювання в Італії.

Але загальнолюдською цінністю на всі часи залишається гуманізм як система переконань, яка просякнута любов'ю до людини, повагою до її гідності.

В італійському мистецтві Відродження, не враховуючи проторенесанських явищ кінця ХІІІ і поч. ХІV ст., розрізняють: раннє Відродження (XV ст.), Високе відродження (кінець XV - перша чверть XVI ст.) і пізнє Відродження (XVI ст.).

Художники раннього відродження в Італії створили пластично цільну концепцію світу. Систематично вивчаючи натуру вони брали мотиви із життєвої повсякденності, наповнювали традиційні релігійні сцени земним змістом, звертались до античних сюжетів Мистецтво Відродження, головною темою якого стала людина-герой, поступово поширилось по всій Італії. В творчості Л.Гіберті, Донателло, А.Росселіно, Дезідеріо де Саттіньяно, Б. да Майано та ін. отримала розвиток статуя, що вільно стоїть, перспективний живописний рельєф, реалістичний портретний бюст, кінний монумент.

Для італійського живопису XV ст. (Мазаччо, Філіпе Ліппі, А.дель Кастаньо, П.Уччелло, Фра Анжеліко, Д.Гірландайо, А. Поллайоло, Верроккіо С.Боттічеллі у Флоренції; П.делла Франческа, Л.Сіньореллі в Турбіно; Ф.Косса в Феррарі; А.Мантенья в Мантуї; П.Перуджіно в Перуджі; ДЖ.Белліні в Венеції) характерне відчуття гармонічної узгодженості світу, звернення до етичних і громадських ідеалів гуманізму, радісне сприйняття краси і багатогранності реального світу, смілива гра художньої фантазії.