Контрольні запитання до змістового модуля І

 

1. Юридичні науки..

2. Поняття Міжднародного права.

3. Поняття міжнародного приватного права.

4. Юридична сила міжнародного права.

5. Міжнародне право та інші нормативні системи.

6. Міжнародне та національне право: спільне та відмінне.

7. Співвідношення та взаємодія національного та міжнародного права.

8. Поняття європейського права.

9. Конституція України та міжнародне право.

10. Законодавство України та міжнародне право.

11. Вестфальська та Потсдамсько-Ялтинська системи міжнародних відносин.

12. Співвідношення міжнародного права та міжнародної політики.

13. Поняття міжнародного співтовариства.

Глава 1

ЮРИДИЧНА ПРИРОДА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

§1. Поняття міжнародного права

Міжнародне право є регулятором міжнародних відносин, у яких беруть участь держави, народи, міжнародні організації, різного роду суспільні об'єднання, окремі громадяни (у міжнародному праві їх називають індивідами, або фізичними особами), юридичні особи різних держав. У міжнародних відносинах немає ніякого вищого органу, що виступав би як законодавець, немає єдиної влади. Міжнародні відносини регулюються на міжнародному рівні. Держави як носії суверенітету своїх народів самі створюють юридичні норми, що пропонують правила поведінки; порушення цих норм веде до відповідальності. Тому можна дати таке визначення:

Міжнародне право – це система договірних та звичаєвих юридичних норм, а також принципів та інститутів, які регулюють міждержавні (міжнародні?) відносини з метою забезпечення миру й співробітництва, а також забезпечення реалізації спільних інтересів їхніх суб’єктів. Визначення відбиває найбільш важливі риси міжнародного права:

• це система норм, структурно організована на базі єдиних цілей і принципів;

• ці норми регулюють особливий різновид суспільних відносин – міждержавних, тобто міжвладних відносин;

• основні цілі сучасного міжнародного права – мир і співробітництво.

Міжнародне право виступає як юридична форма міжнародних відносин. У силу своєї відносної самостійності ця форма здатна впливати на міжнародні відносини.

Із часів французького письменника й філософа Ж.Ж. Руссо (1712– 1778) набув розповсюдження погляд, відповідно до якого субстанцією права повинна бути воля. У нормі міжнародного права виражена загальна воля суб'єктів, тобто держав, сформована шляхом узгодження їх воль.

Воля держави – цілком реальне явище, що знаходить вираження в діяльності її органів. Це положення здавна визнається в міжнародній практиці, включаючи судову. У рішенні Постійної палати міжнародного правосуддя в 1926 р. у справі пароплава «Лотос» зазначалося: «Міжнародне право регулює відносини між незалежними державами. Тому обов'язкові для держави норми права породжуються вільною волею останніх, вираженою в конвенціях або загальноприйнятих звичаях».

Узгоджена, загальна воля держави не являє собою просту суму воль суб'єктів. Вона – підсумок взаємодії, що відбиває умови внутрішнього й міжнародного життя держави. У результаті узгоджена воля є щось нове. Все це зовсім не слід розуміти так, ніби в процесі створення норм узгоджуються волі держав в цілому: узгодження обмежується рамками норми, за її межами волі можуть принципово різнитися.

Вольовий характер носять і норми, створені міжнародними організаціями, тому що самі міжнародні організації являють собою систему взаємодії держав-членів. Вироблена в процесі такої взаємодії воля являє собою відносно самостійне явище, не тотожне простій сумі воль її членів.

Об'єктом міжнародного права є міжнародні, а точніше, міждержавні відносини. Від об'єкта міжнародного права слід відрізняти предмет міжнародно-правових відносин, під яким розуміється все те, з приводу чого сторони вступають у правовідносини. Таким предметом можуть бути дії й утримання від дій, територія й т.д. Будучи різновидом соціального управління, міжнародно-правове регулювання являє собою управління суспільними відносинами.

Функції міжнародного права різноманітні й ускладнюються із ускладненням завдань, що перед ним стоять.

1. Головною соціальною функцією міжнародного права є зміцнення існуючої системи міжнародних відносин. Досягається це значною мірою шляхом підтримки в ній належного порядку.

2. Головна юридична функція міжнародного права полягає в правовому регулюванні міждержавних відносин. Вона відображає характерні риси міжнародно-правового впливу. Обидві ці функції носять характер стабілізуючих, охоронних, оскільки націлені на підтримку певного порядку в системі.

3. Міжнародне право виконує також функцію протидії існуванню й появі нових відносин і інститутів, які суперечать його цілям і принципам. Так, воно поставило поза законом погрозу силою або її застосування, колоніалізм, расизм і ін.

4. Істотна функція інтернаціоналізації, яка полягає у розширенні й поглибленні взаємозв'язку між державами. Тим самим міцнішає міжнародне співтовариство – соціальна основа міжнародного права, а отже, поліпшуються умови його функціонування.

5. Інформаційно-виховна функція міжнародного права

полягає в передачі накопиченого досвіду раціональної поведінки держав, в освіті стосовно можливостей використання права, у вихованні в дусі поваги до права й збереження ним інтересів і цінностей.

Юридично обов'язкова сила – необхідна якість міжнародного права, яка регулює міжнародні відносини властивим праву методом.

При створенні норми є як би дві угоди. Одна – щодо змісту норми, друга – про надання їй юридично обов'язкової сили. Це в цілому теоретичне положення має практичне значення. Найчастіше погодившись про зміст норми, держави домовляються про надання їй не юридичної, а політичної обов'язкової сили, і, отже, це вже не міжнародно-правова норма.

Угода держав надає юридично обов'язкову силу не тільки окремому договору, окремій нормі, але й міжнародному праву в цілому.

Серед учених, державних і політичних діячів достатньо поширеною є думка, згідно з якою міжнародне право обмежує суверенітет держав. До цього ж результату, на їхню думку, призводить укладення будь-якого договору. Подібна думка базується на розумінні суверенітету як абсолютної свободи дій. В той час як «абсолютний» суверенітет неможливий. Суверенітет однієї держави завжди обмежений суверенітетом інших.

Міжнародне право обмежує свободу дій держави, але не її суверенітет.

Існує зв'язок міжнародного права з політикою держав. Безсумнівно, що міжнародне право є інструментом зовнішньої політики. Але незважаючи на цей зв'язок, міжнародне право являє собою самостійне соціальне явище й виступає як реальність, з якою політика не може не рахуватися. Жодна держава не може зневажати міжнародне право, не ризикуючи послабити свої політичні позиції. Відбувається визнання примата права в міжнародних відносинах. Статут Співдружності Незалежних Держав (СНД) серед основних принципів містить і такий, як «верховенство міжнародного права в міждержавних відносинах» (ст. 3).

Вплив міжнародного права на політику має два основних аспекти. Воно:

• обмежує політику загальноприйнятними межами;

• відкриває перед політикою додаткові можливості, надаючи в її розпорядження арсенал юридичних засобів. Як те, так і інше необхідне для забезпечення національних інтересів держави.

Протягом всієї історії ідеологія відігравала активну роль у міжнародному житті. Боротьбі між державами постійно надавалося ідеологічне забарвлення. Чим войовничішою була політика, тим більше вона потребувала підтримки ідеології.

Ідеологія й міжнародне право суть взаємозалежні явища. Обидва відносяться до ідеологічної сфери соціального життя. Ідеологія являє собою систему ідей, цілей, принципів, поглядів, що виражають інтереси тих або інших соціальних сил. Вона слугує керівництвом до дії, а політика й право слугують важливими засобами реалізації ідеологічних концепцій. У свою чергу, політика й право мають потребу в ідеології для забезпечення собі соціальної підтримки, та для теоретичного осмислення завдань, що постають перед ними.

Релігія має прямі зв'язки з політикою і правом. Їй завжди належала істотна роль у житті суспільства. Релігія і релігійні організації впливають на міжнародні відносини й право і в наш час.Більше чотирьох десятків конституцій держав миру закріплюють привілейоване положення певної релігії. Перше місце як державна релігія займає іслам, що знаходить висвітлення в міжнародно-правових актах мусульманських держав. Іслам являє собою основу мусульманського права. Виходячи із цього, була сконструйована концепція особливого «мусульманського міжнародного права». Аналіз цього права показує, що в юридичному плані воно мало чим відрізняється від загальних стандартів. Іслам впливає головним чином на політико-правову мотивацію, а також на мову міжнародних актів. Небезпеку для міжнародного права представляють деякі екстремістські напрями в ісламі.

Загалом для міжнародного права немає ніякої небезпеки ані в ісламі, ані в мусульманському праві. Все залежить від того, яка політика ставить їх собі на службу.