
- •Романський стиль та готика, їх особливості.
- •Музейна справа в Україні. Меценати та колекціонери.
- •Культура України ви роки війни.
- •Культура української діаспори.
- •Козацькі літописи.
- •Братства і розвиток культури. Роль братських шкіл у становленні освіти.
- •Внесок Києво – Могилянської академії у розвиток освіти України.
- •Володимир Великий, Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі.
- •Живопис д. Веласкеса, а. Дюрера, м.Караваджо, п.Рубенса.
- •Утопічний соціалізм Томаса Мора, Томмазо Кампанелли, їх вплив на розвиток літератури.
Живопис д. Веласкеса, а. Дюрера, м.Караваджо, п.Рубенса.
Дієго Веласкес народився в Севільї в 1599 році, у незаможній дворянській родині вихідців із Португалії. Навчався живопису в рідному місті у Франсиско Еррери-Старшого (Francisco de Herrera) та у Франсіско Пачеко (Francisco Pacheco), з донькою якого, Хуаною Міранді, він одружився в 1618 році.
Веласкес (Родрігес де Сільва Веласкес) був одним з найвідоміших живописців Іспанії. Придворний живописець Філіпа IV (з 1623 року) писав картини на релігійні, міфологічні ("Вакх", близько 1628-1629 р.), історичні ("Здача Бреди", 1634 р.) сюжети, сцени з народного життя ("Сніданок", близько 1617-1618 р.), гострохарактерні портрети ("Інокентій X", 1650 р.), груповий портрет ("Меніни", 1656 р.), правдиві і поетичні сцени праці ("Прялі", 1657 р.). Живопис Веласкеса відрізняється сміливістю реалістичних спостережень, умінням проникнути в характер людей, загостреним почуттям гармонії, тонкістю і насиченістю колориту.
Молодий художник набув у Севільї досить гарної репутації. Його вчитель Пачеко, а також друзі й земляки намагалися допомогти його кар'єрі. В 1622 р. його вперше було відправлено до Мадриду. Але стати перед королівськими очами йому не вдалося.
1623 р.написавши портрет Філіпа IV , Веласкес нарешті одержав можливість показати себе.Картина зчинила фурор.
Веласкесу виплатили гонорар, потім призначили ренту, а також прийняли на посаду придворного художника.
У 1629—1631 році Веласкес подорожує по Італії. Знайомство з творами великих художників Італії
У 1634 р. відомий художник отримав почесне звання королівського гардеробмейстера, у 1643 році — камердинера, у 1642—1644 рр. він супроводжував короля в його поході на Арагон.
наприкінці 1648 року Веласкес здійснив другу подорож до Італії - написаним у цій поїздці, став портрет папи Інокентія X. В Італії художника чекав гучний успіх, його було обрано членом римської академії.
У 1651 р. Веласкес повернувся у Мадрид. Цією подією мистецтвознавці датують початок пізнього періоду його творчості.
В 1652 р. художник був призначений королівським обер-гофмаршалом. Нова посада Веласкеса (у його обов'язки входила підготовка й організація свят при дворі) віднімала багато сил і часу.
Дієго Веласкес 6 серпня 1660 року помер.
Творчість італійського Караваджіо –
яскравий взірець мистецтва бароко
Перший великий італійський живописець епохи бароко, Караваджо (1573-1610), був людиною неспокійної вдачі.
До 1606 р. він працював у Римі, але, ударивши кинджалом супротивника під час гри в м’яч, був змушений залишити місто.
Добравшись до Мальти, вступив в орден іоаннітів (госпітальєрів), однак і там викликав на себе неприємності, вплутавшись в чергову бійку.
Був узятий під варту, але зумів втекти, і агенти ордена гналися за ним через усю Сицилію й Італію. У віці 37 років Караваджо помер від лихоманки, все ще знаходячись у бігах.
Не дивно, що людина такого складу писала картини, повні напруженого драматизму, підкреслюючи в них поворотні моменти в житті своїх героїв, як,
61.
наприклад, у "Покликанні св. Матфея" чи "Звертанні Савла". Куди більш несподіваної виявилася для сучасників приземлена правдивість його полотнин.
Караваджо відмовився від властивого релігійного живопису символічних елементів, поміщаючи надзвичайні явища в саму повсякденну обстановку. Точно так само він відмовився від ідеалізації своїх персонажів, настільки характерної для традицій антигностики і Високе Відродження. Його кепської особистої репутації багато в чому сприяли слухи, що він підбирає натурщиків у середовищі простих селян і повій. Так, зображений у "Покликанні св. Матфея" митар Матфей виглядає як пересічний городянин, що підраховує зібрані гроші саме в той момент, коли Ісус призиває його до себе в учні. А в "Звертанні Савла" свідками гласу Божого, що повалив на коліна відомого гонителя християн і Павла, що звернув його в апостола, виявилися селянин з виснаженим обличчям і сіра конячка.
Караваджо писав прямо з натури, приводячи в здивування сучасників, що звикли до ретельного пророблення попередніх начерків.
Рубенс Пітер Пауел (1577-1640 рр..), Найбільший фламандський живописець 17 століття, блискучий представник стилю бароко в Європі. Навчався в Антверпені, але справжнє художнє освіту здобув в Італії, де жив з 1600 р. по 1608 р. Саме Рим з його античної скульптурою, фресками Мікеланджело і Рафаеля, полотнами Караваджо і Карраччи надав стилю Рубенса урочистість і велич.
Глибоко національний народний характер творчості Рубенса. Різнобічний характер його діяльності. Рубенс - художник, гуманіст, дипломат.
Біографія Рубенса й основні етапи розвитку його мистецтва. Початок художньої діяльності майстра. Роки перебування Рубенса в Італії.
Найбільший художник, наставник молодих талантів, людина величезної
ерудиції, блискучий дипломат, серйозний колекціонер, який створив у своєму
будинку прекрасний музей, невтомний трудівник, Рубенс був однією з найбіль видатних постатей свого часу. З його майстерні вийшло більше трьох тисяч картин і незліченну кількість малюнків. П.П. Рубенс добре відомий усьому світі. Вже у XVIII столітті його ім'я значиться в широко поширених тоді «життєписах художників» в одному ряду з найбільшими живописцями всіх часів. Його картини набувають імператорські і королівські будинку всій Європи. Мистецтво Рубенса вже за життя був у центрі уваги художників, любителів і цінителів мистецтва. Його ім'я стоїть в одному ряду зіменаминайвидатніших художників світу - Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля,Тиціана, Рембрандта, Веласкеса.
Дюрер, Альбрехт (Drer, Albrecht) (1471-1528), німецький живописець, художник і гравер, один з найбільших майстрів західноєвропейського мистецтва. Дюрер був проникливим дослідником природи й гарячим прихильником італійської (ренесансної) теорії мистецтва, однак у його творчості виявилися багато рис середньовічного містицизму. Автопортрети Дюрера, ще більш, ніж його власні слова, виявляють постійне прагнення до самопізнання й формування власної особистості. Перший автопортрет
61.
художник створив у віці тринадцяти років.
Дюрер освоїв основи живопису й ксилографії в майстерні художника Михаэля Вольгемута. Після декількох років навчання він в 1490 році поїхав у Кольмар, щоб познайомитися з великим гравером Мартіном Шонгауэром, але не застав його в живі. 1492-1494 роки він провів у Базелі, найбільшому центрі виробництва ілюстрованих книг. Тут молодий художник захопився ксилографією й гравюрою на міді; однак із численних гравюр, приписуваних цьому періоду творчості Дюрера, його добутком може вважатися тільки фронтиспис до видання послань св. Ієроніма 1492 року.
Вмер Дюрер у Нюрнберзі 6 квітня 1528.
60.
Творчість італійського скульптора Л.Берніні.
Геній бароко – Джованні Лоренцо Берніні
Джова́нні Лоре́нцо Берні́ні народився 7 грудня 1598року помер 12 листопада 1680 - італійський архітектор і скульптор.
У архітектурі і скульптурі Берніні, найбільшого майстра римського і всього італійського бароко, яскраво утілилися головні принципи цього стилю: підвищена емоційність, театральність, активне протидія простору і маси, поєднання релігійної афектації з підкресленою чуттєвістю.
Найбільшим і різнобічно обдарованим генієм бароко був прославлений скульптор, блискучий архітектор, живописець і поет Джованні Лоренцо Берніні . Розповідають, що він поставив оперу, до якої написав лібрето і музику, створив декорації, ескізи костюмів і навіть винайшов сценічні механізми!
Він народився в Неаполі, але батько-скульптор відвіз талановитого підлітка в Рим. Там він досить швидко набув популярність, в 1629 р. молодий Берніні був призначений архітектором найбільшого в християнському світі собору св Петра, будівництво якого тяглося вже добру сотню років. Перед майстром відкрилася пряма дорога до слави. Він майже безвиїзно працював у Римі, і багато великих пам’ятників і визначна пам’ятки древнього міста зобов’язані йому своїм народженням.
Берніні-скульптор був віртуозом у яскравому дусі бароко. Вийшов з-під його різця холодний мармур оживає то м’якою теплотою шкіри, то блиском і плинністю тканин, а складки драпірувань немов колишуться на легкому вітрі. На відміну від ранніх скульптур, його зрілі твори дивлятьс з однієї єдиної точки і, як правило, поміщені в створений спеціально для них архітектурний інтер’єр, з якого як би випливають назустріч глядачу. Цей ретельно продуманий художній прийом дуже характерний для мистецтва бароко. Майстер часто прагне втягнути глядача в чарівництво, яке відкривається його погляду.
З усієї титанічної роботи Берніні над інтер’єрами собору св.Петра найбільше вражає уяву Балдахін - величний (висотою 29 м) навіс над престолом з позолоченої бронзи, зведений над тим місцем, де, по переказу, минулому поховані св. Петро і св. Павла.
Однак навряд знайдуться у світі пам’ятники, здатні суперничати величчю з могутніми колонадами, які Берніні звів на площі св. Петра.
59.
Наукові відкриття епохи Відродження:Христофор Колумб, Васко да Гама, Фернан Магелан, Микола Копернік, Йоган Кеплер. Йоган Гутенберг.
Три винаходи визначили обличчя нової епохи: друкарський верстат, компас і артилерія. Результатами їх застосування були поширення й примноження знань, великі географічні відкриття, ріст національних монархій, що за півтора сторіччя перетворили європейський світ,
Глибокі зміни в змісті й у формах духовної діяльності, збільшення обсягу знань викликали велику суспільну потребу в книзі, й вона була задоволена, коли Гутенберг винайшов друкарський верстат. Протягом XV ст. друкувалися твори отців церкви, середньовічних схоластів, наукові, літературні, філософські дослідження східних (єврейських та арабських) авторів, що вже увійшли до західноєвропейської культури, переклади доробку грецьких і римських учених, літературні твори сучасників. Великі географічні відкриття (Америки X. Колумбом у 1492 р., шляху з Європи в Італію Васко да Гамою в 1497—1499 рр., океану між Америкоою та Азією, а також підтвердження гіпотези про кулясту форму Землі, що його під час першого кругосвітнього плавання зробив Фернан Магеллан у 1519—1522 рр.) ущент зруйнували стару систему географічних, космографічних, етичних і навіть теологічних уявлень, обмежену традицією античної та середньовічної науки. Це був час, коли спростовувалися засадничі твердження авторитетів
Оволодіння небом почалося з праці польського астронома Міколая Коперника (1473—1543) «Про обертання небесних сфер» (1543), де він обґрунтовував геліоцентричну систему світу. Коперник пояснив видимі рухи небесних світил обертанням Землі навколо осі й обертанням планет (і Землі в тому числі) навколо Сонця.
Йога́ннес Ке́плер(1571— 1630) — німецький філософ, математик, астроном, астролог і оптик.
Відкрив закони руху планет, названі на його честь. У обчислювальній математиці на його честь названо метод наближеного обчислення інтегралів. Він поширював логарифмічне числення у Німеччині. Заснував оптику як науку та допоміг довести відкриття, зроблені з допомогою телескопа його сучасником Ґалілео Ґалілеєм.
58.