57.

Романський стиль та готика, їх особливості.

Термін «романський стиль» увів на поч. XIX століття Арсісс де Комон, який встановив зв’язок архітектури XI—XII століть з давньоримською архітектурою.

Будівлі романського стилю різноманітні за типами, за конструктивними особливостями, за декором.

Найбільша увага приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків, які розташовані на підвищених місцевостях.

Романський стиль вирізнявся масивністю споруд. Основним будівельним матеріалом романської архітектури був камінь.

Романські храми, переважно монастирські, повинні були виглядати масивно, міцно і надійно, тому будувалися вони з великого каменю, мали прості форми, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, дуже вузькі дверні й віконні отвори і півциркульні арки.

Суворі, важкі зовнішні форми надавали романському храму суворого і простого вигляду.

Споруди романського мистецтва розсіяні по всій Західній Європі. Але найбільша кількість пам'ятників XI—XII ст. була побудована у Франції.

Найчудовішим творінням романської монументальної пластики є гігантські рельєфні композиції над порталами храмів.

Сюжетами найчастіше були грізні пророцтва Апокаліпсиса і Страшного суду.

На зміну романському стилю прийшла готика. Зміна стилів йшла довго, впродовж майже 100 років.

Готика (іт. gotico, були німецького походження племені готівГотика зародилася в Північній частині Франції (Ільде-Франс) у середині ХІІ ст. і досягла розквіту в першій половині ХІІІ ст.

Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква.

Готичний художній стиль, визначився під час розвитку західноєвропейської середньовічної художньої культури.

Головний готичний собор Англії — Кентерберійський, резиденція архієпископа Кентерберійського, національна святиня.

Собор Вестмінстерського абатства в Лондоні — місце коронації і поховання англійських королів з часів Вільгельма Завойовника, згодом усипальниця великих людей Англії — близький до французької готики.

Починаючи із часу Столітньої війни будівництво в Англії скорочується.

З цивільної архітектури цього періоду можна згадати найславетніший Вестмінстерський королівський палац (XIV ст.) з його Вестмінстер-холом площею 1500 кв.м. В Італії дістали поширення лише окремі елементи готики: стрілчасті арки, «рози»

68.

Музейна справа в Україні. Меценати та колекціонери.

МУЗЕЙНА СПРАВА В УКРАЇНІ

Музеї - це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.

Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота.

Основним призначенням музеїв є збереження пам'яток минулого для майбутніх поколінь, а розвиток музейної справи є найбільш перспективним напрямком для досягнення цієї мети.

У статті другій першого розділу Закону України "Про музеї та музейну справу", прийнятому у 1995 році, музейна справа характеризується як спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури.

Для подальшого якісного розвитку музейної справи в Україні треба затвердити программу програму розвитку музейної справи. Її мета - зміцнення матеріально-технічної бази музеїв та забезпечення збереження історико-культурної спадщини.

Меценати та колекціонери.

За минулі тисячоліття людство продемонструвало світу безліч прикладів «меценатства» й «діянь на загальне добро». Існує чимало досліджень, науково-популярних видань, присвячених історії благодійництва, колекціонування, меценатства.

Ця галузь без приватного колекціонування й пожертвувань не мала б свого розвитку, бо історія кожного музею – це окрема і цікава сторінка меценатсько-подвижницької діяльності представників різних верств населення. Для окремих промисловців і купців, зокрема Російської імперії Х1Х – початку ХХ ст., меценатство, філантропія, добродійність ставали немов би фамільною справою.

Тільки в часи незалежності в Україні розпочався процес повернення пам’яті про колишніх добродійників, меценатів, коштом і зусиллями яких створювались художні, історико-краєзнавчі, археологічні, церковні музеї у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Львові та інших містах і місцевостях.

Музей розпочинався як громадська справа – кожний мешканець губернії, хто мав цінні реліквії минулого, передавав їх до музею. В цьому полягала меценатська місія усіх музейних вкладників – колекціонерів-аматорів, краєзнавців, “вітчизнознавців”, чиї прізвища містяться у вищезгаданому реєстрі, надрукованому у музейному каталозі.

Серед сьогоднішніх дарителів музею підприємці, викладачі вузів, лікарі, колишні військові, аматори-краєзнавці, фотографи, художники, пересічні громадяни краю.

Крім вже названих предметів, музею дарують й інші різноманітні предмети: кістки давніх тварин та залишки зброї, випадково знайдені на земельних ділянках; фрагменти античної кераміки з Криму; козацькі люльки; нагороди померлих родичів часів Великої Вітчизняної війни; різноманітні побутові речі й одяг, які залишились у сільських батьківських будинках, особисту зброю, меблі, книги.

69.