- •2. Відкриття мікроорганізмів а. Левенгуком. Основні етапи розвитку мікробіології. Внесок л. Пастера та р. Коха в мікробіологію.
- •5. Основні відміни прокаріотів та еукаріотів. Форми бактерій за дефектом синтезу клітинної стінки, протоплатси, сферопласти. L-форми бактерій.
- •7. Морфологія і класифікація найпростіших. Морфологія та будова спірохет.
- •8. Класифікація і морфологія грибів. Дріжджі та дріжджеподібні гриби роду Candida. Нитчасті (плісняві) гриби.
- •9. Методи мікроскопії. Виготовлення бактеріологічних препаратів. Барвники та фарбуючі розчини, прості та складні методи фарбування.
- •11. Принципи організації, апаратура і режим роботи бактеріологічної, серологічної та вірусологічної лабораторій.
- •12. Бактеріоскопічний метод дослідження. Етапи. Методика фарбування бактерій за Грамом.
- •13. Конструктивний та енергетичний метаболізм. Класифікація бактерій за типами живлення.
- •16. Ферменти мікроорганізмів, їх роль в обміні речовин. Використання для диференціації бактерій. Ферменти патогенності.
- •17. Ріст і способи розмноження бактерій. Механізм клітинного поділу, фази розмноження бактерій у стаціонарних умовах.
- •18. Бактеріологічний метод дослідження. Етапи виділення чистої культури бактерій та її ідентифікації.
- •21. Походження та еволюція мікроорганізмів. Сучасна класифікація прокаріотів. Основні таксони. Систематика та номенклатура бактерій. Вид як основна таксономічна одиниця.
- •22. Систематика і номенклатура бактерій. Основні принципи систематики. Класифікація бактерій. Характеристика виду. Інфравидові варіанти.
- •25. Позахромосомні фактори спадковості бактерій. Плазміди, їх основні генетичні функції. Мігруючі елементи. Роль мутацій, рекомбінацій і селекції в еволюції мікробів.
- •27. Генетичні методи дослідження мікроорганізмів. Полімеразна ланцюгова реакція. Її суть і практичне використання.
- •28. Хіміотерапія та хіміотерапевтичні препарати. Хіміотерапевтичний індекс. Механізм антибактеріальної дії сульфаніламідів. Роль п. Ерліха та г. Домагка у розвитку хіміотерапії.
- •1) Метод серійних антибіотиків в мПб
- •33. Токсини мікробів (екзо- і ендотоксини). Властивості та хімічний склад, одержання, вимірювання сили екзотоксинів. Роль в патогенезі та імуногенезі інфекційних захворювань.
- •37. Історія відкриття і головні етапи розвитку вірусології. Роль Івановського д.Й. Методи вивчення вірусів. Методи культивування вірусів та їх оцінка.
- •38. Морфологія і ультраструктура вірусів. Типи симетрії вірусів. Хімічний склад, функції складових компонентів вірусів.
- •39. Бактеріофаг, історія вивчення. Структура, класифікація фагів за морфологією. Методи якісного і кількісного визначення бактеріофагів. Практичне використання бактеріофагів.
- •40. Форми взаємодії бактеріофагів з бактеріальною клітиною. Вірулентні і помірні фаги. Характеристика продуктивної взаємодії. Лізогенія і фагова конверсія.
- •41. Сучасні погляди на природу і походження вірусів. Місце вірусів у системі живого. Методи культивування вірусів та їх оцінка.
- •42. Принципи класифікації вірусів. Основні властивості вірусів людини і тварин.
- •43. Методи культивування вірусів та їх оцінка. Методи визначення репродукції вірусів.
27. Генетичні методи дослідження мікроорганізмів. Полімеразна ланцюгова реакція. Її суть і практичне використання.
Деякі бактерії також можуть переносити генетичний матеріал між клітинами. Є три основні шляхи, як це може відбуватися. По-перше, бактерії можуть прийняти екзогенну ДНК із свого оточення у процесі, що називається трансформацією. Частіше переносяться не хромосомні гени, а плазміди. Гени можуть також бути перенесені за допомогою процесу трансдукції, коли бактеріофаг, вбудовуючись в бактерію привносить чужорідну ДНК до хромосоми. Третій метод передачі гена — бактеріальна кон'югація, коли ДНК переноситься прямим контактом між клітинами, для чого можуть використовуватися деякі типи ворсинок. Загалом всі ці шляхи переносу генетичнго матеріалу називаються горизонтальним переносом генів, і часто відбуваються за природних умов.
Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР або PCR) — експериментальний метод молекулярної біології, спосіб значного збільшення малих концентрацій бажаних фрагментів ДНК в біологічному матеріалі (пробі). Крім простого збільшення числа копій ДНК (цей процес називається ампліфікацією), ПЛР дозволяє проводити безліч інших маніпуляцій з генетичним матеріалом (введення мутацій, зрощення фрагментів ДНК), і широко використовується в біологічній і медичній практиці, наприклад для клонування генів, введення мутацій, виділення нових генів, секвенування, для створення і визначення генетично модіфікованих організмів, діагностики захворювань (спадкових, інфекційних), ідентифікації малих кількостей ДНК, встановлення батьківства.
28. Хіміотерапія та хіміотерапевтичні препарати. Хіміотерапевтичний індекс. Механізм антибактеріальної дії сульфаніламідів. Роль п. Ерліха та г. Домагка у розвитку хіміотерапії.
Хіміотерапія- лікування інфекційних захворювань за допомогою препаратів які вибірково придушують в організмі розмноження патогенних мікроорганізмів або ріст пухлини. Ці засоби мають важливу властивість-вибіркову дію проти хвороботворних мікроорганізмів в умовах мікроорганізма. Антибіотики — речовини мікробного, тваринного, рослинного походження, їх синтетичні чи напівсинтетичні аналоги і похідні, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а також затримують ріст пухлин. При хіміотерапії відбувається взаємодія трьох елементів: хіміотерапевтичного препарату, макроорганізму і мікроорганізму. Основні групи хіміотерапевтичних речовин:- колоїдний розчин срібла (коларгол, протаргол) як антимікробний препарат місцевої дії; -препарати сурми (стібозан), вісмуту, миш'яку для лікування протозойних та спірохетозних інфекцій; -сульфаніламіди: похідні параамінобензойної кислоти. Основні препарати: парааміносаліцилова кислота (ПАСК), похідні гідразинів ізонікотинової кислоти (ГІНК) — ізоніазид, тубазид, флуринізид, метазид, фтивазид; резервні препарати — етамбутол, етіонамід, протіонамід. -протигрибкові засоби: азоли-імідазоли і триазоли: кетокеназол (нізорал), міконазол, флуконазол, еконазол; 5-фторцитозин, тербінафін, мікосептин, батрафен, декамін, ундицелинова к-та, калію йодид; -протималярійні засоби — Хлорохіни (амінохіноліни): хлорохін (хінгамін, делагіл), гідроксихлорохін (плаквініл); вони діють не еритроцитарні форми плазмодіїв. Фансидар (сульфадоксин-піретамін) діє на резистентні до хлорохіну форми плазмодіїв. Примахін діє на позаеритроцитарні стадії розвитку плазмодіїв. Прогуаніл застосовується для хіміопрофілактики малярії. Артемізин (хінгхаосу), препарат одержаний з полину, відомі численні похідні; - противірусні засоби — пригнічують репродукцію вірусів: похідні адамантану — ремантадин, аналоги нуклеотидів — йоддезоксиуридин, ацикловір, азидтимідин, інгібітори вірусних ферментів — інвіразе, кріксіван.
29-30. Роль Флемінга О., Чейна Е, Флорі Г., Ваксмана Е. у створенні перших антибіотиків. Класифікація антибіотиків за походженням та за механізмом дії на мікроорганізми.
Антагонізм у мікроорганізмів. Антибіотики, характеристика, принципи одержання, одиниці виміру. Класифікація за механізмом дії на мікроорганізми.
Антибіотики — речовини мікробного, тваринного, рослинного походження, їх синтетичні чи напівсинтетичні аналоги і похідні, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а також затримують ріст пухлин. Перший ефективний антибіотик (пеніцилін) (Гр+) відкритий Флемингом у 1929 р. 2-й антибіотик (стрептоміцин) (Гр-) відкрив Висман. У 40х роках ХХ стол широко ввійшли в мед практику. Але на даному етапі розвитку медицини деякі країни відмовилися від використання антибіотиків через великий список побічних дій. Основні принципи технології одержання антибіотиків.1. Пошук і селекція штаму-продуцента. Як правило, для виробництва застосовують штами-мутанти, одержані при радіаційному мутагенезі. Продуктивність цих штамів у сотні і тисячі раз вища від природного попередника.2. Підбір умов культивування та відповідних середовищ. Вирощування штаму-продуцента ведуть у ферментерах, як правило, глибинним методом, часто за безперервними технологіями, що дозволяють відбирати середовище з продуктом протягом усього виробничого циклу.3. Виділення антибіотика з культуральної рідини: фільтрування, екстракція органічними речовинами, адсорбція на іонообмінних смолах із наступним вимиванням.4. Очистка одержаного препарату. Ведеться різними фізико-хімічними способами, препарати не повинні містити продуктів життєдіяльності клітин-продуцентів та компонентів середовища. 5. Перевірка на біологічну активність (використовуються передбачені технічними умовами та регламентом виробництва тестові мікроорганізми). 6. Стандартизація. Активність антибіотика вимірюється в міжнародних одиницях (МО) — специфічна активність щодо тестового мікроорганізму, яка відповідає 1 мкг чистого препарату антибіотика. Для пеніциліну 1 МО (оксфордська одиниця) — найменша кількість препарату, що затримує ріст стандартного штаму стафілокока (штам 209) в 1 мл середовища. Вона дорівнює 0,6 мкг чистого препарату.
Явище антагонізму у мікробів, розвиток вчення про антагонізм. Класифікація антибіотика за механізмом і спектром дії на організм. За механізмом дії: 1. Інгібітори снтезу клітинної стінки мікроорганіхмів: пеніциліни, цефалоспорини, киклосерин, ванкоміцин, бацитрацин. 2. Інгібітори функції мембран та антибіотики, які мають детергентні властивості:поліміксини, новобіоцин, полієни (ністатин, амфотирицин Б). 3. Інгібітори синтезу білка та функції рибосом:тетрацикліни, хлорамфенікол (левоміцитин), аміноглікозиди, макроліди, лінкоміцин. 4 Інгібітори метаболізму нуклеїнових кислот: а) інгібітори РНК-актиноміцини, антибіотики групи ауреолової кислоти, антрацикліни, новобіомицин; б) інгібітори ДНК – мітоміцин С, брунеоміцин, новобіоцин, лінкоміцин. За спектром дії: 1. Активні по відношенню до Гр+ МіО особливо: бензилпеніцилін, напівсинтетичні пеніциліни та цефалоспорини, макроліди, фузидін, лінкоміцин. 2. Широкого спектру дії активні до Гр+ та Гр- МіО: напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини 2-го—4-го поколінь, тетрацикліни, хлорамфенікол. Аміноглікозиди та поліміксини діють переважно на грамнегативні бактерії.3. Протитуберкульозні: стрептоміцин, канаміцин, віоміцин (флоріміцин), циклосерин та ін. 4. Протигрибкові: ністатин, реворин, амфотерицин Б, грізеофульвін та ін. 5. Активні за дією до найпростіших: Фугамілін, трихоміцин, паромоміцин (мономіцин) 6. Протипухлинні: актиноміцетин, група ауреолової кислоти, антрацикліни. Антагонізм мікробів виявляється в тім що при вирощуванні в живильному середовищі різних видів один з них має здатність придушувати ріст і розмноження іншого.
31. Лікарська стійкість мікробів, механізм утворення стійких форм. Методи визначення чутливості мікробів до антибіотиків. Мінімальна пригнічувальна (МПК) та мінімальна бактерицидна (МБК) концентрації. Практичне значення. Принципи боротьби з лікарською стійкістю мікроорганізмів.
Стійкість мікробів до антибіотиків – ріст бактерій у присутності мінімальної концентрації гнітючих антибіотиків. Розрізняють два типи стійкості мікроорганізмів до антибіотиків: природну та набуту.
Природна стійкість є видовою ознакою. Вона властива всім представникам даного виду і не залежить від первинного контакту з відповідним антибіотиком.
Набута стійкість виникає в окремих представників даного виду бактерій як результат змін її геному. Частина генетичних змін пов'язана з мутаціями в генах бактеріальної хромосоми. У результаті бактерія перестає бути мішенню для даного антибіотика внаслідок зміни біохімічних процесів, або тому, що антибіотик не може досягнути мішені. Існують 3 умови бактерицидної дії антибіотиків: - аб повинен проникнути в клітину, -аб повинен про взаємодіяти з структурою- мішенню-, -аб повинен при цьому зберегти свою структуру. Якщо хоч одна з цих умов не виконується, бактерія набуває стійкості.
Механізм лікарської стійкості:
1. Негенетична лік стійкість – стійкість Гр- бактерій, грибів до пеніцилінів – у них муреїна.
2. Генетична лік стійкість.
Способи боротьби з лік стійкістю:
1. Застосування антибіотиків на основі чутливості до них збудника.
2. Дотримання схем застосувань антибіотиків, їхнії доз (особливо для бактеріотичних).
3. Комбінування антибіотиків різних механізмів дій (широкого спектру дії з протигрибковим, щоб не було кандидоза).
4. Використ антибіотиків із резервом.
Метод визначення чутливості до антибіотиків: чутливість бактерій до антибіотиків визначають для правильного лікування. Можна визначити чутливість до одного або декількох антибіотиків. Це назив – скласти антибіотикограму. Є 2 методи визначення чутливості: