Іноземний туризм в Україні: динаміка та проблеми розвитку

Законом України «Про туризм» туризм визначено як тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною, професійно-діловою чи іншою метою без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування, а туриста - як особу, що здійснює подорож Україною або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін..

Варто зазначити, що практика та традиції іноземного туризму в Україні (як складової колишнього СРСР) започатковані ще за часів радянської влади у 30-ті роки минулого сторіччя. 11 квітня 1929 року було створено Державне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР при Наркоматі зовнішньої і внутрішньої торгівлі. У 1933 р. Президія ЦВК СРСР прийняла спеціальну постанову про злиття ДАТ «Інтурист» і Всесоюзного акціонерного товариства «Готель» і утворення на їх базі Всесоюзного акціонерного товариства з іноземного туризму в СРСР - ВАТ «Інтурист», який мав на території колишнього Союзу майже 100 відділень і агентств, а також співпрацював з понад 700 турфірмами у більш як 100 країнах світу.

Та попри набуті за часів радянської влади традиції в організації іноземного туризму його позитивну роль у розвитку міжнародних відносин за перші 10 років існування незалежної України значною мірою було втрачено. Критичним для туристичної галузі став 1999 рік.

Cпричинили неадекватний природно-ресурсному, історико-архітектурному та рекреаційному потенціалу України розвиток іноземного туризму внутрішні, суто галузеві, а також зовнішні, переважно загальноекономічні та політичні чинники. Головні галузеві чинники такі:

• недостатній рівень розвиненості безпосередньо мережі та об’єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам. Переважали великі, порівняно з аналогічними закордонними, комплекси в адміністративних центрах, із значною концентрацією місць і низьким рівнем комфортності;

• відсутність скоординованої системи дій з просування туристичного продукту України на світовий ринок. Туристичні організації та послуги на цьому ринку були представлені фрагментарно. Офіційні туристичні видання, як правило, лише популяризували привабливі туристичні маршрути і об’єкти, не даючи відповіді потенційним споживачам на запитання, які їх цікавлять найбільше: порядок отримання візи, ціни у готелях і транспорті, відповідність цін якості послуг, прикордонні та митні процедури, транспортні трансфери тощо;

• технологічна відсталість галузі. В Україні практично не застосовували туристичні технології, які в розвинутих країнах набули ознак повсякденної ужитковості: електронні інформаційні довідники про готелі, транспортні маршрути, туристичні фірми з переліком та вартістю послуг, які вони надають;

• низький рівень обслуговування, зумовлений відповідним загальним рівнем кваліфікації працівників галузі. В Україні на той час не було адекватної системи підготовки і перепідготовки кадрів для туризму, чітких, на рівні світових стандартів кваліфікаційних вимог;

• відставання темпів, навіть порівняно із середніми показниками в країнах СНД, нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної діяльності, яке значною мірою було зумовлене перманентною адміністративною реформою.

Головними зовнішніми чинниками, що стримували розвиток туризму в Україні, зокрема й іноземного, стали зумовлена млявістю економічних реформ несприятливість умов для підприємництва взагалі і туристичного зокрема, недосконалість нормативно-правового поля, зокрема, правил і умов перетину кордонів іноземцями, і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму і внутрішніх - через тривалу економічну кризу, і іноземних - через несприятливий інвестиційний клімат. Зазначені чинники спричинили істотне відставання України від провідних туристичних країн, вона поступово змістилася на периферію туристичних потоків (у 1999 р. її відвідали у 20 разів менше туристів, ніж Францію - найближчу до України за розмірами території і кількістю населення).

Завдяки вжитим заходам з їх реалізації було припинено негативні тенденції у розвитку туризму в Україні і надано потужного імпульсу, що відбилося на показниках діяльності галузі, як показують дані за 2000-2003 рр. (табл. 1). Структурні зміни в’їзного туризму свідчать про його якісне зростання: частка транзитних туристів у загальній кількості відвідань скоротилася більш як утричі (з 45,3% у 1999 р. до 13,8% у 2003 р.); набув позитивної динаміки організований туризм і за абсолютними показниками (зростання на 300 тис. осіб, або на 42%), і у структурі відвідувань (частка збільшилася на 0,5 відсотка); майже втричі більше стало приватних поїздок іноземців, що свідчить про зростання довіри до України. За вказані роки активізувалася і підвищилась якість роботи суб’єктів туристичної діяльності. Якщо наприкінці 1990-х років на ринку фактично працювала третина зареєстрованих туристичних організацій, то у 2003 р. недіючих практично не було. Значно зросла кількість ліцензіатів - фізичних осіб, які працюють за спрощеною системою оподаткування. У підсумку збільшилася і кількість обслужених туроператорами та турагентами туристів, і обсяги надходжень до державного бюджету від роботи цих суб’єктів туристичної діяльності .

У 2004 р. позитивні тенденції розвитку в’їзного туризму тривали - Україну відвідали 15,6 млн іноземних туристів.

Головні чинники, що зумовили зростання обсягів в’їзного туризму:

- прийняття низки документів щодо заохочення іноземного туризму, спрощення процедур перетину іноземними туристами українського кордону та умов їхнього перебування в Україні. Так, Указом Президента України від 15.06.2001 р. «Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання» з 1 липня 2001 року було скасовано реєстрацію паспортних документів іноземців в органах внутрішніх справ нашої країни, натомість вона здійснюється співробітниками прикордонної служби безпосередньо в пунктах пропуску через державний кордон України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 435/2001 від 20.02.1999 р. «Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в’їзду в Україну» та з метою створення сприятливих умов для збільшення кількості в’їзду в Україну іноземних туристів спільним наказом МЗС України та Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму у січні 2001 р. скасовано систему референсу, що спростило процедуру надання візової підтримки та отримання туристичної візи для поїздки в Україну. Прогресивним кроком на шляху лібералізації в’їзду іноземців в Україну стало внесення Кабінетом Міністрів України (постанови № 435/2001 від 29.03.2002 р., № 1168 від 28.07.2003 р. та № 909 від 13.07.2004 р.) змін і доповнень до Порядку оформлення дозволів для в’їзду в Україну, який діяв з 1999 р. Ішлося, зокрема, про внесення змін у частині запровадження у міжнародних аеропортах «Бориспіль», «Сімферополь», «Одеса», «Донецьк» і морському порту «Одеса» оформлення короткотермінових дозволів терміном до 14 діб для в’їзду в Україну громадянам країн-членів ЄС, Канади, США, Турецької Республіки, Швейцарської Конфедерації та Японії, які прямують з метою туризму;

- запровадження сертифікації, ліцензування та стандартизації у туристичній та суміжних сферах діяльності. З жовтня 1999 року в Україні запроваджено обов’язкову сертифікацію готельних послуг та послуг харчування суб’єктів туристичної діяльності, які ці послуги надають, з липня 2000 року - ліцензування туроператорської та турагентської діяльності.

- активізація міжнародної рекламно-інформаційної діяльності з метою просування національного туристичного продукту на світовий ринок. Так, Держтурадміністрацією разом із Всеукраїнською благодійною організацією «Україна-Відома» у 2002 р. проведено ознайомлювальний тур по Україні для відомих журналістів з найавторитетніших туристичних видань Європи (брали участь 32 журналісти з 8 країн Центральної Європи);

- створення системи підготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів України. Заходи плановано проводити також через навчання і стажування у спеціалізованих навчальних закладах держав-членів ЄС тощо.

Позитивні досягнення у сфері розвитку міжнародного туризму в Україні нині підтримують на всіх рівнях управління. Так, упровадження безвізового режиму в’їзду на територію України жителів Євросоюзу з нагоди проведення в Києві Євробачення (на період до 1 вересня 2005 року) і безтермінового безвізового режиму відвідування України для громадян Євросоюзу і Швейцарії з 1 вересня 2005 року, спрощення візового режиму для певних категорій мешканців інших країн сприяють нарощуванню потоків іноземних туристів до нашої країни.

Водночас у туристичній галузі України лишаються і нерозв’язані проблеми. Зокрема, за загальною кількістю відвідань країна ще значно поступається іншим країнам, що межують з Україною: 2003 р. тільки столицю Чехії відвідало понад 20 млн осіб; зберігаються помітні регіональні диспропорції у розвитку туризму: у 2003 р. 80% відвідань іноземних туристів, як і раніше, припадало на 4 регіони: АР Крим (27%.

Серед інших проблем - повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму; відсутність відповідних об'єктів для розвитку туристичної діяльності в сільській місцевості; невідповідність значної частини туристичних закладів міжнародним стандартам; недостатній розвиток туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних шляхів та міжнародних транспортних коридорів; неузгодженість питань щодо використання рекреаційних ресурсів та їх збереження.