74. Сутність і форми інформаційної боротьби.

Інформаційне протиборство або інформаційна боротьба – конфлікті відносини, котрі характеризуються, з одного боку, впливом на системи здобування, обробки, розповсюдження та зберігання інформації противника, а з другого — застосуванням заходів захисту своїх систем від деструктивного впливу ззовні.

Інформаційне протиборство здійснюється між різноманітними видами соціальних суб'єктів (особистостей, суспільств, держав, наднаціональних утворень), проте цілий ряд таких конфліктних взаємодій має певні відносно стійкі ознаки, які в їхній сукупності утворюють окремі форми — інформаційна війна, інформаційний тероризм, інформаційна злочинність.

Інформаційна війна розглядається як комплекс заходів і операцій, спрямованих на забезпечення інформаційної переваги щодо потенційного або реального противника.

Під інформаційною перевагою розуміють ситуацію, що надає можливість змінити уявлення противника про дійсну ситуацію і позбавити його здатності прогнозувати подальші події та впливати на них. Основою здобуття інформаційної переваги є більш швидке одержання і використання оперативної інформації, ніж це може зробити противник.

Серед основних засобів, що застосовуються в процесі інформаційної війни, можна відзначити інформаційно-психологічні та інформаційно-комп'ютерні впливи, а також радіоелектронну боротьбу. Крім того, обов'язково передбачаються заходи захисту власної інформаційної сфери від подібних впливів.

Під інформаційним тероризмом (кібертерорнзмом) звичайно розуміють дії окремих особистостей або їхніх груп із дезорганізації роботи автоматизованих інформаційних систем і мереж зв'язку, які створюють небезпеку загибелі людей, спричинення значних майнових збитків або настання інших суспільно небезпечних наслідків, якщо вони вчиняються з метою порушення суспільної безпеки, залякування населення або здійснення впливу на прийняття рішень органами влади, а також загрозу вчинення них дій у тих же цілях. До кібертероризму відносять також деструктивні дії щодо інформаційних систем, які створюють умови для вчинення актів тероризму.

Інформаційна злочинність

Питання про злочинність в інформаційній сфері також має кримінально-правовий характер, оскільки будь-який злочин — це суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом під загрозою покарання. У той же час злочин — це спосіб розв'язання певного соціального конфлікту, що полягає у здійсненні впливу на опонента.

Інформаційні злочини можуть вчинятися із використанням як інформаційно комп'ютерних, так і інформаційно-психологічних методів впливу. Так прикладами складу іиформаційно-психологічних злочинів можна назвати наклеп та образу.

75. Сутність концепції «особистісної безпеки» та її з’язок з національною і міжнародною безпекою.

У другій пол минулого стол фокус досліджень у сфері безпеки став зміщуватися з вивчення майже виключно одних лише «загроз вживання і застосування війс сили, а також контролю за її вживанням» державами на аналіз таких невоєнних загроз, як погіршення стану довкілля, перенаселеність, масові переміщення біженців, націоналізм, тероризм. Оновлене і «поглиблене» таким чином розуміння безп передбачало введення до кругу досліджень не лише зовн, але і вн загроз - причому загроз не лише державам, але також індивідам і їх групам.

Ідея human security не є новим винаходом. Перші згадки про можливість осмислення безп через призму безпеки людини можна відшукати ще в матеріалах про співпр Канади і Норв в проведенні миротворчих опер ООН в 1960-і роки (так звана «вісь Осло-Оттава»)

Перші підходи до розробки концепції human security можна знайти в теоріях міжн розвитку і особливо в концепції «світової системи».

Особливо бурхливий розвиток концепція human security отримала із закінченням біпол конфронт. У 1990р почалася публікація Доповідей ООН по розвитку. У першій доповіді Програма ООН з розвитку постулювала, що розв має бути націлений на людей, а не на безпеку нац кордонів, на розвиток ох здоров'я, освіти і пол свободи на додаток до екон добробуту. Згідно визначенню ООН, human security включає «захищеність від загроз, таких, як голод, хвороби, репресії, а також захист від несподіваного і згубного порушення сп повсякденного життя».

Державна безпека, перш за все, пов'язана із захистом території від зовнішніх військових погроз, а також із збереженням існуючих буд. Проте частенько актуальнішими для населення є погрози, не пов'язані з територіальною цілісністю і військовим захистом (голод, техногенні катастрофи, погіршення стану довкілля, репресивний.

Відрізняється human security і від безпеки індивіда або безпеки особи (security of the individual) в її неолиберальном значенні. Вона не має нічого заг з ліберальними нормами конкурентного індивідуалізму. Швидше, вона пов'язана з умовами існування, в якому задовольняються основні матеріальні потреби і в яких захищена людська гідність, включаючи можливість участі в життя сусп. Така безпека є неділимою. Вона не може бути забезпечена для однієї групи за рахунок другої. Крім того, слід зазначити, що human security набагато ширше, ніж безпека особи (у значенні фізичної безпеки індивіда).

Найадекватніше сенс концепції human security передає термін особова безпека. Він включає і рівень індивіда, і рівень суспільства (оскільки особа може розвиватися лише в суспільстві). Враховуючи ж перехід від мв до світ пол, ведучий до підвищення ролі недержавних акторів, така безпека безпосередньо зв'язується з безпекою міжн і глобальною.

Можна виділити чотири основних трактування особової безпеки. Трактування особової безпеки, що базується на основних людських потребах, Інтервенціоністське трактування, Тракт особової безпеки через призму моделей розвитку, Тракт особової безпеки, що грунтується на нетрадиційних підходах до безпеки.

Особова безпека розглядається її як свободу від погроз для життя окремого індивіда і її якості, при одночасному створенні умов для вільного розвитку особи і реалізації її прав і можливостей брати участь в суспільному житті (як на національному, так і на глобальному рівні).

76. Суть і показники політичної безпеки та її місце в структурі національної безпеки держави.

Зара буде

77. Традиційні підходи до дослідження проблеми безпеки.

78. Участь України у формуванні систем європейської безпеки та регіональної безпеки на пострадянському просторі.

79. Фінансова безпека держави.

80. Характер та різновиди загроз політичній безпеці держави.