Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
відповіді на білети.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.12.2018
Размер:
276.99 Кб
Скачать

1.Розкрийте основні критерії визначення цивілізації та її історичні типи

Під цивілізацією потрібно розуміти, з одного боку, рівень розвитку культури і суспільства в цілому, а з іншого - спосіб засвоєння культурних цінностей, який визначає все соц. життя, його специфіку, що дозволяє судити про нього як про певну цивілізацію. Це дві ознаки, які показують відмінність цивілізації від культури. Класичні представники цивілізаційного напряму в філософії історії - М.Данилевський, О.Шпенглер, А.Тойнбі. За Данилевським цивілізація - період розкриття тих унікальних задатків, що умовлюють своєрідність духовного світу народів і утворюють відповідний культурно-історичний тип, етапи інтенсивної реалізації його духовних потенцій, іншими словами цивілізація - пік розвитку культури. У концепції Шпенглера цивілізація - період не розквіту, а навпаки, омертвіння певної локальної культури. Кожна культура є специфічним організмом, має певну тривалість життя, а вмираючи, перероджується в цивілізацію. Формування цивілізації відбувається як деформація внутрішньої форми культури.

Історичні типи цивілізації За критерієм національної цивілізації(китайська, індійська, єгипетська, грецька, російська, українська, японська.) критерій майбутнього у розвитку сучасного людства(постіндустріальна, інформаційна, комуністична). Критерій історичних умов(західна східна, арабська, латиноамериканська, африканська, європейська) за критерієм розподілу народів за релігією( християнська, мусульманська, буддійська) за критерієм рівня розвитку(до індустріальна, індустріальна, постіндустріальна, технотронна, інформаційна.)

2.назвіть основні типи діяльності людини Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби. Існує різна класифікація типів, видів,та форм діяльності. В теорію тієї чи іншої класифікації покладені різні критерії розрізняють два типи діяльності Практична, Теоретична.В усій різноманітності діяльностей, які освоює людина протягом життя, існує три види, що здійснюють найбільший вплив на розвиток її особистості. Це гра, навчання і праця. Генетично змінюючи одна другу, вони співіснують протягом всього життя людини. Гра – це найпростіший вид діяльності, яким оволодіває дитина в процесі свого розвитку. В ній розпочинається формування людини як особистості, як суб’єкта діяльності. Її метою є сама процесуальна сторона, а не практичні результати, які отримуються. Гра є формою прояву активності дитини, вона виступає як засіб, що дозволяє в доступній формі оволодівати діяльністю дорослих. Заміщуючи реальні об’єкти певними символами чи іншими предметами, дитина імітує діяльність, що дозволяє їй самій стати суб’єктом діяльності. Навчання – це активний процес спрямування діяльності і поведінки дитини на засвоєння нею суспільно-історичного досвіду людства. Його виділення в самостійний вид діяльності відбулося в результаті постійного ускладнення людської праці, застосування більш досконалих засобів виробництва, для використання яких потрібний великий запас знань, навичок і вмінь. Воно є своєрідним підготовчим періодом до трудової діяльності і в той же час основним, провідним типом діяльності для школярів. Навчання не є простою передачею знань від учителя до учня. Це процес активного оволодіння знаннями, навичками і вміннями під керівництвом учителя. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб. Але праця — це не тільки процес, в якому люди вступають між собою в певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію

3.1) еклектика – це така форма пізнання при якій зв’язки між предметами та явищем …розриваються

2) скептицизм виступає формою заперечення можливості пізнання істини

Білет 25

  1. Охарактериз співвідношення понять «свідомість» і «самосвідомість». Покажіть генезис основних форм самосвідомості. Самосвідо́мість — рефлекторна свідомість, за допомогою якої особа конкретно усвідомлює себе у своїх власних розумових діях і станах; самоусвідомлення. Самосвідомість є усвідомленням особою самої себе на відміну від інших – ін. суб'єктів і світу взагалі. Самосвідомість є умовою того, що свідомість зберігає себе в часі — утримує себе як одна і теж свідомість. При цьому говорять про єдність самосвідомості. В свою чергу єдність самосвідомості є умовою всякої єдності у світі. В суто філософ. значенні свідомість є завжди - вона не може ані початися, ані припинитися, оскільки в строго філософ. значенні вона розуміється як сама умова констатації світу, як сам спосіб буття і даності світу. Відповідно цьому самосвідомість розуміється як єдність суб'єкта, що лежить в основі всякої свідомості. Свідо́мість - це вища форма відображення дійсності, властива лише людям і пов'язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діял та передбачування результатів останньої. Свідомість людини - складне і багатогранне явище. Виходячи з цього, можна дати загальне визначення свідомості як здатності головного мозку людини цілеспрямовано відображати світ, перетворювати його в образи і поняття. Користуючись методом визначення через перелік основних властивостей речей, явищ, доцільно розглянути визначення свідомості за відомим дослідником цього феномену О. Спіркіним: "Свідомість — вища, притаманна лише людині й пов'язана з мовою функція мозку, яка полягає: • в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності; • у попередній уявній побудові дій і передбаченні їхніх результатів; • у розумному регулюванні й самоконтролі поведінки людини". Особливу роль у житті й діяльності людини відіграє самосвідомість. Якщо свідомість значною мірою є "знанням про іншого", то самосвідомість є "знанням людини про саму себе". Пробудження самосвідомості виводить людину зі сліпого і безглуздого існування на шлях усвідомленого життя. Самосвідомість виділяє нас із навколишнього середовища. Виникнення самосвідомості означає появу суб'єктивного часу — адже лише для людини існують минуле, сучасне та майбутнє як особливі, внутрішні стани, різні часові виміри. Лише людина здатна поринати у спогади або ж витати у рожевих мріях, відриваючись від швидкоплинного життя. Лише завдяки суб'єктивному часу, який виводить нас за межі сучасного моменту, ми усвідомлюємо історію нашого життя, зберігаємо єдність, цілісність нашої власної особистості, як би вона не змінювалась від дитинства до старості. Самосвідомість дає людині розуміння своєї індивідуальності, унікальності, неповторності.

  2. розкрийте сутність соц дарвінізму. Соц дарвінізм — соціолог теорія, згідно якої закономірності природного добору і боротьби за виживання, виявлені Дарвіном в природі, поширюються на відносини в люд сус-ві. За цією теорією, панування правлячих класів виправдовувалося їх біолог перевагою. Соц дарвінізм користувався особливою популярністю в період з кінця 19 століття до 2 Світ Війни, хоча деякі критики вважають, що сучасна соціобіологія також може бути класифікована як різновид соц. дарвінізму. Соц дарвінізм не створив наукової школи або яскраво вираженої політичної течії. Цей термін сьогодні використовується в академічному середовищі для опису антигуманістичних і антисоціалістичних тенденцій в соц-економ теорії; його також застосовують як «ярлик» стосовно соц-політ ідей тих дослідників-інакодумців, які не мають широкого визнання у науковому світі.

  3. 1) поняття субстанція …сукупності речей. 2) Платон

Білет 26.

1. Сутність та форми відображення. Неорганіч. рівень: носій відображення – просте, механічне віддзеркалення. Вся неорганіч. природа має здатність відображати. Відображення – загальна властивість матерії відтворювати свої ознаки, залишати “відбиток”, що фіксує особливості відображуваного предмету. Хар-р відображення – відображення пасивне, дзеркальне. Органіч. рівень: носій відображення – жива природа. Форма відображення – подразливість, реакція на безпосередній вплив предметів і явищ об’єктивної дійсності. Хар-р відображення – здатність реагувати на зовнішні чинники, слабка активність. Більш високі, якісні ознаки відображення характерні для тварин. світу. На цьому органіч. рівні носієм відображення є вищі тварини. Форма відображення – відчуття, розсудливість, психічна діяльність. Хар-р відображення – психічна активність, розсудлива діяльність з елементами індукції і дедукції, аналізу і синтезу тощо. Соц. рівень: носій відображення – людина як суспільна істота. Форма відображення – психічна активність, свідомість, самосвідомість, розум, мислення, пізнання, мова. Хар-р відображення – понятійний (категоріальний), притаманний лише людині; ідеальний – постановка мети з наперед уявлюваним результатом людської діяльності, спрямованої на перетворення дійсності відповідно до усвідомлення людиною своїх потреб (цілепокладання). Таким чином, виникнення і розвиток свідомості як вищої форми відображення дійсності має свої біолог. та соц. передумови. До перших слід віднести виникнення життя на Землі, становлення і розвиток людини як виду. До других, в широкому розумінні цього слова, – соціалізацію людини, бо сутність її визначається не лише тим, що вона біологічна істота, – вищий ступінь у розвитку живих організмів, але й тим, що вона істота – суспільна, – продукт і суб’єкт труд. діял. і культури.

2. Абсолютна та відносна істина. Відносна істина — це таке знання, яке в принципі правильно, але не повно відображає дійсність, не дає її всебічного вичерпного образу. Відносна істина включає і такі моменти, які в процесі подальшого розвитку пізнання і практики будуть змінюватись, поглиблюватись, уточнюватись, замінюючись новими. Абсолютна істина — це такий зміст люд. знань, який тотожний своєму предмету і який не буде спростований подальшим розвитком пізнання та практики. Абсолютність істини пов'язана з її об'єктивністю. Оскільки істина об'єктивна за змістом, вона одночасно є і абсолютною, але тільки в певних межах. Практика є діял, що перетворює світ у відповідності з потребами і цілями людини — це головна її ф-ція. Проте, крім дій, які своїм творчим хар-ром перетворюють дійсність і становлять основний рівень практики, який можна назвати перетворюючим, продуктивним, практика має ще один, хоч і підлеглий, підпорядкований основному, але досить поширений у своїх проявах рівень дій —використовуючий, репродуктивний, прагматичний. Використовуючий, репродуктивний рівень практики — це сукупність навичок і операцій, здійснюваних за певними правилами, нормами, інструкціями, рецептами, за допомогою яких безпосередньо відтворюється досягнутий людством рівень контролю над світом. Сюди належать дії з експлуатації масових знарядь праці, транспорту, побутових приладів, виконання правил технології виробництва, тобто всі дії, які повторюють ті, що вже раніше здійснювались.

3. . 1)"Раб є . знаряддя праці.. ,що розмовляє" 2 ) Автор твору "Новий органон" - Бекон

Білет 27.

1.глобальні проблеми. Виходячи з динамічного хар-ру і складності глобал проблем сучасності, можна припустити, що спільні зусилля держав не обов'язково швидко приведуть до повсюдного і повного вирішення їх. Зокрема, дедалі зростаючі потреби держав у мінерально-сировинних ресурсах зумовлюють загострення мінерально-сировинної проблеми протягом найближчих десятиліть, а господар діял у багатьох країнах поки що не дає змоги домогтися помітного поліпшення еколог ситуації. До певного часу спостерігалася якась гармонія у діях протилежних процесів: одні з них порушували природну рівновагу, інші — відновлювали. Доки незрілими лишалися суспіл відносини, а також засоби праці, відносна гармонія між людиною і природою зберігалась. Таким чином, глобал проблеми мають подвійний соціоприрод. характер. Вони водночас і природні, і соціальні. При цьому останній елемент відіграє вирішальну роль. Адже соц. умови розвитку визначають, по-перше, серйозність і глибину глобал проблем, небезпечність їхнього розвитку для людства, по-друге, зміст підходів, методи і засоби вирішення цих проблем. У сис-мі суч. глобалістики важливе місце посідають проблеми війни і миру. В останній третині XX ст. різко погіршилась якість середовища, що оточує людину: забруд. повітря, річки, озера, моря; зростають шумові навантаження, захаращуються великі території різноманітними відходами; знищуються багато видів флори і фауни.Дедалі гострішого хар-ру набувають на нашій планеті проблеми "вод. голоду" і забезпечення людства мінерал. сировиною та енергією, а також демограф проблема. Ці й інші явища свідчать про те, що всі глобал проблеми, сучасності тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені, тому ізольоване вирішення їх практично неможливе. Нездатність людства розв'язати хоча б одну із глобал проблем надзвичайно негативно вплине на можливість вирішення всіх інших проблем. Зх вчені пояснюють загострення продовольчої проблеми у світі "природ" причинами, головною з яких є випереджаюче зростання народонаселення порівняно із збільш продуктів харчув. Міркуючи про перспективи розвитку люд. цивілізації, слід не лише розвивати існуюче, а й ламати старі догми і стереотипи. Якщо не буде нового в сучасному, якщо не вирішимо сьогоднішніх глобал проблем, то не буде й ніякого третього тисячоліття розвитку людства.

2. Опишіть різницю між "об"єктивною" та "суб"єктивною" істиною. Об’єктив істина – це такий зміст наших знань, який відображає дійсне положення речей і не залежить не від людини, не від людства. Істина об'єктивна за джерелом, предметом віднесення, за змістом; істина суб'єктивна за формою, засобами використання. Об'єктивність істини означає незалежність її змісту від суб'єкта. Істина, що не змінюється з дальшим пізнанням, називається абсолютною. Істина — це адекватне відображення об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб'єкта пізнання. Об'єктивна істина визначається як такий зміст люд. знань про дійсність, який не залежить ані від суб'єкта, ні від людини, ні від людства.

3. а) людина...змінює. природу,а тварина .пристосовується.. до природи

б) Простір та час .є модусами... субстанції

Білет 28.

1. екзистенціалізм. Екзистенціалі́зм- напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним положенням екзистенціалізму є постулат: існування передує сутності. Визначальні риси екзистенціалізму: 1) на перше місце висуваються категорії абсурдності буття страху, відчаю, самотності, страждання, смерті; 2) особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали; 3) поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів; 4) вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості; 5) існування людини тлумачиться як драма свободи; 6) найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи. Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Екзистенціалізм поділяється на атеїстичний та релігійний. Атеїстичний екзистенціалізм (Ж.-П.Сартр, А.Камю) ґрунтується на твердженні, що людська сутність є розгортання люд. існування в цьому світі. Релігійний екзистенціалізм (Г.Марсель, К.Ясперс) виходить із того, що існування, яке визначає сутність людини, приводить людину до Бога. Для релігійного екзистенціалізму характерне також прийняття безмежності люд. існування і його вічності. Релігійний екзистенціалізм виходить з ідеї творення людини Богом. На основі їхніх славетних ключових праць «Буття і час» та «Буття і ніщо» можна вивести головні принципи екзистенціалізму. Існування не має форм і суті, тож індивідуум опиняється посеред хаосу випадковостей. Немає об’єктивних моральних правил, які б направляли індивідуума, як немає і наперед-існуючої суті людської, яка б указувала напрям життя. Недоліки: філософія свідомості поверхова і показна; 2) не обтяжує себе проблемами суч. науки, хіба що перекреслюючи її знач.

2. «суть сродної праці» у філософії Сковороди. Вчення про “сродну” працю розкриває джерела “сродності” – призначення, покликання людини до конкретного виду діял. Їх закладає природа-бог з моменту народження людини. Тому все “сродне” є природним у людині. Люди не народжуються однаковими за своїми задатками: одні “сродні” до землеробства, другі – до військової справи, треті – до богослов’я і т.д. Сковорода зазначає, що пізнати свою “сродность” важко, але можливо, бо крім самопізнання кожна таємниця має власну “тінь”, тобто є зовн ознаки, за якими можна розпізнати “сродность”. Концепція “сродної праці” є засобом пояснення численних феноменів соц життя і набуває методологічного значення в розкритті їх причин та механізмів. Так, вчення про “сродну працю” намагається пояснити деякі процеси суспіл поділу праці. Проте вразливою стороною концепції є факт заздалегідь “передвизначенних” сфер діял в сус-ві, тоді як історично суспіл поділ праці передував становленню спеціалізованих сфер діял– конкретним професіям чи то в галузях матеріал. вир-ва, чи в сферах розумової діял. Вихідним началом в аналізі “сродної праці” у нього є не сус-во, а людина, індивід, особистість, котра з народження “запрограмована” на певний вид діял.

3. 1) автор «наука людини » … Гегель? 2) дух абсолютний … об’єктивний ідеалізм

Білет 29.

1. сутність людини та хар-ка людини в природі. Людина з’явилася на світ, як част. природи, і тому її існування повністю від природи і залежить. Усе, що ми їмо і п’ємо, у що вдягаємось і де живемо, бере свій початок у навкол. середовищі, його природ. ресурсах. Усі джерела отримання людиною необхідних їй матеріал. статків містяться в обєктах живої та неживої природи. Природ. ресурси використовуються як засоби праці і являють собою основу усіх матеріал. багатств людини та комфортного середовища її існування. Природа дала людині допитливий розум, вміння аналізувати, порівнювати та робити висновки. І чим більше людина отримує знань про природу, її закони та механізми, тим могутнішою вона себе уявляла. Базуючись на отриманих знаннях та досвіді, людина будувала техногенне сус-во, техноцивілізацію, головною метою якої було і є безтурботне її життя у комфортному, повністю простосованому до її потреб оточенні. Суттєвою рисою люд. буття є його здатність ставати проблемою для самого себе. Тільки про людину достеменно відомо, що вона здатна, по-перше, задавати собі питання про власне місце і призначення у світі і, по-друге, в залежності від відповіді на це питання обирати з-поміж можливих варіантів спосіб власної реалізації, власний життєвий шлях, Відтак традиційна філософська проблема сенсу люд. буття, як і пов'язана з нею проблема свободи волі, закладена в самій специфіці люд. особи у світі. Способи осмислення людського буття: 1) Життя як продукування смислу. У затеїзованому сус-ві стало звичним загальником переконання, що тільки суспільна людина вносить у навколишній світ начала смислу, добра, краси, що поза її практичною діял природа і буття загалом безтямні й пусті; 2) Життя як втілення смислу передбачає пошук у зовн світі або ж у дух. сфері якихось готових ідеалів, планів, рецептів, схем, які мали б заздалегідь визначати люд. життя, надаючи тим самим йому певної осмисленості; 3) Спілкування як здобуття життєвого смислу. Фіксується певний смисловий центр, відносно якого людина формулює своє життєве завд, котре зводиться до утвердження того, що з даного центру походить.

2. агностицизмнапрям у філософії, прихильники якого заперечують пізнаванність суті речей, об'єктивної істини. Агностики протиставляють світ як він нам даний і світ сам по собі. Знання, з їх точки зору, не дає відображення сутності дійсності, а в кращому разі обслуговують утилітарні потреби людей. Корені агностицизму в принциповій незавершеності процесу пізнання.

3. 1) Мішель Монтень 2) Кант

Білет 30.

1.Сковорода «Розговор дружеский о душевном мире ». Сковорода – засновник української класичної філософії, просвітник, музикант, педагог, поет. У своїй праці автор розробив свою філософську антропологію: вчення про людину, її щастя, загальні засади моральності, спосіб гармонічних відносин людини зі світом. Даний твір – це розмова між 4 людьми Афанасієм, Григорієм, Яковом і Єрмолаєм про те, в чому ж полягає суть людського щастя. Коли одного з них запитали, що його зробить щасливим, він відповів, що хотів би стати людиною високого чину, щоб його підлеглі були міцними і доброчесними, щоб його будинок був венеціанським, сад флорентійським, щоб він був розумним, вченим, шляхетним і багатим. І сьогодні серед людей панує думка, що саме багатство зробило б їх щасливими. Але автор у своєму творі переконує, що ніякі багатства, чини, гарна зовнішність не роблять людину щасливою. Знайти істинне щастя можна лише тоді, коли знаєш, що складає щастя. Бог відкрив для кожного шлях до щастя, незалежно від його статків і положення в сус-ві. Автор не говорить про те, що щаслива людина не може мати високого звання чи користуватися багатством, а головним його закликом є те, що не місце проживання, не багатство, не чин роблять людину щасливою. Адже не можуть всі народитися в один час, бути багатими, чиновниками, гарними і сильними. Я думаю, що своїм твором Сковорода хотів донести до кожного, що не в красі, не в грошах, не в положенні в сус-ві криється справжнє людське щастя. Щастя – це те, до чого відкрито шлях кожному.

2. сформулюйте сутність історик. процесу. Як засвідчує історія, будь-яке сус-во перебуває після свого виникнення у стані постійних змін. Виникають і зникають країни і цивілізації, здійснюються реформи і революції, розвиваються чи, навпаки, занепадають різні сфери суспільного життя. Усі ці зміни узагальнюються одним поняттям — «історик. процес». Він, з одного боку, є предметом вивчення такої важливої науки як історія. Складність історич. процесу полягає, насамперед, у тому, що він формується на різних рівнях люд. діял. На кожному із цих рівнів діють свої закони і реалізуються певні, часто протилежні інтереси. Складність історик. процесу зумовлюється і тим, що він є поєднанням історичної необхідності і випадковості. Нескладно помітити, що в різні періоди хода людської історії була нерівномірною. В одні часи вона здійснювалася дуже повільно, шляхом поступових змін у різних сферах суспільного життя, які відбувалися протягом довготривалих відрізків часу. Така форма поступового і довготривалого розгортання суспільних змін називається еволюцією. Але водночас історія як окремих народів, так і людства в цілому включає в себе і такі порівняно короткочасні періоди, впродовж яких у суспільстві чи в окремих галузях суспільного життя (науці, техніці, соціальній чи духовній сферах тощо) відбувалися бурхливі докорінні зміни. Ці стрибкоподібні зміни у суспільному житті, які призводять до його якісних перетворень, називаються революціями.

3. 1) супересності продуктивних сил та виробничих відносин розв’язуються через зімну основи способу матеріального виробництва

2) істинна філософія заклечається не в тому, щоб творити книги, а в тому щоб творити … людини (Феєрбах)

Білет 31.

1. Києво-Могилянська академія і її роль у розвитку філософ.думки укр. та ін. народ. Петро Могила провідний укр релігійний діяч 17ст. Нащадок значного мол дав. роду він отримав початкову освіту у Львів. братській школі. П.Могила заклав підвалини Могилянської колегії, яка згодом стала важливим учбовим закладом слов’янського світу. Академія давала різноманітні знання серед яких значне місце відводилося філософії, що вперше виділилася з курсу теологій як пізнання людини і природи на відміну від власної теології як пізнання бога. Тому на перший план філософських предметів висувається проблема натурфілософії. З середини 18ст.спосте-рігається поворот з філософської проблематики до етики. В лекціях Академії широко вводилися погляди таких мислителів як Коперник, Галілей. Посилюється інтерес до розумової праці, котра пов’язана з “землею” практичною діяльністю. Багато викладачів Академії в лекціях використовували знання світової науки, культури, вони прагнули обмежити вплив релігії на науку. Саме ці установи визначають їх становлення до власної філософської традиції. Частина вчених Академії вважала основою прогресу поширення освіти політичних знань техніки та ремесла. Інші мислителі-захиснини інтересів ремісників та селян покладали надію на розвиток науки. Тому не випадково в кінці 17ст.у К-М Академії читалися курси моральної філософії, де людина розглядається як особливий “малий світ”, тобто частина природи. Використовуючи знання Заходу та Сходу вчені Академії зосередилися на критиці філософських основ католицизму. Виходячи до народу студенти Академії виступали з піснями-інтермідіями. Так звані мандрівники деяки несли волелюбний дух козацьких літописів другої половини 17ст.

2. Основні форми матерії. Існує така класифікація конкретних видів матерії: 1) речовинні види (речовина); 2) неречовинні види матерії (поле). Узагальнене визначення категорії "матерія" має базуватися натому, що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі,детерміноване і пізнаванне людиною. Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і сус-ві. У загальномувипадку рух — це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальнихоб'єктів, зміна їх станів. Форми руху: рух відбувається у специ. формах, вперше вони були визначені Енгельсом, він також вивів закони взаємозв’язку різних форм: 1) механічна – рух космічних та макро тіл; 2) космічна форма руху матерії: спосіб існування ксмічних систем: зірок, планет, міжзоряного середовища, галактичних туманностей тощо. Специфічна протилежність, що є джерелом руху – це суперечність між розсіюванням речовини і енергії в процесі еволюції зірок, і зворотнім процесом конденсації речовини і енергії і утворення нових зірок. Сучасна наука виділяє 3 основних групи руху: рух в живій природі; рух в неживій природі; рух в сус-ві.

3. 1)«Філософи лише різними способами пояснювали світ, але справа заключається в тому, щоб змінювати …. його»

2) Глобалізація характеризується таким станом сучасного світу, при якому структурні зв’язки між різними суспільствами, цивілізаціями тощо отримують всесвітньо-історичний характер.

Білет 32.

1. розкрийте основні риси та принципи філософії життя. Основа життя, за концепцією Ніцше,-це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі — волі до влади. Життя для мене, підкреслює Ніцше, тотожне інстинкту зростання, влади, накопичення сил, зміцнення існування; якщо відсутня воля до влади, істота деградує. Намагаючись звести різні якісні стани психіки до єдиної основи, Ніцше вводить поняття "воля до влади". Від психолог. трактування цього поняття він згодом переходить до онтологічної його інтерпретації, а також прагне на цій основі філософськи обгрунтувати культ надлюдини. Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях: по-перше, цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем "волі до влади"; по-друге, існує природна нерівність людей, обумовлена відмінністю їхніх життєвих сил та "волі до влади"; по-третє, сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв'язує себе ніякими морально-правовими нормами. Аналізуючи основні тенденції розвитку ірраціоналізму, слід зазначити дві основні причини його виникнення: по-перше, він виживає в атмосфері бунтарського незадоволення існуючими порядками, по-друге, в хаотичних протестах буденної свідомості в умовах кризи цивілізації. Розчарування у соц прогресі та в результатах застосування науки і техніки, дисгармонія між соціальним та біологічним, бездуховність людини, — таким є соц-психолог. грунт для поширення ірраціоналістичних настроїв. Одним із основних джерел філософії життя є ірраціоналістично-песімістична філософія Шопенгауера. Ставлення філософії до розуму іраціоналістичних систем стає негативним, оскільки вони не здатні відповідним чином орієнтувати людину в житті та історії. „Філософія мислення” замінює „філософія життя”. Ніцше прагне обґрунтувати культ людини, який ґрунтується на таких положеннях: по-перше, цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем „волі до влади”, по-друге, існує природня нерівність людей, по-третє, сильна людина природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими моральноправовими нормами.

2. визначте сутність сенсуалізму. Сенсуалізм — напрямок в теорії пізнання, згідно з яким відчуття й сприйняття — основна й головна форма достовірного пізнання. Суперечить раціоналізму. Основний принцип сенсуалізму — «немає в розумі нічого такого, чого б не було в почуттях». Принцип сенсуалізму належить до чуттєвої форми пізнання, до якої крім відчуття входить також уява. Відомі філософи-сенсуалісти: Аристотель, Фома Аквінський, Джон Локк, Берклі.

3. 1) сукупність обрядів поклонінь це- релігія

2) монізм це такий філософський принцип який розглядає співвідношення матеріального та ідеального як таке що існує у єдності

Білет 33.

  1. охарактеризуйте емпіризм та раціоналізм їх суперечності. Емпіри́зм — напрям у теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід джерелом знань і стверджує, що все знання ґрунтується на досвіді. Протистоїть раціоналізму та містицизму. При цьому, інша пізнавальна здатність людини — розум — розглядається в емпіризмі тільки як сполучення і перекомпонування того матеріалу, що даний нам у досвіді, а також як здатність, що у принципі нічого не додає до змісту нашого знання. У методологічному плані емпіризм — це принцип, відповідно до якого життєва практика, мораль і наука повинні базуватися винятково на відповідному досвіді. У якості цілісної гносеологічної концепції емпіризм сформувався в XVII—XVIII ст. В історії філософії емпіризм виступав як ідеалістичний (Девід Г'юм, Джордж Берклі, Ернст Мах, Ріхард Авенаріус, сучасний логічний емпіризм тощо), такий що визнавав єдиною реальністю суб'єктивний досвід (відчуття, уявлення), і як матеріалістичний емпіризм (Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк, Етьєн Кондільяк та ін.), що вважав, що джерелом чуттєвого досвіду є об'єктивний світ. У метафізиці цей напрям охоплює різноманітні точки зору, переходячи як в догматичні системи відомого типу, так і перетворюючись у скептицизм. Раціоналі́зм — філософська точка зору, яка наголошує першість і компетентність розуму (логічного ходу міркування) в пошуку правди. Раціоналізм вважається ознаковою хар-кою сучасного духу. Без сумніву раціоналізм середніх віків був інтенсифікований з-за перевідкриття Арістотелівських доктрин. До цього можна додати, що навіть примітивна людина має здібність до раціонального мислення, і на те вона є цілком здібною, спостерігаючи світ навколо себе манерою, яка нагадує будь-якого сучасного емпіриста, аби зрозуміти закони природи. Сучасна людина однак або заперечувала існування всього, що лежить поза світом відчутного прояву, або займала позицію вже знаного агностика. Рене Ґюно пояснив цю сучасну тенденцію, як «солідифікація (затверділість) світу». Світ, за словами Ґюно, став «закритою системою». Була збудована непроходима стіна аби заслонити світ від всіх небесних впливів.

2.визначте зв’язки між науково-технічним і соц. революціями. НТР спричинила перебудову всього технічного базису, технологічного способу вир-ва. Разом з тим вона викликала серйозні зміни соц. структури сус-ва, вплинула на сфери освіти, дозвілля. Таким чином, розвиток сучасного сус-ва призводить не стільки до заміни вир-ва матеріал. благ вир-вом послуг, скільки до витіснення матеріал. компонентів готового продукту інформаційними складовими. Наслідком цього стає зниження ролі сировинних ресурсів і праці як базових виробничих факторів, що є передумовою відходу від масового створення відтворених благ як основи добробуту сус-ва. Демасифікації і дематеріалізація виробництва являють собою об'єктивну складову процесів, що ведуть до становлення постекономічного сус-ва. З іншого боку, протягом останніх десятиліть йде і інший, не менш важливий і значущий процес. Ми маємо на увазі зниження ролі і значення матеріальних стимулів, що спонукають людину до вир-ва. Все сказане дозволяє зробити висновок, що НТП призводить до глобальної трансформації сус-ва. Товариство вступає в нову фазу свого розвитку, яку багато хто соціологи визначають як «інформаційне сус-во».

3. 1)міфологічний першим історичним типом світогляду

2) Ніччю в історії людства філософи просвітництва називали епоху …середньовіччя

Білет 34.

  1. основні категорії діалектики і роль їх у формуванні мислення. діалектика є вченням про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і пізнання, людського мислення, що осягає світ. Діалектика вчить про неосяжний зв'язок, що поєднує між собою всі речі, явища, процеси. Ці зв'язки проникають в їх сутність, тому вирвати явище з них неможливо, оскільки це позбавить нас глибокого і повного його розуміння. Категорії: сутність і явище - Розвиток пізнання є постійним рухом від поверхового, очевидного, до все більш прихованого, глибокого – до сутності. Внаслідок певних форм свого виявлення володціє дійсністю лише сутність. Явище виражає лише деяку грань сутності, один з її аспектів. Сутність прихована від людини, явище перебуває на поверхні. Одиничне, особливе, загальне. Одиничне – категорія, яка виражає відносну відокремленість, відмежованість об’єктів один від одного у просторі і часі, з властивими для них специфічними особливостями. Загальне – єдність багатоманітності. Особливе – специфічне у реалізації загального, характерного для даного об’єкта. Необхідність і випадковість. Необхідність визначає те, що закономірно випливає з внутрішнього, суттєвого зв'язку предметів, процесів та явищ, що обумовлено усім попереднім розвитком і внаслідок цього настає чи повинно настати. Випадковість – це як суб’єктивно, так і об’єктивно несподівані явища, кожне з яких може бути, а може і не бути, або бути інакше. Причина і наслідок – вихідне явище, яке обумовлює і породжує інші явища, є причиною, а те явище, що виникло, є наслідком. Зміст і форма. Зміст — це сукупність елементів, процесів, зв'язків, притаманних певному предмету чи явищу. Форма є вираженням змісту, його обумовленням. Це внутрішня та зовнішня організація змісту, спосіб його існування, який має певну визначеність, стабільність і самостійність. Можливість і дійсність – можливість – те, чого не існує, але те, що можне виникнути, дійсність – результат дій всіх реальних сил світу.

  2. основні школи давньогрец філософії та їх філософ. проблематика. Мілетська Фалес — батько давньогрец філософії один із "7 мудреців", першим прийшов від міфологічної до понятійної картини світу, відмовившись визнавати антропоморфних богів, вдався до пошуків єдиного внутрішнього джерела життя. На його думку, такою основою всього сущого є вода. Елейська склалася під впливом ідей Ксенофана та ранніх піфагорійців. В ній розкривається вчення про абстрактне, незмінне буття, яке осягається умом усупереч свідченням органів чуття. Заперечуючи реальне існування окремих речей і відкидаючи можливість руху, Зенон вперше продемонстрував безвихідь, у яку попалає філософське пізнання, яке виходить з-під контролю достовірного знання. Атомістична. Атомістичну концепцію створив Левкіпп. Світ, на його думку, складається з атомів і порожнечі. Атоми неподільні, незмінні, безякісні; вони відрізняються один від одного лише величиною та формою і перебувають у постійному русі. Носячись у порожнечі, нескінченна множина атомів породжує вихори, з яких утворюються світи. Піфагорійська. Піфагорійська школа відіграла важливу роль у розвитку античної науки й філософії. Досліджуючи кількісний аспект явищ природи, піфагорійці в "числі" вбачали найважливішу причину всього сущого. Значне місце в житті цього союзу займала проблема очищення (катарсису) як вищої етичної мети, що досягалася через вегетаріанство (для тіла) та осягнення музично-числової структури космосу — для душі.

3. 1) випадковість – це як суб’єктивно, так і об’єктивно несподівані явища, кожне з яких може бути, а може і не бути, або бути інакше.

2) людина є мірою усіх … існуючих

Білет 35.

1. Сутність діалектики,її історичні форми. Діалектика — один з мето­дів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває в зміні, розвитку, з основі якого взаємодія протилежностей. Основні ідеї діалектики за Гегелем: перехід кількісних змін в якісні, взаємопроник­нення протилежностей і заперечення заперечення. Платон розуміє під діалектикою са­ме діалог як логічну операцію розподілу і зв'язку понять, що здійснюється шляхом питань і відповідей, які ведуть до істин­ного визначення понять. Геракліт - в нього світ, що знаходиться в постійному русі, внут­рішньо суперечливий і мислиться у вічному становленні, зміні, єдності протилежностей. Арістотель розвиває діалектику далі — в напрямку пізнан­ня реально існуючого Космосу. У вченні про чотири причини (матеріальну, формальну, рухаючу і цільову) він стверджує їх існування в кожній речі нероздільно і в тотожності з самою річчю. Арістотель вважає необхідним об'єднання одиничних форм саморухомих речей у загальний саморух усієї дійсності. В епоху Відродження ідеї діалектики розвиваються у вченні про вічний рух, про то­тожність протилежностей, про збіг максимуму і мінімуму. Гегель вважає філософію засобом самопізнання сутності світу, якою є ідея, що само розвивається. Отже, діалектика є рушійною душею будь-якого роз­гортання наукової думки, принципом, який один вносить у зміст науки внутрішній зв'язок і необхідність. Висока оцінка К. Марк­сом і Ф. Енгельсом діалектики Гегеля базувалась не тільки на її змісті, але й на врахуванні тих наслідків, які з неї витікали. Істинне значення і революційний характер гегелівської філо­софії марксизм вбачає в подоланні уявлень про кінцевий ха­рактер результатів людського мислення і дії. Істина тепер по­стає не у вигляді готових положень, а в самому процесі пізнан­ня, в тривалому розвитку науки.

2. Глобалізація сучасного світу.Ваше розуміння глобал. світу. Глобалізація трактується як "розширення світових соціальних зв'язків, які з'єднують віддалені регіони таким чином, що місцеві події розвиваються під впливом подій, які відбуваються за багато миль від них". Прояви глобалізації: Політична глобалізація(поява глобал. політики і елементів космополітичного права з новими формами регіоналізму, в тому числі регіоналізму політичного, під яким мається на увазі географічне угруповання суміжних держав, які мають спільні властивості і багатобічні структури (ЄС, АСЕАН), Фінансова глобалізація (зростання фінансових потоків, позики міжнародного банку); Культурна глобалізація (всесвітнє розповсюдження міжнародних торговельних марок, глобальне домінування символів попкультури та комунікатизація подій цієї культури). Глобалізація і навколишнє середовище(шляхи взаємодії сус-ва і світу природи та деградація навколишнього середовища (небезпеки, які з неї випливають та їх вплив на суверенітет і автономію держав, глобал. проблеми потребують глобал. відповідей: інтелектуальних та наукових мереж, які б простежували і оприлюднювали глобальні і регіональні форми деградації навколишнього середовища; координації і наполегливості глобальних і регіональних екологічних інституцій, законів, угод та протоколів). Основні процеси глобалізації протікають у вимірах взаємодії різних цивілізацій.

3. а) Згадати розвиток матерії.

б) Поміркуйте: Істина корисна,чи завжди корисність істинна.

Білет №1

1.Робота Ротердамського «похвала глупоті» змусила задуматися, адже якщо подумати, то дійсно все,що ми не робимо э таким легко мисленим та нерозумним, що ще більш доводять що дурість заполонила наш світ. Навіть наше народження на світ, здавалось би, найчудесніша подія й та завдяки дурості або глухості, бо як вихваляється дурість, чи б дала б жінка згоду чоловікові, якби знала, які муки їй треба пережити, також в людини стільки органів, але ні один не може творити людину, крім як каже глупота, найдурнішого. Глупота змушує повірити, що дурним живеться набагато легче, ніж розумним, навіть подивитись на мудреців, що ледь мають кошти на хліб і на так званих торгашів, що дурять, обшукують людей, але процвітають і мають постійний хліб. Глупота цікаво підходить до того, що для розуму, такого шляхетного розуму відведена лише невелика голова, а для дурості та людських втіх всі органи. Також глупота стверджує, що й держава і її подальший розвиток можливі лише завдяки їй, бо ті що, щось створюють, роблять це лише для того. щоб або запобігти або щоб прославитися, а це так нікчемно та по-дурному. Глупота розповідає, що наприклад, навіть на війні, який зиск від розумного, що втіче у поля бою, тут потрібні дурнуваті сміливці, які самі не розуміють, що на них чекає і лізуть в бій. Здається, в сучасному світі нічого не змінюється, люди все ж так само живуть заради певної втіхи, більше того, кажуть дурням щастить, що ще більше доводить правду глупоти. Дурним живеться легше, їх не турбують питання, якими цікавляться розумні, мудреці, мабуть все в світі так і відбувається, як сказано в творі. Але чесно кажучи, читаючи цей твір як зрозуміла, що як сказала глупота, деколи й дурний може сказати щось дуже розумне, я все ж вірю, що людина це щось більш, ніж тварина, яка бажає задовольнити потребу тобто сенс життя плягає мабуть у пізнанні світу, а не в пізнанні, але мабуть, кожному своє.

2.Охарактеризуйте типи світогляду. Світогляд – це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення. Передумовою філософського світогляду є філософія і релігія. Виникнення філ., її становлення пов'язано з особливостями історично найдавнішої світоглядної форми, яка по суті була ровесницею самої людської історії - міфології. Міфологія - первісна світоглядна форма, покликана забезпечити нелегкі вимоги існування на перших етапах історичного розвитку. Як початкова світоглядна форма, міф. Містила в нерозчленованному зародковому вигляді всі наступні форми суспільної свідомості - релігію, мистецтво, мораль, філ. Міф - "слово", "розповідь", починає протиставлятися логосу. Відбувається процес формування аівтономних форм суспільної свідомості, що становили колись у міф. зародкову цілісність. Ними є насамперед релігія і філософія.

Релігія, на ранніх стадіях розвитку сусп. Складає 1 ціле з міф. Специфіка релігійного світогляду полягає в тому, що він виходить із принципу монізму. Основними елементами релігії є культова система, тобто система обрядових дій, спрямованих на становлення певних відносин з надприродним. Певним чином релігія пов'язана з магією, яка поєднує те, що реально не поєднується - предмет, його зображення чи ім'я.

3. 1) категорії – загальні структури або властивості сущого — речей процесів живого, ідеальних предметів (всього, що утворює світ, загальні форми мислення).

2) антична діалектика заснована на живому чутєвому сприйнятті матеріального світу, вже починаючи з перших представлень грецької філософії, формулювала розуміння дійсності як мінливій протилежності, і поєднує їх в собі. .Спочатку цим терміном позначалися: здатність вести суперечку за допомогою питань і відповідей; мистецтво класифікації понять, розділення речей на пологи і види.

Білет №2

1. Сартер «екзистенціоналіз це гуманізм» існує два різновиди екзистенціалістів: по-перше - християнські; і по-друге экзистенциалисты-атеисты. Людина не може щось робити, не знаючи для чого вона це робить. Людина спочатку нічого собою не представляє, тільки потім вона стає кимось і то робить вона себе сама. Я обираю себе, одночасно обираю людину, ту якою вона повинна бути. Людина повинна бути вільною, тому що не сама себе створила, і все таки вільна, тому що, одного разу кинута в світ, відповідає за все, що робить. Экзистенциализм – це не спроба відбити у людини охоту до дій, він говорить людині, що надія лише в його діях, і єдине, що дозволяє людині жити,– це дія. Ніякої іншої істини не може бути, крім "Я мислю, отже існую" (Декарт). Це — істина. Але в "мислю" людина відкриває не лише саму себе, а й інших людей. Вона, осягаючи себе через "мислю", безпосередньо виявляє разом із тим і всіх інших, причому — як умову свого власного існування. Вона розуміє, що не може бути якою-небудь (рев­нивою, злою, дотепною), якщо інші не взнають її такою. Так, відкривається цілий світ, який ми на­зиваємо інтерсуб'єктивністю. В ньому людина і вирішує: чим є вона і чим є інші.Слово "гуманізм" має два зовсім різні значення.

1. Під гуманізмом можна розуміти теорію, яка розглядає людину як мету і найвищу цінність. Екзистенціаліст ніколи не розглядає людину як мету, тому що людина завжди незавершена. I ми не зобов'язані думати, що є якесь людство, якому можна поклонятися. Культ людства при­зводить до фашизму. Такий гуманізм нам не потрібен.

2. Людина знаходиться постійно зовні себе. Саме проектуючи (створюючи) себе і втрачаючи себе зовні, вона існує як людина.

3 іншого боку, вона може існувати,лише пере­слідуючи трансцендентні цілі. Вона виходить за межі, ловлячи об'єкти лише у зв'язку з цим по­доланням самої себе. У результаті людина знахо­диться в серцевині, в центрі цього виходу за власні межі. Немає ніякого іншого світу, крім людсько­го, світу людської суб'єктивності.

2. Емпіричне та теоретичне пізнання ЕМПІРИЧНЕ І ТЕОРЕТИЧНЕ - поняття, за допомогою яких сучасна методологія науки позначає гетерогенні системи наукового знання і сполучені типи науково-дослідної діяльності. Е. і Т. як типи дослідницької діяльності розрізняються предметом дослідження: Е. дослідження орієнтується на безпосереднє вивчення явищ, теорія орієнтується на рівень сутності й об'єктивної закономірності в досліджуваному процесі, явищі. Е. дослідження як методи використовує реальне спостереження, реальний експеримент, Е. опис, складання графіків, таблиць тощо. На Т. рівні застосовують методи ідеалізації, уявного експерименту, історичні і логічний; методи сходження від абстрактного до конкретного, аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний використовуються як методи побудови теорії. Е. і Т. рівні наукового пізнання взаємодіють один з одним, будучи одночасно відносно самостійними блоками наукового знання..Взаємодія і єдність Е. і Т., тенденція до відокремлення Е. і Т. наукового апарату, наявність прямих і зворотних зв'язків між ними створюють реальну динаміку наукового знання як цілісної самоорганізованої системи. Проблеми структури, динаміки, взаємодії Е. і Т. активно розроблялися у філософії марксизму, логічного позитивізму, постпозитивізму.

3. 1) матеріалізм - напрям в історичному розвитку філософії, який вважає матерію першоосновою всього сущого, намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини.

2) суб’єктивний ідеалізм виходить з визнання, що первинним і реально існуючим є лише наші відчуття, наше «я», а все те, що оточує нас, є лише продуктом, комплексом наших відчуттів.

Білет №3

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.