4. Соціальні закони:їх сутність та види

Соціальні закони - це вираз істотних, необхідних, система­тично відновлюваних відносин, як у середині соціальних явищ та процесів, так і між ними. На думку вчених, соціальні закони слід розглядати як об'єктивні правила, основу яких становлять інтереси, мотиви, прагнення людей до задоволення власних потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці, у визнанні оточення, у самовираженні й самопізнанні.

У науці існують різні підходи до структури соціальних законів. Так, ще О. Конт виділяв дві групи законів: закони соціальної статики, що відтворюють функціонування соціальної системи, її окремих складових елементів, та закони соціальної динаміки, що пояснюють соціальний розвиток і соціальні зміни.

Відома також структура соціальних законів за ступенем їхньої дії:

• загальні, що діють протягом усієї історії, їх ще називають загальносоціологічні;

• специфічні, що діють на певних історичних етапах роз­витку суспільства чи в певних типах суспільств.

Найбільш поширеною в сучасній соціології є думка, згідно з якою виокремлюють п'ять груп законів:

• закони, що констатують співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо має місце ринкова економіка, то наявна соціальна диференціація);

• закони, що встановлюють тенденції ймовірного зв'язку (приміром, упровадження інформаційних технологій вимагає структурної перебудови економіки);

• закони функціональні, що встановлюють зв'язки між основ­ними елементами соціального об'єкта (наприклад, демо­кратичний політичний режим зумовлює політичний і еконо­мічний плюралізм);

• закони, що фіксують причиновий зв'язок між соціаль­ними явищами (наприклад, високоаномічне суспільство спричиняє тенденцію до зростання злочинності в суспільстві);

•  закони, котрі стверджують можливість або ймо­вірність зв'язків між соціальними явищами (наприклад, рівень злочинності в суспільстві є змінним і коливається разом з економічними циклами).

Пізнання соціальних законів веде до прогнозованості роз­витку суспільства, значно посилює роль і значення перед­бачення в соціології.

До соціальних належать: закони соціальної диференціації, соціальної стратифікації, соціальної інтеграції, соціальної мобільності, глобалізації, соціалізації та ін.

5. Структура соціології як науки

Сучасна соціологія - це складноструктурована галузь наукового знання. Є різні підходи до трактування структури соціології. Найбільш відомим вважається підхід до визначення структури соціології, започаткований Р. Мертоном, - сучас­ним американським соціологом. За його концепцією, соціо­логія має трирівневу структуру. Перший рівень-загальна соціологія, чи загальна соціологічна теорія. Вона подає абстрактно-узагальнений аналіз власне суспільства, досліджує соціально-типові процеси, виявляє за­гальні закони функціонування суспільства та його певних частин, визначає концептуальні засади соціології. У межах загальної соціології формулюються й обґрунтовуються концепції соціаль­ної дії, соціальної взаємодії, соціального обміну, структурного функціоналізму, конфліктології, соціальної стратифікації тощо. Другий рівень - соціологія конкретного суспільства, що складається з двох порівняно самостійних теоретичних під­систем: • спеціальних соціологічних теорій, що вивчають соціальні зв'язки між суспільством загалом і певною сферою суспіль­ного життя, тобто власне соціальну сферу, а також відтворення людиною певних груп, спільнот (наприклад, соціологія особис­тості, тендерна соціологія, соціологія міста, соціологія села, соціологія соціальних відхилень, соціологія адаптацій, соціо­логія бідності тощо); • галузевих соціологій, котрі вивчають соціальні аспекти різних видів людської діяльності (наприклад, соціологія бізнесу, соціологія праці, соціологія освіти, соціологія релігії, соціологія політики тощо). Спеціальні соціологічні теорії та галузеві соціології мають більш вузьку зону вжитку порівняно із загальною соціологією, тому їх інколи називають "малі соціології". Третій рівень -рівень конкретних соціологічних (емпірич­них) досліджень, які проводяться за допомогою спеціальних процедур і дослідницьких методик із метою отримання нового знання про соціальну реальність. Досить поширеним у сучасній соціології є підхід до струк-турування соціологічного знання з позицій мети та зав­дань дослідження, згідно з яким виокремлюють: • фундаментальну соціологію, що спрямована на побудову лише теорії, методології, на подальший розвиток власне науки соціології; •  прикладну соціологію, спрямовану на вирішення прак­тичних завдань, які стоять перед суспільством, і вироблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення функціонування суспільних механізмів. У складних умовах сьогодення, коли Україна перебуває в стані реформування, фундаментальна наука переживає не найкращі свої часи. В умовах запровадження ринкових відносин здатність до виживання демонструє переважно при­кладна соціологія, до того ж попит на неї обмежується, за­звичай, ринком політичних послуг (зокрема, електоральних), а також маркетинговими дослідженнями.Широко відомим є також підхід до структури соціології з погляду методів і рівня отриманого знання, згідно з яким виокремлюють: • теоретичну соціологію, що спрямована на вивчення сут­ності суспільства, закономірностей його функціонування з пріоритетним значенням класифікації, систематизації, узагальнення, абстрагування тощо; •  емпіричну соціологію, котра має на меті збір і накопи­чення фактичного матеріалу, аналіз документів, статистики, спостереження тощо. За предметом вивчення розрізняють: •  макросоціологію, спрямовану на вивчення суспільства як цілісного організму чи певних його складових (увага зо­середжена на дослідженні структурних компонентів суспіль­ства, великих соціальних груп, світових систем тощо); • мікросоціологію, що спрямована на вивчення буденного життя людини в її найближчому оточенні (у центрі уваги -міжособистісні взаємодії людей із акцентом на дослідженні особливостей поведінки, мотивацій, спілкування тощо).