Тема 12. Інституціональні форми інтеграції у світове господарство

12.1. Відкритість національної економіки і конвертованість моделей національних економічних систем.

12.2. Принципи інтеграції національної економіки у світову економічну систему.

12.3 СОТ як інституціональна основа інтеграції у світову економічну систему.

12.4. Інституціональні аспекти участі національної економіки у міжнародних валютно-фінансових відносинах та формування безпеки національної економіки.

Навчальний тренінг

11.1. Відкритість національної економіки і конвертованість моделей національних економічних систем

Ефективність функціонування будь-якої національної економіки залежить не тільки від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство. Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерним є широке залучення країн у міжнародні взаємозв’язки, посилення їх взаємозалежності, що стало основою формування світового господарства. Економічна інтеграція – це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони.

Світове господарство – це сукупність національних економік, взаємозв'я-заних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці. Проте створення світового господарства не означає автоматичного включення в нього всіх національних економік. Серед багатьох факторів, що впливають на входження і рівень інтеграції кожної країни в систему світового господарства, визначальними є два. По-перше, економічна, а, можливо і політична вигода для країн – учасниць світового інтеграційного процесу. При цьому головним критерієм повинен бути не тільки поточний національний інтерес, але й пов’язаний з віддаленим майбутнім. По-друге, участь у світовій економічній інтеграції для будь-якої країни стає можливою за умови певної адаптації національного господарства і правової бази держави до уніфікованих норм і вимог світового господарства.

Рішення щодо інтеграції кожної конкретної країни у світове господарство завжди є складним процесом, оскільки вимагає всебічного урахування наслідків і результатів не тільки для національної економіки окремої країни, але й для світової економічної спільноти в цілому. Серед головних умов інтеграції і участі країни в міжнародних економічних союзах та інших міжнародних організаціях на сучасному етапі виділяються: політична стабільність у країні, відсутність різких коливань у стані національної економіки і, нарешті, відкритість економіки. Закрита економіка - це економіка, всі товари якої виробляються і продаються всередині країни. Відкрита економіка - це економіка, яка бере участь в економічних відносинах між країнами, тобто яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу робочої сили, інформації та технології). Відкритість національної економіки означає:

• прозорість, тобто вільний доступ до національних макроекономічних відомостей;

• економічну свободу всередині країни;

• участь країни та її економічних суб’єктів у світовому інтеграційному процесі.

Передумовою відкритості економіки є економічна свобода, яка базується на дотриманні в країні трьох принципів: свободи індивідуального вибору, свободи приватного обміну і гарантії приватної власності. Залежно від цього світова спільнота має можливість визначати не тільки стан і можливості економіки тієї або іншої країни, але й встановлювати ступінь сприятливих умов для створення в ній іноземних і змішаних підприємств, доцільність розміщення кредитів у даній країні та ін.

До ознак відкритості й конвертованості національної економіки також відносять:

• відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення (це приблизно: у маленьких країнах (Голландія, Бельгія, Австрія) - 55-70%; у середніх країнах (Франція, Англія) - 40-45%; у великих країнах (США, Китай, Індія, Росія) - 20-25%;

• частка зовнішнього торговельного обороту в загальному обсязі виробництва;

• частка експорту в загальному обсязі виробництва;

• частка імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);

- частка закордонних інвестицій відносно внутрішніх інвестицій. Лідерами рейтингу відкритості економіки є економічно розвинені й

«нові» промислово розвинені країни, в тому числі Гонконг, Малайзія та ін.

Таким чином, можливості тієї чи іншої країни щодо включення у світове господарство та міжнародну економічну систему за умов прискорення розвитку міжнародних інтеграційних процесів все більше залежать від показника відкритості й конвертованості національної економіки. Однак економічна відкритість країни повинна мати певні межі, тобто не виходити за рамки глобальних інтересів держави, оскільки це може мати негативні наслідки. Кожна сучасна держава, що проводить політику відкритої економіки, одночасно прагне певною мірою обмежити міжнародне втручання у свою економічну діяльність. Практично всі країни, економіка яких визнана відкритою, обмежують вивезення новітніх зразків техніки і передових технологій, еміграцію з країни вчених і фахівців, стежать за співвідношенням між експортом та імпортом. Країни, що розвиваються, як правило, обмежують вивезення стратегічної сировини, валюти, дорогоцінних металів та інших цінностей.

Висока ефективність моделей відкритих національних економік пояснюється наступними факторами: інноваційною структурою капіталовкладень і високим рівнем витрат на НДПКР (науково-дослідницькі і проектно-конструкторські роботи); наявністю висококваліфікованої робочої сили; комплексом розвинутої інфраструктури; специфічними системами стимулювання високої якості продукції та оптимальною системою менеджменту.

Сучасна міжнародна економічна інтеграція відбувається під впливом низки факторів світового розвитку, серед яких найсуттєвішим є глобалізація.

Глобалізація – це категорія, що відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів. З 60-х років XX ст. вона набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік шляхом тісної взаємодії і сплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому просторі; поширення безпосередніх і опосередкованих зв’язків між суб’єктами економічної діяльності всіх країн світу; формування єдиної (глобальної) для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин.