Seminar1

4. локальні та регіональні війни в сучасному світі Український дослідник В. Мандрагеля зазначає: „У всіх випадках на перший план методологією діалектичного матеріалізму висувається соціально-політична складова війни, що дозволяло з’ясувати, в ім’я чого вона ведеться, продовженням політики яких класів є. У той час класифікація воєн здійснювалася на основі класового підходу, який передбачає оцінку явищ, подій з точки зору інтересів лише окремих соціальних груп суспільства” На основі класового підходу були сформовані наступні підстави для класифікації війн. І. Історичні. Вони поділялися на дві групи: а) за зв’язком з епохою (рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, переходу від капіталізму до соціалізму); б) за впливом на хід історії (прогресивні, реакційні). II. Соціально політичні, які містять у собі класифікацію воєн а) за типом суперечностей (між державами протилежних систем, громадянські, колоніальні, між капіталістичними державами); б) за соціально-політичним характером (справедливі, несправедливі). III. Військово-технічні: (оборонні, наступальні, маневрені, позиційні, ядерні, звичайні, комбіновані). IV. Масштабні: (швидкоплинні, затяжні, світові, локальні, коаліційні, двосторонні) [5, с. 26]. Приміром, російський дослідник В. Насіновський локальні війни відносить до конфліктів середньої і низької інтенсивності і пропонує наступну класифікацію. 1. Територіальні конфлікти: а) прикордонного характеру; б) збройного зіткнення в суперечці за оволодіння конкретною територією. 2. Міжетнічні, міжобщинні, міжплеменні, міжконфесійні конфлікти („війни несхожості”: „ми – вони”, „війни старшинства”). 3. Економічні війни – які перейшли в стадію збройного протистояння і зіткнення, конфлікти в боротьбі за сфери економічного впливу, ринки збуту, шляхи транзиту, в тому числі міждержавні, регіональні, транснаціональні мафіозні „розборки”. 4. Громадянські війни – боротьба класів, соціальних і політичних угруповань за владу, за домінування в суспільстві, повстання проти диктатури, певного політичного режиму. 5. Сепаратистські війни – результат „суверенізації” новоутворень, намагань вийти з-під контролю „метрополії” („неоантиколоніалізм”). 6. Ідеологічні війни – (війни вільнодумства: комуністичного - капіталістичного, комуністичного - фашистського, геноцид на расовому, національному, конфесійному грунті). 7. „Несамовиті рухи” – війни з невизначеною мотивацією, серії терористичних і диверсійних актів з метою залякування, війни псевдореволюційних угрупувань за принципом „проти всіх”. 8. „Війни національних інтересів” (захист політико-економічних інтересів державами-гегемонами в різних точках земної кулі під виглядом захисту демократичних цінностей і підтримання світового порядку). 9. „Війни (операції) з підтримання миру” – захист демократичними країнами, регіональними союзами або світовою спільнотою політико-економічних інтересів і демократичних цінностей, які відповідають загальноприйнятим стандартам світового порядку. 10. Війни-казуси – локальні, як правило короткочасні, навмисні або ненавмисні зіткнення військових підрозділів і об’єктів, які належать різним країнам і перебувають в режимі бойового чергування, плавання, польоту, прикордонного дозору тощо [8, с. 13 – 14]. В. Насіновський значно спрощує класифікацію, не розмежовуючи локальних війн за соціально-політичною ознакою, проводить поділ війн не за видовою ознакою, а за формою. В. Золотарьов вважає, що за основу класифікації сучасних локальних війн і збройних конфліктів необхідно брати кількісні показники, такі як розмах і тривалість воєнних дій; площа території, на якій розгортається конфлікт; кількість держав, які перебувають у стані війни; кількість залучених військ тощо У зв’язку із зростанням ролі інформаційної складової у збройному протиборстві в умовах глобалізації і розбудови інформаційного суспільства окремі дослідники (І. Воробйов, В. Гулін, Г. Почепцов, В. Сліпченко) вважають правомірним введення терміну „інформаційна війна”, коли мета протиборства досягається суто засобами інформаційної боротьби. Інакше цю інформаційну складову варто розглядати як один із видів всебічного забезпечення і супроводження війни.

Термін „локальна війна” з’явився наприкінці 1950-х років. В США Г. Кіссінджер та його однодумці виступили з „концепцією обмеженої війни” та визначили її як міжнародний збройний конфлікт, що розгортається відносно невеликими силами двох-трьох держав, ведеться з обмеженими політичними і воєнними цілями, внаслідок чого вона може бути лімітована за територією, бойовими силами і засобами, що застосовуються, та часом [7, с. 7, 10]. У словнику-довіднику з військово-історичної термінології локальна війна визначається як збройний конфлікт, якому притаманний характер прикордонного зіткнення або зіткнення в суперечці за оволодіння конкретною територією, міжетнічного (міжобщинного, міжплемінного) або міжконфесійного зіткнення, боротьби за сфери економічного впливу [20, с. 124]. Локальна війна є обмеженим за політичними цілями і розмахом ведення воєнних дій, збройним зіткненням між двома чи кількома державами, що зачіпає їхні політичні, економічні, національні, територіальні, етноконфесійні та інші інтереси. Характерними її рисами є обмежений просторовий розмах ведення воєнних дій, участь у ній незначних за чисельністю військ (сил), застосування звичайної зброї. До локальних війн відносять також внутрішньодержавні та громадянські війни [19, с. 23]. За визначенням В. Насіновського локальна війна – це поширений вид макрогрупових соціальних конфліктів, які переходять в насильницькі форми боротьби, самоствердження, покарання або придушення протилежної сторонни. ХХ століття було самим руйнівним і кровопролитним в історії людства. Перша і друга світові війни забрали мільйони людських життів. Не менш складним став період «холодної війни». Для порівняння в період з 1945 р. по 1988 рр. в світі відбулося 170 великих регіональних конфліктів, тоді як у попередні шістдесят років — з 1898 р. по 1945 р. лише 116 воєн і конфліктів, тобто на третину менше. У регіональні й локальні конфлікти ХХ століття в тій або іншій формі були втягнуті всі великі держави, які безпосередньо брали участь в бойових діях майже у 100 конфліктах. Карибська криза, коли США і СРСР погрожували один одному застосуванням ядерної зброї, взагалі мала шанси перерости в останню третю світову війну. У другій половині 60-х років кількість регіональних конфліктів досягла такого масштабу, що виникла небезпека глобального військового хаосу. Цьому значною мірою сприяла «гонка озброєнь». Новим викликом глобальної стабільності і безпеки після закінчення «холодної війни» і розпаду Радянського Союзу став розвиток кризових ситуацій на регіональному і внутрідержавному (локальних) рівнях. Лише на території Радянського Союзу у 1991 року було зафіксовано 76 етно- територіальних суперечок, за рік вже на пострадянському просторі ця кількість зросла до 180. З кінця 80-х років на території колишнього Союзу зафіксовано п'ять «етнічних» воєн, в яких були задіяні регулярні війська й важка зброя (Карабаський, Абхазький, Південно-осетинський, Придністровський і Чеченський конфлікти), а атакож близько 20 корот- кочасних озброєних зіткнень, жертвами яких стало й мирного населення. Це Ферганський, Ошський, осетино-інгушський конфлікти, а також Ба- кинський і Сумгаїтський погроми. Чисельність убитих в цих конфліктах за оцінками експертів становить біля 100 тисяч чоловік. За географічними масштабами міжнародні конфлікти поділяють на локальні, регіональні та глобальні. Локальні конфлікти виникають у прикордонних районах суміжних держав (Індо-Пакистанський конфлікт чи Іраксько-Іранська війна), в окремих невеликих географічних пунктах щодо приналежності останніх (конфлікт між Великобританією та Аргентиною за Фолклендські (Мальвінські) острови), а також на невеликих територіях двох або кількох конфліктуючих сторін (арабо ізраїльські війни 50-70-х років XX століття). У локальні конфлікти здебільшого не залучаються великі за обсягомресурси. Водночас, у разі їх виникнення в прикордонних районах держав то, як правило вони мають затяжний характер. Їх найбільшою загрозою є те, що вони за певних умов можуть перетворюватися на регіональні й, навіть, глобальні. Регіональні конфлікти охоплюють або весь регіон, або більшість країн, розташованих в ньому. Їх виникнення може бути спровоковане локальним конфліктом, коли в нього втягуються треті держави, як нап- риклад Центральноамериканський 1970- 1980-х років, у який в той чи ін- ший спосіб втягнулись всі держави регіону, а також опосередковано США, СРСР та Куба. Ще однією причиною може стати формування між державами певного регіону протиборствуючих коаліцій. І нарешті глобальні конфлікти, а це по-суті є світові війни, роз- повсюджуються безпосередньо чи опосередковано на всі країни світу. В ці конфлікти залучаються сухопутні, морські та океанічні території, площа яких може становити мільйони квадратних кілометрів. Нині чи не головним силовим рухом глобальної конкуренції є розуміння нестачі природних ресурсів. Останні прогнози вчених свідчать, що 2012 рік може стати початком енергетичного Армагеддону, періоду, коли всі види вуглеводневої сировини почнуть один за іншим вичерпуватися. Тому питання стабільності в регіонах, де зосереджені найбільші природні ресурси є питанням безпеки для нашої цивілізації в цілому. Нафта є й залишається у найближчому основою безпеки та процві тання держав світу, а боротьба за доступ до неї і шляхів її транспортуванняь ъ буде характерною ознакою і нинішнього століття. Нестабільність, аж до виникнення збройних конфліктів, у таких нафтоносних і нафтотран- зитних регіонах, як Ближній Схід (Ірак, Кувейт), Північний Кавказ (Чечня, Дагестан), Закавказзя (Нагірний Карабах, Абхазія) й інші, націоналізм, екстремізм в нафтовидобувних країнах (Іран, Ірак, Лівія) становить насправді велику небезпеку для людської цивілізації життя якої повністю пов'язано з наявністю необхідних ресурсів. Зони неврегульованих військових конфліктів стають й розсадником тероризму в його різноманітних проявах. Тероризм у сучасних умовах як політичний чинник ризику з національного рівня досяг не тільки регіонального, але і глобального рівня. Й стає особливо небезпечним

з намаганнями достатися до найновітніших військових технологій та зброї масового знищення. Діяльність тієї ж Аль-Каїди, яка вільготно почувала себе на теренах Афганістану разом з режимом Талібан, якому, до речі, надавала не лише фінансову, а й ідеологічну підтримку, яскраво показала, що ми живемо в кришталевому світі. Водночас, потоки біженців та переміщених осіб, які тікають з територій обхоплених збройним конфліктом, разом є мігрантами з ісламського світу до За-ходу і Америки є шляхами для пересування терористів фактично повсьому світу. Регіональні й локальні конфлікти є зонами неконтрольованогорозповсюдження звичайно зброї. Яскравими прикладами є локальніконфлікти Закавказзя — Чечня, Абхазія, Нагірний Карабах та При-дністров'я, звідки зброя потрапляла фактично на всю територіюколишнього Радянського Союзу та Східної Європи. Те ж саме можнасказати й про наркотики та торгівлю людьми.За даними управління ООН по контролю за наркотиками і попередженню злочинів у 2007 році виробництва опіуму в Афганістанідосягнуло 93% світового. Площа посівів опійного маку в Афганістаніскладає 193 тис. га, що на 17% вище за рівень, зафіксований в 2006 році.Близько 3,3 млн. з 25 млн. жителів Афганістану залучено у виробництво наркотиків. Очікується, що в 2007 році в Афганістані буде вироблено 8,2 тис. тонн опіуму. Його шлях, передусім, лежить в більш благополучнікраїни, в тому числі через Україну, на Захід.Ще один прибутковий вид діяльності, тісно пов'язаний з гарячимиточками — торгівля людьми. Увага світової спільноти до цієї проблемизагострилася у зв'язку з проблемами Придністров'я та конфліктомна Балканах. Причому найбільше в контексті транзитних територій,через які до покупців «живого товару» з територій з соціально-економічними кризами, в тому числі й України, вивозилися не лишежінки і чоловіки, а й діти. Розглядаючи регіональні та локальні конфлікти, як загрозу длякожної країни, не можна оминути економічної складової. Взяти хоча бте, як вплинув конфлікт на Балканах на зміну вантажопотоків, спрямованих до Європи. Дунай є головною водною транспортно артерією континенту. Ним проходять сотні тисяч вантажних і пасажирських кораблів за рік до придунайських держав (Австрії, Болгарії, Угорщини, Німеччини, Румунії, Словаччини, України), здійснюються транзитні перевезення до інших країн. Крім того, Дунай є частиною наскрізної воднотранспортної магістралі Рейн-Майн-ДунайЧерез канали Марна-Рейн і Рона-Рейн, здійснюється вихід до річковоїсистеми Франції, її портів на середземноморському й атлантичномуузбережжі. Зруйновані мости через Дунай блокували водні перевезенняцим найважливішим міжнародним шляхом. Збитки лише Українистановили понад 1,2 млн. США доларів, Австрії — приблизно 0,4 млн. до-ларів США. Регіональні конфлікти мають у своєму підґрунті суперечностірегіонального масштабу, але їх політичні й економічні наслідки відчуваєне лише певна країна чи регіон, де вони спалахують, а й багато іншихкраїн світу. Проблема регіональних конфліктів є клубком важко-вирішуваних питань, що мають життєво важливе значення для безпекивсіх регіонів планети. За підрахунками дослідників Weslean College

Війна – суспільно-політичне явище, пов'язане з корінною зміною характеру відносин між державами, народами, націями і переходом протиборчих сторін від застосування ненасильницьких форм і способів боротьби для вирішення протиріч до прямого застосування зброї і інших насильницьких засобів для досягнення певної геополітичної, політичної та економічної мети. Кожній історичній епосі властивий свій особливий характер війни. Разом з тим, в рамках кожної епохи за певних умов можуть вестися війни, різні за своїм характером. Більш того, в ході тієї або іншої війни, залежно від зміни обставин і умов її ведення, а також у зв'язку з досягненням поставлених цілей, зміною політики, можливостей економіки і в результаті створення і застосування принципово нових видів зброї, її характер або окремі істотні риси можуть мінятися.

Зачіпаючи всі сфери життя і діяльності суспільства, війна приводить його до особливого стану. У своїх розвинених формах війна стає не лише озброєною боротьбою армій задля політичних цілей, але і якісно новим станом суспільства. Вона є глибокою трансформацією всіх його сфер. На користь війни мілітаризуються економіка, політична надбудова, духовне життя суспільства, звужуються рамки демократії, вносяться зміни в структуру, зміст і цілі міждержавних дипломатичних, торгових і культурних відносин. У сучасних умовах війна являє собою найгострішу форму протиборства ворогуючих сторін. Головним засобом ведення війни є озброєні сили і інші воєнізовані формування. Звернемо увагу на те, що у війні для досягнення поставлених цілей використовуються як військові, так і невійськові способи і засоби боротьби: дипломатичні, економічні, психологічні, ідеологічні та ін.

Актуальність поданої проблеми визначається непересічним науково-теоретичним значенням саме в сучасний період розвитку. У XXI столітті війни перетворюються із засобу знищення військ на знаряддя винищування мирного населення. Війни руйнують матеріальну і духовну культуру, яка створювалася десятками і сотнями поколінь людей, виснажують економічні і фінансові ресурси суспільства, змінюють структуру народного господарства воюючих країн, роблячи його однобоким і мало пристосованим до задоволення потреб населення. Руйнівна дія війни на суспільний розвиток досягає своєї межі. Метою даної статті є аналіз однієї з найважливіших проблем сучасності – проблеми війни, її трансформація, встановлення її впливу на суспільний розвиток. Проблематика, що пов’язана з розглядом небезпеки війн в сучасну епоху, активно і плідно досліджувалась і продовжує досліджуватися багатьма вченими. Серед цих робіт слід назвати праці В.В. Серебряннікова (соціально-політичний аналіз війн в Росії), Г.Х. Шахназарова (моделі та проекти світового порядку), В.І. Малькова (новий погляд на мир та війну), І.М. Попова (теорії та концепції війн майбутнього), В. Мандрагеля (сучасні підходи „реалізму” щодо збройних конфліктів), Г. Тревертона (нові засоби оборони), Е. Граем (запобігання конфліктам).

Попередньо слід зазначити, що початок воєн сягає первісного суспільства, коли одне плем'я воювало з іншим. Але в повному значенні слова це не були війни, тому що вони не мали за мету підпорядкування одного племені іншому, хоча могли винищити або перетворити на рабів всіх членів племені. Люди не готувалися до війни заздалегідь. Це були конфлікти, що часто мали трагічний характер і зводилися до короткочасних зіткнень ворожих племен в боротьбі за виживання. Класичну форму вони набувають з розділенням суспільства на класи і утворенням стародавніх держав, оскільки проведення військових операцій – явище складне. Війна пов'язана з більш менш регулярною армією, яка готується до війни в мирний час. Все це можливо тільки в епоху класового суспільства, коли соціум вже має не примітивний, а складно структурований характер.

У подальші епохи війни набувають все більш масштабні і складні форми. При рабовласницькому ладі вони ведуться народними ополченнями з використанням найманців, головним чином, для захоплення рабів; у феодальну епоху – феодальними арміями і рицарськими орденами для захоплення нових земель; у капіталістичну епоху – регулярними арміями для захоплення ринків збуту і джерел сировини. У зв’язку з цим цілком закономірним виглядає припущення, що типи війн визначаються характером соціальних суперечностей даної епохи або різних її періодів.

Типологія війн пов'язана з відомими труднощами, оскільки кожна війна має свої індивідуальні особливості, а різні типи війни часто переплітаються один з одним і рідко виступають в чистому вигляді. Основними типами воєн рабовласницького суспільства є: війни рабовласницьких держав за поневолення племен, що знаходяться на нижчій стадії суспільного розвитку; війни між самими рабовласницькими державами з метою захоплення територій і пограбування завойованих країн; війни між різними групами рабовласників; війни як повстання рабів; народні повстання селян і ремісників.

Основними типами воєн феодального суспільства є: війни між феодальними державами; міжусобні феодальні війни за розширення володінь; війни за створення централізованих феодальних держав; війни проти іноземного нашестя. Феодальна експлуатація породжує: селянські війни-повстання проти феодалів; повстання міського населення проти феодальної експлуатації.

Війни епохи капіталізму можуть бути віднесені до наступних основних типів: колоніальні війни капіталістичних країн за поневолення народів Азії, Африки, Америки, Океанії; загарбницькі війни держав і коаліцій держав за гегемонію; революційні антифеодальні, національно-визвольні війни; війни за національне возз'єднання; визвольні війни народів колоній і залежних країн; громадянські війни і повстання пролетаріату проти буржуазії.

Основними типами воєн епохи імперіалізму є: імперіалістичні війни за переділ світу; громадянські визвольні війни пролетаріату проти буржуазії. До основних типів воєн епохи імперіалізму також відносяться національно-визвольні війни пригноблюваних народів.

Основними типами воєн сучасної епохи є: громадянська війна; інформаційна війна; міжнародний тероризм; екологічна війна; економічна війна; психологічна війна.

У сучасну епоху старі підходи до розуміння війни піддаються критиці на тій підставі, що в ядерну епоху в разі застосування атомної зброї не буде ні переможців, ні переможених. Проте, окрім ядерної війни, в світі ведуться звичні війни. В епоху глобалізації необхідне гостро усвідомлення того, що будь-яка війна (тим більше світова) може мати катастрофічні наслідки для майбутнього всієї людської цивілізації.

Незаперечним є факт, що соціально-політична типологія воєн заснована на особливостях епохи, характерних для неї суперечностях. При цьому з'являються і нові суперечності, які виходять на перший план. «Існуючий раніше розподіл воєн на чотири головні типи відповідно до соціально-політичних критеріїв (між державами протилежних систем, усередині ліберального світу, за звільнення від чужоземного ярма, громадянські війни) актуальні і сьогодні. Проте не слід випускати з уваги і нові типи війн: глобалізаційні, міжцивілізаційні, між бідними і багатими країнами, за природні ресурси, демократію [1, с. 69]». Оскільки світ сьогодні абсолютно не передбачуваний, і існуюча де-небудь одинична загроза збільшує кількість можливих загроз [2].

Принципово важливим є те, що сучасна типологія війн дещо відрізняється від традиційної. Перше покоління війн складають класичні війни між державами, що досягають своєї кульмінації в епоху наполеонівських воєн. До другого покоління війн відносяться війни на виснаження індустріальної епохи (від громадянської війни в США до Першої світової війни). Третім поколінням війн стає маневрена війна, заснована на тактиці просочування, бліцкригу і інших принципах, що з'являються після Першої світової війни. На думку чеського філософа Яна Паточки, Перша світова війна – вирішальна подія в історії ХХ століття. Саме вона визначає характер століття. Вона показує, що перетворення світу в лабораторію для реалізації накопичених за мільярди років енергій повинно здійснитися у війні [3]. Поле бою для війни четвертого покоління – суспільство супротивника в цілому. Масивність живої сили і вогню втрачає своє значення і навіть, більш того, стає недоліком. Концентрація живої сили в одному місці створює відмінну ціль для поразки супротивником. Метою війни стає внутрішнє розтрощування супротивника, а не фізичне знищення його. Військові зусилля направлені на такі цілі, як підрив морального духу населення супротивника і руйнування його культурного середовища. Війни XX століття відносять до четвертого покоління. Війна втрачає характер зіткнення лише військових формувань країн-учасниць конфлікту. На об'єкти руйнування перетворюються міста з мирним населенням, промисловість, транспорт. Питання про війну і мир стає корінним питанням всієї міжнародної політики, питанням життя і смерті десятків мільйонів людей. Поява в середині XX століття ядерної зброї приводить до можливості народження п'ятого покоління війн – ядерних. На щастя, людство зуміло їх уникнути. На рубежі нового тисячоліття на історичну сцену виходять війни шостого покоління, в яких вирішальну роль відіграє високоточна ударна і оборонна зброя і зброя, заснована на нових фізичних принципах. Удосконалюються і вимагають все більших інтелектуальних і матеріально-фінансових витрат звичні засоби озброєння [4].

У війні все частіше застосовуються політичні, економічні, фінансові, інформаційні, таємні засоби в їх насильницькому варіанті. Більш того, вживані самостійно, вони здатні забезпечувати такий же результат соціальної боротьби, який у минулому досягався лише зброєю. Характерною рисою сучасних війн є рішуча перевага однієї із сторін в сукупній потужності, економіці, військово-технічному і організаційному відношенні, інформаційних засобах, коаліційній підтримці, швидкоплинності.

В даний час існує тенденція, коли разом зі змаганням в силі з'являється необхідність в змаганні розуму, тобто по мірі еволюції інтелекту люди поступово усвідомлюють, що винищування ворога не завжди вигідне. Вигідніше непомітно розставити економічні пастки і капкани, сплести павутину економічної залежності і, використовуючи ресурси супротивника, примусити його працювати на себе. Таким чином, стає абсолютно очевидним, чому держави прагнуть приєднатися до ресурсів інших країн, запускають непомітно коріння до чужого повітря, води, землі, інтелекту. Без цього індустрія існувати не може, а, відповідно, держава розвиватися також.

Сучасні війни характеризуються використовуванням економічної боротьби – сукупності економічних заходів і дій, направлених на підрив військово-економічного потенціалу супротивника і досягнення над ним економічної переваги. Економічна боротьба включає, з одного боку, мобілізацію можливостей власної економіки для задоволення потреб війни і її забезпечення, з іншого боку, організацію економічної блокади ворожих держав і дезорганізації їх економік. Особливе значення в сучасних умовах має живучість економіки, її здатність функціонувати при руйнуванні окремих ланок. На хід економічної боротьби значно впливає руйнування центрів переробки стратегічної сировини, енергетичних центрів, порушення внутрішніх транспортних зв'язків і комунікацій, що пов'язують супротивника з іншими державами, особливо зрив перевезень нафтопродуктів. У сучасних умовах в цілях економічної боротьби може використовуватися навмисне зараження численних районів території супротивника шляхом руйнування АЕС, а також центрів виробництва і зберігання особливо небезпечних хімічних речовин, хоча ці жорстокі заходи засуджуються всією світовою спільнотою.

Економічна війна може здійснюватися шляхом використовування різних пропагандистських гасел на зразок боротьби за демократію, екологію, права національних меншин. В цьому випадку вона тісно пов'язана з війною психологічною. Психологічна війна повністю змінює уявлення про зміст війни. В ній немає очевидних ворогів. У цій війні головним є те, щоб створити умови, в яких супротивник сам себе знищує, сам віддає свої матеріальні і інтелектуальні ресурси. Досягти цього можна, змінивши його психіку настільки, щоб він став слухняним знаряддям і вірним рабом. Формами ведення психологічної війни є мова, писемність, радіо, телебачення, Інтернет, що приводить до стрімкого зростання можливостей маніпулювання свідомістю людей. Але слід зазначити, що в умовах сучасного суспільства важлива роль належить електронним засобам масової інформації – перш за все телебаченню і радіо. «Ефект їх дії на населення не можна недооцінювати. На відміну від друкарських засобів інформації і пропаганди, радіо і телебачення впливають на свідомість людей безпосередньо [4, с. 152]». Вирішальне значення для успіху психологічної війни має атомізація суспільства, недопущення консолідації держав або політичних груп, організація постійного протистояння. На це йдуть колосальні матеріальні і інтелектуальні ресурси і для цього необхідне розукрупнення країн-супротивників, створення карликових держав з підпорядкованими урядами.

Нові нетрадиційні форми ведення війни викликають серйозну стурбованість в плані політики безпеки. Появі таких форм значною мірою сприяють надзвичайно швидко протікаючі процеси глобалізації, наростаюча відвертість суспільств і революція в інформаційних технологіях. Хоча перевага промислово розвинених країн у області науки і у військовій сфері все більш зростає, слаборозвинені країни також можуть дістати нові військові технології. Легкість пересування по всьому світу і швидке розповсюдження знань і інформації дозволяють і менш могутнім державам, а також недержавним організаціям отримати доступ до широкого спектру зброї і технологій. В даний час в світі все ясніше усвідомлюють можливості, що криються у використовуванні сучасних інформаційних технологій. Уразливість багатьох країн перед новими методами ведення війни постійно зростає. Все більш невідкладною стає задача відшукати адекватні можливості для відображення нових загроз. Для розробки ефективної стратегії необхідно перш за все виявляти характерні риси загроз, створюваних різними державами, організаціями і групами, своєчасно попереджати про підготовлювані напади в рамках нетрадиційного ведення війни, надійно передбачати дії супротивника і без зволікання вживати заходи протидії. Різноманітні форми нетрадиційного ведення війни, терористичні акти і інформаційні війни в найближчі десятиліття чинитимуть визначальний вплив на міжнародну безпеку.