Розділ 2. Прибуток як важливий показник ефективної діяльності підприємства

2.1 Поняття прибутку, підходи до його трактування

Поняття прибутку в економічній системі з’явилося у зв’язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися із значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділяється на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов’язковою винагородою для одержувача за дані ним послуги в економіці країни [1,226 с].

Це добре розуміли ще засновники класичної школи політичної економії А. Сміт, Дж. Мілль, які брали до уваги історичний та юридичний факт володіння тим чи іншим капітальним майном, землею або капіталом як основу вирішення питання про походження прибутку [1, 226 с].

Спочатку у політичній економії, а потім і у фінансовій науці усі джерела доходів поділялися на доходи від капітального майна взагалі і доходи від праці, що не пов’язані з володінням капіталом. Дохід від капітального майна , у свою чергу об’єднував ренту і дохід від капіталу [1, 226 с].

Д. Рікардо виявив протилежну залежність між прибутком та земельною рентою, між заробітною платою і прибутком. Яка частина продукту сплачується у формі заробітної плати – питання надзвичайно важливе при визначенні прибутку. Він зазначав, що останній буде високий або низький у тій самій пропорції, в якій буде низькою чи високою заробітна плата. А. Сміт і Д. Рікардо відокремили поняття прибутку в особливу економічну категорію, яку досліджували у тісному зв’язку з процесом накопичення капіталу, із чинниками зростання суспільного багатства [1, 227 с].

У різні часи А. Сміт трактував прибуток як: 1) закономірний результат продуктивності капіталу; 2) винагороду капіталістові за його діяльність і ризик; 3) вирахування з частини неоплаченої праці найманого працівника.

У працях деяких теоретиків того часу панували такі варіанти трактування прибутку, як винагороди за збереження капіталу (теорія стриманості), страхової премії за ризики, якому підвладна будь-яка діяльність підприємця, а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового процесу і вартості, що виникає завдяки зростанню капіталу з часом [1, 227 с].

У домарксовий період найближче підійшли до розуміння змісту прибутку класики буржуазної політичної економії Вільям Петті, С. Сісмонді, Т.-Р.Мальтус Прибутком у розумінні В.Петті є та частина продукту, яка залишається після відрахування заробітної плати, тобто прибуток зводився до ренти. Незважаючи на ототожнення прибутку з рентою, один з видів прибутку – відсоток на позичковий капітал. Він визначив відсоток таким доходом, що є похідним від земельної ренти. У праці “Різне про гроші” (1862) відсоток прирівнювався до орендної плати [7]. Дослідивши наукову спадщину своїх попередників К.Маркс характеризує прибуток як перетворену форму додаткової вартості, яка виступає не як результат експлуатації робочої сили, а як породження всього авансовогу капіталу. Вчений показаві причини і механізми утворення загальної норми прибутку. Закон тенденції норми прибутку до зниження, сформульований Марксом, засвідчує, що зростання продуктивної сили праці, сприяючи підвищенню органічної будови капіталу, веде до падіння норми прибутку [7] .

Вчені-економісти нашого часу також по-різному підходять до питання визначення прибутку підприємства.Професор А.М. Поддєрьогін розглядає прибуток як основну категорію товарного виробництва, виробничу категорію, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Поява прибутку, вважає вчений, безпосередньо пов’язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток – це та частина вартості продукту, яка реалізується підприємством і залишається після покриття витрат виробництва [1, 227 с].

Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх набуває національний дохід за його первинного розподілу і подальшого перерозподілу, неможливе, вважає А.М. Поддєрьогін, без правильного тлумачення сутності необхідного і додаткового продукту в суспільстві . На основі цього автором сформульовано таке визначення прибутку:

Прибуток – це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того,як втілення у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми [1, 228 с].

Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю первинного розподілу додаткового прибутку. Прибуток – це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва – це частина національного доходу [1, с. 228].Отже, прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства [2, 483 с].