62. Співвідношення ст.13 з іншими статтями Конвенції.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950) як міжнародний багатосторонній договір держав-членів Ради Європи. Згода держав на міжнародний контроль за станом дотримання прав людини. Стаття 1 Конвенції. Обов’язки держав, які випливають з Конвенції. Позитивні та негативні зобов’язання. Обов’язок відповідності внутрішньодержавного законодавства вимогам Конвенції. Обов’язок виправити будь-які існуючі порушення тих основних прав і свобод, які захищає Конвенція. Фіксація специфічного механізму захисту прав людини на міжнародному (зокрема, регіональному) рівні. Субсидіарний характер конвенційного механізму.

Структура Конвенції. Додаткові протоколи, необхідність їх прийняття. Особливості приписів Конвенції. Класифікація прав і свобод, гарантованих Конвенцією. Абсолютні права (заборона катувань (стаття 3)); чітко обмежені („відповідно до процедури, встановленої законом”, „відповідно до закону”) права (право на особисту свободу і недоторканність, право на справедливий судовий розгляд (статті 5 і 6)); права, що можуть бути обмежені певними обставинами (інтереси національної безпеки, територіальної цілісності, громадської безпеки, запобіганням масовим безладдям, охороною здоров’я і моралі). Принцип рівності (недискримінації). Недозволена різниця у поводженні згідно із статтею 14. Дозволена різниця у поводженні.

Конвенція як “живий механізм, який постійно розвивається”.

Стаття 13

Право на ефективний засіб юридичного захисту

Посуті це право на права та їх ефективний захист. В той час коли інші статті декларують основоположні демократичні права, то стаття 13 є як частиною чих прав так і їх узагальньючою основою тобто це право відноситься до розділу Ефективний засіб правового захисту та заборона дискримінації

Право на ефективний засіб правового захисту (стаття 13)

Доступність засобу юридичного захисту. Ефективність засобу правового захисту. Право на відшкодування за порушене право.

 Зв’язок між статтею 13 та іншими статтями Конвенції

На додаток до статті 13, два інші положення Конвенції також вимагають від держав запровадити засоби правового захисту для запобігання порушенню прав, які захищає Конвенція: пункт 4 статті 5 (habeas corpus) і пункт 1 статті 6 (справедливий судовий розгляд). Оскільки в цих двох положеннях йдеться саме про судовий захист прав, Суд, як правило, визнає такий рівень захисту більш надійним, ніж той, який пропонується у статті 13. В результаті Суд концентрує свою увагу на розгляді статті 5 або статті 6, на які робиться посилання, і потім часто визнає, що немає необхідності розглядати також питання про ефективні засоби правового захисту (Де Вільде, Оомс та Версип проти Бельгії (1971) (стаття 13 перекривалась пунктом 4 статті 5) та Ейрі проти Ірландії (1979) (стаття 13 перекривалась пунктом 1 статті 6)). Однак слід відзначити, що стаття 13 може бути єдиним прийнятним положенням у справах, в яких йдеться про брак ефективних засобів захисту при порушенні прав, які за Конвенцією не визначаютиься ні як кримінальні, ні як цивільні.