54 Зміст свободи вираження поглядів

Стаття 10 Конвенції

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Стаття 10 визначає, що право на свободу вираження поглядів «включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати та поширювати інформацію та ідеї».

Це стосується не тільки «інформації» та «ідей», що сприймаються доброзичливо або оцінюються як неагресивні чи нейтральні, але й тих, що ображають, шокують або викликають занепокоєння у суспільстві чи серед будь-якої частини його населення. Такими є вимоги плюралізму, терпимості та широти поглядів, без чого не може існувати «демократичне суспільство». Термін «вираження поглядів» за статтею 10 охоплює також і виявлення творчих поглядів, що «дає можливість брати участь у публічному обміні інформацією культурного, політичного і соціального змісту, а також різного виду ідеями», правом газет на свободу вираження поглядів.

55. Сфера дії свободи вираження поглядів. Розмежування суджень про факти і оціночних суджень у практиці суду.

Стаття 10 Конвенції

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

На думку суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Законом «Про інформацію» передбачено, що оціночними судженнями є висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Проте слід зважати, що не будь-яке судження є оціночним. Перш за все, закон встановлює вимогу, що оціночні судження не повинні містити фактичних даних. Самі по собі судження є результатом психічної діяльності людини і виражають ставлення особисто автора до певної події. Посилання, що судження не повинно містити фактичних даних обумовлює те, що особа, яка є споживачем інформації, повинна вирізнити, що висловлене є саме оціночним судженням, а не подією, фактом, що мали місце, і зробити правильний та адекватний висновок. Законність оціночних суджень випливає із свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції.