28 Справа «Хайло проти України»: загальна характеристика мотивації Суду.

Справу розпочато за заявою про порушення на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) двома громадянами України, чоловіком і дружиною, Сергієм Федоровичем і Світланою Іванівною Хайло (далі — заявники). У своїй первинній заяві заявники скаржилися, зокрема, на порушення статті 2 Конвенції у зв’язку з неефективним розслідуванням обставин смерті їхнього родича та на порушення пункту 1 статті 6 у зв’язку з тривалістю кримінального провадження, пов’язаного з їхніми майновими інтересами. 26 листопада 2003 року заявники доповнили свою заяву скаргами, у яких, зокрема, стверджували про непропорційне застосування сили працівниками міліції під час їхнього затримання, неефективність розслідування цього інциденту і про незаконність їхнього затримання і позбавлення свободи. У цих скаргах заявники посилалися на статтю 3 і пункт 1(с) статті 5 Конвенції. Заявники скаржилися, що розслідування обставин смерті їхнього родича пана А. Х. не було ефективним, як цього вимагає стаття 2 Конвенції. 26 листопада 2003 року заявники доповнили свою початкову заяву скаргами на надмірне застосування сили працівниками міліції під час їхнього затримання 16 жовтня 2002 року. Вони також скаржилися на неефективність розслідування цього інциденту. Заявники посилалися на статтю 3 Конвенції. 26 листопада 2003 року заявники також поскаржилися на те, що 16 жовтня 2002 року їх затримали і тримали в відділенні міліції протягом кількох годин, незважаючи на те, що вони не вчинили нічого протизаконного. Вони посилалися на пункт 1 статті 5 Конвенції. Крім того, посилаючись на пункт 1 статті 6, заявники скаржилися на несправедливість і тривалість всіх кримінальних і цивільних проваджень, у яких вони брали участь. На підставі статті 2 Конвенції вони також стверджували про замахи на їхнє життя, а на підставі статті 1 Першого протоколу — про те, що бандити позбавили їх будинків і грошей. Нарешті, посилаючись загалом на статті 8, 10, 13, 14 і 17 Конвенції, статтю 2 Першого протоколу, статтю 2 Протоколу № 4 та статті 2 і 3 Протоколу № 7, заявники стверджували про корумпованість і неефективність підходу органів влади до вирішення їхніх скарг і незабезпечення захисту членів їхньої сім’ї та майна від жорстоких нападів з боку бандитів. Заявники спочатку вимагали 1 000 000 євро як компенсацію за матеріальну та моральну шкоду, якої, за їхнім твердженням, вони зазнали внаслідок численних порушень їхніх прав, передбачених Конвенцією. Згодом вони заявили, що зазначеної суми вже недостатньо, проте не вказали точну суму їх нової вимоги відшкодування упродовж строку, який Суд надав їм для цього. Суд оголосив скаргу щодо порушення статті 2 Конвенції у зв’язку з неефективним розслідуванням смерті родича заявників прийнятною, а решту скарг у заяві — неприйнятними.

29. Справа «Муравська проти України»: загальна характеристика мотивації Суду.

Заявниця стверджувала, що державні органи не провели ефективне і достатнє розслідування за фактом смерті її сина. Заявниця скаржилася за статтею 2 Конвенції на те, що держава не провела ефективне розслідування за фактом зникнення та смерті її сина. Суд повторює, що обов’язок захищати право на життя за статтею 2 Конвенції разом із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції» також опосередковано вимагає наявності певної форми ефективного офіційного розслідування, коли особу вбито в результаті використання сили. Метою розслідування є забезпечення ефективного виконання національного законодавства, яке захищає право на життя. Задля досягнення такої мети форми розслідування можуть бути різними в залежності від обставин. Однак, яка б з них не була застосована, органи влади мають діяти з власної ініціативи з того моменту, як певне питання привернуло їх увагу. Вони не можуть чекати на те, щоб родичі подали належну скаргу або взяли на себе відповідальність за проведення будь-якої процедури розслідування. Заявниця не висунула вимог щодо справедливої сатисфакції у встановлений термін. Відповідно Суд нічого не присуджує.. Суд постановив, що мало місце порушення статті 2 Конвенції у її процесуальному аспекті.