26. Справа «Гонгадзе проти України»: загальна характеристика мотивації Суду.

Георгій Гонгадзе, чоловік заявниці, був журналістом, який зник 16 вересня 2000 року за обставин, які державні органи України досі не встановили в повному обсязі, незважаючи на ряд звернень та вимог заявниці. Однак нещодавно декілька співробітників міліції були обвинувачені у викраденні та вбивстві п. Гонгадзе.

У тексті рішення, крім звичних частин рішення Європейського суду з прав людини, вказано ще й політичний та міжнародний аспект діянь.

Заявниця скаржилася про порушення статей 2, 3, 13 Конвенції.

П. 1 статті 2 Конвенції зобов’язує державу не тільки утримуватись від умисного або незаконного позбавлення життя, але також вживати відповідних заходів для захисту життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією. Це включає основне завдання держави щодо забезпечення права на життя шляхом прийняття ефективних норм кримінальних законів для попередження злочинів проти особи, що забезпечуються правоохоронним механізмом для попередження, усунення та покарання порушень таких норм. За відповідних обставин це також поширюється на позитивний обов’язок органів державної влади вживати заходів попередження для захисту особи або осіб, чиє життя знаходиться під загрозою здійснення кримінальних дій іншими особами. У рішенні зазначено, що вказану статтю Конвенції було порушено.

  Заявниця зауважувала, що атмосфера страху та непевності, а також неповна та суперечлива інформація, яка надавалась під час розслідування, примусили її залишити країну та завдали страждань, що є порушенням статті 3 Конвенції. Положення статті 3 Конвенції було порушено.  Заявниця скаржиться на відсутність ефективних національних засобів захисту та посилається на статтю 13 Конвенції, яку, за рішенням суду, теж було порушено.

 У цій справі питання про те, що державні органи були зобов’язані провести ефективне розслідування обставин вбивства чоловіка заявниці, є безспірним. З огляду на вищевказане (див. пп. 166–170, 178–179 та 185), більш ніж чотири роки не було проведено ефективного розслідування відповідно до статті 13, вимоги якої є ширшими, ніж обов’язок проводити розслідування, вказаний у статті 2 Конвенції. Таким чином, Суд вирішує, що заявниця була позбавлена ефективних засобів захисту щодо смерті її чоловік.

  Заявниця вимагала загальну суму 100 000 ЄВРО на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також судових витрат. Суд присудив їй всю суму.

При прийнятті рішення суд керувався такими документами: Конвенція, справа «Orhan v. Turkey», «McKerr v. United Kingdom», «Yasa v. Turkey».

27. Справа «Кац та інші проти України»: загальна характеристика мотивації Суду.

Справу розпочато за заявою проти України, поданою до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) трьома громадянами України, Олегом Володимировичем Кацом, Тетяною Яківною Кац та Станіславом Ігоровичем Беляком. Заявники скаржилися на те, що органи влади не надали Ользі Біляк належної медичної допомоги під час тримання її під вартою і, таким чином, несуть відповідальність за її смерть. Вони також скаржилися, що розслідування обставин її смерті не було ані належним, ані ефективним. Вони також посилалися на статтю 13 Конвенції. Заявники стверджували, що Ольга Біляк померла під час перебування під вартою через те, що не отримала вчасну й належну медичну допомогу, і що адміністрація СІЗО володіла всією інформацією, з огляду на яку повинна була вжити відповідних заходів зі збереження життя Ольги Біляк. Зокрема, вони стверджували, що адміністрації СІЗО було добре відомо про ВІЛ-статус Ольги Біляк — про це адміністрації стало відомо не пізніше ніж у вересні 2003 року і аж ніяк не в січні 2004 року, як це стверджував Уряд. До того ж Ольга Біляк була не лише ВІЛ-інфікованою, але мала й інші численні захворювання, у зв’язку з якими вона так само не отримувала відповідної допомоги. У випадках, коли стверджується про порушення права на життя, конвенційні органи приймають заяви від родичів особи, яка померла. Наприклад, Суд розглядав заяви, подані дружиною померлого («Айтекін проти Туреччини», рішення від 23 вересня 1998 року, матір’ю померлого («Чічек проти Туреччини», батьком померлого («Г’ю Джордано проти Сполученого Королівства» , та братом і сестрою померлого (див., відповідно, «Ерґі проти Туреччини». Отже, заявники в цій справі можуть претендувати на статус жертви від стверджуваних порушень статті 2 Конвенції. Суд наголошує, що при застосуванні правила щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту слід належним чином враховувати те, що таке правило застосовується в контексті механізму захисту прав людини, створити який погодилися Договірні держави. Відповідно було визнано, що пункт 1 статті 35 слід застосовувати з певною гнучкістю і без надмірного формалізму. Суд також визнав, що правило вичерпання національних засобів юридичного захисту не становить ані абсолютної вимоги, ані умови, яку можна було б застосовувати автоматично; при визначенні, чи було дотримано це правило, неодмінно слід враховувати конкретні обставини кожної окремої справи. Це означає, зокрема, що Суд повинен реально оцінити не лише наявність формальних засобів захисту в правовій системі відповідної Договірної держави, але й загальний контекст, в якому вони застосовуються, а також особисті обставини заявника. Заявники скаржилися, що в СІЗО Ольгу Біляк тримали в незадовільних умовах. Вони посилалися на статтю 3 Конвенції. Заявники вимагали 2600 гривень компенсації матеріальної шкоди — їхніх витрат на ліки, які вони передавали Ользі Біляк під час перебування її під вартою, та витрати на її поховання. Заявники також вимагали 300 000 гривень як компенсацію моральної шкоди. За таких обставин Суд, як правило, не призначає компенсації. Однак у цій справі Суд встановив наявність порушення статті 2 Конвенції. Оскільки це право має основоположний характер, Суд вважає можливим, у винятковому порядку, призначити кожному із заявників по 7000 євро відшкодування моральної шкоди (див. «Надросов проти Росії», з врахуванням будь-якого податку в разі стягнення його з цих сум.