56.Види цін

В умовах ринкової економіки існує багато видів цін Є ціни, які залежать від обсягів купівлі-продажу товарів (оптові, роздрібні). Оптова ціна — це ціпа, за якою одні підприємства реалізують свою продукцію іншим для подальшого перероблення або реалізації В умовах ринку оптові ціни існують у біржовій торгівлі і тому їх ще називають біржовими. У країнах із ринковою економікою при обміні товарами і послугами у межах міжнародних монополій застосовуються внутрішньофірмові трансфертні ціни. Населення купує товари у магазинах за роздрібними цінами. Ціни розрізняють також за способом їх формування. Якщо вони виникають в умовах конкуренції, під впливом співвідношення попиту та пропозиції, то їх називають конкурентними цінами. В умовах ринкової економіки існують монопольні ціни. Вони встановлюються, як правило, монополістами. Деякі ціни за рядом причин регулюються державою, тому їх називають регульованими. Можна диференціювати ціни залежно від радіуса їхньої дії. У межах однієї країни (це стосується переважно великих за територією країн) існують поясні ціни, поява яких зумовлена істотними відмінностями у видатках на виробництво продукції, а також на її транспортування до місця реалізації. Кожна країна залежно від структури виробництва, витрат на реалізацію продукції тощо формує національні ціни. Наприклад, в Італії, де вирощуються цитрусові культури, ціни на них значно нижчі, ніж в Україні, куди апельсини, мандарини, лимони імпортуються, тому ціна на них визначається пропозицією і видатками на транспортування. Особливе місце серед цін, які встановлюються залежно від території їх дії, посідає світова ціна. Це експортна ціна світових постачальників товару та імпортна ціна в країнах його ввезення. Для того щоб зовнішньоторговельна ціна стала світовою, вона має відповідати таким основним вимогам: бути ціною, за якою здійснюються великі комерційні угоди, що передбачають не пов'язані між собою експортні або імпортні операції. Платежі за такими комерційними операціями, як правило, здійснюються у вільно конвертованій валюті; ^ бути ціною не випадкових, а регулярних експортних або імпортних комерційних угод, які укладаються у провідних центрах міжнародної торгівлі, де постійно здійснюються значні за обсягом зовнішньоторговельні операції з конкретним товаром, і не містять обмеження адміністративного або фінансового характеру.

57.Методи ціноутворення

 На практиці підприємствами можуть бути застосовані такі методи ціноутворення:

1. Витратний метод. Ціна розраховується, виходячи із суми постійних і змінних витрат на одиницю продукції й запланованого прибутку з урахуванням нижнього порогу ціни. При опосередкованому збуті ціна продажу кінцевому споживачу збільшується на розмір націнки, яка залежить від особливостей товару (сезонність, мода, новизна), а також еластичності попиту за цінами. Витратний метод не враховує ринкових факторів (характер попиту, рівень платоспроможності попиту, політику конкурентів), а ціна, визначена за таким методом, практично завжди завищена і в конкурентній ситуації чревата негативними наслідками для продавця. Однак є й позитивні оцінки цієї моделі: якщо в рамках однієї галузі всі виробники використовують витратний метод ціноутворення, цінова конкуренція мінімальна, а ціни більш реальні й виключають наживу за рахунок покупців. Згідно даного методу ціна визначається за залежністю:

, (12.1)

де Ц – ціна одиниці товару, грн; С – собівартість одиниці товару, грн; П – величина прибутку, яку бажає отримати підприємство від реалізації одиниці товару, грн.

2. Метод на основі цільової норми прибутку. Ціна встановлюється таким чином, щоб можна було досягти бажаної норми прибутку на вкладений капітал. Необхідно взяти до уваги, що розрахунки ціни в цьому випадку залежать від обсягу виробництва та реалізації, у зв'язку з чим необхідно визначити критичну точку обсягу виробництва. Критичний обсяг виробництва зменшується внаслідок зниження постійних і змінних витрат, які необхідно враховувати у виробничій фірмі. Крім того, на розраховані ціни впливатимуть ще й ринкові фактори (характер попиту й конкуренція). Ціна встановлюється за допомогою використання формули (за умов випуску одного виду продукції)

, (12.2)

де ЗВ – змінні витрати на одиницю продукції, грн/шт; ПВ – постійні витрати за певний період часу, грн; П_? – загальна сума прибутку, яку можна отримати від продажу продукції за той самий період, грн; К – обсяг продажу продукції, шт.

3. Метод встановлення ціни на основі відчутної цінності товару обумовлений специфічними підходами до роботи на ринку. Розрахунок робиться на певну категорію покупців, які погоджуються платити гроші не тільки за вартість товару, а й за комплекс інших послуг: доплати, пов'язані з доставкою, обслуговування тощо. Рівень послуг, що надаються, визначити безумовно важко. Тут доречно вести мову про престижні товари, про особливі послуги, за які за різних обставин і різних умов покупець погоджується платити будь-які гроші. Ось чому для фірми важливо бути надзвичайно чутливою до змін попиту на товар.

4. Вибір ціни на основі рівня поточних цін орієнтує діяльність фірм щодо ціноутворення передусім не на власні витрати, а на ситуацію на ринку, на цінову політику фірм-конкурентів. Поведінка фірм адекватна їхньому становищу на ринку. Фірма-лідер, як правило, диктує свої умови. Дрібніші фірми можуть собі дозволити орієнтуватися на лідера, змінювати ціну після того, як це зробив він. Метод ціноутворення, що орієнтується на рівень поточних цін, досить поширений. Він створює атмосферу справедливого підходу до встановлення ціни в цілому по галузі. А це дає змогу підприємствам отримувати певну норму в прибутку.

5. Установлення ціни на основі торгів. У процесі торгів кожна фірма конкурсант призначає ціну пропозиції, стежачи за тим, щоб вона була дещо нижчою, ніж у конкурентів, але й не опускалася нижче рівня собівартості. Остаточна ціна на товар встановлюється з урахуванням таких факторів: цінова політика фірми, психологія ціносприйняття, вплив ціни на інших учасників ринкової діяльності.

59.Особливості ціноутворення в ресторанному господарстві.Ціноутворення на продукцію закладів ресторанного господарства має певні особливості, пов'язані з особливостями їх виробничої господарської діяльності. Ці підприємства виконують три функції: • виробляють страви та іншу продукцію; • реалізують виготовлену продукцію; • організовують споживання продукції як власного виробництва, так і покупної.Особливості діяльності підприємств цієї сфери відрізняються від особливостей підприємств харчової промисловості, тому що останні виробляють продукцію відносно тривалого строку зберігання і не організовують споживання цієї продукції. На відміну від підприємств роздрібної торгівлі заклади ресторанного господарства не тільки реалізують продукцію, а й виробляють її і організовують споживання. Розглянемо основні особливості ціноутворення в закладах ресторанного господарства.

1. З метою відтворення витрат з обороту та реалізації товарів заклади ресторанного господарства отримують, як і торговельні підприємства, торговельну надбавку. Але оскільки заклади ресторанного господарства найбільші витрати мають при виробництві та організації споживання, торговельна надбавка відтворює тільки частину витрат. Тому на цих підприємствах продукція реалізується не за роздрібними, а за продажними цінами, що визначаються шляхом калькуляції. У такий самий спосіб розраховуються собівартість продукції і продажна ціна виробу.

2. Порядок розрахунку собівартості та калькуляції ціни в закладах ресторанного господарства відрізняються від калькуляції цін у промисловості. У промисловості спочатку визначається собівартість за кожним виробом, а потім відпускна ціна. У закладах ресторанного господарства діюча система обліку не дає змоги визначити повну собівартість кожної страви. Тому на цих підприємствах розраховується повна собівартість кулінарної продукції загалом, яка включає вартість сировини і матеріалів за відпускними цінами, витрати виробництва та обороту, прибуток, податки та обов'язкові платежі. Тому в закладах ресторанного господарства визначається не собівартість, а продажна ціна страви або кулінарного виробу.

3. Калькулювання продажної ціни відбувається за роздрібними цінами, а розрахунки з постачальниками - за відпускними цінами. Отже, торговельна надбавка залишається в закладах ресторанного господарства.

4. Сировина, яка постачається в заклади ресторанного господарства для виробництва страв, різниться за сортами, видами, категоріями, видами кулінарної обробки та ін. Крім того, на виготовлення однієї й тієї ж страви можуть бути використані продукти одного найменування, але різних сортів. При цьому повинна змінюватись і продажна ціна страви. Для досягнення деякої постійності цін на однакові страви та вироби протягом певного періоду на підприємствах масового харчування використовуються середньозважені ціни. Вони встановлюються за групою продуктів одного найменування (наприклад, м'ясо), що різняться за сортами, розмірами, видами промислової обробки.

5. Ціни на продукцію закладів ресторанного господарства різняться залежно від типу підприємств, контингенту обслуговування, місця розташування. У цьому зв'язку всі заклади ресторанного господарства поділяються за ступенем матеріально-технічної оснащеності, рівнем та кількістю пропонованих послуг.

Найвищий рівень націнки може бути встановлений у закладах ресторанного господарства категорії "люкс".

60.Функціонування підприємства супроводиться безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у формах витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу і використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами, персоналом підприємства. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі:

вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання. З метою стабільно високої прибутковості;

балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів;

підтримання належності ліквідності та своєчасності розрахунків.

Головний зміст фінансової діяльності підприємства полягає в належному забезпеченні фінансування.

Відповідно до джерел фінансування поділяється на:

внутрішнє – здійснюється за рахунок коштів підприємства:

а) прибуток;

б) амортизаційні відрахування;

в) виручка від продажу майна;

г) виручка від здачі майна в оренду.

зовнішнє – використовує кошти не пов’язані з діяльністю підприємства:

а) внески власників у статутний фонд;

б) кредит;

в) зобов’язання боржників;

г) державні субсидії.

Фінансування ділиться на фінансування:

за рахунок залучених коштів – це такі кошти, які необхідно повернути, тобто кредит, або боргові зобов’язання;

за рахунок власних коштів – це кошти від діяльності підприємства або внески власників.

Серед форм фінансування важливим є кредит – це платне надання грошей або інших цінних паперів у борг на певний час. Це дає змогу розширювати фінансові можливості підприємства, але створює певний ризик, пов’язаний з необхідністю повернення коштів у майбутньому і відсотків за користування позиченими коштами.

На сьогоднішній час широко використовують кредити не в грошовій формі – товарний кредит, оренда і її різновид – лізинг.

Товарний кредит – це короткостроковий кредит, який одне підприємство надає іншому в товарній формі через відстрочку платежів за поставлену продукцію.

Оренда – це довгострокова форма кредиту і характеризує договірне строкове володіння і користування майном. Поширеним у світовій практиці є різновид оренди – лізинг, коли лізингова компанія купує у підприємств-виробників майно (устаткування) і передає їх в оренду на певний період і на певних умовах.

Головними показниками, які відображають фінансові результати діяльності підприємства є дохід і прибуток. Ці показники є вирішальними для підприємства тому, що відображають мету його діяльності, а також цікавлять інвесторів, кредиторів, фінансові органи, податкову службу, фондові біржі.

Основний показник є прибуток, який іноді замінюють показником доходу.

Доход підприємства – це більш загальний показник і прибуток входить до величини доходу.

Доход досить поширений показник серед економічних показників. Зміст його не є однозначним. Часто цим поняттям позначають загальну виручку чи суму грошових надходжень підприємства або окремої особи, існує поняття національний доход, доход сім’ї і т.д.

У сфері підприємницької діяльності визнано, що доход – це виручка від підприємницької діяльності за вирахуванням матеріальних і прирівняних витрат. Таким чином у доході зарплата розглядається як його елемент, а не різновид витрат.

Працівники підприємства, які є його власниками розглядають свою запрату, як доход підприємства, а зарплату найманих працівників, як елемент витрат. Але це формальне сприйняття від якого економічна суть заплати не міняється.

Доход – це загальна сума коштів, яка поступає підприємству за певний період і за вирахуванням податків може бути використана на інвестування і споживання.

Загальна величина доходу підприємства включає доход від

реалізації продукції, робіт, послуг;

реалізації матеріальних цінностей і майна;

позареалізаційних операцій (пайова участь у спільних підприємствах, здача майна в оренду, цінних паперів, товарного кредиту, надходжень від економічних санкцій).

Доход від реалізації продукції обчислюється як різниця між виручкою і матеріальними і прирівняними до них витратами. При цьому не враховується податок на додану вартість і акцизний збір. Прирівняні витрати до матеріальних – це амортизація основних фондів, відрахування на соціальні потреби, платежі та виплати, які об’єднуються у кошторисі виробництва під назвою “Інші витрати”. Таким чином до матеріальних і прирівняних витрат належать всі витрати крім зарплати.

Доход від реалізації матеріальних цінностей і майна – це різниця між ціною їх продажу і матеріальними витратами на придбання і реалізацію, відповідно доході від реалізації основних фондів – різниця між виручкою від продажу, залишковою вартістю і матеріальними витратами на демонтаж і реалізацію.

На підприємствах для яких доход є об’єктом оподаткування після вирахування податку він поділяється на фонди споживання, інвестиційний і страховий. Фонд споживання використовується на оплату праці персоналу підприємства (фонд зарплати) і виплату за підсумком роботи за певний період за частку в статутному фонді (дивіденд), матеріальну допомогу.

Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні.