Наукові основи, цілі, обєкти і методи моніторингу грунтів.

Обєктами моніторингу виступають основні типи, підтипи, роди, види і різновиди грунтів, які обираються в межах грунтової провінції і максимальною мірою відображають мозаїчність грунтового покриву, всі види і рівні антропогенних навантажень. Постійними пунктами контролю є природні обєкти (ліси, заповідники), еталонні обєкти високого рівня сільськогосподарського використання грунтів (держсортодільниці, варіанти стаціонарних дослідів, поля господарств, де впроваджено контурно - меліоративну систему землеробства), звичайні господарства. Враховуючи, що для достовірної оцінки грунтів, і особливо прогнозу їх родючості, необхідна інформація про клімат, грунтотворні породи, води (поверхневі або в крайньому разі першого горизонту підгрунтових вод), кількість і якість рослинницької продукції, перераховані компоненти також включають до обєктів моніторингу. Такий підхід дає змогу суміщати грунти з іншими елементами середовищ і при аналогічній розробці моніторингу фауни, флори і людини одержати цілісне уявлення про стан біосфери.

Стан грунтів достовірно діагностується при наявності такої інформації: зміна структури грунтового покриву, трансформації земельних угідь, оцінка темпів зміни основних властивостей грунтів (гумусу, pH, ємності вбирання, фізичного, водного, повітряного і поживного режимів, біологічної активності грунтів, забруднення); оцінка інтенсивності прояву ерозії, показників меліоративного стану (якість зрошувальних вод, рівень і мінералізація підгрунтових вод, засоленість грунтів у цілому і зони аерації; вторинне осолонцювання, темпи спрацьовування осушених торфовищ, трансформація органічних речовин, вторинне озалізнення ) і нарешті, оцінка ефективної родючості земель.

Перелік польових і лабораторних аналітичних робіт залежить від мінімально достатньої кількості показників, що грунтовно характеризують вище згадані процеси. Періодичність досліджень залежить від динаміки показників у природних і антропогенних умовах. Загальна кількість показників, що контролюються, дорівнює 115. Один повний тур моніторингу триває 5 років. Для показників, що характеризують кризові екологічні ситуації (ерозія, забруднення, якість продукції), повинні передбачатися спеціальні види оперативної звітності.

Спостереження ведуться наземними заспособами, переважно гостованими методами і дистанційними засобами. Відпрацювання кореляційних звязків між наземними і дистанційними методами здійснюється на спеціальних полігонах. У методиці слід передбачити сучасне математичне забезпечення, включаючи принципи створення банку даних, автоматизовані системи обробки і видачі інформації, способи поточного і довготривалого прогнозів.

Головною функцією моніторингу земель в Україні є ведення

систематичних спостережень за станом земельних угідь за допомогою різноманітних обсте-жень, зйомок та інших методів для забезпечення відповідних органів і служб інформацією,

необхідною для контролю за земельними ресурсами країни. Нагальна необхідність

об’єктивної оцінки екологічного стану земель, яка мусить проводитися органами системи

державного комітету України по земельних ресурсах, потребує реалізацію комплексу

обов’язкових заходів. Інформація, яка є передумовою цих заходів, акумулюється різними ко-

нтролюючими організаціями на рівні області, що належать до відомств, перелічених у поста-

нові Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1993 р. № 785. Але, на нашу думку, роботу

по моніторингу земель повинні координувати регіональні центри моніторингу земельних ре-

сурсів і вносити поновлену інформацію у всеукраїнську централізовану комп’ютерну базу

даних. При цьому, значно більшого значення повинен набути фоновий моніторинг земель,

який проводиться на спеціалізованих екологічних станціях-стаціонарах і базується на спеціа-

льних польових дослідженнях – балансових і лізиметричних – за всіма складовими екосис-

теми «Земля». Останнім часом лізиметричні дослідження проводяться з використанням ана-

літичних методів – радіометричних, мінералогічних, спектроскопічних та ін. І хоча технічне

забезпечення моніторингу земель здійснюється автоматизованою комп’ютерною системою

даних про земельний фонд при використанні нормативного методу, методів моделювання і

трендів, дані моніторингу земель не введені у загальнодержавний суспільно доступний ре-

єстр даних, на базі якого різні галузі економіки могли б використовувати його для загально-

державних потреб, а пересічні громадяни могли б мати доступ до інформації з екології зе-

мель та екологічної безпеки в цілому, формуючи громадську думку щодо подолання негати-

вних і кризових явищ в довкіллі в цілому і впливаючи на органи влади різних рівнів для опе-

ративного і ефективного подолання екологічних проблем, керуючись нормативами Оргусь-

кої конвенції, яка була розроблена Європейською Економічною Комісією ООН і законодавчо

обумовила права пересічних громадян на отримання інформації з екологічно важливих пи-

тань та доступ до правосуддя[7].

Державний моніторинг земель проводиться на локальному, регіональному, національ-

ному і глобальному рівнях. На кожному рівні доцільно визначати рівень антропогенного на-

вантаження. При цьому, на основі вітчизняного досвіду, потрібно мати систему мінімально

необхідної кількості різновидів інтегральних показників дії антропогенного навантаження

всіх підвидів і використовувати індекси інтегральної оцінки. Застосування бальної системи

при використанні статистичних матеріалів повинно стати основою оцінки еколого-

господарського стану територій. За цими оцінками повинні визначатися категорії земель з

різним антропогенним навантаженням і встановлюватися напруженість еколого-

господарського стану території. Це дасть змогу правильно планувати території і розміщати

на них народногосподарські об’єкти з урахуванням правил і норм охорони навколишнього

природного середовища.

Класифікація видів антропогенного навантаження повинна чітко відображати не тіль-

ки видові відмінності, але і ступінь (рівень) навантаження, оскільки перед моніторингом зе-

мель стоїть мета встановити критерії допустимого рівня і визначити межу, перевищення якої

призводить до негативних наслідків у стані земель і ландшафтів. Наприклад, при розорюван-

ні схилів крутістю понад 7 градусів інтенсивність змиву значно зростає, що веде до пору-

шення ґрунтової структури і втрат гумусу.

На сьогодні найбільшу негативну дію на земельні ресурси країни здійснюють: водна

ерозія; токсичні викиди промислових підприємств та автотранспорту; забруднення земель

побутовими відходами, гірничими розробками; вирубками лісів та безсистемним випасом

худоби на гірських схилах.

Для мінімізації параметрів спостережень при одночасному збереженні їх комплексно-

сті у моніторингу земель доцільно вибирати лише ті, які визначаються основним завданням

зонального земельного моніторингу – кількісною і якісною оцінкою змін властивостей про-

цесів і режимів. Виділяються чотири блок-компоненти моніторингу земель: структура та

стан агроландшафту, ґрунти, рослинність, вода. Достатня розгалуженість структури земель-

ного моніторингу за окремими показниками і режимами блок-компонентів землі як агроеко-системи дозволяє визначити найсуттєвіші чинники і науково обґрунтувати режими раціона-

льного використання та охорони земель. Але при цьому контроль багатьох показників, які

характеризують короткострокові і довготривалі зміни стану кожного блок-компонента, мож-

на проводити тільки в умовах високоорганізованих комплексних різнорівневих досліджень

на сучасному технічному рівні при міжвідомчій узгодженості досліджень.

Блок-компонент «ґрунти» є одним із найважливіших обмежених і незамінних природ-

них ресурсів, який зазнає великих антропогенних навантажень, викликаних різними видами

ерозії, забрудненням хімікатами, важкими металами і радіонуклідами, а також втратою гуму-

су, заболоченням, засоленням, тощо. Проте з огляду на різноманітність природних умов, різ-

номанітних чинників впливу на ґрунти, недостатню вивченість цієї проблеми, створення та-

кої системи спостереження в умовах України супроводжується певними труднощами. Однак

створювати її треба, і при цьому потрібно керуватись принциповими організаційними підхо-

дами, з яких найважливішими є такі:

1. Комплексність спостережень. Це означає, що найкращий результат досліджень до-

сягається за умов одночасного контролю за всіма параметрами в динаміці, які визначають

найбільш суттєві ознаки ґрунтового об’єкта в конкретному регіоні.

2. Оптимальна мінімізація кількості параметрів спостережень, які в повному обсязі

забезпечують репрезентативну інтегральну оцінку об’єкту.

3. Більш повне поєднання різнорівневих (аерокосмічних і наземних методів) спосте-

режень за станом земель.

4. Досягнення міжвідомчої узгодженості та уникнення дублювання робіт, оскільки

проблеми моніторингу земель різними відомствами розуміються і вирішуються по-різному.

5. Удосконалення задач щодо розробки теоретико-методологічних підходів екологіч-

ного нормування допустимих антропогенних навантажень на земельні ресурси.

При цьому принциповим організаційно-структурним методом є виділення в моніто-

рингу земель його складових. Такими складовими моніторингу повинні бути: динаміка стру-

ктури земельних угідь різного призначення; якість ґрунтового покриву; продуктивність зе-

мель; грунтово-ерозійний, меліоративно-іригаційний, агрофізичний, агрохімічний, агроток-

сикологічний, агрорадіаційний моніторинг, моніторинг ґрунтової біоти і санітарно гігієніч-

ний. Разом вони повинні об’єднуватися поняттям регіонального моніторингу земель.

Локальний моніторинг повинен здійснюватись дискретно на ландшафтних стаціона-

рах-полігонах на територіях, які прилягають до місцевих джерел забруднення (гірничодобу-

вні родовища, промислові підприємства, комунальне господарство, автошляхи, тваринницькі

комплекси, тощо) і формувати регіональний моніторинг не в межах адміністративно-

територіальних одиниць, а відповідно до сформованих сталих умов природно-антропогенних

навантажень конкретних агроландшафтів та їх угруповань.