Вміння розмовляти
...Навіщо вирушати на пошуки істини зі супутником, що не вміє йти так різно й прудко, як треба'1 Предметові не завдається ніякої шкоди, якщо від нього відступають, щоб знайти правильний спосіб міркувати про нього. Я маю на увазі не прийоми схоластичних силогізмів, а природний спосіб здорової людської тями. До чого це все може привести9 Один із опонентів поривається на захід, другий — на схід, обидва втрачають з уваги найголовніше, никаючи в нетрях неістотних дрібниць. Після години бурхливого обговорення, вони вже самі не знають, чого шукають: один поринув на дно, другий занадто високо заліз, третій метнувся вбік. Той чіпляється за одне якесь" слово чи порівняння; цей настільки захопився власною промовою, що не чує співбесідника й віддається лише своєму перебігові думок, не зважаючи на ваш. А третій, усвідомлюючи свою недолугість, всього боїться, все відкидає, з порога плутає слова та думки або ж у розпалі дискусії раптом роздратовано вмовкає, напускаючи на себе гордовиту зневагу від досади за своє невігластво чи з фальшивої скромності ухиляється від заперечень. Одному важливо лише завдавати ударів, байдуже, ■ що при цьому він відкриває свої слабкі місця. Другий зважує кожне слово, і воно заступає йому докази. Один діє лише міццю свого голосу й легень. Другий робить висновки, що суперечать його ж аргументам. Цей забиває рам вуха пустослів'ям усіляких передмов і відхилень убік. Той, озброєний лише лайливими словами, шукає-
128
КУЛЬТУРА ФАХОВОЇ МОВИ ЖУРНАЛІСТА
будь-якого дріб'язкового приводу, щоб розсваритися й тим самим уникнути співбесіди з людиною, з якою йому годі змагатися інтелектом. І нарешті ще один — найменше стурбований логічністю доказів, — зате він забиває вас у кут діалектикою своїх силогізмів і доймає формулами ораторського мистецтва.
Одне слово, треба жити серед живих людей і не турбуватися про те. а точніше, не втручатися в те, як вода тече під мостом. І правда, чому без усякого роздратування ми бачимо людину кривобоку, клишоногу — і страшенно лютуємо, зустрівшись із людиною, у якої розум недалекий? Джерело цієї зловредної гнівливості — не стільки провинність, скільки — сам суддя. Завжди пам'ятаймо вислів Платона: '"Якщо що-небудь, по-моєму, не здорово, то чи не тому, що це я не здоровий? Чи не сам я в цьому винний? Не можна ж мій докір обернути проти мене самого?" Слова — божественно мудрі, вони бичують найпоширенішу з людських облуд (Мішель де Монтень).
Культура мови
...Мовна майстерність здобувається не лише навчанням, сумлінною працею, а й талантом. У понятті "Культура мови" можна виділити кілька рівнів: 1) граматична правильність; 2) стилістична виразність; 3) комунікативна оптимальність; 4) мовна майстерність.
Мовна майстерність талановитого мовця може почати виявлятися уже на рівні граматичної правильності, тобто на першому етапі опанування мовою. Абсолютно чіткої межі між рівнями немає. Засвоюючи норми, мовець вчиться правильності мовлення, опановує елементи його стилістичної виразності, тому що неграмотне мовлення не може бути стилістично виразним.
Рівень правильності мовлення досягається при засвоєнні основних норм (вимовних, лексичних, граматичних, стилістичних) літературної мови.
Стилістична виразність і комунікативна доцільність спираються на здобутки першого рівня — правильності. Проте досягається він дотриманням ще й інших вимог, за якими
Щ
1)1
і'ІІ
М.
ЯЦИМІРСЬКА
формуються такі комунікативні якості мови, як точність, логічність, ясність, чистота, виразність, різноманітність, багатство та естетичність виражальних засобів ... (Л. Мацько, О. Сидоренко, О. Мацько).
Культура мови
...Для того, щоб досягти виразності й багатства індивідуальної мови, треба:
-
постійно збагачувати інтелект, удосконалювати мислення, не лінуватися думати, розширювати ерудицію;
-
критично ставитися до власного мовлення, помічати свої мовні помилки, щоб потім уникати їх;
-
пам'ятати про те, що гарно говорити — наш мовний обов'язок перед українським народом, перед історією:
-
вважати одноманітне мовлення неестетичним, а бідність словника — ознакою поганого тону;
-
постійно збагачуватися новими мовними засобами зі сфери професійного власного мовлення та споріднених фахів;
--• користуватися словниками й довідниками;
-
виробити увагу до бездоганного мовлення сторонньої t людини, аналізувати, чим воно досконале: багатством словника, інтонації, особливостями тембру, різноманітністю синтаксичних структур, умінням будувати фрази і текст, індивідуальною , образністю, порівняннями, епітетами, метафорами тощо:
-
читати, якщо не постійно, то хоча б періодично, українську класичну і сучасну літературу та публіцистику, пресу для того, щоб мати "на слуху" рівень розвитку сучасної української літературної ; мови;
-
періодично читати вголос; читати "з олівцем";
-
постійно бути уважним до власного мовлення та мовлення найближчих людей, колег, не розслаблюватися, дбати про. природність, невимушеність мовлення;
-
заучувати гарні зразки мовлення напам'ять;
130
КУЛЬТУРА ФАХОВОЇ МОВИ ЖУРНАЛІСТА
-
бути уважним до життя, до різноманіття його форм явищ, процесів як у природі, так і в суспільстві; помічати, як усе відображається у нашій мовній картині світу;
-
сприймати мову як свою людинолюбну сутність, як картину світу, як порадника і помічника у суспільному житті;
-
своє мовне вдосконалення розуміти як постійний органічний стан і поширювати це розуміння серед інших.
Мовна культура не постає на порожньому місці: це постійна робота, спрямована на виховання і вдосконалення кращих людських чеснот, створення свого фахового образу, досягнення соціального престижу в суспільстві (Л. Мацько, О. Сидоренко, О. Мацько).