Вибагливий — примхливий

Слово вибагливий — багатозначне. Насамперед вибагливий — це той, "який ставить великі вимоги; вимогливий // якому важко догодити; дуже розбірливий, примхливий". Із цим значенням прикметник сполучається як з назвами істот, так і неістот і доволі широко побутує в розмовній мові, в писемних стилях: "І вона, вибаглива й неприступна... на цей раз сіла на лавці поруч з ним, малознайомим, далеким, і в той же час неймовірно близьким" (О. Гончар); "Працівники заповідника мали що показати нашій вибагливій екскурсії" (І. Ле); "Морква належить до групи рослин, найбільш вибагливих до поживних речовин" (з наук.-попул. літ.).

Інше значення слова вибагливий — "вигадливий, складніший, ніж звичайно": "На вибагливих розводах залізної огорожі — сніг" (П. Колосник); "Архітектура спільної хати була невибаглива..." (Ю. Яновський).

Прикметник примхливий має близьке, але не тотожне значення. Його доречно уживати тоді, коли хочемо відзначити, що хтось чи щось "виявляє несподівані, необгрунтовані бажання, свавільні вигадки, вередливість". З цього погляду нормативними є словосполучення примхлива людина, примхлива дівчина, примхлива вдача тощо, у яких прикметник уживається у прямому, не образному значенні. Таке слововживання показове як для публіцистичного, художнього, так і для розмовного стилів: ''Примхлива й недоступна, красуня навіть не дивилася в його бік" (з легенди); "В цій духовній історії дуже багато всяких зигзагів і метаморфоз, співзвучних примхливому характерові героїні" (М. Слабошпицький).

Використаний як експресивно-оцінна характеристика чогось непередбачуваного, важкого для раціонального пояснення (напр., явиш природи, рослин, тварин тощо), примхливий може актуалізувати також переносне, образне значення: "Але мусони примхливі" (з журн.).

І вже зовсім знайомими і зрозумілими кожному з нас є порівняння примхливий, як дитина чи як примхлива дитина: "Він, як примхлива дитина, не хотів ні на мить розлучитися зі своєю--

§■*?

КУЛЬТУРА ФАХОВОЇ МОВИ ЖУРНАЛІСТА

дорогоцінною знахідкою" (О. Гончар); "Наталя скривилась примхливо, як дитина, і до вечора уже не промовила ні слова" (А. Дімаров).

Отже, оцінні слова вибагливий, примхливий мають окремі значення, і плутати їх не варто.

Завдання 40. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.

ВИПАДОК чи ВИПАДОК

В українській мові своєрідну акцентну конкуренцію витримав іменник випадок. Лексикографічні джерела кінця XIX — початку XX ст. реєструють: випадок (Словник М. Левченка), випадок (Словник Є. Желехівського і С. Недільського), випадок (Словник М. Уманця і А. Спілки), випадок (Словник за ред. Б. Грінченка). В українській класичній поезії згаданий іменник також функціонує з різним наголошуванням: випадок (І. Манжура, П. Грабовський), випадок (І. Франко), випадок і рідше випадок (Леся Українка): "Сказати правду, випадок сліпий звістив про тебе" (Леся Українка, наголос у тексті); "Такі випадки я благословляю!" (Леся Українка). У сучасних лінгвістичних працях, українських словниках названа лексема засвідчена із префіксальним наголосом, а в поетичній практиці нашої доби вона виступає з варіантним акцентуванням, але частіше буває наголошений префікс: випадок (П. Тичина, М. Руденко, О. Теліга, Д. Павличко, Б. Олійник), випадок і рідше випадок (М. Рильський), випадок (Є. Маланюк, В. Мисик, Л. Первомайський, С. Олійник, П. Воронько, Л. Костенко, Л. Дмитерко), випадок і рідше випадок

■' (А. Малишко): "Нехай здається — випадок сліпує, але Денис тим випадком керує" (М. Рильський); 'А він не потерпає, що той випадок..."

>,(М. Рильський).

Отже, іменник випадок здавна на грунті різних говорів країнської мови мав префіксальне і кореневе наголошування. Ці центні варіанти вживаються і в поезії XIX ст.. а ще ширше вони

84

M. ЯЦИМІРСЬКА

вільне місце". Воно побутує і в писемних стилях, і в розмовній мові: "Наприкінці сезону на підприємстві з'явилося доволі багато вакансій" (з газ.); "— Вакансія! Художник Павлов подав прохання Траскіну звільнити його з посади вчителя в університеті" (В. Шевчук). Саме від нього й утворено прикметник вакантний, тобто вільний, найчастотнішим сполучуваним іменником якого є місце: "Художня царина — єдина, де всі місіїя вакантні"(А. Крижанівський); "Заготуйте ■ проект на заміщення вакантних місць" (О. Сизоненко); "В; дворянському інституті є вакантне місце вчителя фізики" (В. Канівець). Менш відоме слово вакації, яке тлумачиться як застаріла назва канікул, відпустки — часу, вільного від навчання чи роботи. Воно вживається здебільшого у мові творів класичної літератури або ж стилізованих текстах, які розповідають про події давніх літ: "Чи ви скінчили академію, чи тільки приїхали на вакації¹" (І. Нечуй-Левицький); "Життя в гімназії завмерло: всі роз'їхались на вакації' (В. Канівець). Від цього іменника утворено прикметникову форму = вакаційний, "канікулярний, відпустковий", яка, хоч і рідко, але все-; таки трапляється в художньому стилі: "Тільки раз на три роки мій і батько діставав довшу вакаційну відпустку" (М. Грушевський). % Отже, цілком зрозуміло, що словосполучення вакантний період | чи вакаційне місце позбавлені змісту. Правильно казати вакаційний % період, вакантне місце. До того ж наведені прикметники різняться ще ї й стилістичним забарвленням. Вакантний — належить до термінологічної лексики (вакантна посада), а вакаційний, як слово застаріле, є виразно маркованим. Замість нього в офіційно-діловому стилі послуговуються нейтральним нормативним синонімом канікулярний.

ВЗАЄМНИЙ — ОБОПІЛЬНИЙ

Це семантично близькі слова, які збігаються у значенні Щ "спільний для обох сторін". Чи ж завжди, у всіх мовних ситуаціях;; вони є взаємозамінними? -

Щоб з'ясувати цю стилістичну проблему, згадаймо, як ми| говоримо: взаємна чи обопільна допомога'.' взаємне чи обопільне

82

КУЛЬТУРА ФАХОВОЇ МОВИ ЖУРНАЛІСТА

привітання? взаємне чи обопільне почуття? У наведених словосполученнях нормативним є вживання обох прикметників. Так само і в мові публіцистики та художньої літератури вони функціонують рівноцінно: "Батьки за взаємною згодою можуть виховувати дітей відповідно до свого ставлення до релігії" (з журн.): "Ми повинні зиявити з нагоди Великого дня єдиномисліє, здобутись на взаємну любов" (з газ.); "Сперечалися палко: до взаємних образ, а то й до бійки" (А. Дімаров); "Висловлювалась обопільна зацікавленість у чіткій програмі для двосторонньої взаємодії" (з газ.).

За спостереженнями мовознавців, ці прикметники мають загалом однакову сполучуваність — найчастіше вони поєднуються зі словами згода, баоїсання, прохання, вітання, допомога, а також назвами людських почуттів, емоцій, психічних станів (любов, приязнь, ненависть та ін.). І тільки в окремих випадках, коли слово входить до складу терміносполучення, воно не може бути замінене на синонім: "Ньютон довів, що під дією взаємного тяжіння тіла можуть рухатися одне відносно одного по еліпсу" (з навч. літ.).

Цікаво, що з названої пари тільки прикметник взаємний стає частиною складних слів (взаємодопомога, взаємовплив, взаємовигідний, взаємоперетворення, взаємозв'язок), тоді як обопільний не виявляє таких словотвірних потенцій і вживається лише як самостійна одиниця у складі словосполучення: "Це буде обопільний наступ наш і західний" (О. Донченко); "Вивезення молока на завод промисловим транспортом — обопільно вигідна справа" (з газ.).

Сфери побутування і частотність вживання цих слів також не завжди збігаються. Так, обопільний має виразне забарвлення книжності, а тому його рідше можна почути у приватних бесідах — ним частіше послуговуються у книжних стилях літературної Мови, зокрема — в офіційно-діловому. Натомість взаємний є стилістично нейтральнішим, а тому й частотнішим. І конкретних рекомендацій-обмежень щодо його використання в усній чи Писемній українській літературній мові немає.

М. ЯЦИМІРСЬКА

КУЛЬТУРА ФАХОВОЇ МОВИ ЖУРНАЛІСТА

побутують у поетичному вжитку XX ст. та усному літературному (і набагато частіше — розмовному) мовленні. Тому рекомендованим із погляду сучасної норми слід вважати префіксальний наголос іменника випадок, але прийнятним як розмовне може бути й кореневе наголошування цього слова.

ВОЛОГА — ВОЛОГІСТЬ

У матеріалах про народну або нетрадиційну медицину, де пропонують безліч рецептів лікувальної косметики, трапляються такі вислови: "Унікальний склад цього крему збереже вологу вашої шкіри". Чи доречно тут вжите слово волога? Очевидно, ні. Адже тут ідеться не про збереження рідини, яка міститься в шкірі, а про збереження ступеня насиченості шкіри вологою. І тому правильно сказати так: "Унікальний склад цього крему збереже вологість вашої шкіри".

Слово вологість вживається тоді, коли йдеться про наявність вологи в чому-небудь: вологість повітря, вологість фунту, вологість зерна, вологість насіння: "В окремих селах Бойківщини овець не тримали, оскільки вони гинули через вологість ґрунту" (з газ.); "Кожна хімічна речовина має свою об'ємну щільність і вологість" (з журн.).

Слово волога доречніше вживати тоді, коли треба наголосити, що в чомусь міститься рідина. Якщо вологість завжди є головним у словосполученні, то волога — переважно залежним: насичені вологою хмари, пофарбований шифер не вбирає вологи, посіви не забезпечені вологою, рівнини з живлющою вологою; "Хіба не радіє природа — від найменшої бадилини до птахів, коли на обрії сходить ранкове сонце? Або коли спраглі дні палючого літа в небі зволожує гроза і живлючі дощі напоюють змучену землю, даруючи дорогоцінну вологу травам, квітам і деревам'?" (О. Бердник); "Сірчистий газ, з'єднуючись з вологою повітря, утворює розчин,, який випадає кислотними дощами" (з журн.).

Правильність вживання обох слів і їх різницю у значенні бачимс в такому контексті: "В окремих точках поля беруть проби ґрунту^

помішують у термостат, де випаровується з них волога. Потім зневоднений грунт зважують і порівнюють одержані дані з попередньою вагою. Різниця і є тією величиною, що характеризує вологість ґрунту" (з журн.).

ГАЛОЧКА — ПТАШКА

Усім відомі вислови це все для галочки, зробили для галочки, поставити галочку fпташку), та ін., які вживають здебільшого в усній напівофіційній виробничій ситуації. Дарма, що це поширені оцінні словосполучення зі значенням "зробити щось про людське око і поставити позначку в документі про виконання чого-небудь", їх не зафіксовано в жодному з відомих нам словників української мови, виданих до 2001 року!.. Є ж вони у новому Великому тлумачному словнику української мови (К., 2001).

А наштовхнув на ці пошуки підслуханий діалог з поштаркою: "—Де мені розписатися? — питає пенсіонер. — Тут, де галочка. — Марійко, хто ж тебе вчив української мови?! Не галочка, а пташка". І подумалося, чи ж має рацію цей старенький учитель, що так категорично заперечив поштарці?

У Словнику української мови в 11-ти томах зафіксовано серед інших таке значення слова галочка: "3. розм., перен. Позначка в документах про виконання чого-небудь. Поставити галочку: заради галочки". Вживається це слово і фразеологізовані сполуки з ним , • частіше в мові газет, напр.: "На відміну від попередньої компанії ;.,*:. збори проходили не по-написаному ... не було, як раніше, загальних ,_т'у і безпредметних розмов, безадресної критики задля "галочки"; /\"Тільки не треба формальних заходів для "галочки" і т. ін. ^Використовували ці сполуки й письменники у творах виробничої тематики. У такому ж значенні вживається в українській мові слово аташка: "3. розм. Позначка на папері у вигляді двох рисок, що юрюють гострий кут. звернений донизу" (СУМ VIII. 380). . Слова пташка й галочка є синонімами із значенням "позначка tanepi про виконання чого-небудь, що має вигляд двох рисок. >і утворюють гострий кут, звернений донизу". І суть не в

86

М. ЯЦИМІРСЬКА

українськості одного чи другого, а у мовній звичці людини, що схильна вживати те або інше. Крім того, серед українських . фразеологізмів відповідником до наведених у статті слів є вислів для годиться — "для ока, про людське око, з міркувань пристойності", як зауважив Г. Удовиченко у Словнику українських ідіом.

ГРОМАДСЬКИЙ — ДЕРЖАВНИЙ

Якось довелося почути нарікання на те, що друкований орган \ місцевої міськради має назву "Громадська думка" — мовляв, слово громадський недоречне у назві державної газети. Наскільки ж правильними є такі міркування?

Зіставивши лексичні значення та сполучуваність обох слів, з'ясуємо, що за чинними нормами української літературної мови вони не становлять антонімічної пари, не є взаємозаперечними.

Прикметник державний утворений від слова держава і ;■ вживається стосовно явищ, осіб, посад, заходів, які характеризують -і державу, стан справ у ній тощо: ''В князівстві Литовському всі землі щ були власністю державною" (Леся Українка); "Справи державні змусили Президента перервати відпустку" (з газ).

Дерзісавніт називаємо те, що має важливе значення для держави, може впливати на її устрій, розвиток, культуру, економіку. У такому значенні слово вживається, наприклад, у словосполученнях Державний прапор, Державний гімн, справа держаної ваги та ін. Іноді воно й справді антонімізується, але з прикметником приватний, а не », громадський. Порівняймо з цього погляду словосполучення, без яких щ сьогодні навряд чи обходиться хоч один випуск газети, теле- чи-jj радіоновин: державне/приватне підприємство; державна/приватна І торгівля; державний/приватний сектор; державна/приватна власність -| на землю. Слово громадський утворене від іменника громада. За-;| Словником української мови, воно має значення "належний усійі громаді; призначений для користування усіма членами громади^ [тобто громадянами. — Авт.]". Уживання слова саме з таким значенням має давню традицію, його фіксуємо у творах наших

88

КУЛЬТУРА ФАХОВОЇ МОВИ ЖУРНАЛІСТА

класиків: "...уся Шевченкова переписка єсть добро громадське, і ніхто не має права держати її у себе в шуфлядці" (М. Драгоманов). Так само широко послуговувалися цим словом у минулому XX столітті, коли популярними і загальнозрозумілими були словосполучення громадське майно, громадський транспорт, громадське харчування, громадська будівля та багато інших. Крім того, громадський — це той, "що забезпечує життєдіяльність громади". Тому говоримо й пишемо: громадський діяч, громадське доручення, громадські інтереси тощо; "Міщанство — це компактна нерухома маса, на якій тримається всякий громадський лад" (В. Підмогильний); "Такими є деякі дані вивчення громадської думки напередодні пленуму Укрпрофради" (з газ.): "Доцільно б створити громадську академію чи центр світоглядно-методологічних досліджень" (з журн.)

Отже, уживання прикметника громадський у назві державної газети — органу місцевої влади, що повинен висвітлювати питання життя громади міста, врешті, і думку громадян, — є правомірним.

ГУРТОВИЙ — ОПТОВИЙ

У сучасній розмовній мові впродовж останнього десятиріччя активізувалося слово гуртовий стосовно купівлі або продажу товару великими партіями. Раніше у Словнику української мови воно подавалося як синонім тлумачення до основного торговельного терміна оптовий. Хоча історія цього слова у наведеному значенні давня. Зокрема в історичній довідці Словника сучасної російської літературної мови в 17-ти томах є відомості, що вперше слово ^гуртовий у сполуці гуртовий продаж зафіксовано 1790 року в '^-■академічному Словнику російської мови цього періоду. Трохи ^'Згодом, 1801 p., зафіксовано слово оптовий у Новому російсько-%.французько-німецькому словнику (ч. II) І. Гейма. В українській *- Лексикографії першою фіксацією прислівника гуртом у згаданому ***—іченні відзначився Словник української мови П. Білецького-"»енка (1838-1843): "Гуртомъ оптомъ. все разомъ. ""Купуй томъ". Покупай все, сколько есть" (с. 109). Використане у очній частиш слово оптомъ не внесено до реєстру словника.

Щ

Ш

М. ЯЦИМІРСЬКА

У Словнику української мови XVI — першої половини XVII ст. (Львів, 2000. — Вип. 7. — С. 119) засвідчено, що слово гуртовный (гуртовий, оптовий) вжито у Документах Львівського Ставропігійського братства 1638 року саме у сполуці гуртовий продаж. Українські лексикографи у перекладних словниках фіксували прикметник гуртовий наприкінці XIX ст.: 1860 p. Словник малоросійських ідіом М. Закревського (обтовой — гуртовий); 1874 р. Опыт русско-украинского словаря М. Левченка (оптовий — гуртовий); 1893 р. Словник російсько-галицький М. Уманця та А. Спілки (гуртовой, отовок-гуртовий); 1897 р. Русско-малорусский словник Є. Тимченка (оптовий гуртовий). Як бачимо, автори наводят.■> ло російських відповідників безваріантний еквівалент гуртовий Такий переклад подавав і Б. Грінченко. Уперше синонімію двох сліз з українській мові показав Є. Желехізський (Малоруско-немецкий словарь. 1886 p.): гуртовий, гуртовний, обтовий, оптовий. Етимологічні словники свідчать, шо слово гуртовий запозичене з польської мови (сену hurtowe "гуртові ціни", sprzedaz hurtowa '"гуртовий продаж"). Слова оптовий і гуртовий об'єднані семами '"спільний", "'сукупний", "запас", "багатство", що, власне, закладені в семантиці першого з названих слів. До речі, етимологи ще не можуть однозначно ; відповісти на питання про походження слова опт, що, за < О. Преображенським. означає "спільний рахунок, сукупність", "запас", "повнота", "багатство, багатий". У лексичній картотеці Інституту ' української мови прикметник гуртовий в усіх його значеннях вживався частіше, ніж оптовий, у художній прозі. Прикметник оптовий \ активніше використовувався в мові газет як спеціальний термін. Характерно, що значення "купівля або продаж товару у великій кількості" переважно властиве західноукраїнському варіантові літературної мови, пор. у І. Франка: "Він думав про гуртову торгівлю сіллю". І тепер слово гуртовий частіше почуємо в мові працівників торгівлі в західноукраїнських областях: гуртові ціни, гуртовий ярмарок, гуртовий покупець, гуртова організація та ін. Натомість у мові всеукраїнських ЗМІ оптовий вживається частіше, пор.: "А ще більший контраст між магазинами і оптовими торговельними базами міста"; "Те. що централізовано надходить з оптових баз".

КУЛЬТУРА ФАХОВОЇ МОВИ ЖУРНАЛІСТА

Отже, прикметники гуртовий та оптовий становлять синонімічну пару й різняться історією входження в лексичну систему української мови та сферою функціонування.

Завдання 41. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.

ДЕЗІНФЕКЦІЯ, ДЕЗІНТЕГРАЦІЯ

Часто в мові реклами та періодики натрапляємо на помилки в написанні літер и, і в загальних іншомовних назвах типу: дезінфекція, дезінтеграція (на місці / помилково пишуть и). Тим часом варто пам'ятати, що в українській мові в позиції після префікса, що закінчується на голосний або приголосний звук, на початку кореня пишеться і.

ЗАВІРЯТИ — ЗАСВІДЧУВАТИ

Ці два слова, на перший погляд, взаємозамінні. Проте кожне з них має свій традиційний відтінок у значенні, що й визначає правильність його вживання.

Більшою сферою поширення характеризується слово

засвідчувати, яке у сполученні, насамперед з іменниками,

повідомляє про щось і підтверджує його правдивість: засвідчувати

словами, засвідчувати справами, засвідчувати паспортом особу

:,' людини, засвідчувати документальними длсерелами походження

^народу; наприклад: "Паспорт є основним документом, який

}:3асвідчус особу громадянина" (з газ.). У таких випадках слово

^завіряти не вживається..

ft ■'■■>■ В офіційно-діловому спілкуванні досить поширені вислови: щ'-засвідчувати підписами постанову, засвідчити печаткою Ір|ідповідність оригіналові тощо. Такі словосполучення — не нові в РШкра'шськш літературній мові: "... виявилось, що в старости нема ggfgigsaTi, а старшина з писарем так-таки десь і поділися. — а вони

90

М. ЯЦИМІРСЬКА

повинні засвідчити постанову" (Б. Грінченко). Таке значення слова засвідчувати зафіксоване і в Словнику Б. Грінченка. Завіряти Б. Грінченко тлумачить як увірять, увірить, тобто запевняти. Напр.: "— Дід, кажу вам, мав чуле серце: часом, щоб заспокоїть бездольного, то / завіряє, і збреше" (О. Стороженко).

У сучасній мовній практиці поширене вживання цього слова у значенні "юридичне оформляти печаткою і підписом документи, ділові папери, стверджуючи їх правильність, достовірність". Напр.: "Підпис, який стоїть на заяві про поставлення на квартоблік, необхідно завірити у відділі кадрів" (з газ.). Однак норми сучасного ділового спілкування вимагають уживати в наведеному контексті дієслово засвідчити: "Підпис... необхідно засвідчити у відділі кадрів".