Вакантний — вакаційний

Розгляньмо словосполучення вакантна посада та вакаційнип період. Чи правильно вжито в них прикметники? Чи можна сказати вакантний періоді Щоб відповісти на це питання, насамперед з'ясуймо значення слів вакантний та вакаиійний.

Передусім зауважмо, що ці сгальнокореневі прикметники утворені від різних, хоч і спільнокореневих іменників: вакантний — від вакансія. вакаційнісй—від вакації. Сьогодні кожному відоме одне із значень слова вакансія — "незайнята, вільна посада у штаті установи, організації:

SI

М. ЯЦИМІРСЬКА

вільне місце". Воно побутує і в писемних стилях, і в розмовній мові: "Наприкінці сезону на підприємстві з'явилося доволі багато вакансій" (з газ.); "— Вакансія! Художник Павлов подав прохання Траскіну звільнити його з посади вчителя в університеті" (В. Шевчук). Саме від нього й утворено прикметник вакантний, тобто вільний, найчастотнішим сполучуваним іменником якого є місце: "Художня царина — єдина, де всі місця вакантні"(А. Крижашвський); '"Заготуйте проект на заміщення вакантних місць" (О. Сизоненко); "В дворянському інституті є вакантне місце вчителя фізики" (В. Канівець). Менш відоме слово вакації, яке тлумачиться як застаріла назва ' канікул, відпустки — часу, вільного від навчання чи роботи. Воно вживається здебільшого у мові творів класичної літератури або ж стилізованих текстах, які розповідають про події давніх літ: "Чи ви скінчили академію, чи тільки приїхали на вакації¹" (І. Нечуй-Левицький); "Життя в гімназії завмерло: всі роз'їхались на вакації' (В. Канівець). Від цього іменника утворено прикметникову форму вакаційний, ''канікулярний, відпустковий", яка, хоч і рідко, але все-таки трапляється в художньому стилі: "Тільки раз на три роки мій . батько діставав довшу вакаційну відпустку" (М. Грушевський).

Отже, цілком зрозуміло, що словосполучення вакантний період і чи вакаційнв місце позбавлені змісту. Правильно казати вакаційний '- період, вакантне місце. До того ж наведені прикметники різняться ще й стилістичним забарвленням. Вакантний — належить до І термінологічної лексики (вакантна посада), а вакаційний, як слово % застаріле, є виразно маркованим. Замість нього в офіційно-діловому | стилі послуговуються нейтральним нормативним синонімом І канікулярний. '

ВЗАЄіМНИЙ — ОБОПІЛЬНИЙ

Це семантично близькі слова, які збігаються у значенні "спільний для обох сторін". Чи ж завжди, у всіх мовних ситуаціях вони є взаємозамінними?

82

Щоб з'ясувати цю стилістичну проблему, згадаймо, як ми говоримо: взаємна чи обопільна допомога? взаємне чи обопільн

КУЛЬТУРА ФАХОВОЇ МОВИ ЖУРНАЛІСТА

привітання? взаємне чи обопільне почуття? У наведених словосполученнях нормативним є вживання обох прикметників. 7ак само і в мові публіцистики та художньої літератури вони функціонують рівноцінно: "Батьки за взаємною згодою можуть виховувати дітей відповідно до свого ставлення до релігії" (з журн.); "Ми повинні виявити з нагоди Великого дня єдиномисліє, здобутись на взаємну любов" (з газ.); "Сперечалися палко: до взаємних образ, а то й до бійки" (А. Дімаров); "Висловлювалась обопільна зацікавленість у чіткій програмі для двосторонньої взаємодії"

(з газ.).

За спостереженнями мовознавців, ці прикметники мають загалом однакову сполучуваність — найчастіше вони поєднуються зі словами згода, бажання, прохання, вітання, допомога, а також назвами людських почуттів, емоцій, психічних станів (любов, приязнь, ненависть та ін.). І тільки в окремих випадках, коли слово входить до складу терміносполучення, воно не може бути замінене на синонім: "Ньютон довів, що під дією взаємного тяжіння тіла можуть рухатися одне відносно одного по еліпсу" (з навч. літ.).

Цікаво, що з названої пари тільки прикметник взаємний стає частиною складних слів (взаємодопомога, взаємовплив, взаємовигідний, взаємоперетворення, взаємозв'язок), тоді як обопільний не виявляє таких словотвірних потенцій і вживається лише як самостійна одиниця у складі словосполучення: "Це буде обопільний наступ наш і західний" (О. Донченко); "Вивезення молока на завод промисловим транспортом — обопільно вигідна справа"

(з газ.).

Сфери побутування і частотність вживання цих слів також не завжди збігаються. Так, обопільний має виразне забарвлення Книжності, а тому його рідше можна почути у приватних бесідах — ним частіше послуговуються у книжних стилях літературної Мови, зокрема — в офіційно-діловому. Натомість взаємний є ; стилістично нейтральнішим, а тому й частотнішим. І конкретних "^рекомендацій-обмежень щодо його використання в усній чи д Писемній українській літературній мові немає.

М. ЯЦИМІРСЬКА

ВИБАГЛИВИЙ — ПРИМХЛИВИЙ

Слово вибагливий — багатозначне. Насамперед вибагливий — це той, '"який ставить великі вимоги; вимогливий // якому важко догодити; дуже розбірливий, примхливий". Із цим значенням прикметник сполучається як з назвами істот, так і неістот і доволі широко побутує в розмовній мові, в писемних стилях: "І вона, вибаглива й неприступна... на цей раз сіла на лавці поруч з ним, малознайомим, далеким, і в той же час неймовірно близьким" (О. Гончар); "Працівники заповідника мали що показати нашій вибагливій екскурсії" (І. Ле); "Морква належить до групи рослин, найбільш вибагливих до поживних речовин" (з наук.-попул. літ.).

Інше значення слова вибагливий — "вигадливий, складніший, ніж звичайно": "На вибагливих розводах залізної огорожі — сніг" (П. Колосник); "Архітектура спільної хати була невибаглива..." (Ю. Яновський).

Прикметник примхливий має близьке, але не тотожне значення. Його доречно уживати тоді, коли хочемо відзначити, що хтось чи щось "'виявляє несподівані, необгрунтовані бажання, свавільні вигадки, вередливість". З цього погляду нормативними є словосполучення примхлива людина, примхлива дівчина, примхлива вдача тощо, у яких прикметник уживається у прямому, не образному значенні. Таке слововживання показове як для публіцистичного, художнього, так і для розмовного стилів: ''Примхлива й недоступна, красуня навіть не дивилася в його бік" (з легенди); "В цій духовній історії дуже багато всяких зигзагів і метаморфоз, співзвучних примхливому характерові героїні" (М. Слабошпицький).

Використаний як експресивно-оцінна характеристика чогось непередбачуваного, важкого для раціонального пояснення (напр., явищ природи, рослин, тварин тощо), примхливий може актуалізувати також переносне, образне значення: "Але мусони примхливі" (з журн.).

І вже зовсім знайомими і зрозумілими кожному з нас є порівняння примхливий, як дитина чи як примхлива дитина: "Він, як-' примхлива дитина, не хотів ні на мить розлучитися зі своєю-

КУЛЬТУРА ФАХОВОЇ МОВИ ЖУРНАЛІСТА

дорогоцінною знахідкою" (О. Гончар): "Наталя скривилась примхливо, як дитина, і до вечора уже не промовила ні слова" (А- Дімаров).

Отже, оцінні слова вибагливий, примхливий мають окремі значення, і плутати їх не варто.

Завдання 40. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.

ВИПАДОК чи ВИПАДОК

В українській мові своєрідну акцентну конкуренцію витримав іменник випадок. Лексикографічні джерела кінця XIX — початку XX ст. реєструють: випадок (Словник М. Левченка), випадок (Словник Є. Желехівського і С. Нсдільського), випадок (Словник М. Уманця і А. Спілки), випадок (Словник за ред. Б. Грінченка). В українській класичній поезії згаданий іменник також функціонує з різним наголошуванням: випадок (І. Манжура, П. Грабовський), випадок (І. Франко), випадок і рідше випадок (Леся Українка): "Сказати правду, випадок сліпий звістив про тебе" (Леся Українка, наголос у тексті); "Такі випадки я благословляю!" (Леся Українка). У сучасних лінгвістичних працях, українських словниках названа лексема засвідчена із префіксальним наголосом, а в поетичній практиці нашої доби вона виступає з варіантним акцентуванням, але частіше буває наголошений префікс: випадок (П. Тичина, М. Руденко, О. Теліга, Д. Павличко, Б. Олійник), випадок і рідше випадок (М. Рильський),

... випадок (Є. Маланюк, В. Мисик, Л. Первомайський, С. Олійник, ■ . П. Воронько, Л. Костенко, Л. Дмитерко), випадок і рідше випадок

.. г (А. Малишко): "Нехай здається — випадок сліпує, але Денис тим випадком керує" (М. Рильський); "А він не потерпає, шотой випадок..." :(М. Рильський).

Отже, іменник випадок здавна на грунті різних говорів ^української мови мав префіксальне і кореневе наголошування. Ці ^акцентні варіанти вживаються і в поезії XIX ст.. а ше ширше вони

84

М. ЯЦИМІРСЬКА