Заняття 9. Міжнародне співробітництво органів прокуратури України

1. Правове регулювання міжнародного співробітництва органів

прокуратури:

 класифікація міжнародних договорів України;

 загальна характеристика багатосторонніх, двосторонніх

міжнародно-правових договорів України;

 загальна характеристика міжвідомчих міжнародно-правових угод.

2. Компетенція органів прокуратури України в сфері міжнародного

співробітництва. Головні напрями взаємодії органів прокуратури України

з установами іноземних держав і міжнародними організаціями.

3. Порядок ухвалення органами прокуратури рішень про видачу Україні

осіб для кримінального переслідування або виконання вироку.

4. Порядок прийняття органами прокуратури рішень про екстрадицію

(видачу) Україною осіб для кримінального переслідування або виконання

вироку на території іншої держави. Тримання під вартою особи, яку

видають іншій державі.

5. Порядок підготовки та виконання органами прокуратури клопотань про

передачу (порушення) кримінального переслідування осіб.

6. Порядок підготовки та виконання органами прокуратури доручень про

проведення процесуальних дій.

1. Правове регулювання міжнародного співробітництва органів

прокуратури:

 класифікація міжнародних договорів України;

 загальна характеристика багатосторонніх, двосторонніх

міжнародно-правових договорів України;

 загальна характеристика міжвідомчих міжнародно-правових угод.

Міжнародне співробітництво органів прокуратури України здійснюється на основі міждержавних договорів і угод, учасницею яких є Україна, законів України, а також нормативних актів і відомчих угод Генеральної прокуратури України.

Нормативно-правові акти, що регламентують міжнародне співробітництво, доцільно класифікувати наступним чином:

- багатосторонні міжнародно-правові договори;

- двохсторонні міжнародно-правові договори;

- міжвідомчі міжнародно-правові угоди.

1) У питанні про класифікацію міжнародних договорів у міжнародно-правовій і національній доктрині одностайності немає. Особливо немає ясності, за якими критеріями повинна здійснюватися ця класифікація. Окремі автори це питання ігнорують взагалі. Однак при всій розмаїтості поглядів у цьому плані, віддаючи данину традиційному прагненню до класифікації, якісь критерії, проти котрих важко заперечити, все-таки можна виділити. На наш погляд, усі міжнародні договори можна класифікувати за такими критеріями:

- за колом суб'єктів-учасників - на багатосторонні і двосторонні;

- за просторовою сферою дії - на універсальні, регіональні та локальні;

- за об'єктом правового регулювання - на політичні, економічні, з питань наукового, культурного співробітництва, з питань зв'язку, транспорту і т. д.;

- за ступенем доступності - на відкриті й закриті;

- за юридичною чинністю - на міждержавні, міжурядові, міжвідомчі;

- за формою договору - на письмові та усні.

Міжнародний договір — це родове поняття, що об’єднує всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування та форми: договір, угода, пакт, статут, конвенція, декларація, комюніке, протокол та ін.

Міжнародні договори можуть бути універсальними (загальними) та регіональними.

Якщо до міжнародного договору мають можливість приєднатися всі заінтересовані держави, він зветься відкритим. Якщо до договору можна приєднатися тільки за згодою його учасників, це напіввідкритий договір. У закритому договорі беруть участь тільки держави, що його уклали.

Залежно від того, які органи представляють державу в міжнародних відносинах, розрізняють міждержавні договори (укладаються на вищому рівні та від імені держави), міжурядові (від імені уряду) та міжвідомчі (від імені міністерств і відомств).

Міжнародні договори можуть бути правомірними та неправомірними. Юридична сила останніх має бути визнана нікчемною.

2) Багатосторонніми називаються договори, що укладаються більш ніж двома сторонами. До багатосторонніх належить, наприклад, договір простого товариства (див. ст. 1132 ЦК і коментар до неї).

Особливістю багатосторонніх договорів є те, що у них, як правило, відсутня зустрічність прав і обов'язків сторін. Обов'язки кожної сторони у таких договорах у більшості випадків спрямовані не на задоволення прав інших сторін, а на досягнення певної спільної мети.

Загальні положення про договір, встановлені розділом 2 книги 5 ЦК, застосовуються за умови, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Багатосторонні договори не слід змішувати з односторонніми чи двосторонніми договорами з множинністю осіб (див. коментар до ст. 510 ЦК). Так, наприклад, у договорі майнового найму (оренди) на стороні наймодавця, на стороні наймача або на обох сторонах може бути не по одній особі, а по дві чи більше осіб. Але від цього договір майнового найму не стає багатостороннім договором, оскільки сукупність осіб на кожній із сторін виступає як єдине ціле, як одна сторона.

Більшість цивільно-правових договорів є двосторонніми, тобто такими, у яких кожна із сторін має як права, так і обов'язки відносно другої сторони. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцю певну річ і має право вимагати від покупця сплати покупної ціни, а покупець, навпаки, зобов'язаний сплатити продавцю визначену договором грошову суму і має право вимагати від нього передання речі. Таким чином, у двосторонніх договорах кожна зі сторін є водночас і кредитором і боржником: кредитором — відносно того, що вона має право вимагати від другої' сторони, і боржником — відносно того, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони.

Права і обов'язки сторін у двосторонніх договорах завжди взаємопов'язані між собою, є зустрічними: те, що для однієї сторони є обов'язком, складає зміст права вимоги другої сторони. Отже, поки одна сторона не виконає свій обов'язок, інша сторона не може реалізувати своє право.

Двохсторонні міжнародно-правові договори (угоди) з пи­тань пра­во­вої допо­мо­ги.

Ук­ра­ї­на ук­ла­ла низку між­дер­жав­них двосторонніх до­го­во­рів, які є пра­во­вою ба­зою для між­на­род­но­го спів­ро­біт­ниц­т­ва з пи­тань пра­во­вої допо­мо­ги. Ряд цих між­на­род­них до­го­во­рів, нап­рик­лад з Китаєм, 1992 р., Польщею, 1993 р.,  Литвою, 1993 р., Молдовою, 1993 р., Грузією, 1995 р., Естонією, 1995 р.,  Латвією, 1995 р., Монголією, 1995 р., В'єтнамом, 2000 р. гарантують та встановлюють процедуру надання правової допомоги у цивільних та кримінальних справах. Вре­гу­льо­ва­ні окремі ас­пек­ти співпраці у сфе­рі криміналь­но­го судочин­с­т­ва. Зок­ре­ма, Договори з Канадою, 1996 р. та США, 1998 р. забезпечують процедуру виконання проце­су­аль­них дій. Угода між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, 1996 р. регулює процедуру арешту і конфіскації доходів та знарядь, пов'язаних зі злочинною діяльністю. У Договорах з Ін­ді­єю, Ки­та­єм, Бра­зи­лі­єю врегульовано питан­ня ек­с­т­ра­ди­ції. Процедура передачі осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання впорядковують до­го­во­ри з Грузією, 1997 р., Азер­бай­д­жа­ном, 1997 р., Узбекистаном, 1998 р.,  Казахстаном, 1999 р., Вірменією, 2001 р.